Доба Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.)

3-4 березня 1917 р. з представників політичних партій (УПСР, УСДРП, ТУП, УНП, УПСФ) та громадських організацій виникло національне громадсько-політичне об’єднання - Українська Центральна Рада, яку очолив М. Грушевський.

Український Національний Конгрес (6-8 квітня 1917 р), що представляв увесь український народ та національні меншини, що проживали в Україні, підтвердив повноваження УЦР, (яка на той час складалася з Великої ради, що працювала посесійно, і Малої ради (30 чол.), що працювала постійно) представляти інтереси України перед Тимчасовим урядом. Конгрес переобрав склад УЦР, куди ввійшли також представники національних меншин (150 членів) і остаточно визнав базовий принцип державотворення України – національно-територіальна автономія.

10 червня 1917 р. УЦР видала І Універсал, яким ЦР проголошувала: • Автономію України у складі Російської федерації.• Вищий орган влади в Україні - Центральну Раду. • Право України скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття своїх законів. Установчі збори мають бути обрані загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. • Необхідність створення скарбниці України. ЦР закликала населення: • Підтримати боротьбу ЦР за автономію України. • Створювати місцеві органи влади, підлеглі ЦР. • Організувати перерахування до 31 липня особливого податку для діяльності Центральної Ради і місцевих органів влади. Цей податок мав стати регулярним. ЦР висловила надію, що: • Національні меншості підтримають боротьбу за автономію України. • Всеросійські Установчі збори схвалять рішення ЦР щодо надання Україні автономії. ЦР засудила: • Позицію ТУ на переговорах з М. Грушевським і В. Винниченком. • Відмову ТУ заснувати посаду комісара у справах України.

• Діяльність всіх організацій і голів місцевої влади, які не підтримали політику ЦР.

ІІ Універсал (3 липня 1917 р): ЦР найвищій орган революційної демократії України, остаточно питання про статус України та межі її автономії мали бути визначені Всеросійськими Установчими Зборами; поки що територія автономії обмежувалася 5 губерніями, однак Генеральний Секретаріат (після затвердження Тимчасовим Урядом) було фактично визнано крайовим урядом цієї влади, відповідальний перед ЦР.

Отже, Україна отримала правовий статус окремого територіально-адміністративного комплексу зі своїми представницькими органами, а не повну автономію, як того прагнули українці.

4 серпня Тимчасовий уряд видав „Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”: 1) Генеральний секретаріат стає органом Тимчасового уряду, до якого входить не 9, а 7 секретарів, 4 з яких – з нацменшин; 2) ЦР позбавлялася законодавчих прав; 3) укр. територія – Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська.

ІІІ Універсал (7 листопада 1917) – проголошувалося створення Української народної республіки (у межах 9 губерній) у складі Російської федерації, скасування поміщицького землеволодіння, 8-годинний робочій день, встановлення державного контролю над виробництвом, демократичні права та свободи, скликання 9 січня Українських Установчих Зборів. УЦР заявила, що бажає мати федеративний зв’язок з небільшовицькою Росією.

3 грудня 1917 р. – Маніфест РНК до українського народу з ультимативними вимогами до УЦР, у якому вимагалося від ЦР відмовитися від дезорганізації фронту, не пропускати через Україні у козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків.

УЦР видала IV Універсал (11 січня 1918 р), яким проголошувалась незалежність України, передачу землі селянам, націоналізацію лісів, вод та підземних багатств, курс на запровадження монополії на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та встановлення державно-народного контролю над усіма банками, скликання Українських Установчих Зборів, на яких буде ухвалено Конституцію УНР.

З поваленням ЦР закінчився перший етап Української революції, позначений піднесенням і стрімким розвитком національно-визвольного руху, загостренням національних і соціальних проблем, спробою України відновити свою державність.

До сильних сторін української революції слід віднести відродження нації, її швидку політизацію, проголошення УНР. До слабких – відсутність необхідного політичного й державного досвіду в керівництві ЦР, та й українському народу бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності створення власної держави.

Українська Держава гетьмана П. Скоропадського:

основні досягнення та прорахунки П. Скоропадського;вирішення аграрного питання;політичний курс гетьманської держави Скоропадського.

29 квітня 1918 р., на з’їзді вільних хліборобів П. Скоропадського було проголошено гетьманом.

Гетьман розпустив УЦР і проголосив замість УНР Українську Державу, де гетьман мав усю повноту влади.

