Глосарій

Агапе (гр.) – любов до ближнього. На відміну від еросу, пристрасної любові, А. мала значення діяльної любові, що обдаровує; спеціальний термін, у І ст. н.е. позначає вечірню трапезу в ранніх християн, у ІІ ст. А. – самостійний культурний обряд; А. важливе поняття у філософії Плотіна.

Альтруїзм (фр. altruisme, від лат. alter – інший) – моральний принцип, який полягає у безкорисливому служінні людям, готовність жертвувати для їхнього блага особистими інтересами; протилежний егоїзму; це поняття вводиться Контом.

Архаїка (від гр. – старовинний, давній) – ранній етап в історії розвитку будь-якого явища.

Архіатер – начальник аптекарського приказу. Приказ складався з декількох придворних медиків, начальник над ними називався архіатером. Звання проіснувало до 12 вересня 1763 року, коли була заснована медична колегія.

Балич – чарівник; лікар; отруювач; баловати – лікувати.

Баня – ц.-сл., з ХІ ст., („баня пакібитія” – святе хрещення, де омиваються первісні гріхи); д.-рус. – „мовь”, від „мити”, згодом використовується як „мовниця”.

Благотворіння – благодіяння.

Благодійність – уперше зустрічається у М.М.Карамзіна. Проте активне його використання здійснюється в другій половині ХІХ століття, коли розвивається теоретична думка в галузі соціальної підтримки й захисту. Під Б. розуміли прояв співчуття до ближнього, недержавну форму допомоги нужденним. У ХХ ст. до 90-х років це поняття інтерпретується у вітчизняній науковій літературі як форма класового маніпулювання суспільною свідомістю в капіталістичному суспільстві; сьогодні під благодійністю розуміється некомерційна діяльність, спрямована на надання допомоги тим, хто її потребує.

Бобиль – на думку Татищева, слово татарського походження, що позначає неімущий. Бобилі належали до селянства, які не мали ниви. Основне заняття – промисли, до 1625 р. не платили державну данину.

Богадільні – утворено від словосполучення „Бога ділячи”, у ХІХ ст. соціальні заклади приказів суспільного піклування, призначені для убогих, калік і старих людей усіх верств, які не мають родичів для їх матеріальної підтримки й забезпечення. У Б. за певну плату приймались інваліди, нижні чини сухопутних і морських військ, сини нижніх поштових чиновників, які не мали засобів до існування, солдатки, вдови, невиліковно хворі, божевільні, старі, каліки.

Божедом’я – усипальниця, місце погребіння невідомих осіб, які ховаються за рахунок суспільства.

Божниця – храм, церква; странноприїмниця, странноприїмний будинок. У літописі сказано, що в 1147 р. був убитий князь Ігор Ольгович, „повелел Лазарь взяти Игоря и понестии і в церковь св. Михаила, в новгородскую божницу, и ту положивши и во гробъ”.

Божі дома (див. Скудельниці)

Больниця – місце в монастирі, особливо віддалене для піклування й лікування скорбних, які не тільки тут живуть, але й подорожніх; хвора жінка.

Братський двір – слобідський двір, збудований або найнятий на суспільні слобідські гроші для зборів у справах общини. Такі двори знаходились у кожній слободі й керувались своїми виборними людьми.

Братчина – найдавніший обрядовий звичай слов’ян. „Браття” – люди, об’єднані спільними заняттями, умовами життя; свято, святковий ритуал. Б. – так називались спільні свята у складчину: зсипщина, зсипка, мирщина (вони несли не тільки обрядовий, але й благодійний характер). У південних слов’ян Б. виражалася в піклуванні хворих і бідних, похованні умерлих.

Допомога на дому – особливий вид лікувально-профілактичної допомоги в СРСР. Медична допомога надається на дому всім хворим, які не можуть за станом здоров’я прийти до поліклініки.

Еміретальні каси – у ХІХ ст. земські пенсійні фонди для державних службовців. Згідно з постановою від 5 квітня 1883 р., земські Е.к. застовуються за клопотанням губернських земських зборів. Фонд Е.к. утворювався з вирахувань з коштів службовців, нагород і допомог, зі щорічних асигнувань. Пенсії видавались по досягненню певного віку як самому службовцю, так і його родичам на випадок його смерті. Пенсійне забезпечення призначалось на випадок каліцтва й важкої хвороби. Пенсію могли успадковувати діти до вступу на службу або до повноліття.

