Тема 9. Становлення бухгалтерської професії і професійних організацій

Образ облікового працівника може бути піднятий на нову висоту і насичений естетичним змістом, якщо згадати, що Лука Пачолі вважав, що живопис - вищий прояв людського генія, а облікові книги - це те ж свого роду картини, які можуть розкрити більше таємниць, ніж увесь живопис світу. На думку Л. Пачолі, бухгалтерію і живопис об'єднує певний суб'єктивізм і об'єктивність того, що художник відображає, а обліковець описує, вчений зазначав, що весь світ складається з певних співвідношень, а в обліку він бачив божественні пропорції в коефіцієнтах - відношення прибутку до капіталу, податків до прибутку тощо.

Лука Пачолі порівнює купця з півнем "найпильнішим між усіма тваринами, який і взимку, і влітку невтомно по ночах пильнує та охороняє...". Голову купця не раз порівнювали з головою, яка має сто очей.

Л. Пачолі чітко уявляв величезний потенціал, закладений в самій бухгалтерській професії, і весь процес навчання будував на творчій основі. Своє завдання він бачив не в повідомленні фактів або інструкцій, а в тому, щоб розробити концепцію обліку і навчати його принципам. "Стати добрим бухгалтером", за Л. Пачолі, можна лише "шляхом старанних роздумів", для чого потрібно "використати всі зусилля", прагнути "завжди мати голову на плечах". Ці ідеї Л. Пачолі мають неоціненне значення для організації навчального процесу і сьогодні,

А. Казанова (див. Ч. II, с 60). Ідея юридичного статусу обліковця-бухгалтера виникла в XVI ст. В 1558 р. А. Казанова писав, що посада нотаріуса має певні гарантії, їх же для суспільного блага повинні мати і обліковці. Необхідне спеціальне допущення обліковців до ведення книг, оскільки їх обов'язки не менш важливі, ніж функції нотаріуса. Навпаки, вони навіть мають більше значення, оскільки нотаріусам не довіряють без свідків, а книгам обліковців довіряють без будь-яких свідчень. Ця вимога залишалася тільки добрим побажа-нням, адже за тих часів облік не відокремлювався від бухгалтера, і вимоги до бухгалтера відповідали рівню знань про бухгалтерію.

А. ді Пієтро (див. Ч. II, с 94). Ді Пієтро вважав, що бухгалтер повинен: 1)бути розумним, 2) мати приємний характер, 3)мати чіткий почерк, 4) володіти професійними знаннями, 5) бути властолюбним і шанолюбним,

6) бути чесним. Добрий характер не означає поступливий, бухгалтер повинен бути принциповим. З часом чіткий почерк втрачав настільки важливе значення, роль професійних знань і чесності зростала, а шанолюбність і властолюбство почали зникати.

Б. де Солозано. В XVI ст. Ф. Ескобар писав, що в Іспанії престиж бухгалтера був низький і бажаючих присвятити себе цій професії було мало. Мабуть тому Б. де Солозано закінчив свою визначну працю своєрідною і багатообіцяючою думкою: "Бухгалтерський облік стоїть вище всіх наук і мистецтв, тому що всі потребують його, а йому ніхто не потрібен; без бухгалтерського обліку світ був би некерованим і люди не могли б зрозуміти один одного".

Б.Ф.Баррем (див. Ч. II, с 14-16) / П. Пурра. Завдяки Б.Ф. Баррему у Франції було розповсюджене поняття рахівництва (comptabilite). До його появи бухгалтерів у Франції називали "хранителями книг" ("teneur des livres"). Головна заслуга французької школи - це розробка питань ефективного навчання бухгалтерській справі. Так, Пурра вперше підкреслив, що при вивченні бухгалтерії вирішальне значення має теорія, а не приклади з практики, останнім відводилась лише роль ілюстрацій.

П.Ж. Прудон (див. Ч. II, с 100). П.Ж. Прудон, який досить часто прославляв бухгалтерію, не залишив якихось значних ідей, але він був одним з перших, хто визначив функції бухгалтера: "Тільки він один [бухгалтер] спроможний оцінити наслідки суворо проведеного поділу праці, він один може сказати, яку користь дасть та чи інша машина".

П.Ж. Прудону належить твердження: "Те, про що професори з таким галасом трактують під гучним ім'ям політичної економії, є не що інше, як пусті балачки про рахівництво". "Бухгалтер", - писав Пьєр Жозефа Прудон, - і є справжнім економістом, у якого зграя несправжніх вчених вкрала його ім'я". Це підтвердження того, що бухгалтер є не лише сторожем чужого добра, а економістом, який досліджує глибини господарського життя. Така позиція довго була провідним гаслом багатьох бухгалтерів світу.

