6.4. Міждисциплінарні технології, методи й методики соціальної роботи

До міждисциплінарних технологій, методів і методик соціальної роботи відносять: організаційно-управлінські (розпорядчі) технології й методи, технології зв’язків з громадськістю, соціально-економічні технології й методи, соціологічні технології й методи, технології й методи медико-соціальної роботи, психологічні технології, соціально-педагогічні технології й методи.

Стисло розглянемо їх.

Організаційно-управлінські (розпорядчі) технології й методи

Кожен спеціаліст у галузі соціальної роботи обов’язково є соціальним менеджером (управлінцем). В управлінні наочно виявляється ефективність технологізації. Управлінські відносини становлять собою складну систему взаємозумовлених і взаємозалежних стосунків економічного, технічного, організаційного, політичного, ідеологічного, правового, морально-етичного, соціального (у вузькому розумінні), психологічного характеру. У практиці соціального управління, у соціальній роботі їх розділ майже неможливий, оскільки воно пов’язане безпосередньо з людиною, через яку пізнаються, формуються й індукуються ці відносини. Соціальна робота саме й покликана вирішувати завдання соціальної життєдіяльності індивіда в цілому.

Можна виділити два поняття управління в соціальній роботі: методологічне (місце управління в соціальній роботі) і технологічне (набір функцій і процедур).

По суті, соціальні технології – результат розвитку технології управління. Сьогодні вони є найважливішим напрямком розвитку системи соціального захисту населення.

До найбільш ефективних засобів вирішення організаційно-управлінських завдань відносять:

технологію групового вирішення проблем, яка складається з восьми етапів (процедур): 1) діагностика завдання, яка передбачає виявлення джерел і причин його виникнення, ступеня його вирішення; 2) аналіз ситуації, виявлення суб’єктивних уявлень про неї, опис її компонентів, тимчасових і організаційних меж, порівняння реальних ситуацій з бажаною, виділення кола осіб, які залучені до неї, визначення свого місця в ситуації; 3) формулювання проблем, у першу чергу, перспективних, тобто пов’язаних не стільки з переборенням недоліків, скільки з реалізацією сприятливих можливостей, закладених у ситуації; 4) на основі цього пріоритету – визначення цілей як образу бажаних результатів, яких необхідно досягти для вирішення поставленого завдання; 5) знаходження рішень завдання як способів досягнення поставлених цілей і розв’язання проблем; 6) розробка проекту, що включає в себе систему взаємопов’язаних рішень; 7) формування програм реалізації проекту, визначення послідовності скоординованих практичних дій усіх осіб та інших агентів, які беруть участь у вирішенні ситуації й механізму програм; затвердження плану діяльності; 8) практичне здійснення програми, що передбачає поетапний контроль і постійне ситуативне уточнення;

технологію програмно-цільового проектування, яка складається з таких етапів-процедур: 1) постановка цілей, які повинні бути реалізовані в ході вирішення цього завдання соціальної роботи (соціальні, економічні, організаційні, технічні, політичні, комплексні; головні, стратегічні, тактичні, оперативні, поточні; офіційно пред’явлені або ті, що маються на увазі; бажані, небажані або нереальні, нездійсненні; фактично виконувані, декларовані, оголошені; загальні, часткові, локальні; кінцеві, проміжні); 2) оцінка поточного стану об’єкта соціального трансформування (аналіз за допомогою вибраних оцінних критеріїв сильних і слабких сторін діяльності, характеристика системи управління соціального об’єкта, його матеріальної бази, визначення ступеня укомплектованості закладу або органу професійними кадрами тощо – діагностичні завдання; ранжування недоліків діяльності, соціального закладу; визначення місця соціального об’єкта в соціальній структурі); 3) визначення потенціалу розвитку соціального об’єкта (як розширити сферу діяльності й функції соціального об’єкта; як підвищити якість роботи, що виконується об’єктом; що потрібно робити, щоб виконувані об’єктом функції відповідали очікуванням клієнтів; які потреби клієнтів можуть бути задоволені в ході діяльності соціального об’єкта; як скоординувати діяльність соціального об’єкта з діяльністю інших елементів соціальної системи, неурядовими й добродійними організаціями і об’єднаннями тощо); 4) безпосередня розробка програми вирішення соціальних проблем («мозковий штурм», загальне обговорення; соціальне картогрупування; вибіркове опитування місцевих жителів; експертні опитування посадових осіб і спеціалістів-практиків, дослідників; організація моніторинга; розробка плану діяльності); 5) контроль за реалізацією програми та її корекція (безперервний контроль і корекція; плановий контроль і корекція).

Організаційно-управлінські технології в соціальній роботі, в основному, базуються на методах групової роботи, на її комунікативній новизні й на технологіях зв’язку з громадськістю.

Метод групової роботи – метод, який використовується з метою надання допомоги людині засобом передачі групового досвіду для розвитку її духовних і фізичних сил, формування соціальної поведінки. Групові методи в соціальній роботі почали застосовуватися в кінці XIX ст., коли в західних країнах і в Російській імперії поширились робітні будинки, «гуртожитки», створювані релігійними і благодійними організаціями. Співробітники подібних закладів першими стали виконувати соціальну роботу з групою. Остаточне визнання теорія груп як метод соціальної роботи отримала в 30-х рр. ХХ ст., коли була створена Національна асоціація США по вивченню групової роботи (1936 р.).

Під методом групової роботи розуміється спільна діяльність людей, які, працюючи в групах по 2 – 10 чоловік над конкретними завданнями й проблемами, самостійно спрямовують свою діяльність, обирають засоби своєї роботи і встановлюють норми взаємодії. Найважливішим результатом такої роботи є переосмислення життєвих цінностей на основі аксикреації. Перевага групової роботи перед індивідуальною – отримання «додаткового продукту» за рахунок досягнення й використання так званого синергетичного ефекту, який досягається на етапі достатньої зрілості групи.

Як показовий приклад методу групової роботи можна навести технологію відповідно до документів Комітету з питань практичної роботи Національної асоціації соціальних працівників США, де групова робота застосовується: 1) у виправних цілях, якщо справа стосується поведінки одного або декількох членів; 2) для попередження соціальних дисфункцій (у випадку такої небезпеки); 3) для забезпечення нормального розвитку окремих членів групи, особливо в критичні періоди зростання; 4) для затвердження особистості; 5) з метою навчання й виховання відчуття громадянськості; 6) для здійснення однієї мети або всіх цих цілей одночасно.

Таким чином, групова робота – один з методів соціальної роботи, що забезпечує вирішення проблем втрати індивідуальності й відчуття реальності, відчуженості, характерних для багатьох людей, що проживають у сучасному суспільстві.