Скоропадський активно взявся вирішувати економічно-фінансові проблеми, створювати українську армію, відновив козацтво як стан, створив досвідчений управлінський апарат, ліквідовувалися органі місцевого самоврядування, були заборонені ряд партій соціалістичного спрямування, будь-які збори, з’їзди, демонстрації, страйки. Але уряд Скоропадського спрямував свою політику на відновлення дореволюційних порядків (повертали землю поміщикам, встановили12-годинний робочий день тощо). Більшість державних діячів та верхівка суспільства були проросійськи налаштовані, сам гетьман проголосив майбутню федерацію з небільшовицькою Росією.

В культурній сфері: проводилася українізація освітніх закладів, відкривалися нові українські університети, гімназії, Академія Наук, Національна галерея мистецтв.

Гетьман підтримував дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Туреччиною, Болгарією, вислав дипломатичні місії до різних країн, встановив стосунки з Доном, Кубанню, Кримом, Радянською Росією.

Основні причини падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організаційної опозиції.

Західноукраїнська Народна Республіка:

– виникнення ЗУНР, її політика та причини поразки.

13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку у складі Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом було обрано Є. Петрушевича, створено уряд - Державний секретаріат.

Внутрішня та зовнішня політика: створено уряд - Державний секретаріат, почалося створення державних органів на містах шляхом демократичних виборів, закон про громадянство та державну мову – українську. Було проголошено земельну реформу, 8-годинний робочий день, введення нацвалюти – гривні, створення УГА; відкрито посольства та дипломатичні представництва. Досить швидко постало питання про об’єднання із Наддніпрянською Україною (було укладено з Директорією угоду в Станіславі 1919 р.): 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР (остання ставала Західною Областю УНР та отримувала повну автономію). Детальні умови об’єднання мали бути визначені пізніше Всеукраїнськими установчими зборами. Уряд ЗУНР проголосив широкі соціальні перетворення, але зволікав з їх виконанням. Тим часом поляки, що вважали Галичину своєю, почали війну проти ЗУНР (1 листопада 1918 – липень 1919 р.).

Причини та наслідки падіння ЗУНР

• Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики

• Війна з Польщею

• Міжнародна ізоляція - Байдужість до долі української республіки з боку великих європейських держав

• Поглинення території ЗУНР різними країнами

Східна Галичина у червні – липні 1919 р. окупована Польщею.

Румунія прагнула захопити Буковину, яку окупувала в листопаді 1918 р, хоча остання була складовою частиною ЗУНР, а потім і частину Бессарабії з укр. населенням, яку окупувала в січні 1918 р, і яку західні держави дозволили приєднати, незважаючи на протести України та Радянської Росії. Закарпаття було окуповане Чехословаччиною під час придушення угорської революції (10 вересня 1919 р.), і місцеві політичні сили проголосували за об’єднання з Чехословаччиною.

Директорія доби УНР:

– утворення Директорії, її склад;вирішення аграрного питання;причини поразки; причини та наслідки радянсько-польської війни. причини поразки та історичне значення Української революції.

14 грудня Скоропадський зрікся влади. 19 грудня 1918 р. Директорія зайняла Київ, було відновлено УНР. До неї входили В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андріївський, О. Макаренко.

Політичний курс Директорії: встановити в Україні національний варіант радянської влади; передати владу на місцях трудовим радам селян, робітників, інтелігенції; передати законодавчу владу в УНР Конгресу трудового народу (23-28 січня 1919 р) - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР з представників селян, робітників та трудової інтелігенції (були і представники ЗУНР – 36 представників з 400), що виконував функції передпарламенту об’єднаної України.

Але Директорія знову зволікала з проведенням соціальних перетворень, головне, в аграрній сфері, і втрачала підтримку, хоча спочатку була підтримувана широкими верствами населення. Соціально-економічні реформи: ліквідація приватної власності; вживання заходів по відновленню промисловості; введення робочого контролю на підприємствах, відновлення 8-годинного робочого дня; вживання заходів з надання допомоги безробітним; конфіскація поміщицьких земель, земельні наділи до 15 дес. не конфісковувалися, лишалося без змін дрібне селянське землеволодіння, термін та порядок розподілу землі не визначався.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Англія, Франція), з листопада 1918 р. вела переговори з Польщею, з Радянською Росією.

Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування чисельної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям, протистояння політичних лідерів, катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утворити незалежну УНР.

УРСР в 20-30-ті рр. ХХ ст.:

– до складу яких держав входили українські землі (в наслідок яких угод)

Східна Галичина у червні – липні 1919 р. окупована Польщею.

