Столипінська політична реакція.

Період з 1907-го до 1910 р. названий роками реакції. Реакція - це жорсткий політичний курс, спрямований на придушення будь-якого вільнодумства й опору режимові. Її головним провідником був міністр внутрішніх справ (з 1906 р.) Петро Столипін (1862-1911).

Реакційна політика уряду:

• Проведено масові арешти учасників революційних подій, депутатів Думи. Багатьох учасників грудневого збройного повстання було засуджено до страти.

Заборонено:

• викладання українською мовою;

• діяльність політичних партій (крім Товариства українських поступовців (прогресистів)1908 р.);

• діяльність товариства «Просвіта»;

• у 1910 р. Столипін видав обіжник, в якому числив український народ до “чужородних” (“инородцев”) і забороняв будь-які українські організації;

• заборонено продавати українські книжки (в тому числі навіть Євангеліє українською мовою, що його видав Синод)

• збір коштів на пам'ятник Т. Шевченку в Києві;

• проводити концерти, вечори, святкування 100-річчя з дня народження Т. Шевченка.

Пропагувалися:

• антиукраїнські ідеї (наприклад, «Клуб російських націоналістів», який мав на меті протидіяти польському тискові та українському руху).

В Україні, як і в усій Російській імперії формуються шовіністичні організації, шириться хвиля антисемітизму.

Іншим елементом столипінської політики стало проведення аграрної реформи. Реформа почала здійснюватися в 1906 р. як у Росії, так і в Україні. Вона переслідувала мету створити на селі міцне, заможне селянство як опору самодержавного режиму. Селянам дозволялось виходити з общини, селитися окремо, “на відрубах” (хуторах) і брати у свою власність достатньо землі. Столипінська реформа мала найбільший вплив в Україні, бо вона відповідала старим традиційним формам землеволодіння. Якщо в 40 губерніях європейської частини Росії на 1 січня 1916 р. з общини вийшло близько 24% господарів, то на Південній Україні цей показник становив 34,2%, а на Правобережній Україні – аж 50,7%.

Підсумки столипінської аграрної реформи в Україні.

Позитивні

• На хутори і отруби переселилися 50% селянських родин; це сприяло розвиткові капіталізму на селі, технічному прогресові, збільшенню врожайності.

• Частина селян переселилася до Сибіру (та інших районів Росії); незважаючи на величезні труднощі, створила там свої господарства.

Негативні

• Не відбулося радикального вирішення селянського питання, тобто значного поліпшення становища в сільському господарстві.

• Не були ліквідовані соціальні протиріччя (між поміщиками і селянами). З'явилися нові соціальні протиріччя (між селянами і заможними власниками хуторів).

• Частина селян розорилася, продала свої земельні наділи.

• Кількість заможних хуторів і отрубів була незначною.

– соціально-економічний розвиток України в ІІ половині ХІХ ст. (індустріалізація економіки України).

– національні політичні партії в Наддніпрянській Україні (назва, лідери та програмні документи);

УКРАЇНСЬКІ ПАРТІЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Назва партії	Рік заснування	Лідери	Програма
Революційно-демократичний табір.
Революційна Українська Партія	1900 р.	Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, М. Камінський	Програма: “Самостійна Україна”(автор М. Міхновський). Головними формами активності організації були пропаганда та агітація, головний об’єкт – селянство. Видавали газету „Селянин”, журнал „Гасло”
Націонал-радикальна течія
Українська народна партія	1902 р.	М. Міхновський, М. та С. Шемети, О. Степаненко.	Програма „10 заповедей” (автор М. Міхновський). Основне гасло: “Україна для українців”
Соціалістична течія
Українська соціалістична партія	1903 р.	Г. Ярошевський, М. Меленевський.	„Нарис української партії соціалістичної”: „Гніт – економічний, політичний, національний приводить до повного звільнення, створення демократичної української республіки. Союз з братерською Польщею.” Мала зв’язки з Польською соціалістичною партією (ППС).
Українська соціал-демократична спілка (існувала як автономна фракція РСДРП(м))	1904 р.	М. Меленевський, А. Скоропис-Йолтуховський, П. Тучанський.	Мета діяльності: соціал-демократичні реформи. Автономія України в складі Російської імперії.
Українська соціал-демократична робітнича партія	1905 р.	В. Винниченко, М. Порш, С. Петлюра, Ткаченко.	Партія виступала за соціалістичне визволення, національно-культурну автономію України.
Ліберально-демократичний табір
Українська демократична партія	1904 р.	О. Лотоцький, Є. Чикаленко	Виступала за демократичні права, ліквідацію самодержавства, надання автономних прав України, культурно-освітня діяльність.
Українською радикальною партією	1905 р.	Б. Гріненко, С. Єфремов
Українська демократично-радикальна партія (з 1907 р. Українська трудова партія).	1905 р.	С. Єфремов Є. Чикаленко, Ф. Мату шевський, І. Шраг
Товариство українських поступовців (прогресистів) між партійний блок	1908 р.	М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чекаленко.	Основною формою діяльності була агітація та пропаганда, а також організація робітничо-селянських виступів, автономія.

В Україні діяли загальноросійські партії:

– соціалістичної течії: Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), що після 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків; Партії українських і російських соціал-революціонерів (есерів);

• ліберально-демократичної течії: Конституційних демократів (кадетів); „Союз 17 жовтня” („октябристи”);

• шовіністичної течії: Партія „Союз російського народу”, „Союз Михаїла Архангела” (чорносотенці).

1897 р. „Загальний єврейський робітничій союз у Литві, Польщі і Росії.” (Бунд – мовою ідиш союз).

Програмні засади українських партій:

1. вирішення національних інтересів українського народу всі політичні партії пов’язували з необхідністю повалення влади царя та поміщиків і встановлення або конституційної монархії (УДРП) або демократичної республіки (РУП, Спілка, УСДРП)

2. українські політичні партії в своїх програмах важливе місце відводили розв’язанню українського питання в революції РУП, УСДРП, УРДП стояли за федеративний устрій Російської держави та автономію України в її складі. Менше національному питанню приділяла уваги „Спілка”. Лише УНП залишилася на самостійницьких позиціях. Але всі вказані партії в своїх програмних положеннях вимагали рівноправності українського народу, права вільного розвитку української мови і культури.

3. зважаючи на те, що українські політичні партії відстоювали ідеологію й інтереси різних класів і соціальних верств населення всі вони були зорієнтовані на реалізацію соціалістичної ідеї.

4. вирішення аграрного питання всі українські партії передбачали через створення національних органів місцевого самоврядування.

5. серед українських партій на відміну від загальноросійських, не було ні крайнє лівих – більшовицьких, ні крайнє правих – монархічних (УРП, УСП, Спілка – соціалістичного напрямку, УСДРП знищення влади царя мирним шляхом. Головною формою боротьби вважався страйк, УРДП – ліберально-демократичний, УНП –націонал-радикальний).

– революція 1905-1907 рр. (початок її, основні озброєні виступи в Україні в цей період;