8.4. Інститут супервізорства в соціальній роботі

Соціальний працівник – це професіонал, якому потрібна не тільки відповідна персональна допомога й підтримка, але й системна передача знань і вмінь, постійне підвищення рівня його кваліфікації. Цим в основному й обумовлена необхідність інституту супервізорства.

Основні поняття

Супервізорство – це один з атрибутів професіоналізму в соціальній роботі; рівень технології організації соціальної роботи, що включає в себе підготовку соціального працівника, його подальше професійне зростання, професійний ризик [3,123].

Похідними від поняття «супервізорство» є поняття «супервізія» й «супервізор».

Супервізія – це процес, у якому на одного працівника полягає відповідальність працювати з іншим працівником (працівниками) з метою здійснення визначених організаційних, професійних і особистісних завдань.

У ході процесу:

• здійснюється найвища міжособистісна взаємодія, що передбачає зустріч однієї людини (супервізора) з іншою (супервізованим) з метою допомогти останньому допомагати людям;

• реалізуються інтенсивні міжособистісно-орієнтовані стосунки один на один, у яких призначення однієї особистості – сприяти розвитку терористичної концепції іншої особистості [16].

Супервізор – це працівник, якому довірене право супервізії. У російській мові такого поняття немає. У буквальному перекладі з англійської це слово означає «нагляд». Проте російське поняття «нагляд» у сучасному значеннєвому варіанті не відповідає змісту англійського слова «supervision». У російській мові найбільш близьким за змістом поняттю «супервізор» є поняття «наставник».

У зарубіжній практиці соціальної роботи інститут супервізорства – наочно довів свою необхідність як атрибута професії для того, щоб найбільш ефективно виконати поставлені незамінним елементом колективної («командної») професії соціального працівника, інструментом професіоналізму й ефективної роботи.

За кордоном інститут супервізорства розвинений і в системі вищої й середньої професійної освіти в галузі соціальної роботи. Тут велика частина підготовки спеціалістів здійснюється «у полі», тобто на практиці, і націлена на практичне засвоєння вмінь і навичок. Викладачі-практики діють в основному як супервізори, виконуючи функції наставників-професіоналів.

Необхідність інституту супервізорства

В Україні інститут супервізорства знаходиться в стадії становлення. На користь його необхідності свідчать такі аргументи:

1. Спеціаліст-супервізор допомагає об'єднувати інтереси клієнта, соціального працівника й держави, згладжує або знімає протиріччя, що виникають.

2. Особливості соціальної роботи (необхідність прийняття термінових або невідкладних рішень, що впливають часто на життя й долю клієнта) викликають професійну потребу участі у виробничому процесі офіційної довіреної особи, з якою можна розділити відповідальність за прийняття рішення або «розплутати» конкретну проблему. Такою довіреною особою може бути тільки спеціаліст-супервізор.

3. Ніхто краще за супервізора не зможе залучити соціального працівника-початківця до професії, розвинути цілеспрямованими діями його професійну свідомість.

4. Супервізор-наставник відповідає за процес неперервного навчання майбутніх спеціалістів соціальної роботи, спонукаючи їх до постійного вдосконалювання майстерності.

5. Супервізор, як ніхто інший, може розуміти й оцінювати особистісні проблеми й труднощі практикуючого соціального працівника, давати йому правильну пораду, запобігати або, у разі потреби, знімати стресову ситуацію.

6. Необхідність супервізорства пов'язана з гендерною особливістю професії (у зв’язку з перевагою жінок у сфері соціальних працівників) і виходить далеко за межі професійної діяльності соціального працівника – жінки (пов'язана ще і з роллю жінки в сім'ї).

Теоретична і практична основа для здійснення завдань супервізорства в Україні є. Це – теорія і практика управління (менеджмент), теорія і практика виховання (наставництво).

Функціонально-посадові обов’язки

Основні посадові обов'язки супервізора містять у собі чітко визначені функції. Освітня функція. У межах цієї функції супервізор зобов'язаний: сприяти підвищенню кваліфікації соціального працівника, рівня його знань, умінь і навичок, учити засвоювати нові знання, ділитися досвідом і знаннями, інформувати, роз'яснювати, спрямовувати, допомагати працівникові знаходити правильне рішення, якщо він звертається по допомогу, радити, консультувати, пропонувати нові методики й технології тощо.