Румунія прагнула захопити Буковину, яку окупувала в листопаді 1918 р, хоча остання була складовою частиною ЗУНР, а потім і частину Бессарабії з укр. населенням, яку окупувала в січні 1918 р, і яку західні держави дозволили приєднати, незважаючи на протести України та Радянської Росії. Закарпаття було окуповане Чехословаччиною під час придушення угорської революції (10 вересня 1919 р.), і місцеві політичні сили проголосували за об’єднання з Чехословаччиною.

– причини утворення Радянського Союзу, автономісничний та федеративний принципи державного союзу, наслідки для України;

Встановлення радянської влади:

І – кінець січня – березень 1918 р. (території Лівобережжя, частині Правобережжя, Слобідській Україні, Криму. Влада на місцях перейшла до комісарів або ревкомів (революційних комітетів). Центральні органи радянської влади переїхали з Харкова до Києва. Влада Народного секретаріату поширювалася тільки на території 5 губерній: Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської (без деяких повітів). Ця територія продовжувала носити назву УНР. На Волині точилися бої військ ЦР із радянськими військами. На початку 1918 р. на території сучасної України були створені за рішенням з'їздів Рад радянські республіки: Донецько-Криворізька радянська республіка, Радянська Соціалістична Республіка Тавриди та Одеська радянська Республіка. В січні 1918 р. почалися соціалістичні перетворення (радянізація).

ІІ – січень (боротьба проти Директорії)– грудень 1919 р. (більшість території України опинилася під владою Директорії). 16 грудня 1919 р. (розгром Денікіна і захоплення Києва) – встановлення радянської влади. Створена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

10 березня 1919 р. було прийнято Конституцію УСРР.

Конституція УСРР проголосила: • УСРР є федеративною суверенною республікою в складі РСФРР. • Форма державного устрою УСРР - радянська республіка у вигляді диктатури робітничого класу. • УСРР готова у випадку перемоги світової соціалістичної революції (більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.

Конституція УСРР визначила: • Вищі органи державної влади в Україні, їхні повноваження, порядок обрання.

– основні напрями розвитку народного господарства в умовах НЕПу, причини її згортання;

НЕП – це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав:

а) заміну продрозкладки продподатком (натуральним аналогом). Таким чином, утворюється економічне стимулювання для розвитку сільського господарства, здійснюється впорядкування землекористування (припинився розподіл земель);

б) використання товарно-грошових відносин, формування ринку, випуск червонця (дорівнював царським золотим рублям) та забезпечення його конвертації;

в) запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці (ліквідація системи “главків”; створення трестів (госпрозрахункові організації); відмова від “зрівняння” в оплаті праці);

г) кооперування трудящих;

д) тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку.

Причини появи НЕПу:

Закінчення війни; Кризовий стан економіки; Невдоволення продрозкладкою; Спад світового революційного руху, і як наслідок – швидкої світової революції не буде і допомоги з зовні також.

Причини згортання НЕПу:

• НЕП не міг бути тривалим, тому що базувався на 2 несумісних основах, по-перше, ринкові відносини в економіці; по-друге, адміністративно-командна система в політиці;

• уряд держави не приховував, що з “Росії НЕПовської” буде “Росія соціалістична”;

• НЕП заважав Сталіну встановити особисту диктатуру в державі.

Підсумки та значення НЕПу:

• при НЕПі було досягнуто найвищих темпів розвитку держави за всі 70 років радянської влади;

• за короткий час відновлено господарство держави;

• зріс життєвий рівень населення;

• для сучасної України “НЕП – це досвід ринкових перетворень і виведення держави з кризи в стислі строки”.

– причини та наслідки колективізації, голоду 1932—1933 рр.;

СТАЛІНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. З ХV з’їзду (2-9 грудня 1927 р.) – курс на кооперацію с/г, з листопада 1929 р. – суцільна колективізація.

ПРИЧИНИ:

Економічні – нестача зерна в державі в умовах швидкого розвитку темпів індустріалізації. Хлібна криза 1927-28 рр. та не хватка валюти за хліб, який продавався за кордон, могли зірвати темпи індустріалізації, тому колгоспи виступали механізмом постійного постачання зерна державі.

Політичні:

1. в умовах тоталітаризму колгоспами було легше керувати.

2. необхідно було перетворити багатомільйонне селянство з “дрібної буржуазії” на найману робочу силу.

Передумови колективізації:

• націоналізація землі у 1917 р.;

• успіхи НЕПу (с/г на рівні 1913 р.);

• мали досвід формування колективного господарства (с 1918 р.– артіль та комуна).

ЕТАПИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ:

І п’ятирічка (1928-33 рр.)

У ІІ половині січня 1930 р. спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП (б) під керівництвом В. Молотова розробила план компанії з розкуркулення. Його було затверджено в таємній постанові ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 р. „Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”, розкуркулено більш, ніж 200 тис селян+200 тис – покинули с/г та подалися в міста. Політична ситуація загострилася, 2 березня 1930 р. друкується стаття Сталіна „Запаморочення від успіхів” (проголошувалася недопустимість активізації колгоспного руху засобами адміністрування, декларувалася свобода виходу селян з колгоспу.

Видано закон від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності (Про п’ять колосків)”, за яким за найменшу крадіжку державного (колгоспного) майна загрожувало ув’язнення на 10 років або навіть смерть. Тепер держава повністю контролювала село, що й було метою колективізації, розкуркулювання та штучного голодомору 1932-33 рр.

Таким чином, к кінцю І п’ятирічки – 70% селянських господарств колективізовано (а в 1928 р. колективізовано тільки 4% сільських землекористувачів).

ІІ п’ятирічка (1933-37 рр.)

1. відбувалася подальша колективізація (90% селян на 1935 р. вступило до колгоспів, у 1937 – 97 %);

2. проведено адміністративно-господарське зміцнення колгоспів (колгоспи–25- тисячники);

3. був прийнятий новий Статут сільськогосподарської артілі (1935 р.):

• землі навічно закріплялися за колгоспами;

• спільне господарство –первісне, а особисте – на другому плані;

• оплата праці – трудодні;

• створення МТС.

4. з 1933 р. колгоспи здійснювали обов’язкові поставки зерна державі.

Таким чином, колективізація, яка проводилася насильницьким шляхом, приводила до загострення ситуації та опору, але, все ж таки, були отримані необхідні ресурси для індустріалізації.

– політика коренізаціі на Україні в 20-ті роки (здобутки та причини згортання);

Політика коренізації – це процес глибокого укорінення комуністичних ідей шляхом залучення національних кадрів до партійного та державного керівництва. Коренізацію почали розгортати після ХІІ з’їзду РКП(б) (квітень 1923 р.).

– репресивна політика сталінізму в Україні кінця 20 – 30-х років ХХ ст.

СТАЛІНСЬКІ РЕПРЕСІЇ. Політичне життя в Україні було підпорядковане “теоретичній” викладці Сталіна про загострення класової боротьби, його тезі про наявність у республіках “повзучих” націоналістичних нахилів. Стали влаштовуватися показові судові процеси над начебто шкідниками та шпигунами, які заважають будівництву соціалізму:

- Першою була “Шахтинська справа” 1928 р. проти керівників та інженерів вугільної промисловості Донбасу.

- У 1930 р. в Україні відбувся політичний процес у справі “Союзу визволення України”(таємної організації з учених та творчої інтелігенції, які начебто готували збройне повстання щоб повалити радянську владу).

- Наступною була справа т. з. “Українського національного центру” та його структурного підрозділу “Української військової організації”. До різних строків ув’язнення було засуджено 50 чол.

- У лютому 1933 р. об’єктом “чистки” став Наркомат освіти УСРР. Протягом року з нього було вилучено біля 200 “націоналістів” і ворожих елементів.

- Специфічну увагу притягувала Всеукраїнська Академія Наук де було “виявлено” 248 “ворогів” народу.

- Трагічними були ті роки й для самої КПУ. З 1933-1938 рр. її кількісний склад зменшився на 48 %, в основному за рахунок репресій. Таким чином Сталін усував тих, хто міг би створити йому опозицію. Влада Сталіна стала необмеженою.

- Репресіями було знищено й військові кадри. На протязі червня 1937 р. – жовтня 1938 р. було репресовано 150 тис чол. вищого командного складу тільки у Київському та Харківському військових округів.

- Масові арешти не минули письменників, діячів культури України. Із 193 членів і кандидатів у члени Союзу письменників України репресовано близько 500 письменників.

Отже, 30-ті роки увійшли до історії нашої держави як дуже складні і драматичні. Соціально-економічні і політичні перетворення, що здійснювалися протягом цього часу в Україні (утворення СРСР у 1922 р., прийняття нового тексту Конституції УСРР 1937 р.) були направлені на встановлення тоталітарного режиму, зміцнення адміністративних методів керування.