Заклади соціального обслуговування – державні інститути допомоги й підтримки різним категоріям населення РФ у 90-ті рр. Основні З.с.о.: центри соціального обслуговування, центри соціальної допомоги сім’ї й дітям, будинки для ветеранів війни і праці, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, соціальні готелі, соціальні притулки для дітей і підлітків, кризові центри для жінок, геронтологічні центри, центри екстреної психологічної допомоги по телефону.

Їдальні – заклади приватної благодійності, призначені для роздачі бідним безкоштовних обідів. Перша народна кухня відкрита 21 лютого 1872 р. у Москві на Хитровому ринку Товариством заохочення працелюбства. У 1876 р. на Міжнародній виставці в Брюсселі модель Московської народної їдальні удостоєна похвального відгука й бронзової медалі.

Опіка – поняття, яке з’являється в ХVІІ ст. і має такі смислові значення: видіння; доброзичлива увага, ставлення, заступництво; догляд, опіка, піклування; зручність. В активній професійній лексиці ХІХ ст. використовується у вигляді словосполучення „суспільна опіка”.

Пансіонери приказів – стипендіати приказів суспільної опіки, які навчалися за державний рахунок у гімназіях і університетах. По закінченні навчальних закладів пансіонери зобов’язані служити за громадянським відомством не менше восьми років, отримуючи оклади відповідно до займаних посад.

Переписні книги – з’являються в період правління Федора Іоановича, який заборонив у 1597 р. перехід селян від одного поміщика до іншого.

Періодизація – поділ процесів розвитку на основні періоди, які якісно відрізняються один від одного відповідно до об’єктивних закономірностей природи й суспільства.

Період (від гр. – обхід, колообіг, певне коло часу), 1) проміжок часу, що охоплює будь-який закінчений процес; 2) етап суспільного розвитку, суспільного руху.

Печаловатися – сумувати, піклуватися про когось. У Руській правді печаловатися позначало ще й бути опікуном; печальник – той, хто має про інших піклування.

Погост – первісно місце „гощення”, стан для князів, княжих мужів для збору податі й суду; місце, яке склалося історично для побудови церкви, у подальшому церковний двір отримав назву погост, пізніше – цвинтар при церкві.

Піддячі – чиновники. Піддячі ділились на три класи: молоді, середні, старі. Зі старих „іскусні” обирались у дяки.

Позиково-благодійний капітал – у ХІХ ст. фінансова допомога некредито спроможним податкоплатникам з метою попередження розорення їх виробництва або господарства.

Поле – судовий поєдинок позовних сторін. У народних уявленнях правда за сильним, переможцем. На поєдинок могли викликати будь-яку вільну людину, при цьому ні сан, ні знатність, ні багатство не звільняли від виклику. Якщо обвинувачений або обвинувач були старою людиною, юнаком, хворим, калікою, монахом, попом, жінкою, то вони могли наймати собі „поєдинщика” й бути присутнім на „суді Божому”. У цьому випадку на поєдинку обов’язково були присутні окольничий, дяк, піддячий і стряпчі. Поєдинщики платили особливі податки, польові. У Москві було декілька полів для поєдинків – у Білому місті, у церкві Параскеви П’ятниці, в Охотному ряді, у церкві Святого Георгія на Вспольї, у Троїці, за міською стіною на березі річки Неглінної та в інших місцях. Судові поєдинки були скасовані в 1556 р.

Полоняничні гроші – зібрання коштів у патріарший державний приказ для викупу полонених.

Помочі – спільна селянська робота на допомогу будь-кому, за участь у якій робітникам пропонувалось частування. Основні види помочей: прибирання чого-небудь (хліба, проса та ін. культур); „толоки”, „зажони”, покіс, молотьба, супряги (взаємне використання биків або коней для обробки землі); помочне – судове мито; допомога тому, кого невинно звинуватили; помічник – у християнському світогляді „істота”, подібна Адаму, яка повинна допомогти у вихованні дітей і у всіх нуждах.

Правда – використовувалось у значенні слова „закон”; старовинний звичай.

