4. Добровольча (добропорядна, добродійна) діяльність

Ця діяльність також не є волонтерством у чистому вигляді, тому що її суть полягає, як правило, у матеріальній, а не в соціальній допомозі тим, хто цього потребує. Так, наприклад, студенти Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова двічі на рік організують серію відповідних актів: «Книги для дітей-інвалідів», «Привітання від св. Миколая», «Малюємо разом», «Звукова книжка», «Різдвяні привітання для дітей шкіл-інтернатів» та ін. З одного боку, це одна з форм підготовки майбутнього соціального педагога (соціального працівника), а з іншого, – чітко виражена добропорядна діяльність студентів-волонтерів, з особливостями якої студенти ознайомились під час реальної практичної допомоги дітям різних соціальних груп.

По-друге, під волонтерством у системі ЦССМ розуміється діяльність тих людей, які є членами різних громадських (суспільних) організацій. До цієї групи відносяться всі ті, хто здійснює соціальну роботу стосовно своїх обов’язків. Як членів тієї чи іншої суспільної організації.

У лютому-березні 1999 р. Українським інститутом соціальних досліджень проведено соціологічне дослідження стосовно участі громадських організацій у соціальній роботі з молоддю.

Нижче наведено розподіл цих організацій за сферами їхньої діяльності в кількісному співвідношенні (див. діаграму) [1].

Аналіз цих даних соціологічного дослідження показав, що найбільш активно соціальну роботу з молоддю проводять волонтери дитячих, жіночих молодіжних організацій і організацій, які займаються соціальною роботою з інвалідами.

№ п/п	Види соціальної допомоги	%
1.	Матеріальна допомога, фінансова підтримка	9
2.	Організація дозвілля	8
3.	Питання планування сім’ї	2
4.	Проведення різноманітних досліджень і вимірювань	16
5.	Реабілітаційна робота з інвалідами, консультації (індивідуальні й групові), юридична допомога	12
6.	Безгрошові побутові послуги	8
7.	Профілактика захворювань	7
8.	Психологічна допомога	6
9.	Робота з профілактики правопорушень, патріотичне й моральне виховання, патронаж на дому	5
10.	Пропаганда здорового способу життя, допомога з працевлаштування, розвиток творчих можливостей	4
11.	Батьківські університети, педагогічна допомога, сприяння в отриманні освіти	2
12.	Підтримка громадських молодіжних організацій	1

Показовими є також дані стосовно структури населення, на яке спрямована волонтерська діяльність суспільних організацій. Виявилося, що найбільша частина цих організацій (34%) працює з різними категоріями населення, 20 % – з дітьми шкільного віку, 19 % – з дітьми-сиротами й дітьми-інвалідами, 18 % – з молоддю, 13 % – з малозабезпеченими категоріями населення, по 10 % – з жінками й багатодітними сім’ями. Громадські організації, які спеціалізуються на роботі з наркоманами, алкоголіками, з ВІЛ-інфікованими, з дорослими інвалідами, з особами, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, з військовослужбовцями й особами, які повернулись із в’язниць, загалом складають від 1 до 3 %.

Більш детально види соціальної допомоги, яка надається волонтерами громадських організацій, наведені в таблиці.

Загальним висновком тут є те, що на сьогоднішній день великою проблемою в соціальній роботі суспільних організацій є їх мала кількість і численність.

Людські ресурси й волонтерський рух

Система волонтерского руху функціонує завдяки її людським ресурсам. Ресурсна система волонтерського руху визначається тим, що вона залежить від визначення тієї частини суспільства, де цей рух можливий.

Будь-яке суспільство може бути поділене на 3 сектори:

0. Держава. Вона піклується про всіх взагалі, незважаючи на проблеми окремого громадянина.

1. Бізнес. Він забезпечує громадян товарами й послугами. Це сектор суспільства, який піклується про нас за наші ж гроші.