Україна в Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах:

– радянсько-німецькі договори, дати підписання, зміст;

Водночас Радянський Союз напередодні війни також переслідував власні інтереси. Проявом цього стало підписання договору з Німеччиною про ненапад 23 серпня 1939 р. Він передбачав, що Німеччина та Радянський Союз не нападатимуть одна на одну; крім того, в будь-якій формі не підтримають третю державу, яка розпочне бойові дії проти Німеччини або проти Радянського Союзу. Існував і секретний „Додатковий протокол” до цього пакту, який містив деякі уточнення – проведення „на випадок територіально-політичних змін в областях, що належать польській державі” розмежування сфер впливу Німеччини та СРСР по лінії річок Нарев – Вісла – Сан. Німеччина також заявляла, що не претендує на Бессарабію (Молдавію). На території Прибалтики сфери впливу розмежовувалися північними кордонами Литви.

– приєднання Східної Галичини й Західної Волині, Північної Буковини до складу УРСР;

– політика радянізації у 1939-1941 рр. на цих територіях;

„Радянізація” Західної України: ліквідація органів польської адміністрації, вибори до Рад, створення колгоспів, організація українських шкіл. Водночас проводилися репресії до можливих ворогів – чиновників, поміщиків, військових, уніатського духовенства, частини інтелігенції.

– оборонні битви початкового періоду Великої Вітчизняної війни;

22 червня 1941 р. СРСР вступив до Великої Вітчизняної війни.

Вона поділяється на три періоди:

1) 22.06.1941 – 18.11.1942 – період оборонних боїв радянських військ;

2)19.11.1942 – 31.12.1943 – період докорінного зламу у війні, початок наступу радянських військ;

3)1.01.1944 – 8.05.1945 – період остаточного вигнання загарбників за межі СРСР, звільнення Європи і повного розгрому фашистської Німеччини.

11 липня 1941 р. розпочалася оборона Києва, яка тривала до 26 вересня.

5.07 – 16.10 1941 р. – оборона Одеси.

25 жовтня 1941 р. було взято Харків.

30.10.1941 р. – 4.06. 1942 р. – оборона Севастополя.

22 липня 1942 р. було повністю окуповано Україну.

– причини поразок Червоної армії у початковий період Великої Вітчизняної війни;

– місце України у планах нацистської Німеччини;

– окупація України, на які частини вона була поділена;

Територіальне розчленування України:

1) Західна Україна перетворилася на округ (дистрикт) „Галичина” у складі „генерал-губернаторства Польщі”;

2) Південно-Західна Україна – „Трансністрія” – була передана Румунії;

3) на більшій частині Центральної та Північної України було утворено „Рейхскомісаріат Україна”, який розглядався як частина „Великої Німеччини”;

4) східні області утворили „прифронтову зону”, де вища влада належала не цивільній адміністрації, а представникам військового командування.

Основні ідеї колонізації завойованих територій були викладені у плані „Ост”. Згідно з цим документом, європейська частина Росії, Україна та Білорусія мали бути заселені „панівним класом арійців”; місцеве ж населення мало скоротитися більш як на 30 млн. чоловік внаслідок виселення до Сибіру і винищення. Повна реалізація цього плану мала завершитися після перемоги Німеччини у війні; доки ж війна триває, головним завданням була максимальна експлуатація ресурсів на захоплених територіях.

– особливості нацистського окупаційного режиму;

Основні заходи «нового порядку»:

• скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;

• запровадження комендантської години;

• дискримінація українського населення;

• тотальний терор

• примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн чол.);

• економічний визиск України (вивезення хлібу, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини) збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);

• зруйнування слов’янської культури.

Таким чином, „новий порядок” в усіх своїх проявах був відверто ворожим населенню України. Нечувані знущання з боку окупантів привели до несприйняття фашизму переважною більшістю народу, а внаслідок цього – до масового опору загарбникам. В тилу ворога боротьба велася у складі партизанських загонів та підпільних груп.

– Радянський рух Опору (створення Українського штабу партизанського руху, особливості партизанського руху на окупованих нацистами українських землях;

29 липня 1942 р. розпочав діяти Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А. Строкачем. Він встановлював зв’язок з партизанськими загонами і підпільними організаціями, формував і направляв в тил оперативні диверсійні групи, переправляв зброю, вибухівку та медикаменти, здійснював війсково-оперативне керівництво всією діяльністю у ворожому тилу в Україні.

Періодизація радянського руху Опору:

1 період – 22.06.1941 – кінець листопада 1942 р.

2 період – кінець листопада 1942 р. – грудень 1943 р.

3 період – січень – липень 1944 р.