Тема 2. Формування бухгалтерського обліку як науки (кін. XIX - поч. XX ст

самостійна наука про управління, яка не залежить від юридичних і політико-економічних доктрин (див. Ч. И, с 48-49).

Своїм вченням Дж. Дзаппа підвів підсумок п'ятисотлітнім досягненням італійської облікової думки і заклав підґрунтя досліджень в майбутньому.

Висновки

При всій різноманітності поглядів італійську школу можна все ж розглядати як єдине ціле. В цілому для італійців був характерний такий підхід до бухгалтерського обліку, який вимагав, щоб величина прибутку за балансом дорівнювала сумі, що оподатковується, а це повністю відповідало юридичному аспекту обліку. Разом з тим, італійських науковців об'єднувало цілеспрямоване та змістовне трактування основних категорій науки. Навіть відмінності між юридичним (тосканська школа) та економічним (венеціанська школа) напрямами були несуттєвими. І тосканці, і венеціанці в дусі ломбардської школи розглядали облік як засіб управління, з тією лише відмінністю, що перші трактували мету обліку як управління людьми, а другі - як управління ресурсами (цінностями, що брали участь в господарському процесі). В останньому випадку облік перетворювався на науку про контроль за господарською діяльністю.

^інець XIX - початок XX ст. у Франції ознаменувався бурхливим роз­витком бухгалтерського обліку. Основні етапи його становлення можна простежити в наведеній нижче таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Становлення бухгалтерського обліку у Франції

Рік	Подія
1889	Книга Е. Леоте та А. Пльбо "Наука рахунків, зрозуміла усім" одержала золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі
1896	Вперше розроблена десяткова система класифікації рахунків
1903	Е. Леоте запропонував План рахунків
1909	План рахунків був запроваджений у бухгалтерську практику
1912	Розроблена загальна концепція Плану рахунків бухгалтерського обліку

На відміну від Італії, де тривалий час точилися жваві дискусії навколо двох напрямів бухгалтерського обліку - юридичного та економічного, -національну думку про те, що бухгалтерський облік - це економічна наука, сформували

З*

Історія бухгалтерського обліку

відомі французькі економісти XIX ст. П.Ж. Прудон (див. Ч. II, с 100) та Р.П. Коффі, які вважали, що бухгалтерський облік - це частина політичної економії. Такі відомі вчеиі-бухгалтери французької школи як Ж.Г. Курсель-Сенель, Л. Сей, А. Гільбо, Е.П. Леоте в своїх працях також надавали перевагу економічним аспектам бухгалтерського обліку. Ж.Г. Курсель-Сенель (див. Ч. II. с 72), наприклад, розглядав рахівництво як найважливішу складову частину управління окремим підприємством. Л. Сей (див. Ч. II, с 112-113) розробив основи вчення про калькуляцію собівартості. Е. Леоте та А. Гільбо (див. Ч. II, с 74-77) створили вчення про перманентний інвентар, яке потребувало послідовної оцінки всіх цінностей лише за собівартістю.

Як вже наголошувалося, юридичний аспект давав пояснення лише подвійному запису, враховуючи те, що всі рахунки трактувались як особові, тобто ґрунтувався на персоналістичному підході. Але, як відомо, такий підхід не повністю характеризував всі рахунки. Твердження економістів: "немає надходження без видатків" - пояснювало призначення всіх рахунків, як для обліку засобів, джерел, так і для обліку господарських процесів.

Розглядаючи рахунки окремо від осіб, що стоять за ними, французькі вчені розробили класифікацію рахунків за видами засобів, ввели операційні рахунки, а згодом розробили складну систему рахунків і методику обліку. Такі рахунки були названі рахунками-екранами або рахунками порядку і методу. До Плану рахунків було введено багато знеособлених рахунків - фондових, резервних, процесних, регулюючих, порівняльних, фінансово-результатних.

Певною мірою французька школа була концептуально протилежною до італійської. Це відчувалось, зокрема, при визначенні величини прибутку, момен­ту реалізації продукції тощо. Якщо в італійців дія означала результат, то у фран­цузів -тільки наявну грошову масу. До речі, і сьогодні в обліку це питання зали­шається відкритим і періодично то одна, то інша концепція стає визначальною.

Цікавим був підхід французької школи до бухгалтерських даних. Так, її представники, зокрема, вважали, що: 1) бухгалтерські дані необхідні для прийняття управлінських рішень і тому повинні бути не абсолютно, а відносно точними; 2) права і обов'язки підзвітних осіб є справою не бухгалтера, а суто правовика.