6 вересня 2007 р.

Прізвище лектора –

Прізвище викладача, який веде практичні –

Зміст робочої начальної програми з дисципліни ЦО.

Лекцій –

Практичних –

Самостійна робота –

РГР –

Форма підсумкового контролю – залік.

Література з дисципліни цо

1. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 455 с.

2. Миценко І.М., Мезенцева О.М. Цивільна оборона: Навч. посібник. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2004. – 404 с.

3. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Нав. посібник. – К., «Центр навч. літ-ри» - 2004.- 439 с.

Л-1. Правові основи цивільного захисту населення

1. Вступ. Історична довідка.

2. Правова база цивільного захисту.

3. Завдання цивільного захисту.

4. Структура і керівництво єдиної системи цивільного захисту (ЄСЦЗ).

5. Режими функціонування ЄСЦЗ.

6. Організація ЦЗ на об’єкті.

7. Сили ЦЗ.

1. Вступ. Історична довідка

Згідно зі статтею 3 Конституції України життя і здоров’я людини, безпека її життєдіяльності є найвищими соціальними цінностями, за забезпечення яких держава відповідає перед нею. Безпека людини і навколишнього середовища, захищеність їх від впливу шкідливих техногенних, природних, екологічних, соціальних та воєнних факторів є неодмінною умовою сталого розвитку суспільства. Ця теза лежить також в основі концепції національної безпеки України, де перелічені основні напрямки роботи із забезпечення безпеки життєдіяльності громадян, в тому числі згаданий і захист населення при надзвичайних ситуаціях.

Техногенне, екологічне та природне середовище України з точки зору його негативного впливу на людей та навколишнє середовище стає з року в рік все складнішим. Це зумовлено зокрема підвищенням частки застарілих технологій та обладнання, зниженням темпів відновлення та модернізації виробництва. Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце протягом багатьох років, призвели до того, що територія України зазнала значного техногенного навантаження на природне середовище, яке в 5-6 разів вище, ніж в економічно розвинених країнах.

Підраховано, що в Україні в зонах можливого зараження СДОР проживає 15 млн. осіб, в зонах підвищеної сейсмоактивності – 11 млн., в зонах можливого катастрофічного затоплення – 7,4 млн., а деякі регіони можуть опинитися під впливом відразу кількох негативних факторів. Не виключена можливість міжнародного тероризму, диверсійних актів, розв’язання воєнних конфліктів.

Тому немає потреби доводити необхідність створення державної системи, яка мала б своїми заходами і практичними діями запобігти надзвичайним ситуаціям, а в разі їх виникнення надійно захистити життя і здоров’я своїх громадян. У більшості країн світу такою національною системою попередження НС, захисту і порятунку людей є цивільна оборона, діяльність якої регламентується відповідно Закону про Цивільну оборону.

Така система існувала та існує нині в Україні.

Базою для виникнення цивільної оборони як такої були документи міжнародного гуманітарного права.

1859 р. – швейцарець Анрі Дюнан подорожував Ломбардією (обл. на Півночі Італії). На той час Італія вела війну з Австрією.

24.06 він опинився у місті Сальферино, яке було окуповане австрійськими військами. Саме в цей день в Сальферіно сталася битва між франко-італійськими військами і австрйіськими окупантами. За декілька годин були вбиті й поранені 40 тис. чол. Жахливу картину побачив А.Дюнан. Санітарні підрозділи не встигали вчасно надавати допомогу пораненим, нікому було ховати трупи. А.Дюнан звернувся до селян, що проживали у ближніх селах: адже реально була загроза поширення інфекційних хвороб, холери. Разом з ними він надавав допомогу пораненим.

Повернувшись у Швейцарію під враженням побаченого і пережитого А.Дюнан написав книгу «Спогади про Сальферіно». Цю книгу він розіслав всім політичним діячам і вона викликала великий резонанс у політиків і державних діячів.

Завдяки наполегливості А.Дюнана і за підтримки деяких політичних діячів в 1863 р. біло створене товариство «Міжнародний комітет червоного хреста» (МКЧХ), основним завданням якого було проголошено надання допомоги пораненим.

1984 р. у Швейцарії (Женева) уряди 12-ти держав провели міжнародну конференцію, на якій підписали Конвенцію «Про поліпшення долі поранених в діючих арміях».

Ця перша Женевська конвенція поклала початок міжнародному гуманітарному праву.

1899 р. – в Гаазі підписана Конвенція, яка поширила принципи І-ї Женевської конвенції стосовно війни на морі.

1901 р. – А.Дюнан одержав Нобелевську премію миру за створення МКЧХ.

1907 р. – ІV Гаазька конвенція визначила категорію комбатантів (воїнів, бійців, які приймали участь у бойових діях), і некомбатантів (осіб, які не беруть участь в бойових діях, але обслуговують армію) – військові артисти, інтенданти, священики тощо. За цією Конвенцією комбатантів і некомбатантів беруть в полон. Їм надається статус військовополонених і, відповідно, вони мають у полоні певні права.

