Організаційні методи управління Методи управління – це засоби, прийоми практичних дій, спрямовані на досягнення цілей, завдань, засновані на аналізі інформації, обрані з можливих варіантів.

Будь-який елемент, підсистема й система управління неможливі без організації, яка виступає атрибутом системи управління. У цьому значенні організаційні методи управління є систематизуючими (атрибутивними) методами в цілісній системі управління.

Таким чином, організаційні методи управління становлять собою засоби, прийоми, за допомогою яких створюються різноманітні соціальні системи (організації, заклади), здійснюється вплив на систему, її частини й елементи і забезпечується визначений рівень (якість) їхньої організованості.

Класифікація організаційних методів по основних елементах процесу управління може бути показана нижченаведеною таблицею [5, 45 – 46].

Основні елементи процесу управління	Організаційні методи
Інформація	Методи збирання, обробки, систематизації, аналізу, зберігання, видачі й передачі інформації різноманітного змісту
Цілі, завдання	Методи визначення цільових завданнь (аналітичний, евристичний, інтуїтивний); методи оцінки цілей, завдань (ранжування за значимістю, підведення підсумків); методи фіксації цілей, завдань (офіційні документи й документи особистого користування); методи відображення цілей, завдань (графічні методи – «дерево цілей», мережні графіки) та інші
Рішення	Індивідуальні й колективні методи підготовки й прийняття рішень (індивідуальний і колективний «блокноти», мозкова атака (мозковий штурм), метод Дельта, групова дискусія, аналоги, розрахунки – усього понад двадцять методів
Організаційно-виконавча система	Методи створення ОІС (регламентування, інструкції, засоби орієнтації); методи управління ОІС (оргпланування, інструктування, розпорядчі (адміністративні) методи); методи перетворення ОІС (реорганізація); методи розформування, руйнації ОІС (метод дезорганізації)
Кадри, персонал	Методи підбору й розстановки кадрів (описові й кількісні методи, випробування посадою, виконання задач від простих до складних, стажування); форми й методи взаємодії
Ресурси	Методи визначення кількості ресурсів – нормативний і аналоговий методи, метод збільшених розрахунків, «дерево ресурсів»
Час	Методи визначення необхідного часу (дослідно-нормативний, експертний і аналоговий методи); методи економії часу (послідовний і паралельний методи виконання робіт, делегування повноважень)
Контроль, перевірка виконання	Методи контролю: періодичне отримання інформації від підлеглих, нижчих керівників; особисті спостереження; графічні методи; дані, отримані за допомогою ЕОМ; контрольні записи в щоденнику, щотижневику, часописі, настільному календарі; інформація, отримана на нарадах, засіданнях; запит інформації з визначеного питання; виявлення відхилень; особиста перевірка стану справ; доповіді виконавців про хід роботи; вивчення окремих даних; інспекції; «екран виконання роботи»; спецкартотеки

8.3. Управління соціальною роботою в Україні

Формування соціальної політики

Більшість провідних вітчизняних учених під управлінням соціальною роботою розуміють усвідомлений, систематичний і спеціально організований вплив суб'єкта соціальної політики, тобто держави, на об'єкт соціальної роботи – це, у першу чергу, слабко захищені верстви населення, до яких сьогодні в Україні належить більше 80 % населення – з метою його упорядкування й удосконалення структури в процесі розробки й досягнення поставлених цілей соціального розвитку.

Соціальна політика при цьому розглядається як сукупність прикладів, рішень і дій державних і інших органів, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних товариств і окремих індивідів, їхню соціальну захищеність у кризові періоди життєдіяльності суспільства.

В Україні формування соціальної політики здійснюється на рівні законодавчої і виконавчої влади. Конституцією нашої держави визначено, хто має право законодавчої ініціативи. Це, насамперед, Президент України, Кабінет Міністрів, народні депутати України. Законодавчі аспекти затверджуються Верховної Радою України, де існує декілька комітетів в галузі соціальної політики, зокрема Комітет соціальної політики і праці. Деякі рішення затверджуються Указами Президента України. Виконавцями є відповідні виконавчі органи – Кабінет міністрів, держадміністрації.