Практика церкви – сукупність учень, уставів, звичаїв і обрядів для певного історичного часу.

Прелюбодейчиш – незаконнонароджена дитина.

Привенчивати – запозичений від греків звичай у Давній Русі офіційно узаконювати дітей, народжених до шлюбу. Під час вінчання дітей обводили разом із батьком і матір’ю навколо налою, тим самим вони офіційно визнавались спільнотою. Найдавніший приклад зустрічається в Київському літописі 1187 р.

Призріти, призрю – подивитись, поглянути; приділити увагу, надати милість, приласкати. Даніїл Заточник: „Аще кто человека въ печали призритъ, как студеною водою напоитъ во зноиныи день”.

Приймацтво – найдавніший громадський звичай у східних і південних слов’ян (проіснував до ХІХ ст.). Полягав у прийомі до сімейного кола осіб, які не мали можливості самостійно розв’язувати питання свого життєзабезпечення. До них відносились діти, які залишились у силу різних причин без піклування батьків („годованці”, „вихованці”), старі, які не мали родичів, робітні люди, у яких немає землі.

Прикази суспільної опіки – територіально-адміністративний орган управління закладами державної допомоги. П.с.п. утворені 7 листопада 1775 р. Катериною ІІ. До їх складу входили: народні школи, сирітські будинки, лікарні, аптеки, богадельні, будинки для невиліковних хворих і божевільних, робітні будинки, смирильні будинки. Капітали П.с.п. на 1857 р. складали 133056662 карбованці 37 копійок. Основні категорії нужденних: убогі, які не мають можливостей за своїми фізичними або психічними даними отримувати роботу й харчування; діти, які опікуються й виховуються в цих закладах.

Прихід – земська й церковна одиниця суспільного управління; церковна община, яка належить до однієї церкви.

Прихідська благодійність – система територіальної підтримки нужденних на основі конфесіонального і громадянського благоустрою. Основні форми підтримки нужденних: милостиня, безвідсоткове кредитування, матеріальна допомога, просвітницька діяльність. П.б. у ХІХ ст. здійснювалась на кошти від кружечних зборів, пожертвувань, членських внесків, подушного збору, відсотків з капіталу тощо. Прихідський благоустрій включав у себе такі заходи: будування храму, приходської школи та інших об’єктів конфесіонального й життєвого забезпечення.

Проскурниця – просвирня (та, що пече просвіри). Стара жінка, вдова або дівчина, яка зобов’язана пекти просфори. П. – визначення цих особливих осіб починається зі Стоглавого Собору, 1551 р., до цієї посади допускаються вдовиці або незаймана дівчина не раніше 50 років.

Професійні убогі – професійним убогим є суб’єкт, за своїм станом здоров’я здатний трудитися, але у вигляді промислу займається прошенням подаяння в тій чи іншій формі. Основні типи П.у. у ХІХ ст. – христорадники: богомоли, могильщики, горбачі, єрусалимці, залізничники, севастопольці, барабанщики, безрідні, складчики, погорільці, переселенці; охотники: творці, протекціоністи; убогі-каліки; убогі-діти; церковні зборщики. Як соціальне явище П.у. існують у Росії з 20-х рр. ХХ ст. Новий виток П.у. спостерігається в Росії на початку 90-х років, чому багато в чому сприяло рішення Верховної Ради РФ (листопад 1991 р.) про відміну карної відповідальності за бродяжництво. Основні типи П.у. у 90-і рр.: убогі-діти; убогі-інваліди; жертви: репресій, адміністрації, психіатричних лікарень, вимагання; сімейні пари: які мають дитину-інваліда, збирають кошти на дорогу операцію для дитини, біженці, що просять гроші на квиток додому, на благоустрій на новому місці; жінки: „матері-одиначки”, які не мають роботи, просять на щось.

Прощеник – церковні люди, які отримали зцілення від святих мощей або від ікони. За свідченням іноземця Мажерота, у ХVІІ ст. особи, соборовані, але не вмерлі, носили до кінця життя чернече плаття, а їх дружини мали право виходити заміж за іншого чоловіка. Можливо, такі люди вибували зі свого стану, а тому знаходилися під патронажем церкви.