1914 – 1918 рр. – І Світова війна. Німці вперше застосовують хімічну зброю (пускають в окопи противника хлор).

1918 р. – німецька авіація бомбить підприємства Петрограда. На протидію цьому в місті створюється місцева протиповітряна оборона (МППО), котра у 1925 році одержала офіційний державний статус і відіграла значну роль у захисті населення і ліквідації наслідків нальотів авіації противника в період Великої Вітчизняної війни. У передвоєнні роки скрізь проводилися навчання і тренування населення і працівників на випадок повітряної тривоги.

1923 р. – в Україні створений Комітет Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Нині Міжнародний червоний хрест об’єднує понад 120 національних товариств і понад 250 млн. населення.

1931 р. – в Парижі заснована Міжнародна організація цивільної оборони. Спочатку вона мала назву «Міжнародна організація по захисту цивільного населення у воєнний час» (штаб-квартира в Женеві).

1939-1945 рр. – ІІ Світова війна.

1945 р. – створена ООН, випробування атомної зброї на мирному населенні Хіросіми і Нагасакі.

1949 р. – прийняті 4 Женевських конвенції, які мають силу і нині:

• "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях".

• "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію в складі збройних сил на морі"

• "Про поведінку з військовополоненими".

• "Про захист цивільного населення під час війни".

Зміст останньої конвенції був покладений в основу створення і розбудови ЦО в нашій державі.

1955 р. – створена система ЦО в США.

1961 р. - МППО була переформована в Цивільну оборону і передана у підпорядкування Міністерству оборони СРСР.

1986 р. – Чорнобильська катастрофа, землетрус у Вірменії.

1991 р. – в світі з’явилася незалежна держава Україна.

1993 р. – ЗУ «Про ЦО України».

1998 р. – створення ЕДС НС.

2000 р. – ЗУ «Про захист населення і територій від НС природного і техногенного характеру».

2002 р. – початок реформування системи ЦО. Пожежники увійшли до складу сил цивільного захисту.

2004 р. – ЗУ «Про правові засади цивільного захисту»

2005 р. – в Україні створена єдина служба цивільного захисту 112 (Харківська обл.) на зразок європейської 911.

Таким чином, раніше цивільна оборона відповідно до офіційних поглядів своїми заходами була спрямована на забезпечення головним чином потреб воєнного часу. Після Чорнобильської катастрофи в 1986 році була спроба покласти на ЦО завдання із захисту людей від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха, але юридичних підстав, на яких вони мали б здійснюватися, не було. Тому з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинених держав, було розпочато законодавче оформлення ЦО як державної системи органів управління та сил, призначених для захисту населення від наслідків НС.

У лютому 1993 року Верховною Радою України був прийнятий Закон „Про Цивільну оборону України”, який проголошує, що кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих та на вимогу гарантій реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права, створює систему цивільної оборони, котра має своєю основною метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру, а також можливих терористичних і диверсійних актів.

За роки існування незалежної української держави в системі цивільної оборони поряд із здобутками відбулися й певні негативні зміни. Через економічний хаос 90-х років і невпорядкованість законодавства була порушена система навчання населення і працівників підприємств і організацій діям під час НС. Прийшов у негодність фонд захисних споруд (лише 13% з існуючих сховищ можуть працювати за призначенням). Багато сховищ було демонтовано і реконструйовано, продано приватним підприємцям. Наприклад, кафе «Шехерезада» в Полтаві. На багатьох підприємствах і організаціях ліквідовані або застаріли запас засобів індивідуального захисту.

Наявність суперечностей і недоліків у законодавчій сфері унеможливила видання та реалізацію таких дуже важливих і необхідних керівних документів як Положення про невоєнізовані формування ЦО, Типового положення про спеціалізовані служби ЦО, Табелю термінових і строкових донесень, Планів ЦО та інших.

В Україні утворилося дві подібні державні системи, які певною мірою дублювали і суперечили одна одній: це система Цивільної оборони і Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (ЄДС НС), ряд функцій і завдань яких часто перехрещувалися або повторювалися.

Існування зазначених систем було зумовлено Законами України „Про Цивільну оборону України” та „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, суперечності яких давали підставу неадекватно трактувати та виконувати їхні вимоги.

Тож з 2002-2003 років почалося реформування Цивільної оборони України. В першу чергу в її структуру були передані сили та засоби пожежної безпеки.

24 червня 2004 р. був прийнятий Закон України „Про правові засади цивільного захисту”. Нині відповідно до цього Закону відбувається подальше реформування системи Цивільної оборони в державну структуру європейського рівня, яка б своїми діями була максимально зорієнтована на захист населення від різного роду надзвичайних і нестандартних ситуацій, а не тільки на випадок воєнних дій.