Тема. Особливості переживання життєвої кризи та методи опанування кризових станів.

Лекція 7

План.

1. Переживання життєвої кризи в різних сферах життя: сфера здоров’я, сфера стосунків, професійна сфера, духовна сфера.

2. Типові ставлення до життєвих криз.

3. Стратегії розв’язання життєвої кризи.

1. Переживання життєвої кризи в різних сферах життя: сфера здоров’я, сфера стосунків проходження кризи особистістю.

Ставлення людини до кризової ситуації. Тривалість кризових переживань, можливості конструктивного чи деструктивного виходу з кризи значною мірою визначаються типом ставлення до того, що трапилось. Залежно від індивідуальних особливостей, від попереднього досвіду певне ставлення до буденних неприємностей, стресів, конфліктів або ж до драматичних подій, що змінюють напрямок життєвого шляху, закріплюється, стає майже типовим.

Одна людина завжди ніби готова до іспитів, що їх готує життя, інша кожного разу сприймає неприємності як божу кару, покірно, без будь-яких спроб щось змінити. Є і такі, хто починає скаржитися, страждати, привертати до себе увагу тоді, коли ще майже нічого не трапилось чи усе вже позаду. Недарма у народі говорять, що пізнати людину можна лише у біді.

Останнім часом, у зв’язку із соціально-економічними змінами в суспільстві, в житті людини виникає все більше криз, по-перше, випадкового характеру, але які, по-друге, порушують загальну лінію професійного зростання. Тобто ми підходимо до аналізу такого різновиду криз, який не пов’язаний ані з віком, ані з професійною діяльністю: мова йтиме про життєві кризи.

В науковій літературі зустрічається досить багато синонімічних термінів: „ненормативні кризи”, „життєві кризи”, „біографічні кризи”, „життєві труднощі” та „критичні життєві ситуації”, „стресогенні життєві події” тощо. Проте найбільш лаконічно й точно поняття „життєва криза” можна визначити як „…поворотний пункт життєвого шляху в ситуації неможливості реалізації життєвого задуму, що склався”. Одразу привертає увагу те, що виникнення життєвої кризи неможливе поза якоюсь ситуацією, тобто без „зовнішнього поштовху”, яким є, як правило, певна подія.

Події розрізняються за модальністю – позитивною чи негативною. Під критичними подіями розуміють „…поворотні моменти індивідуального життя людини, які супроводжуються значними емоційними переживаннями”. Розрізняють такі події:

· події середовища – їх причини залежать не від людини, а від суспільно-історичної ситуації; до них належать і так звані фатальні події (і щасливі, і нещасливі), які разом змінюють весь життєвий лад людини;

· події поведінки – результат вчинків людини;

· події внутрішнього життя – внутрішньоособистісні переживання, під впливом яких стрибкоподібно змінюються ціннісні орієнтації (як правило, їм передує тривала підготовча фаза).

Перший і другий вид подій підпадають під визначення життєвої кризи, тобто можуть стати „поворотним пунктом життєвого шляху”; що стосується подій внутрішнього життя, то вони потребують окремого аналізу, який, на жаль, виходить за межі цієї статті. Однак ключовим у життєвій кризі є питання: що робить людина, коли вона відчуває, що вдіяти вже нічого не можна, коли вона потрапляє в ситуацію, що унеможливлює реалізацію її потреб, настановлень, цінностей тощо? Тобто як вона переживає критичні ситуації?

Саме слово „переживання” можна витлумачити подвійно: переживання як споглядання (емоції і почуття) та пере-живання як діяльність (поведінка, подолання). Звідси: „...переживання – це особливий, суб’єктивний, пристрасний відбиток, причому відбиток не навколишнього предметного світу самого по собі, а світу, узятого по відношенню до суб’єкта, з погляду наданих ним (світом) можливостей задоволення актуальних мотивів і потреб суб’єкта”. Крім того, переживання – це подолання певного „розриву” життя, це певна відбудовча робота, тобто подолання критичних ситуацій .

Ф. Василюк, вирішуючи проблему переживання людиною критичних ситуацій, порушує таке питання: чи нав’язує людині сформована в її житті критична ситуація певний тип переживання, чи людина може по-різному переживати ту ж саму ситуацію? Для цього він дає визначення чотирьом поняттям, у межах яких описуються критичні життєві події:

стрес – неспецифічна ситуація, яка оцінюється як загрозлива, бо порушує адаптацію, контроль, перешкоджає самоактуалізації; по суті, стресом можна назвати будь-яку ситуацію, яка призводить до емоційного „струсу”, що вибиває людину зі звичного для неї стану;

фрустрація – ситуація наявності сильної вмотивованості досягти мети (задовольнити потребу) та уникнути перепон, які заважають цьому досягненню. Ситуація утруднення переходить в ситуацію фрустрації, коли втрачається контроль з боку волі (дезорганізація поведінки) та/або втрачається контроль з боку свідомості (втрата терпіння та надії);

конфлікт – зіткнення чогось із чимось. Конфлікт можливий тільки при наявності в індивіда суперечливих мотивів та усвідомлення цього протиріччя. Критичною ситуацією тут є така ситуація, коли суб’єктивно неможливо ані вийти із ситуації конфлікту, ані розв’язати її через віднайдення поступки між суперечливими спонуками, або приносячи в жертву одну з них;

криза – внутрішньою необхідністю життя особистості є реалізація свого життєвого шляху, життєвого задуму, що починає складатися в підлітковому віці у вигляді мрій. „Психологічним „органом”, що проводить задум крізь неминучі труднощі і складнощі світу, є воля... Коли перед обличчям подій, що охоплюють важливі життєві відносини людини, воля виявляється безсилою (не в певний ізольований момент, а в принципі, у перспективі реалізації життєвого задуму), виникає специфічна для цієї площини життєдіяльності критична ситуація – криза”.

Далі Ф. Василюк доходить висновку, що критичні ситуації різними людьми переживаються по-різному, і залежить це від їхнього „типу життєвого світу”. Кожна людина тісно пов’язана зі своїм життєвим світом, оскільки ми взагалі ніколи й ніде не знайдемо живої істоти поза її зв’язаністю зі світом. Тип життєвого світу будується з двох площин (див. схему): зовнішній світ, який може бути, тобто сприйматися людиною, легким (гарантія забезпечення) або важким (брак гарантій); внутрішній світ людини, що може бути простим (наявність одночасно тільки однієї актуальної потреби) або складним (від „складеним”, тобто наявність одночасно множини актуальних потреб).

Ф. Василюк, правда, відзначає, що в чистому вигляді ці типи переживання зустрічаються рідко (але такі зауваження стосуються будь-якої класифікації). До того ж, хоча вчений і вказував на те, що людина здатна переходити з одного типу життєвого світу на інший, більш високого порядку, проте він не встановив вікові межі для цих типів. Зрозуміло, що від самого народження дитина перебуває в інфантильному життєвому світі, але коли саме відбувається перехід до наступного типу і чи існують якісь закономірності в цьому переході – ці питання Ф. Василюк не порушував. Проте йому вдалося чітко довести, що життєва криза – це не стільки „поворотний пункт життєвого шляху”, скільки інтерпретація, тлумачення людиною повної події як такої, котра стає поворотним пунктом її життєвого шляху. Саме ця думка і була втілена у відображенні відмінностей в „життєвідношеннях” різних людей. А оскільки сам „життєвий шлях особистості складається так чи інакше в залежності від уміння людини переборювати труднощі, обставини, саму себе”, то це допомагає, використовуючи різні засоби, долати скрутні життєві обставини, тобто дозволяє формувати різні стратегії життя.

Схема