Тема 6. Бухгалтерський облік в країнах світу (XX ст.)

Найбільшого розповсюдження отримала форма дефінітив, автором якої був Ервін Габерфельд. Ця форма була більш пристосована до практичних умов праці складних господарств і використовувала більш зручну систему реєстрації документів. Поряд з новими формами не втрачала своєї актуальності і стара книжкова форма обліку.

В питаннях обліку витрат в Німеччині в той час намітилось три напрями: бухгалтерський, математичго-статистичний і плановий. Дискусія велась навколо питання щодо найбільш раціональних способів побудови номенклатури витрат на виробництво і вибору методів розподілу непрямих витрат. Прихильники першого напряму вважали, що бухгалтерська методика розподілу затрат є єдино допустимою. Оригінальний спосіб розподілу непрямих витрат запропонував О.Р. Шнутгаузен, який вважав, що "чим вище очікуваний прибуток від реалізації предмета, тим більше на нього припадає постійних витрат".

Математично-статистичний напрям існував в трьох варіантах: Д.Р. Лонгмана і М. Шифа, К. Руммеля, А. Вольтера. У перших ця методологія ґрунтується на побудові коефіцієнтів кореляції між окремими видами витрат і ступенем зайнятості. КРуммель розраховував коефіцієнти кореляції між споживанням (витратами) і випуском готової продукції, А. Вольтер будує криві витрат на підставі коефіцієнту регресії.

Плановий напрям реалізується в системі планкостен (на рахунок виробництва відносяться тільки прямі витрати). Тут попередньо встановлювалось споживання виробничих ресурсів за обсягом, видами і причинами, внаслідок чого вся система обліку орієнтувалась не на минуле, а на майбутнє.

Фінансово-господарська діяльність підприємств Німеччини підлягала зовнішньому контролю, а відтак і державному регулюванню. Під зовнішнім контролем тут розуміли ж ревізію (проводиться фінансовими органами з метою забезпечення правильності стягнення податків), так і обов'язкову перевірку (здійснюється господарськими контролерами) річних балансів, рахунків Прибутків і збитків та інших звітних форм.

У 1996 р. господарських контролерів, і податкових радників у ФРН налічувалося 86 тис. Водночас Федеральна рахункова палата Німеччини контролювала також усі федеральні підприємства, страхові установи, приватні підприємства з 50-відсоткового часткою держави, усі інші організації, якщо вони розпоряджаються державними коштами.

З****

Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в Німеччині. В II пол. XX ст. декілька найбільших фірм Німеччини почали впроваджувати міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, що дають значно краще уявлення про фінансові показники фірми, ніж попередні норми. Це започаткувало реальний відхід від заплутаних стандартів обліку Німеччини, які часто приховували стільки ж інформації, скільки й демонстрували. Зміни спричинив той факт, що німецькі ринки капіталу стали надто тісними і неліквідними для задоволення майбутніх потреб у фінансуванні багатьох провідних німецьких корпорацій. Ці корпорації усвідомлюють, що їх реєстрація на Нью-Йоркській фондовій біржі, найбільшому ринку капіталу, відповідає їх інтересам - випуску акцій та одержанню кредиту на цьому ринку.

Німецькі фірми традиційно майже ніколи не звертаються до міжнародних ринків капіталу, щоб одержати додаткове фінансування. На їх погляд, найкращим засобом фінансування є ринкова позика. Проте німецький ринок кредитів значно подорожчав, тоді як можливість випуску додаткових акцій у Німеччині обмежується відносно малими розмірами та неліквідним характером німецького ринку цінних паперів. Німецькі фірми почали випускати акції на міжнародних ринках капіталу на початку 90-х років XX ст.

