Тема 6. Бухгалтерський облік в країнах світу {XX ст.)

1	2
1 ЛИПНЯ 1946 р.	Відновлено відрахування з прибутку до фонду директора підприємства
Жовтень 1949	Рекомендовано Міністерством фінансів СРСР вести журнально-ордерну форму керівництва, а також скорочення плану рахунків для використання при цій формі їх ведення. Дозволено вводити 5 рахунків за необхідністю
Листопад 1954	Затверджено Міністерством фінансів СРСР за погодженням ЦСУ СРСР для підприємств союзного і республіканського підпорядкування типовий план, пристосований в основному до журнально-ордерної форми рахівництва. Для підприємств, що не перейшли на цю форму, в плані передбачалось декілька додаткових рахунків, користуватись якими можна було з дозволу відповідного галузевого міністерства
1954 р.	Дещо скорочено в порівнянні з планом 1949 р. кількість рахунків Головної книги (не враховуючи необов'язкові). Набагато розширено номенклатуру субрахунків
Вересень 1956 р.	Видано Міністерством фінансів СРСР за погодженням з ЦСУ СРСР новий скорочений план рахунків для підприємств місцевої промисловості
Грудень 1957 р.	Рекомендовано підприємствам, які підпорядковувались раднаргоспам скорочений план рахунків для підприємств місцевої промисловості з невеликими змінами
Вересень 1959 р.	Затверджено єдиний план рахунків, розрахований на державні підприємства різних галузей
1 січня 1961 р.	Запроваджено Новий єдиний план рахунків бухгалтерського обліку. 3 плану виключено так звані транзитні рахунки, а деякі однорідні об'єднано
1961р.	Розроблено на основі єдиного плану рахунків бухгалтерського обліку регістри єдиної журнально-ордерної форми обліку, підготовлено типові проекти механізації окремих ділянок обліку, проведено роботу по уніфікації форм бухгалтерської звітності за видами діяльності
Травень 1968 р.	Уточнено розділи Єдиного плану рахунків 1960 р. було , вони отримали нові назви, що відображали їх зміст

Питання розвитку Плану рахунків досліджувалися відомими вченими. На цю тему у радянський період писали: М.Х. Жебрак "Корреспонденция счетов при нормативном учете" (1934), В.І. Брук і Р.Я. Мазель "Основные принципы построения єдиного счетного плана промышленного предприятия" (1941), Б.Е. Лічман "Указания к счетному плану по учету капитальных вложений и основной деятельности подрядных организаций НКЦМ" (1945), Е.І. Глейх "Система счетов и оборотные ведомости бухгалтерского учета" (1946), П.С. Безруких "Единый план счетов бухгалтерского учета" (1960), СО. Щенков "Единый план счетов и единая форма счетоводства" (1960), Г.І. Грінман "Бухгалтерский учет в колхозах по единому плану счетов" (1967), М.В. Шаповал, В.Г. Гетьман, О.В. Сидюк "Планы счетов бухгалтерского учета, принципы их построения и использования в практической работе" (1975), В.Ф. Палій "Комментарии к

Історія бухгалтерського обліку

новому плану счетов бухгалтерского учета" (1992), В.В. Сопко "Про план рахунків бухгалтерського обліку" (1996) та ін.

За період з 1937 по 2001 р. перелік періодичних видань, в яких друкувались статті, присвячені дослідженню плану рахунків, налічує більше 10, а кількість статей сягає за 2 тис. З кожним роком ці цифри збільшуються.

вэ Плани рахунків соціалістичних країн са

При конструюванні Планів рахунків в соціалістичних країнах в одних випадках переслідувалась мета дов'язати групування рахунків з етапами господарського процесу (Народна республіка Болгарія (НРБ), Монгольська народна республіка (МВД), в інших випадках - групування підкорялося вимогам десяткової системи (Німецька демократична республіка (НДР), Угорська народна республіка (УНР), Польська народна республіка (ПНР), Чехословацька радянська соціалістична республіка (ЧРСР)).

При розгляді структури рахунків, що застосовувалися на практиці, необхідно виділити оригінальний підхід, що був. прийнятий у ЧРСР. В цій країні всі рахунки поділялись на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні призначались для контролю з боку народногосподарських органів, внутрішні ж встановлювались і контролювались підприємствами самостійно. Центральна бухгалтерія фіксувала всі операції підприємств. Рахунки, що використовувались в центральній бухгалтерії, були зовнішніми. Витрати і доходи підприємства диференціювались за його структурними підрозділами - господарськими центрами. Для кожного центру створювався відокремлений облік (могла бути організована і окрема бухгалтерія). Тут використовувались тільки знутріщні рахунки.

Найбільш радикальним вирішенням питання про раціоналізацію роботи з рахунками слід визнати рішення, запропоноване Т. Пехе, який виходив не з удосконалення плану, а з розробки загальної його моделі, яку ще називають метамодедлю. В цьому випадку будь-який рахунок в будь-якому варіанті плану рахунків трактується як окремий випадок метамоделі. В її основу покладено п'ять суперзагальних рахунків: Розрахунки, Матеріальні цінності, Грошові кошти, Фонди, Результати, і шість типів господарських операцій, кожна з яких може бути прямою і зворотною: Матеріальні цінності -