
- •Розділ і. Історія соціальної роботи в україні
- •1.1. Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи
- •VI. Період державного забезпечення з 1917 р. До 1991 р.
- •1.2. Архаїчний період. Родоплеменні й общинні форми допомоги і взаємодопомоги у слов’ян до х ст.
- •1.3. Період князівської й церковно-монастирської підтримки з х до хііі ст.
- •1.4. Період церковно-державної допомоги з хіv ст. До другої половини хvіі ст.
- •1.5. Період державної опіки з другої половини хvіі ст. До другої половини хіх ст.
- •1.6. Період суспільної та приватної опіки з кінця хіх ст. До початку хх ст.
- •1.7. Період державного забезпечення з 1917 до 1991 рр.
- •1.8. Період соціальної роботи з початку 90-х рр. До нашого часу
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Література
- •Розділ іі. Вступ до теорії й практики соціальної роботи
- •2.3. Соціальна робота в понятійному просторі
- •II. Макрорівень
- •III. Мезорівень
- •2.5. Тенденції освіти у сфері соціальної роботи, соціальної допомоги
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Іменний покажчик
- •Література
- •Розділ iiі. Соціальна робота як базове поняття
- •3.2. Цінності в соціальній роботі
- •3.3.Соціальна робота як наука
- •3.4. Соціальна робота як суспільна практика
- •3.5. Соціальна робота як навчальна дисципліна
- •3.6. Методологія й методи соціальної роботи
- •3.7. Загальні й конкретні технології соціальної роботи
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Іменний покажчик
- •Література
- •Розділ IV. Соціальна робота як цілеспрямована діяльність у суспільстві
- •4.2. Державно-правові (політичні) засади соціальної роботи
- •4.3. Соціальна робота й суспільні рухи
- •4.5. Морально-гуманістичні атрибути соціальної роботи
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Література
- •Розділ V. Соціальна робота як соціокультурний інститут
- •1. Волонтерство як безкорислива допомога конкретного волонтера конкретній людині, яка потребує реальної допомоги з боку іншої людини
- •2. Волонтерська робота у плані організації діяльності гуртків і клубів за інтересами
- •3. Залучення дітей і молоді до роботи в самоврядувальних групах
- •4. Добровольча (добропорядна, добродійна) діяльність
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Література
- •Розділ vі. Технології соціальної роботи
- •Сутність соціальної технології як суспільного явища
- •6.3. Загальні технології соціальної роботи
- •6.4. Міждисциплінарні технології, методи й методики соціальної роботи
- •Комунікативні навички в соціальній роботі
- •Основні елементи системи соціального захисту в галузі прибутків і споживання
- •Cтипендії
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Іменний покажчик
- •Література
- •Розділ vіі. Етичні основи соціальної роботи
- •7.1. Вступ до етики соціальної роботи Актуалізація етичних питань соціальної роботи з того моменту, коли соціальна робота стала
- •Загальна декларація прав людини 1948 року
- •Литература
- •Понятійний аппарат Термін «менеджмент» – це синонім терміна «соціальне управління».
- •Еволюція теорії менеджменту Спроби систематизації управлінського досвіду були зроблені в першій половині XIX ст. В Англії.
- •Функції управління Функції управління – це види діяльності органів керування й посадових осіб, за допомогою яких вони впливають на об'єкт, яким керують.
- •Організаційні методи управління Методи управління – це засоби, прийоми практичних дій, спрямовані на досягнення цілей, завдань, засновані на аналізі інформації, обрані з можливих варіантів.
- •Стан керування соціальною роботою Аналіз стану управління соціальною роботою в нашій країні необхідно починати з аналізу стану його об'єкта.
- •Структура соціального захисту населення в Україні у ній можна виділити такі рівні: державний, регіональний, трудовий колектив, недержавний.
- •Перспективи вдосконалення управління соціальною роботою
- •8.4. Інститут супервізорства в соціальній роботі
- •Глосарій
- •Науково-навчально-методичний посібник
- •91011, Луганськ-11, вул. Оборонна, 2
1.7. Період державного забезпечення з 1917 до 1991 рр.
Формування нового геополітичного простору СРСР у період 1917 – 1991 рр. пов’язане зі зміною політичної й ідеологічної систем, структури управління й господарювання, з формуванням нових суспільних відносин. Ці широкомасштабні зміни не могли не зачепити й систему суспільної опіки, яка на попередньому етапі мала тенденцію до об’єднання, централізації суспільних і державних структур.
