Тема 1. Бухгалтерський облік: періоди розвитку

Ще в первісних дрібних індійських общинах було передбачено посаду бухгалтера, котрий вів облік операцій землеробства, кадастру землі й усього, що до нього належало. Такий облік, як правило, здійснювався в інтересах усієї общини, і бухгалтер із загальної казни отримував платню.

Державний і громадський устрій в Індії регламентувався Законами Ману. Вони представляли собою збірник постанов і звичаїв, починаючи з епохи XII століття до н.е. В Законах Ману є постанови, пов'язані з порядком отримання державних доходів і здійснення витрат, зокрема, в них є точне зазначення того, що фінансові чиновники держави зобов'язані щорічно представляти царю звіт по всіх доходах і витратах як з особистих коштів царя, так і з коштів державної скарбниці. Деякі пам'ятки, що дійшли до наших часів, свідчать про те, що державним фінансовим агентам Стародавньої Індії було відоме мистецтво вести рахунки по доходах і витратах як скарбниці, так і особистих коштів глави держави.

В Індії для обліку використовувалися горнята та камінчики. Перші являли собою "облікові регістри", другі - "первинні документи". Кожне таке горня призначалося для окремого об'єкту. Це була своєрідна картотека з рознесенням даних по рахунках.

Проте, облікове мистецтво в Стародавній Індії не могло отримати значного розвитку, оскільки релігійні і філософські вчення індійців мало сприяли розвитку підприємництва та ініціативи в торговельній діяльності. Релігійним і філософським вченням індусів був буддизм, основне положення якого полягало в повному неприйнятті господарської діяльності, в якій би формі вона не проявлялась. В зв'язку з цим облікове мистецтво Стародавньої Індії не могло досягти тих форм, яке воно отримало у інших народів давнини.

во Центральна Америка са

Історія свідчить, що у інків державна влада виступала в ролі органу, який регулював народну працю і захищав економічні інтереси окремих класів населення. Державна влада мала в своєму розпорядженні склади матеріалів, причому вона сама розподіляла запаси сировини між працівниками, отримуючи від них після цього готові вироби. Також вона зберігала в громадських магазинах запаси зерна, видаючи з них населенню позики для посіву або особистого споживання. Після жнив позики повертались назад.

Історія бухгалтерського обліку

Цілком зрозуміло, що при наявності настільки розвинутих і різноманітних операцій, державна влада не могла обійтись без правильно організованого обліку всіх операцій, що нею виконувались. Наприклад, у інків існували посадові особи, в обов'язки яких входило ведення облікових книг. В облікових книгах державних складів відкривались спеціальні рахунки як для кожного окремого сорту матеріальних цінностей, так і для кожного окремого позичальника за виданою останньому позикою.

#г> Персія са

З літописів Персії можна дізнатися, що за часів правління Дарія 1-го (522-486 pp. до н.е.) Стародавня Персидська імперія отримала новий устрій і облік досягнув свого розквіту. В період правління цього царя людина, яка займалася обліком, отримувала майже офіційну назву - "очі і вуха царя". Поряд з документами, що відображають факти господарського життя, вівся журнал анонімних листів, в якому контролери вели таємний облік. Імперія була поділена н 20 сатрапій, на чолі кожної сатрапії був поставлений сатрап, якому належала вся повнота цивільної влади у ввіреній йому області. Зібрані сатрапом податки та інші суми зберігались в спеціальних касах, за які відповідали касири, загальний же нагляд за роботою касирів покладався на секретарів сатрапів. Касири при сатрапах вели облік всіх сум, що отримувались або видавались ними, але обов'язку періодично надавати звіти не існувало: звіти по надходженню і витрачанню сум кожного сатрапа надавались царю на його вимогу. Окремо складалась спеціальна звітність по надходженню і витрачанню коштів з власної каси царя.

Персія відома тим, що в ній зародилися елементи документування оплати праці. У ті часи заповнювався такий документ як наряд, за яким проводили грошову і натуральну виплату за виконані роботи.

В Персеполі оплата роботи проводилась частково грошима, частково -натурою. Працівник отримував "вимогу-наряд" в конторі і пред'являв його казначею; останній вів платіжну відомість, в якій робив помітку про видачу грошей. За цією ж вимогою-нарядом видавались продукти.

Також у великій імперії чиновники постійно роз'їжджали по країні. Так зародилися поняття "відрядження" і "відрядне посвідчення". За листом

встановленої форми (відрядним посвідченням) державного службовця після прибуття, повинні були нагодувати за суворо встановленими нормами. Недавно були відкриті документи сатрапа Аршама, з них видно, що кожен, хто відсилався в роз'їзд, отримував з контори лист (посвідчення на відрядження) і по пред'явленню цього листа у відділеннях (будинку Аршама) отримував за чітко встановленими нормами продовольчі товари.