Підтримуюча, або опорна, функція. У межах цієї функції супервізор зобов'язаний:

• особисто підтримувати соціального працівника, намагаючись зняти або зм'якшити його напруження від практичної роботи з людьми, що мають масу особистих і соціальних проблем, улагоджувати конфлікти, якщо вони виникають при роботі з клієнтами або колегами, здійснювати профілактику стресів і пошук додаткових джерел підтримки життєвого тонусу соціального працівника;

• настроювати соціального працівника на позитивну хвилю, постійно намагатися показати всі переваги роботи щодо допомоги людям, які опинились у складній життєвій ситуації, розкривати ті додаткові джерела енергії й радості в практичній роботі, якими не завжди користуються або про які навіть не здогадуються соціальні працівники і створюють собі й клієнтам зайві проблеми.

Контрольна функція. Тут на супервізора покладаються специфічні завдання: підбір і розстановка кадрів; планування соціальної роботи; підбір «команд»; розподіл обов'язків між членами «команди»; моніторинг, контроль і оцінка якості роботи соціальних працівників; координація роботи між «командами»; організація «зовнішнього» зв'язку команд з іншими організаціями або органами влади й управління; співробітництво з іншими супервізорами; виконання ролі «адміністративного буфера» (улагоджування конфліктів між клієнтом і соціальним працівником); захист професійних інтересів підопічних соціальних працівників (роль посередника між соціальним працівником і керівництвом органів соціального обслуговування) [3, 127 – 128].

Резюме

1. Управління соціальною роботою, або менеджмент соціальної роботи, – різновид соціального управління, спрямованого на ефективне регулювання соціального стану суб'єктів суспільної життєдіяльності й на забезпечення їхнього гідного існування. Таким чином, термін «управління» має активне, регламентуюче, впливово-діяльнісне значення, як-от: організаційно-структурне; функціональне; діяльність керівників різних рівнів у системі соціального захисту, допомоги; процес, що включає ряд елементів; вид професійної діяльності, управлінська праця; наука й навчальна дисципліна.

2. Еволюція менеджменту перебуває в межах різноманітних історично сформованих науково-практичних шкіл – «організаційної школи» (Ф. Тейлор, Г. Форд, Г. Емерсон, А. Файоль та ін.), «школи людини» (Е. Мейо та ін.), «кібернетичної школи» (Н. Вінер та ін.), «емпіричної школи», «школи соціальних систем». Сучасний період розвитку соціального управління, як теорія і практика, використовує всю розмаїтість великої кількості «напрацьованих» теорій, методів, досліджень, методик найрізноманітніших напрямків і змісту, підходів, аналогів, типових рішень, навчальних засобів і технологій.

3. Загальнонауковою методологічною базою менеджменту соціальної роботи є системний підхід. Систему соціального управління складають об'єкт і суб'єкт управління та існуючі між ними різноманітні зв'язки. Одна з основних вимог системного підходу полягає у вимозі здійснювати керування соціальною роботою в комплексі економічних і соціокультурних завдань. Суб'єкт управління здійснює свій вплив на керований об'єкт за допомогою функцій управління (загальних і конкретних) – видів діяльності органів управління й посадових осіб.

Атрибутом системи управління виступає його організація. Системоутворюючим елементом організації є організаційні методи управління, за допомогою яких досягаються його цілі.

4. У сучасному управлінні намітився перехід від командо-контрольної його організації до тієї, що інформаційно базується. Така організація дозволяє значно оптимізувати процеси управління соціальною роботою й підвищити її ефективність.

5. Управління соціальною роботою ведеться на основі соціальної державної політики. На початок XXI ст. управління соціальною роботою на основі соціальної політики в Україні здійснюється досить фрагментарно з ряду причин, і насамперед через перебудову ідеології соціальної політики, визначення мети соціальних реформ у нашій державі.

6. Елементом системи управління соціальною роботою є супервізорство, що включає підготовку, зростання майстерності професіоналів, профілактику професійних ризиків, наставництво.