Питання другого предметно-модульного контролю.

Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст.:

– входження Правобережної України до складу Російської імперії;

Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрійської імперії були включені Галичина, частина Волині та Поділля, 1775 р. до Австрії було приєднано Буковину, яка була частиною Османської імперії. Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), після третього (1795 р.) — західна смуга Волині й Берестейщина. У результаті війн з Туреччиною 1768—1774 й 1783—1791 pp. Росія приєднала до себе Крим і північнопричорноморські степи. Так усі українські етнічні землі стали підвладні Російській та Австрійській монархіям.

Розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.:

• домінування в аграр­ній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані;

• посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація;

• застосування застарілих спосо­бів і засобів ведення господарства;

• поява в аграрному сек­торі надлишків робочої сили;

• поступова руйнація нату­рального господарства та розвиток підприємництва.

Динаміка розвитку промислової сфери:

• бурхливе зрос­тання кількості промислових підприємств;

• промисловий переворот, запровадження нової техніки та техноло­гій;

• поступове витіснення кріпосницької мануфакту­ри капіталістичною фабрикою;

• збільшення ролі вільно­найманої праці;

• виникнення нових галузей промисло­вості;

• поступове переміщення промислових підпри­ємств з сіл у міста;

• формування спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції.

У своїй сукупності всі зазначені тенденції та процеси становлять суть і зміст двох суперечливих, але взаємо­пов'язаних суспільних явищ: кризи, занепаду, але ще пев­ного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку, і зародження, становлення та формування в межах феодалізму нових капіталістичних відносин — з іншого.

«Руська трійця», склад, напрямки діяльності;

Західна Україна (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття – загальна площа – 60 тис. км², населення – 3,5 млн чол., з них українців – 2 млн) була під владою Австрійської імперії.

„Руська трійця” (1833 – 1837 рр.) –це суспільно-культурне об’єднання, за характером – демократичний просвітницький гурток.

Склад: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Діяльність „Руської трійці”:

• члени гуртка проводили велику роботу із збирання фольклору;

• підготували до друку: історико-літературну збірку „Зоря” (1834 р.), „Читанку для діточок в народних училищах руських”(1836 р.);

• переклали українською мовою „Слово о полку Ігоревім”(1836 р.);

• видали альманах „Русалка Дністрова”(1837 р.).

1861 р. – виникає ідейно-політична течія москвофілів, які:

– майбутнє України пов’язували виключно з Росією;

– вважали українців частиною великоруського народу;

– дотримувалися помірковано-ліберальних поглядів;

– проводили культурно-освітню роботу;

– намагалися популяризувати “язичіє” - штучну мову на основі російської та церковнослов’янської мов. Видавали газету „Слово”, журнали „Галичина”, „Лада”.

Виникла також опозиційна москвофілам національна течія (народовці), котра орієнтувалася на власні сили, вважала українців окремим народом, який має рівні права з усіма народами - народовці. Вони проводили величезну культурно-просвітницьку роботу через товариство “Просвіта”, видавалися укр. газети, часописи “Батьківщина”, “Діло”, “Громада”, було створено Літературно-наукове товариство ім. Т. Шевченка (з 1892 р. - Наукове товариство ім. Т.Шевченка). Більшість народовців стояла на позиціях лібералізму та соціал-демократії. У 1885 р. вони створили свою політичну організацію “Народна рада”.

У 1890 р. виникла перша українська політична партія - Русько-українська радикальна партія (пізніше - Українська радикальна партія), яка прагнула автономії для України у складі Австро-Угорщини, а з 1895 р. виникає ідея незалежності України. УРП висувала гасло “матеріального добробуту всіх трудящих”, антиклерикальні (антицерковні) погляди.

У 1899 р. виникла Українська соціал-демократична партія (як фракція австрійської).

Її метою був соціалістичний устрій суспільства, але досягнутий без радикальних методів (підтримувала ідеї автономії України). Кінцева мета партії: створення свобідної держави українського народу

У 1899 р. виникла Українська національно-демократична партія.

Головна мета УНДП - об’єднання національних сил з метою досягнення автономії України, але в подальшому створення соборної України.

У 1896 р. виник Католицький русько-народний союз (пізніше - Християнсько-суспільна партія). Мала консервативно-клерикальні погляди, але підтримувала ідею автономії.

У 1900 р. виникла Руська народна партія (створена москвофілами), що орієнтувалася на Росію і прагнула об’єднання України у складі Російської імперії; висувала деякі соціальні ідеї.

Отже, характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії було чергування періодів реформ з періодами реакції. Тривалі періоди реакції призводили до посилення соціального та національного руху. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання „Руська Трійця”. Революційна хвиля 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії – було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізацій ні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель. Активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

– український національний рух протягом кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.: фольклорно-етнографічний, культурницький і політичний етапи;

Кирило-Мефодіївське братство (січень 1846 – березень 1847 рр.)

Склад братства – 12 осіб.

Програмні документи: „Книга буття українського народу”, „Статут слов’янського братства св. Кирила і Мефодія”.

Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства:

1. Це була перша політична організація української інтелігенції, яка мала свою програму національного відродження з визначеними формами і методами досягнення поставленої мети.

2. Поява і діяльність товариства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

3. Кирило-мефодіївці зробили значний внесок в розвиток української національної ідеї.

4. В програмних документах братства вперше була зроблена спроба обдати українську ідею з загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

5. Навіть той внесок, який встигли зробити Кирило-мефодіївці – видання книг, бесіди, лекції, програмні документи, – будив суспільну думку, спонукав до пошуку шляхів вільного розвитку України. Їхня діяльність стала зразком для наступних поколінь українських борців за соціальне і національне звільнення.

– скасування кріпосного права, решта буржуазних реформ 60-70-х років ХІХ ст. (дати прийняття, зміст) ;