Розділ IV. Соціальна робота як цілеспрямована діяльність у суспільстві

4.1. Взаємозв'язок соціальної політики й соціальної роботи

Взаємозв'язок соціальної політики й соціальної роботи чітко простежується протягом усього ХХ століття.

Зародження соціальної роботи було спочатку пов'язано не з державною політикою й державними структурами, що диктують відповідну соціальну політику, а з громадянським суспільством.

Початкові зусилля в галузі соціальної роботи були сконцентровані у сфері середнього класу, релігійного відродження, філантропії й емансипації жінок. Спочатку такі ідеї, як ідеї робочого руху й соціалістичні ідеї самодопомоги й солідарності майже не впливали на соціальну політику. Але їх ціннісні орієнтації створили навколо соціальної роботи простір, у якому могли видозмінюватися й перевизначатися потреби різних державних систем, а також в умовах неоднозначних ціннісних орієнтацій могла розвиватися професійна структура соціальної роботи.

До тридцятих років ХХ століття соціальна робота в Європі і в усьому світі почала утверджуватися саме в цьому просторі, організуючи міжнародне співробітництво з надією піднятися над вузькими межами державної соціальної політики й благодійних цілей приватних агентств, шукаючи універсальні методи і прийоми безвідносно до конкретної політичної системи.

Систематична професійно-орієнтована освіта соціальних працівників зазначеного періоду забезпечила їм відомий ступінь незалежності від “системи”, яку вони, по суті, повинні представляти від класових інтересів, релігійних та ідеологічних шляхів, від державної соціальної політики. Встановлюючи широкі міжнародні контакти, соціальні працівники демонстрували свою спроможність піднятися вище за вузькі національні межі. Цим утверджувалася їх професійна автономність і відзначалася універсальність діяльності.

Результатом зазначених процесів у галузі соціальної роботи стало створення у 20-х роках міжнародної асоціації соціальних працівників. При цьому рушійною силою створення цієї організації став інтернаціоналізм, який відіграв найважливішу роль особливо в галузі жіночого руху. Саме міжнародні контакти жінок визначили величезний успіх Міжнародного конгресу із соціальної роботи в Парижі в 1928 році, на який з'їхалося майже п'ять тисяч учасників. Цей форум, організований бельгійським лікарем і соціальним реформатором Рене Сандом, об'єднав міжнародні спілки, що існували, під егідою Міжнародної конференції із соціальної роботи (International Conference Social Work), яка у 1967 р. перетворилася в Міжнародну раду із соціального захисту (International Council on Social Welfare- ICSW).

У тому ж році був заснований Міжнародний комітет по школах соціальної роботи (International Committee for Schools of Social Work), першим головою якого стала Аліса Саломон (одна з піонерів соціальної роботи й освіти в Німеччині). Пізніше цей комітет перетворився в Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи (International Association of Schools of Social Work-IASSW). Одним з першочергових завдань цієї організації було досягнення уніфікації навчальних програм і дипломів. Але, крім цих внутрішньопрофесійних проблем, інтернаціоналізм, до якого прагнули соціальні працівники, мав більш широку мету – створення й підтримка миротворчих міжнародних відносин, тому що війна знищує все, що намагається створити соціальна робота.

Закономірний характер постановки зазначеної мети соціальної роботи став очевидним у зв'язку з приходом у Німеччині до влади Гітлера після виборів 1933 року. Тут у професії соціального працівника залишався один шанс на виживання – цілком підкоритися системі, прийняти той ідеал суспільства, що диктує нацистську державу, повернутися до допрофесійної моделі поділу випадків на ті, що “заслуговують” і “не заслуговують” допомоги, яка була характерна для реакцій на бідність у ХІХ столітті.

Соціальна політика (расизм) і соціальна робота (соціальний захист) при націонал-соціалізмі живили один одного: система потребувала расизму для виправдання відмови від прав людини, а расизм виступав як соціальний захист, проголошуючи, що благополуччя нації в цілому залежить від стану й благополуччя сильніших членів суспільства, що потребує “жертв” від більш слабких членів в ім'я національних інтересів. Залишається фактом, що в нацистській Німеччині соціальні служби, „виконуючи свій борг”, віддали багато тисяч людей до рук посіпак режиму, принесли масу страждань і горя, посилили розкол суспільства на всіх його рівнях і дискредитували власні гуманістичні ідеали. Усім нині добре відомі звірства фашизму (і не тільки німецького), вони були не окремим проявом екстремізму, а закономірним наслідком усієї політики держави, включаючи соціальну, що претендовала на абсолютну, необмежену владу, довільно дарувати або позбавляти людину елементарних прав. Фашизм і націонал-соціалізм вважали соціальну роботу й соціальний захист занадто важливим інструментом соціального контролю, щоб видаляти їх із політичного ландшафту, хоча їх легко можна було цілком замінити медичними, освітніми, адміністративними й поліцейськими службами.