Ж.Г. Курсель-Сенель (див. Ч. II, с 72-14). Вважав, що всі методологічні питання обліку повинен вирішувати лише адміністратор, оскільки облік потрібен йому, а тому він і буде вирішувати як його організувати. Бухгалтер,

навпаки, зацікавлений в організаційній діяльності, яка створює видимість значимості його праці і ставить у залежність від нього матеріально відповідальних осіб. Тому для бухгалтера "досить бути акуратним, працелюбним, вміти швидко і легко рахувати, вміти гарно писати". Отже, на думку вченого, організація обліку, його методологія - це не справа бухгалтерів, а прямий обов'язок адміністраторів. Інакше "до чого послужать цифри для того, хто не знає ні як аналізувати їх, не розуміє їх так, щоб почерпнути з них вказівки для подальшого керівництва діяльністю підприємства". Ж.Г. Курсель-Сенель цитував Ж.Б. Сея і серед цікавих фраз він виділяв наступну: "Звичайно, праця, що застосовується для ведення рахунків, зовсім не збільшує наших доходів; але він [бухгалтер] ясніше пояснює нам необхідність подвоїти зусилля, щоб збільшити їх".

Підкреслюючи управлінські цілі бухгалтерії Ж.Г. Курсель-Сенель писав: "Знання обліку необхідно всім, але більше всього управляючим"⁴'. "Чим повільніше оборотність капіталу, тим більш стає необхідним рахівництво". Цікаве трактування природи обліку: "Оскільки принципи рахівництва постійні, тому безмежні його додатки. Вчити потрібно не додаткам, а принципам". Знання (теорія) не замінює роботи (практики). Мета навчання - навчити майбутніх бухгалтерів їх професійній мові. Трактування бухгалтерії як універсальної мови (методу) доводила автора до розуміння галузевих рахівництв як виключних випадків загальної системи обліку, "початки" якого завжди тотожні як алгебраїчні формули" .

Е.П. Леоте і А. Пльбо (див. Ч. И, с 74-78). Е.П. Леоте і А. Гільбо вважали, що початковим рахівником потрібно визнати особу, яка пускає в оборот власні капітали, капітали третіх осіб, або капітали власні разом з довіреними йому капіталами третіх осіб під особисту відповідальність, і яка сама веде облік своїх господарських операцій. Вчені виділяли три групи рахівників: початковий; професійний, тобто власне бухгалтерський апарат; підзвітний (матеріально відповідальні особи, касир, конторщик, контролер). Власник (капіталіст, комерсант тощо) як початковий обліковець, відрізняється від обліковця за професією (бухгалтера), який веде облік в

Історія бухгалтерського обліку

господарстві власника, коли керівник з певної причини вважає за потрібне замінити себе. Перед третіми особами відповідальний тільки власник як початковий рахівник. Рахівник за професією діє від імені власника і відповідальний тільки перед останнім за ефективність та професіоналізм своїх рішень (за винятком випадків особистих зловживань, допущених при виконанні зобов'язань і нанесенні збитків третім особам). Вчені підкреслювали, що обліковець за професією (не слід плутати з простим конторщиком) виконує в торговельному, промисловому, землеробному, адміністративному, державному і суспільному господарстві дуже важливу і відповідальну місію.

А.З. Попов (див. Ч. И, с 398). У кінці XIX ст. російський вчений-обліковець А.З. Попов вважав, що бухгалтер, який теоретично засвоїв курс науки рахівництва і курс облікового мистецтва, буде в своїй бухгалтерській діяльності лише практикуватися у застосуванні теоретичних положень в житті, швидко збільшуючи свій досвід, у якій би справі йому не довелося працювати. Застосовуючи методи, встановлені курсами з теорії рахівництва і з облікової справи, такий бухгалтер порівняно легко і швидко освоїться і справиться з будь-яким підприємством.

Я.В. Соколов (див. Ч. II, с 418-422). У кінці XX ст. цей відомий російський вчений-історик бухгалтерського обліку висловив цікаву думку щодо професії бухгалтера. Він вважав, що професія бухгалтера сформувалася випадково, вона включала або осіб, які з певних причин прийшли на царину обліку, - це передусім, математики, лікарі, шкільні вчителі та юристи, такі, як Л. Пачолі, С Ван Стевін, Ф. де Ескобар, Кардано тощо, для кого заняття бухгалтерією виступали випадковим проведенням часу; або сугубі практики, для яких вся наука зводилася до того, знизу чи зверху тексту потрібно ставити дату. Багато хто з них сміливо проголошували облік наукою, але вони не знали, що таке є наука.