во Греція о&

Особливого розвитку облікове мистецтво Стародавньої Греції набуло близько V ст. до н.е. в конторах трапедзитів. Останні були банкірами і виконували різноманітні операції, причому по всіх своїх операціях вони обов'язково вели облікові книги, а по всіх угодах - торговельні книги. Особливо суворо велись записи по внесках, причому до книги заносилась сума внеску, ім'я депонента та імена тих, кому він доручає повернути внесок назад. Останні, якщо не були особисто відомі трапедзиту, повинні були при вимаганні внеску підтвердити свою особу, частіше у вигляді персня з печаткою довірителя. У зв'язку із значним розповсюдженням звичаю тримати вільні гроші на поточному рахунку у трапедзита, в Афінах з IV-ro століття почала практикуватись форма розрахунків способом списання відповідних сум в книгах банкіра. Навіть саме слово "списання" стало внаслідок цього означати те, що і "платити". Трапедзити вели особливі книги типу сучасних журналів, в які операції записувались у хронологічному порядку, та інші книги, типу ресконтро, до яких записувались операції з кожним окремим клієнтом, причому в ресконтро клієнту відкривався особовий рахунок.

Трапези (банки Стародавньої Греції) вперше почали застосовувати в своїй діяльності систему безготівкових розрахунків. Внески, або перекази оформлювались "платіжними дорученнями", які називались "діаграфе". Офіційна звітність трапез мала за мету проведення' наступного контролю за діяльністю виборних керівних посадових осіб і дотримання ними відповідальності за використання кредитних коштів. У цей час звітні документи вибивали на кам'яних плитах або нотували (записували) на дерев'яних дощечках і розміщали на агорі. Агор був діловим центром, де були збудовані трапези. Отже, в прямому розумінні звітність трапез оприлюднювалася, була загальнодоступною.

В Афінах, наприклад, звіти віддавались публічно, в присутності громадян, а пізніше, коли цей звичай було відмінено, висікались на камені, цим самим вони ставали громадським надбанням, так, що кожний

Історія бухгалтерського обліку

громадянин міг вільно перевіряти їх. На скарбників при громадських храмах також покладався обов'язок виставляти в містах, в проміжок між двома панатенеями перелік їх доходів і витрат, а також і звіти про суми, передані ними своїм наступникам; таким же чином жерці і жриці повинні були надавати звіт про пожертвування, які робилися на користь божеств.

У Афінян спочатку 400, потім 500 сенаторів, встановлювали державні податки, збирали прямі податки за допомогою откупів, непрямі - через практорів, збирали гроші, отримані 4-ма скарбниками (по одному для кожного племені) і розміщували їх спочатку в Долоському храмі а після в міському замку, під наглядом головного керуючого.

Сенат сам розглядав доходи, встановлюючи платежі, згідно законам і суспільним потребам, і надавав звіт про своє управління народним зборам за допомогою епіграфів і антиграфів (бухгалтерів і ревізорів з рахівництва), які в свою чергу, знаходились під контролем евтимів і логістів. Той, хто не подавав або забував віддати відповідний звіт, ув'язнювали, конфіскуючи майно, а іноді застосовували смертну кару .

Деякі прийоми практичного рахівництва були відомі всьому населенню. В книзі Аристотеля "Державний устрій Афін" є вказівки на те, що ще за часів Дракону (приблизно в 620 р. до н.е.) державна влада вимагала від громадян складання інвентаря їх майна. Така вимога пояснювалась тим, що деякі громадські посади могли займати лише особи, які володіли певним цензом, причому доказом наявності майнового цензу, що вимагався законом, були інвентарі. За часів Солона все населення, на підставі даних інвентарів кожного громадянина було поділено на чотири класи з метою визначення ставок податків.

У афінян в їх адміністративному управлінні вперше з'являються бухгалтери, ревізори і контролери рахунків, правила рахівництва і род громадських вироків, обгрунтованих на даних звітах, суворо проглянутих і затверджених громадською корпорацією логістів.

У Греції облік вівся головним чином для державних потреб, однак був необхідний і для потреб храмів, які широко практикували видачу позик, стягуючи високі відсотки. Сума рахунку та належні проценти були об'єктом обліку. Слід відмітити, що ця традиція перейшла до середньовічних християнських монастирів.

Святкування на честь богині Афіни-Минервц які відбувшися через кожні 4роки на п 'ятий (прим. авт.) ' В.А. Сакович. Государственный контроль в России, его история и современное устройство. С-Лб, 218 с. С. 21-22