У формуванні соціальної політики виділяють п'ять стадій:

• формування проблеми (визначення критеріїв прийняття або неприйняття певної соціальної програми);

• фаза намірів (усвідомлення різноманітних ідей щодо цієї соціальної програми);

• фаза рішення (схвалення запропонованих рішень повновладним органом);

• фаза планування (визначення механізму виконання);

• фаза попередніх оцінок (контроль за фактом виконання соціальної програми, експертиза й оцінка).

У межах реалізації зазначених етапів соціальної політики важливо оцінювати практичний стан справ у галузі управління соціальним розвитком країни, його проблемне поле.

Проблемне поле управління соціальною роботою в Україні

Головна проблема тут полягає в тому, що до початку ХХI століття управління соціальною роботою в Україні здійснюється лише фрагментарно. У чому основна суть цієї фрагментарності?

По-перше, спостерігається значний «провал» у морфологічному розвитку системи соціальної роботи, який викликаний тим, що за останні десять років різко зросла кількість людей, що потребують повсякденної соціальної уваги з боку держави як головного суб'єкта в управлінській структурі соціальної роботи.

По-друге, суб'єкт соціальної політики став функціонально менш сильним, ніж процеси, якими він повинен управляти. Якщо до цього додати мізерне фінансування соціальних програм, то картина значно ускладнюється.

По-третє, суб'єкт керування втратив на макрорівні контроль над процесом утворення й відтворення сутнісних сил особистості, а як з'ясувалося з позицій макрорівня, – і керування процесом формування громадянського суспільства в Україні. Галузь соціальної роботи набула рис загрозливої стихійності або некерованості.

По-четверте, відсутність повної моделі соціальної роботи дезорієнтує систему державного управління соціальним розвитком населення країни. Суб'єкт не уявляє собі цілісність механізму саморозгортання соціального організму країни, у якому соціальна робота є саморухомою ланкою, що автоматично стримує темпи його саморозвитку й веде до стагнації розвитку держави.

Такою істотною проблемою управління соціальною роботою є проблема управлінських кадрів. Кадри управління мають також фрагментарні уявлення про ціль, характер, зміст, вимоги системи соціальної роботи і про умови забезпечення її цілісності. Так, наприклад, поширеної є думка про те, що соціальна робота є областю виняткової відповідальності сім'ї, а не держави. Навіть галузь освіти держава фактично передала в розпорядження корпоративних інтересів, значно збільшивши частку приватних вищих навчальних закладів і сферу платного навчання.

Таким чином, управління соціальною роботою знаходиться на периферії державного управління. Унаслідок цього вона залишається – з теоретичної точки зору – слабко розробленим феноменом. Звідси виникає така немаловажна проблема – проблема її теоретичного забезпечення:

• уточнення сутності і змісту соціальної діяльності, що на рівні окремої особистості виглядає як підтримка її життєдіяльності, а на макрорівні уявляється процесом формування і підтримки стабільного функціонування громадянського суспільства;

• створення повної моделі системи соціальної роботи;

• уточнення якісного стану й кількісних параметрів об'єкта соціальної роботи;

• аналіз гарантованої допомоги населенню країни з боку держави;

• розробка раціональних схем управління цією важливою галуззю народного господарства;

• обґрунтування реальної межі малозабезпеченості людини в умовах української дійсності;

• формалізація державних, галузевих стандартів соціальної підтримки людини й різних категорій населення;

• кодификація законодавчих актів з метою надання цій роботі обов'язкового й безповоротного характеру;

• проектування механізмів адресної допомоги найбільш ураженим верствам населення; створення соціальної інфраструктури в державі, що є матеріальним фундаментом соціальної роботи, підготування кадрів соціальної роботи в системі середньої спеціальної і вищої школи.

Окреслені вище проблеми детермінують настійну потребу розглянути те, що є в Україні з арсеналу управління соціальною роботою з метою його оптимізації.