2. Некомерційні організації – різноманітні організації людей, які об’єднались разом, щоб допомогти собі й іншим, не ставлячи за мету отримання прибутків; різноманітні об’єднання, які не мають статусу державних організацій і не розподіляють прибуток. Організації указаного сектора не становлять єдиного цілого, не мають жорсткої структури й іншої ієрархії, не утримуються за рахунок бюджетних коштів, не чекають милості від природи, а намагаються що-небудь змінити у своєму житті.

При цьому основні завдання некомерційних організацій пов’язані із захистом прав людини, наданням допомоги в біді, переборенням самотності, розвитком таланту, підтримкою в новій справі. У зв’язку з вищезазначеним саме некомерційні організації і є основним ресурсом (потенціалом) волонтерського руху. Для некомерційної організації найважливішим є наявність і використання людських ресурсів, які представлені добровольцями. Хто ж такі добровольці? Доброволець – це людина, яка працює в некомерційній організації без оплати, але має дещо інше: умови для розвитку власних здібностей, моральне задоволення, усвідомлення власної необхідності для тих, хто потребує допомоги тощо. Можна сказати так: скільки у світі волонтерів, стільки й мотивів безкорисливої роботи в некомерційних організаціях.

Існує десять заповідей волонтерів усього світу [1; 2; 9]:

1. Плануючи організацію соціальних проектів, перш за все доцільно визначити, де можуть бути корисними волонтери, а потім добирати необхідних людей.

2. Залучаючи до роботи волонтера, необхідно враховувати його інтереси, бажання, можливості, у тому числі й можливості тимчасового навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіту й освіченість.

3. Не думати, що волонтери можуть виконувати тільки «чорну» роботу.

4. Не варто набирати волонтерів тільки заради волонтерів, робити це потрібно лише у випадку необхідності.

5. Поясніть волонтеру програму діяльності організації, введіть його у відповідну «кухню прийняття рішення».

6. Чітко визначте персональну функцію волонтера.

7. Ставтесь до волонтера як до колеги.

8. Забезпечте волонтеру моральну підтримку.

9. Забезпечте волонтеру можливість зростання його статусу в організації.

10. Використовуйте думки й ідеї волонтера при вирішенні різних питань або проблем організації.

Суттєвою є проблема-питання: «Хто може бути волонтером некомерційної організації?»

Світова практика показує, що такими можуть бути:

– Спонсори. Це керівники, юристи, працівники фірм, дружини бізнесменів тощо. Вони завжди здатні підтримати волонтерську організацію матеріально, але неоціненні як патронажні партнери (надання методичної допомоги, пошук фінансів). Особливість принципів роботи з волонтерами-бізнесменами виявляється таким чином: необхідно ставитись до них як до рівних (не виявляти приниженості, але й не дивитись зверхньо), не «вимагати» грошей (усьому свій час).

– Волонтери, які приходять до некомерційної організації за власним бажанням. Тут досить важливо виявити спрямованість особистості (мотиваційно-потребну сферу, інтереси, бажання, нахили, здібності тощо) майбутнього волонтера. На основі зазначеної діагностики визначається придатність кандидата волонтерської діяльності в конкретній організації.

– Спеціалісти. Волонтерами можуть бути і спеціалісти у тій сфері, де здійснюється громадська діяльність. Наприклад, лікар може здійснювати додатковий прийом, не потребуючи грошей від пацієнтів. У цьому випадку важливо одне – бажання і спроможність спеціаліста у тій чи іншій галузі надавати допомогу тим, хто цього потребує.

– Чиновники. Величезний апарат державних службовців може й повинен бути залучений до волонтерської діяльності. При цьому, звичайно, необхідно дотримання таких правил: адміністрація, де служить чиновник, знає і дає згоду на його волонтерську діяльність, його діяльність не служить особистим політичним та іншим цілям, крім мети добровільної допомоги; чиновники місцевої адміністрації можуть бути волонтерами тільки як приватні особи.

