6. Проблемні питання цо

За роки незалежності України у сфері цивільної оборони поряд із позитивним накопичилися проблемні питання, які гальмують розвиток і вдосконалення ЦО і тому потребують нагального вирішення.

Багато проблем виникло у зв’язку з переорієнтацією ЦО з 1986 року, після Чорнобильської трагедії, на вирішення завдань, пов’язаних із запобіганням, реагуванням та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій мирного часу. Проблемами підготовки до захисту населення і об’єктів від сучасних засобів масового ураження в умовах можливих воєнних конфліктів не приділялось достатньо уваги. В результаті майже повсюди погіршився стан існуючого фонду захисних споруд ЦО, вони потребують поточного, а часто капітального ремонту. Коштів на це керівники підприємств не передбачають. Під час приватизації та зміни власника захисні споруди ЦО продаються, що призводить до їх безгоспності, внаслідок чого лише 87% сховищ готові до використання за призначенням, а 13% з різних причин не можуть використовуватися взагалі. Роботу щодо пристосування наявних підвальних приміщень під протирадіаційні укриття зовсім припинено.

Майже все майно, техніка та спеціальні прилади ЦО довгострокового зберігання (дозиметри, наприклад) потребують оновлення. Зазначені засоби застарілі, утримуються понад 20-30 років і на сьогодні їх застосування за призначенням в багатьох випадках проблематичне. Водночас виробничої бази для їх оновлення в Україні немає.

Особливо незадовільне становище склалося у забезпеченні працюючого персоналу та населення придатними до використання засобами індивідуального захисту (в основному через недостатність коштів та відсутність виробництва в Україні).

Повільними темпами ведеться удосконалення та модернізація систем оповіщення та зв’язку в регіонах. Майже всі системи зв’язку та оповіщення вичерпали свій ресурс експлуатації, а радіоточки повсюдно ліквідуються.

Досі не визначено кримінальної, адміністративної та інших видів відповідальності за недотримання законодавства у сфері ЦО.

Цивільна оборона в ідеальному її розумінні, відповідно до Женевських конвенцій 1949 року (до яких, до речі, приєдналася і Україна) має займатися передусім саме проблемами захисту населення під час воєнних конфліктів. У мирний же час її сили і засоби можуть залучатися до ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру. Проте її основна функція нині змішана з проблемами запобігання, реагування і ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру.

Нині в Україні існує дві подібні державні системи, які певною мірою дублюють і суперечать одна одній: це система Цивільної оборони і Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ряд функцій і завдань яких часто перехрещуються або повторюються.

Існування зазначених систем зумовлено Законами України „Про Цивільну оборону України” та „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, суперечності яких дають підставу неадекватно трактувати та виконувати їхні вимоги. Такий же стан із реалізацією вимог Положень про ЦО України та про ЄДС НС, затверджених постановами КМУ. Внаслідок цього і ряд інших нормативно-правових актів у зазначених сферах теж потребують удосконалення.

Наявність зазначених вище суперечностей і недоліків у законодавчій сфері часто унеможливлює видання та реалізацію таких дуже важливих і необхідних керівних документів як Положення про невоєнізовані формування ЦО, Типового положення про спеціалізовані служби ЦО, Табелю термінових і строкових донесень, Планів ЦО та інших.

Тому нині, МНС розробило і погоджує проект Концепції Кодексу цивільного захисту, подання якого на розгляд Верховної Ради України заплановано на листопад 2003 р. У цьому документі передбачаються нові підходи до сфер цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, систематизація законодавчо-нормативної бази з переробкою Законів України „Про ЦО України”, „Про захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру”, „Про аварійно-рятувальні служби” та інших.