Прядильні будинки (шпингаузи) – spinnhaus, прядильний будинок – місце, де в примусовому порядку жінкам, професійним убогим надавали роботу.

Робітні будинки – заклади суспільної опіки, де примусово здійснювалося трудове виховання професійних бідних.

Редистрибуція – передача частини виробленого общинниками надлишкового продукту в розпорядження вождів, на різні суспільні потреби.

Реципрокація – взаємодопомога, взаємний обмін дарами, послугами.

Свіщники – молоді люди, які носили воскові свічки жениха й нареченої. Свічка жениха важила „пуд з чвертю”, нареченої – „пуд без чверті”. С. під час обручення на дому стояли проти наречених, по закінченні обряду ставили свічки у спальні наречених, у „головах ліжка”, де вони горіли всю ніч.

Сирітські будинки (див. Будинки сиротські)

Складна життєва ситуація – ситуація, яка об’єктивно порушує життєдіяльність громадянина, яку він не може самостійно подолати

Складчина (див. Братчина)

Скудельниці – первісно могили масового поховання (приблизно ХІ – ХV ст.), куди під час епідемій звозили покійників; на основі літописних зводів С. визначаюься як будинки для убогих; С. – каплиця, при спільних місцях поховання (можливо, одним і тим же словом позначали різні інститути); С. – глиняний глечик; скудельничне село – земля, яка належала горшечникам. Згідно з Євангелієм від Матфея (Мф. 27, 7) таке село було куплене іудеями для цвинтаря, для поховання подорожніх на гроші, за які Іуда продав Христа.

Скудствовати – бідувати, бути бідним.

Соціальна адаптація – пристосування громадян, які опинились у складній життєвій ситуації, до життєвого середовища.

Соціальний захист – стратегія державної політики в перехідний період у 90-і рр. у РФ з підтримки і захисту найбільш незахищених груп населення: дітей, інвалідів, пенсіонерів, жінок, малоімущих та ін.; система гарантованих державою економічних, організаційних і правових заходів, які забезпечують громадянам умови для переборення важкої життєвої ситуації.

Соціальна підтримка – надання грошових допомог, кредитів, інформації, можливості навчання (перенавчання) та інших пільг окремим групам працездатного населення, яке тимчасово опинилося у важкій життєвій ситуації.

Соціальна допомога – система державної опіки для найменш захищених груп населення. основні види С.п.: матеріальна, фінансова, пенсійна, протезно-ортопедична, кредитна.

Соціальне забезпечення – система державних і суспільних заходів у СРСР щодо матеріального забезпечення громадян у старості, при інвалідності, хворобі, втраті годувальника та інших випадках; історична парадигма допомоги й підтримки нужденних, яка прийшла на зміну „суспільній опіці”.

Староста приходський – виборна посада в приході. С.п. з введення „мирської ради” відав господарчою діяльністю, набував земельних угідь, збирав борги, допомагав з церковної казни убогим хлібом, грошима тощо.

Странноприїмниця – покій або будинок, де приймаються подорожні.

Убогі (див. Юродові)

Убогий дім – місце, де ховали померлих насильницькою смертю.

Філантропія (гр. – любов до людей). У V ст. до н.е. божественна благосклонність, з ІV ст. н.е. – доброзичливе ставлення до людини, у новий час – індивідуальна благодійність.

Харчування – спосіб життя, уклад, звичай.

Чернець, черниця – монах, монахиня.

Чернище – дитина від ченця, народжена поза шлюбом.

Щоденна церква – будувалась за обітом за один день для позбавлення міста або „землі” від будь-якого суспільного лиха. Одним із прикладів може служити Десятинна церква у Василеві, збудована князем Володимиром у 996 році. Мор був головною причиною побудови щоденних церков.

Юродивий (д.-слов. – уродивий або урод) – урод, каліка, який симулює божевілля. Для Ю. характерно три типи поведінки: „похаб” (непристойний), „блаженний” (тихий, святий), „буй” (буйний).

Язик – обмовник. У період правління Олексія Михайловича вони ходили по ринках і площах у масці з прорізами для очей, цікавлячись зрадою. За їх вироком, „Слово і справа!”, тих, на кого вони указували, відправляли в тюрму і без суду жорстоко катували.