4.5. Морально-гуманістичні атрибути соціальної роботи

Морально-гуманістичний аспект соціальної роботи в широкому (атрибутивному) значенні цього слова відбивається відповідною діалектикою в галузі об'єктивних протиріч.

Основні протиріччя тут закладені між професійними й політичними аспектами діяльності, між прагненням соціальних працівників залишатися нейтральними й неможливістю цього.

Зазначені протиріччя, можливо, найбільш яскраво відбиті в соціально-політичній ситуації Північної Ірландії. Соціальні працівники там діють буквально на передній лінії міжусобного конфлікту, часто з величезним ризиком для особистої безпеки. При цьому вони не мають можливості навіть вільно й відкрито обговорювати свої проблеми, і водночас не визначені концептуальні межі, що могли б дати їм відправну точку для їхніх дій.

Моральні дилеми, з якими зіштовхуються соціальні працівники й викладачі соціальної роботи в Північній Ірландії, дуже чітко показують, наскільки поверховими є міркування про цінності в соціальній роботі з їх абстрактними вимогами рівних стосунків з кожним індивідом і поваги культурної своєрідності. Цінності соціальної роботи вже відповідають цим принципам, проблеми виникають тоді, коли робляться спроби перекласти їх у конкретні цілі й прийоми безпосередньо на робочому місці, застосувати їх у ситуації, коли люди вбивають і калічать інших через свої переконання.

Соціальні працівники Північної Ірландії часто опиняються в подібній ситуації. Їм доводиться, наприклад, вирішувати працювати з групами, відомими своїми зв'язками з воєнізованими організаціями, ризикуючи, таким чином, поступитися власними переконаннями і принципами. Але, з іншого боку, якщо зайняти принципову позицію, результатом може бути втягування в політику поляризації. Дуже важко зберігати нейтралітет і довіру обох частин населення, хоча емоційна напруга, що викликається близькістю насильства, змушує соціальних працівників якоюсь мірою тримати дистанцію.

В умовах, коли значна частина клієнтів виявляється відчуженою від політичної системи або в силу отримання допомоги, прямо або побічно в результаті “безладь”, або як люди, що мешкають на муніципальній площі в районах, де діє сегрегація, або як жертви політично мотивованого насильства, або як порушники закону, якого вони не визнають, соціальні працівники не можуть допомогти, але втягуються в політику й політичні дебати.

Проте, у цих умовах з'являються сміливі й цікаві ініціативи. На державному рівні найбільш прямо пов'язана з політичними конфліктами служба пробації, тому що у в'язницях близько половини в’язнів відбувають покарання за тероризм або участь у воєнізованих угрупованнях. Незважаючи на різке розмежування серед клієнтів і спроби воєнізованих організацій створити свої власні структури соціального захисту, служба пробації постійно відстоювала свою професійну роль у роботі з в’язнями і їхніми родичами, залишаючи за собою соціальний контроль, але відмовляючись від політичного. У результаті самі в’язні і їхні родичі визнали професіоналізм пробаційної служби, переваги перебування поза общиною, важливість принципу конфіденційності, спроможність домагатися компромісів.

Добровольчий сектор у Північній Ірландії, хоча й порушений поляризацією поглядів, теж зумів досягти значних успіхів у галузі створення консультативних центрів, груп самодопомоги у сфері охорони здоров'я, нових форм освітньо-виховної роботи. Але громадянські групи добровольців зіштовхуються з тими ж проблемами, що й соціальні працівники. Тим із них, чию діяльність вважають «політичною», погрожує припинення фінансування. Прикладом такої “політичної” діяльності може служити створення гуртків ірландської мови для дорослих і дошкільників.

Як резюме відзначимо: досвід соціальної роботи в Північній Ірландії показує, що проблема дискримінації не може бути доручена тільки спеціалізованому департаменту так само, як робота з мігрантами й біженцями не може бути ізольована від усього комплексу державної соціальної роботи. Боротьба з дискримінацією є центральним, а не спеціальним завданням соціальної роботи у всіх її видах і у всіх національних контекстах.

Резюме

1. У світлі глибоких перетворень європейських і світових політичних структур соціальна робота не може більше замикатися у вузькій сфері державної соціальної політики або прикриватися уявним нейтралітетом традиційного професіоналізму. Це позначало б відхід від історії, заперечення зв'язку соціальної роботи не стільки з наукою, скільки з історичними й політичними процесами, відмову від прагнення змінити суспільство.

Реалії сучасного світу такі, що призводять до інтернаціоналізації соціальних проблем. Остання неминуча не тільки у великих містах, де результати міжнародної кризи відчуваються більш безпосередньо через присутність біженців і мігрантів, але й у віддаленій сільській місцевості, де економічне виживання залежить від міжнародної торгівлі, біржових коливань і дотацій транснаціональних організацій, не говорячи вже про загальний страх перед екологічною катастрофою або глобальним тероризмом.

2. Подібно до того, як політичний процес світової, у тому числі й європейської, інтеграції підштовхує до перегляду поняття й змісту national identity (національної самобутності), зіткнення з іншими формами організації соціальної роботи, зародження міжнаціональної соціальної політики і поява клієнтів міжнародних служб змушує соціальних працівників по-новому поглянути на свою діяльність. Які форми соціальної роботи мають сенс у цих змінених умовах, які види практики є прийнятними і виправданими, що відрізняє соціальну роботу від інших форм професійної діяльності і, звісно ж, від добровільної й неформальної діяльності?

3. Кінець ХХ століття для соціальної роботи ознаменований появою потужного потоку різноманітних суспільних рухів. Спочатку офіційні влади відмежовувались від них, але згодом ці рухи самі перетворилися в реальну політичну й історичну силу (яскраве свідчення тому – падіння Берлінської стіни й “залізної завіси” в центрі Європи. Головне, чим характеризуються нові соціальні рухи, – це те, що вони привернули увагу до величезної розмаїтості інтересів, смаків і стилів, до творчого потенціалу індивідів, груп і співтовариств. У свою чергу, у цьому криється спокуса для держави використовувати цей потенціал і перекласти свої дорогі обов'язки на приватний сектор. У цій ситуації соціальна робота виявилася на розпутті. Активізація добровольців і груп самодопомоги, особливо коли цей процес використовується в політичних інтересах і веде до безробіття і зниження рівня обслуговування, може стати загрозою важко завойованому професіоналізму. Але, з іншого боку, завдяки їй очевидними стали дискримінаційні і пригнічувальні структури, що діють у суспільстві, до яких часто мимоволі причетні соціальні працівники. Це змушує критично переглянути всю існуючу практику соціальної роботи, шукати шляхи активної участі суспільних рухів у перетворенні громадянського суспільства.

4. Об'єднуючим елементом сучасного суспільного простору повинен стати принцип громадянства – найважливіший принцип соціальної роботи. Реалізація зазначеного принципу можлива, якщо тільки самі соціальні працівники будуть розглядати свою діяльність поза політикою “нового расизму”, а як складову частину руху громадянського суспільства в напрямку до суспільства, де візьмуть гору права.