Після другої світової війни соціальна політика й соціальна робота характеризується процесами відродження й демократичної реконструкції. Ці процеси відбувалися у світі на основі трьох провідних тенденцій:

1. руйнації фашизму як політичної системи в Європі;

2. протистояння капіталізму як символу індивідуального підприємництва й комунізму як принципу усуспільнення й порівнювання;

3. визвольного руху в країнах, що розвиваються, і початку боротьби з бідністю в цих країнах.

Розвиток соціальної роботи у світовому масштабі був тісно пов'язаний з усіма трьома чинниками, спільним знаменником яких виступала, за оцінками розвинутих демократичних країн Заходу, повага до людської особистості та її індивідуального вибору як обґрунтування будь-яких соціальних заходів (у тому числі соціального захисту й розвитку).

Процес демократичної реконструкції соціальної політики в галузі соціальної роботи підтримувався різноманітними програмами, запропонованими США й ООН. Для оцінки цих програм у 1955 році американське міністерство охорони здоров'я, освіти й соціального захисту провело опитуванння серед соціальних працівників усього світу, що брали участь у програмах стажування в США, які фінансувалися американським урядом, а також фондами, створеними ООН. У результаті було зроблено загальний висновок про те, що світова співдружність соціальних працівників набула більш глибокого розуміння того, як функціонує демократія і яким повинно бути ставлення до людей.

Таким чином, у повоєнний період соціальна робота, будучи координуючим елементом програм соціального захисту, займала істотне місце в програмах зарубіжної допомоги, запропонованих США й ООН. Програми, задумані для Європи, були частиною глобальної стратегії вирішення соціальних і людських проблем, породжених війною. Вони мали і практичне, і “показове” значення для підготовки нового демократичного порядку, у якому соціальний захист діяв би як джерело легітимності. Соціальна робота повинна була зіграти важливу роль у відновленні європейських суспільств через упровадження навичок самодопомоги й заміщення фашистського авторитаризму егалітарною практикою. У холодній війні, що почалася потім, демократичні методи, спрямовані на стимулювання особистої ініціативи, стали використовуватися також і як знаряддя антикомуністичної, антиколективістської пропаганди.

У 90-х роках у країнах Центральної і Східної Європи соціальна робота зіткнулася з проблемою вирішення завдання відновлення громадянського суспільства на трьох рівнях: через підтримку й поліпшення реальних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення); через організацію професійної системи допомоги населенню через мережу державних і неурядових закладів; через “педагогічні цінності”, присутні в процесі соціальної роботи як неавторитарна “допомога в самодопомозі”, особливо в підтримці “неофіційних” добровільних організацій соціального захисту, які не були занадто тісно пов'язані з авторитарною системою.

Стисло резюмуємо сказане.

1. Соціальна робота завжди задається межами системи соціальної політики в галузі соціального захисту й завжди відігравала важливу роль у конкретизації заходів соціальної допомоги. У будь-якій системі соціального захисту в цьому полягає і її гуманістичне покликання, і функція соціального контролю.

2. Ціннісні орієнтації соціальної роботи історично утворилися і пов'язані не з державними структурами, а з громадянським суспільством. Але ці ціннісні орієнтації утворили навколо соціальної роботи простір, у якому могли видозмінюватися й перевизначатися потреби різних державних систем, а також могла розвиватися професійна структура соціальної роботи.

3. При такому підході з'являється можливість інтегрувати три компоненти, що обумовлюють розмаїтість форм соціальної роботи у світі: політику соціального захисту як частину державної і національної політики, інтелектуальні традиції, концепції і науковий потенціал, втілені в систему підготовки кадрів, і потреби клієнтів, на задоволення яких завжди спрямована діяльність соціальних працівників.

4. У наш час під тиском економічних обставин у багатьох країнах світового співтовариства змінюється стратегія соціального захисту, а це може призвести до посилення дискримінаційних аспектів соціального захисту й соціальної роботи. Це відбивається в тій ситуації, коли солідарність і згуртування однієї частини населення йде за рахунок іншої, а приватизація соціальної роботи (відділення її від державної системи соціального захисту) спроможна посилити цей поділ.