Структура соціального захисту населення в Україні у ній можна виділити такі рівні: державний, регіональний, трудовий колектив, недержавний.

До державного рівня відносяться міністерства й державні комітети, що безпосередньо беруть участь у соціальному захисті населення, як-от: Міністерство праці і соціальної політики України, Державний комітет молодіжної політики, спорту й туризму, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, Державний комітет у справах релігії, Міністерство фінансів, Міністерство внутрішніх справ та ін.

Відповідно до положення, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1035/2000, Міністерство праці й соціальної політики є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування і стимулювання праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин.

До регіонального рівня управління відносяться Міністерство праці й соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, органи праці й соціального захисту області, міст Києва й Севастополя, органи праці й соціального захисту міст і регіонів України, управління комісії, комітети місцевих рад і держадміністрації, інші організаційні структури соціального захисту населення. Першочерговим завданнямуправління на обласному регіональному рівні є забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони й належних умов праці, пенсійного забезпечення, соціального захисту й обслуговування населення, у тому числі громадян, які потребують допомоги й соціальної підтримки з боку держави. На регіональному міському (районному) рівні управління забезпечується в межахсвоїх повноважень – дотримання законодавства про працю, охорона праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист населення.

Перспективи вдосконалення управління соціальною роботою

Вони стосуються перш за все таких моментів. По-перше, найбільш істотним аспектом, який сьогодні явно недооцінюється законодавчою владою України й кадрами державного управління соціальною роботою, є ідеологія соціальної політики. Суть справи тут полягає в тому, що залежно від того, яка ідеологія буде покладена в її основу, поведінка суб'єкта управління соціальною роботою набуває прогнозованих рис, чого тепер не спостерігається. Визначальним чинником відновлення ідеології соціальної політики в нашій країні повинна стати така логіка її змін, при якій первісні напрямки соціальної політики все більше зосереджуються на працюючому населенні. Не припиняючи піклуватися про малозабезпечених (це було й залишається обов'язком держави), соціальна політика зобов'язана крок за кроком затверджувати умови, що дають кожному працюючу можливість підвищувати свій добробут завдяки особистому трудовому внеску, підприємливості й діловій активності, реалізації в процесі приватизації частини державної власності.

По-друге, перебудова ідеології соціальної політики пов'язана з визначенням мети соціальних реформ в Україні. Такою метою в межах запропонованої вище ідеології може стати поступовий перехід від адміністративно-розподільчих до переважно економічних методів мобілізації й використання ресурсів соціальної сфери; переорієнтація системи соціального захисту на надання допомоги працездатним у їхній підготовці до праці, залучення до виробництва і стимулювання останнього; використання адресних соціальних програм для найбільш уразливих верств населення.

По-третє, необхідно чітке розмежування (якого сьогодні в країні не існує) інструментарію соціальної роботи та інструментарію управлінської діяльності в галузісоціальної роботи. Зразком такого поділу й сучасним управлінським інструментом є комплексно-цільові програми, що концентрують людські, фінансові, матеріальні та інші ресурси на актуальних напрямках соціальної роботи, відбирають для практики передові форми роботи соціальних працівників [4].

По-четверте, завдяки збагаченню матеріально-технічної бази управління соціальною роботою комп'ютерною технікою в практику надійно ввійшов системний підхід до вирішення соціальних проблем населення країни. У зв’язку з цим підготовка кадрів соціальних працівників повинна набути зовсім іншого значення. Вона має перейти від фактологічної концепції до методологічної парадигми. Цей факт не знайшов адекватного відбитка як у свідомості політиків, так і у свідомості кадрів соціальної роботи.