Відповідно до ідеології нового часу переосмислюється концепція взаємодії між людьми в суспільстві, виробляється нове бачення проблеми допомоги й благодійності.
Відмовившись від принципу благодійності, робочо-селянський уряд здійснював комуністичне соціальне забезпечення, при якому кожен інвалід і нужденний, кожен непрацездатний, чи то дитина або дорослий, може сподіватися, що держава не дасть їй померти з голоду, прийде їй на допомогу. На основі цих начал широко розгортається система соціального забезпечення, а також система соціального страхування.
Таким чином, держава знову стає суб’єктом допомоги, причому церква як партнер уже не бере участі в цій діяльності, як це було в ХІХ ст. Партійні установки стосовно церкви розвиваються протягом декількох десятиліть.
Умовно можна виділити два періоди в оформленні ідей соціальної підтримки. Перший – з 1919 до 1941 рр., коли відбувається звуження джерел пізнання соціальної допомоги дореволюційного періоду й оформлення нової парадигми знання про соціальне забезпечення й соціальне страхування в соціалістичному суспільстві. Другий – з 50-х і до кінця 80-х рр., коли особливо інтенсивно й послідовно розвивається лікарсько-трудова експертиза, методика соціально-правової реабілітації інвалідів.
Після жовтневого перевороту справою підтримки нужденних починають займатися спочатку Міністерство, а згодом Народний комісаріат державної опіки (НКДО). У квітні 1918 року з метою надання цілеспрямованої державної допомоги тим, хто її потребує, було створено Наркомат соціального забезпечення (НКЗС). У формуванні адміністративної системи радянського соціального забезпечення значну роль відіграв І з’їзд комісарів соціального забезпечення. Одним з важливих напрямів діяльності державних органів соціального забезпечення у 20-ті роки була боротьба з дитячою безпритульністю. Проблема безпритульних дітей вирішувалась шляхом відкриття дитячих будинків, трудових комун, виховних колоній. Тривав пошук шляхів соціального виховання. У ці роки було створено дитячу соціальну інспекцію при відділі правового захисту дітей Наркомату освіти, що вела боротьбу з жебракуванням, безпритульністю, проституцією, правопорушеннями, експлуатацією дітей, жорстоким поводженням з ними в сім’ях. Цій проблемі присвячена діяльність видатного педагога А.С.Макаренка.
Важливим напрямом соціальної підтримки була допомога селянству. У середині 20-х років селянство стало основним об’єктом діяльності НКЗС. Починаючи з 1922 року, у селах почали створювати селянські комітети громадської взаємодопомоги, на які було покладено функції самозабезпечення й патронажу нужденних.
У 30-ті роки основним завданням соціального забезпечення було проголошено роботу з працевлаштування й навчання інвалідів, забезпечення сімей червоноармійців та інвалідів війни пенсіями; оранізацію кас взаємодопомоги в колгоспах; надання допомоги сліпим і глухим тощо.
У сфері добробуту народу головна увага зосереджувалася насамперед на підвищенні оплати праці низькооплачуваних категорій працівників.
Протягом 1928-1932 років було розроблено законодавство про пенсійне забезпечення по старості як самостійний вид соціального забезпечення.
У 1937 році вийшло нове положення про Народний комісаріат соціального забезпечення (НКЗС), яке значно розширювало сферу його впливу. Відповідно до нього НКЗС мав займатися державним забезпеченням інвалідів праці та інших категорій людей, організацією їхнього матеріально-побутового, культурного, лікувально-оздоровчого та санаторно-курортного обслуговування тощо.
Новий етап у розвитку соціальної допомоги в Україні починається після Великої Вітчизняної війни. У 1949 році НКЗС перейменовано на Міністерство соціального забезпечення. У 1956 році Верховна Рада СРСР прийняла Закон про державні пенсії, згідно з яким не тільки було розширено коло осіб, яким призначалась пенсія, а й було виділено в самостійну галузь законодавство про соціальне забезпечення. У 1961 році змінилося положення про Міністерство соціального забезпечення, унаслідок чого його функції значно розширились.
У 70-х роках декларувалися такі основні засади соціального забезпечення: загальність соціального забезпечення, різноманітність видів обслуговування, забезпечення громадян різними видами соціальної допомоги за рахунок державних і громадських коштів.
У 80-х роках рівень життя населення почав знижуватися. Виникла необхідність реформування соціальної системи та її важливої складової частини – соціального забезпечення. Спроби здійснити таку реформу робляться й в умовах України як самостійної держави [14].