Міжнародні стандарти дають чіткіше уявлення про фінансовий стан, ніж німецькі правила. Водночас вони й досі відстають від ЗПБО, перш за все тому, що дозволяють ліберальніше шдходити до оцінки стану справ фірми. Незважаючи на те, що дотримання стандартів ЗПБО зменшує оприлюднені цифри прибутків німецьких фірм, запровадити ці стандарти готові й інші фірми, що прагнуть одержати доступ до американського ринку капіталу. Оскільки страхові компанії, як правило, інвестують надходження від страхових внесків у фінансові активи, такі, як акції, і оскільки вартість цих активів при підвищенні активності на ринку акцій переважно зростає, їх ринкова цінність може бути істотною. Водночас їх ринкова цінність коливається паралельно з коливанням вартості ринку акцій, і тому німецькі компанії вважають за краще утримувати її в секреті.

so Франція оа В XX ст. французькі автори досягай певних успіхів у розвитку ідей

Л. Пачолі, хоча їх. вплив на світову облікову думку значно зменшився завдяки стрімкій експансії англо-американської школи. Проте в сфері гармонізації обліку розробки нормативних документів і систематизації практичних аспектів обліку, підготовки кадрів та, що особливо важливо, в створенні і практичному застосуванні системи трансформації" звітних даних підприємства в інформацію про господарство країни в цілому, Франція не знає собі рівних.

Облік у Франції першої половини XX ст. В XX ст. обидва напрями теорії бухгалтерського обліку - юридичний і економічний - знайшли своїх послідовників у Франції. Проте на погляди бухгалтерів найбільше вплинув юридичний напрям, видатними представниками якого були Л. Батардон, А. Бомон, П. Гарньє, А. Лефевр, Р. Лефор, Ж. Мейєр, Р. Саватьє, Л. Совегрен, Ж.А. Фламмінк, Г. Фор (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Послідовники різних напрямів обліку у Франції

Для Габріеля Фора (1910) бухгалтерський облік - це наука про методи

реєстрації фактів господарського життя, що здійснюються господарюючими

суб'єктами, яких він бачив за кожним бухгалтерським рахунком. На його

думку, кожний рахунок - це "спостережувальне гніздо" за одним або

декількома господарюючими суб'єктами, і кількість таких рахунків залежить від кількості осіб, пов'язаних зобов'язальним правом з підприємством. Рахунки класифікують осіб, які беруть участь в господарському процесі, і дозволяють сортувати факти господарського життя. Таким чином, вони стають центральною категорією бухгалтерської науки, яку Г. Фор пропонує перейменувати в контологію, тобто логіку рахунків.

А. Бомон (1920) вважав, що люди та їх господарська діяльність виступають предметом права. Бухгалтерія, на його думку, є ні що інше, як окремий випадок юриспруденції і, передусім, цивілістики. Тому він вимагав відображення в обліку всіх юридичних зобов'язань.

Робер Лефор (1927) вважав, що сутність обліку - в праві, а право -сутність бухгалтерії. Подібну тезу висували також Шарпантьє і Гашлен. На їх думку ". ..немає запису, якщо він не має юридичної сили".

Луї Совегрен (1936) погоджувався з доктриною передачі права, а Ж.А. Фламмінк (1943) вважав облік функцією права, хоча в подальшому він скаже, що це є помилковим.

Представник економічної теорії Шарль Пангло виводив облік з поняття капіталу і вважав аргументацію прихильників юридичної теорії, яка базувалась на зобов'язальному праві, юридично невиправданою. Вони, з точки зору ПІ. Пангло, спотворювали реальні зв'язки, які склалися між власником і агентом. Аналізуючи відносини між обліком і правом, Ш. Пангло дійшов висновку, що інтерпретація обліку як продовження права- помилкова. Такі юридичні поняття, як майно, право власності, які використовуються в бухгалтерському обліку, мають зовсім інший зміст. "Облік, - писав він, - це надбудова, право - базис. Облік завершує право, але не тотожний йому". Разом з тим, право дає змістовну інтерпретацію для бухгалтерії, але у останньої самостійне життя, і це життя пов'язує її не з правом, а з політичною економією. Більше того, бухгалтерський облік - це лише її розділ, тобто прикладна політична економія. І якщо предметом останньої є капітал, всі інші поняття бухгалтерського обліку повинні бути виведені з поняття капіталу.

Представником економічного напряму був також Жан Батіст Дюмарше (див. Ч. II с 50-54), який виводив облік з категорії вартості. Вчений поділяв думку Ш. Пангло, говорячи, що облік - це суто економічна, а не юридична доктрина, зворотній бік політичної економії, але, на відміну від нього, вважав