Дисиденський рух.

Причини: - поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби; - антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщини, Польщі, Чехословаччині); - активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.); - монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки; - постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя; - політика русифікації.

«Шістдесятники» відзначали: – невідповідність декларованих прав і свобод реальним можливостям громадян, – добивалися реальності проголошуваних прав і свобод, – виходу України з СРСР (Робітничо-селянська спілка, Український національний фронт, Союз української молоді Галичини (СУМГ)), – висувало альтернативу регламентованому радянською владою духовному та політичному життю, – боролося за впровадження в життя принципів демократії та правової держави. Серед них не було відкритих супротивників радянській владі, деякі прагнули удосконалити її.

Діяльність дисидентів у 70-х роках розгорталася в таких напрямках: 1) Правозахисний, або демократичний, був представлений в українському дисидентському русі Українською Гельсінкською групою (УГГ)1976 р., метою якої було добитися дотримання в СРСР Гельсінкської декларації ООН 1972 р. “Про права людини”, збирати докази порушення прав людини та націй в СРСР (до складу входили Л.Лук’яненко, П.Григоренко, Руденко, І.Кандиба); 2) Релігійний, його представники вели боротьбу за свободу віросповідання, зокрема, за відновлення УГКЦ; 3) Національно орієнтований, завданням якого була боротьба проти російського шовінізму, проти централізації та русифікації (представники – І.Дзюба, В.Чорновіл). Усі три напрямки боролися за національні інтереси українського народу.

Формою діяльності дисидентів було написання відкритих листів, повідомлення населення про його права, інформування західних демократій про порушення прав людини в СРСР, “Самвидав” – нелегальне видавництво правозахисної та ін. літератури.

Висновок. У 60 – 80-ті рр. в Україні існував дисидентський рух, що був виявом національно-визвольного руху, спрямованого на демократизацію суспільно-політичного життя, досягнення справжньої незалежності України, відновлення УГКЦ. Зусилля й жертви дисидентів не були марними. Ці люди несли народові України правду, відкрили України світу. Їхні принципи стали базою для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

Україна в період «застою» (1965 – 1985 рр.):

– економічні реформи другої половини 60-х рр. ХХ ст., причини їх провалу.

– суспільно-політичне життя в Україні.

Україна в період загострення кризи рядянської системи (сер. 60-х – початок 80-х років)

На початку 60-х рр. економіка України, як і всього СРСР, переживала ряд проблем:

• сповільнилися темпи розвитку промисловості і сільського господарства;

• у 1958-1964 рр. вдвічі скоротився приріст національного прибутку;

• збільшувався розрив між попитом населення на товари та їх пропозицією.

З 1965 р. розпочалася реформа у промисловості. Її основні напрями:

1) Вдосконалення планування. Вводилися економічні методи управління (розширення прав та ініціатив підприємств. Що переходили на госпрозрахунок. Господарська діяльність підприємства тепер оцінювалася за обсягом не виробленої, а реалізованої продукції, одержаного продукту, за виконанням поставок найважливіших видів продукції.

2) Посилення стимулювання виробництва. Підприємства здобули можливість більш вільно використовувати одержані прибутки.

Основні недоліки реформи:

• постійні корективи планів;

• повернення до міністерського контролю;

• в ряді випадків підприємства зменшували їх, щоб надалі успішно перевиконувати.

В другій половині 60-х рр. розпочалися і реформи у сільському господарстві. Основними з них були:

1) Скасування заборони на утримання худоби в особистій власності – хоча встановлювалися обмеження її кількості (зокрема – не більше однієї корови, п’яти овець та ін.);

2) Зміни практики закупівель сільськогосподарської продукції. До цього часу план закупівлі зерна складався на 1 рік і міг збільшуватися протягом року. Тепер встановлювався твердий план закупівлі зерна на 6 років для кожної республіки (для УРСР – 617 млн. пудів на рік). Зросли і закупівельні ціни на зерно, а на понадпланово продану продукцію встановлювалися надбавки;

3) Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів.

Основні недоліки реформи:

• екстенсивний характер розвитку сільського господарства.

Характерні риси розвитку економіки СРСР і України у 70–80-і рр.:

1. збільшення індустріальної спрямованості економіки.

2. розвиток видобувних галузей: кам’яновугільної, видобутку нафти і газу.

3. проблема трудових ресурсів.

4. розвиток соціальної і культурної сфери.

Україна і процес перебудови в СРСР (квітень 1985 – серпень 1991 рр.):

– причини кризових явищ у політичному, економічному та духовному житті України в середині 80-х років ХХ ст.;

– нові течії та форми опозиційної діяльності, започатковані у 1985-1991 рр., їх діяльність.