– Діти й підлітки. Волонтерами можуть стати не тільки особи, що досягли повноліття. Найвеселіший, благодатний і благородний народ – волонтери з дітей та підлітків. Залучення їх потребує, звичайно, і дотримання ряду обов’язкових правил:

• робота в організації не повинна відволікати дітей від навчання;

• робота не повинна бути одноманітною;

• у кожній справі, яка доручена підлітку чи юнаку, обов’язково повинен мати місце вияв їхньої власної ініціативи й самостійних рішень, а також персональної відповідальності;

• їхня участь у волонтерсьому русі повинна бути узгоджена з батьками й учителями;

• робота повинна бути безпечною для життя, здоров’я і психіки дітей;

• недоцільно включати дітей у внутрішні конфлікти організації;

• варто чітко й конкретно визначити зовнішню мотивацію діяльності (не обіцяти більшого, ніж може забезпечити волонтер);

• демонструвати по можливості перспективи їхньої діяльності в організації на майбутнє;

• не переоцінювати можливості дітей, особливо гласно, перед широким загалом людей.

– Клієнти. Волонтерами можуть бути й ті, кому надається допомога – клієнти конкретної організації. Так, наприклад, благодійні організації типу «Душа людини», «Ні – алкоголізму, наркоманії і СНІДу» формують групи підтримки з тих, кому потрібна допомога, і їхніх близьких, які контролюють виконання відповідних програм, беруть участь у підготовці заходів. Принципи роботи з волонтерами-клієнтами загальновідомі. Варто лише пам’ятати про їхні особистісні потреби, про те, що ці люди прийшли не тільки допомогти, але й отримати допомогу.

– Члени організації. Це найбільш сильний загін волонтерів. Аналіз досвіду членів організації продемонстрував, що для них основним є:

• віра в успіх, яку керівництво організації або асоціації повинно постійно підтримувати у своїх колег;

• бачення того, що завдання, які ставлять перед собою організація або конкретна програма, реально ними вирішується;

• знання еталонів, які ведуть до здійснення мети.

Таким чином, становлення волонтерського руху в Україні здійснюється сьогодні за кількома напрямками:

1. Традиційний для багатьох держав обмін групами молодих добровільців, які ставлять за мету трансляцію власної культури й засвоєння аналогічної культури тієї держави, до якої за домовленістю вони й відправляються на певний час як волонтери. Основи такої волонтерської діяльності розробляються Європейським комітетом міждержавного співробітництва в молодіжному середовищі (CDEI) й активно використовуються Корпусом Миру США в Україні.

2. Добровільна безплатна робота волонтерів у громадських і некомерційних організаціях, метою якої є допомога будь-яким категоріям населення в якій-небудь діяльності, навчанні, потенційному розвитку.

3. Добровільна систематична або епізодична допомога державним закладам у здійсненні соціальної політики, допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, закладам соціального забезпечення в роботі з молоддю з особливими потребами і з людьми літнього віку.

4. Волонтерська діяльність як результат творчого саморозвитку.

5. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність як спосіб розвитку особистості, її соціалізації, духовного становлення.

6. Потреба в допомозі волонтерів у сфері соціального життя різних верств населення в Україні набула особливої гостроти. Тому освіта постійно діючих груп волонтерів, тимчасових груп, волонтерських шкіл потребує обґрунтування їхньої законності, доцільності й ефективності, що повинно знаходити відображення у відповідних концептуальних і нормативних документах.

Резюме

1. У ролі соціокультурного інституту соціальної роботи виступає її суб’єкт, який утворює трирівневу систему: держава – соціальні агентства – власне соціальні працівники. Суб’єкт соціальної роботи взаємодіє з її об’єктом, знаходячись у проблемній ситуації.

2. Проблемні ситуації утворюють проблемне поле соціальної роботи. Центральними проблемами соціальної роботи вважаються: проблема соціального розвитку суспільства, що старіє, проблема підтримки соціального миру, проблема насильства, проблема злиднів – бідності, проблема визначення функцій соціальної політики.

3. Успішний розв’язок проблемних соціальних ситуацій багато в чому залежить від добровільної участі багатьох людей в діяльності щодо зміни цих ситуацій. Подібна діяльність на основі добровільної участі становить головну особливість і сутність волонтерського руху.