
- •Розділ і. Історія соціальної роботи в україні
- •1.1. Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи
- •VI. Період державного забезпечення з 1917 р. До 1991 р.
- •1.2. Архаїчний період. Родоплеменні й общинні форми допомоги і взаємодопомоги у слов’ян до х ст.
- •1.3. Період князівської й церковно-монастирської підтримки з х до хііі ст.
- •1.4. Період церковно-державної допомоги з хіv ст. До другої половини хvіі ст.
- •1.5. Період державної опіки з другої половини хvіі ст. До другої половини хіх ст.
- •1.6. Період суспільної та приватної опіки з кінця хіх ст. До початку хх ст.
- •1.7. Період державного забезпечення з 1917 до 1991 рр.
- •1.8. Період соціальної роботи з початку 90-х рр. До нашого часу
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Література
- •Розділ іі. Вступ до теорії й практики соціальної роботи
- •2.3. Соціальна робота в понятійному просторі
- •II. Макрорівень
- •III. Мезорівень
- •2.5. Тенденції освіти у сфері соціальної роботи, соціальної допомоги
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Іменний покажчик
- •Література
- •Розділ iiі. Соціальна робота як базове поняття
- •3.2. Цінності в соціальній роботі
- •3.3.Соціальна робота як наука
- •3.4. Соціальна робота як суспільна практика
- •3.5. Соціальна робота як навчальна дисципліна
- •3.6. Методологія й методи соціальної роботи
- •3.7. Загальні й конкретні технології соціальної роботи
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Іменний покажчик
- •Література
- •Розділ IV. Соціальна робота як цілеспрямована діяльність у суспільстві
- •4.2. Державно-правові (політичні) засади соціальної роботи
- •4.3. Соціальна робота й суспільні рухи
- •4.5. Морально-гуманістичні атрибути соціальної роботи
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Література
- •Розділ V. Соціальна робота як соціокультурний інститут
- •1. Волонтерство як безкорислива допомога конкретного волонтера конкретній людині, яка потребує реальної допомоги з боку іншої людини
- •2. Волонтерська робота у плані організації діяльності гуртків і клубів за інтересами
- •3. Залучення дітей і молоді до роботи в самоврядувальних групах
- •4. Добровольча (добропорядна, добродійна) діяльність
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Література
- •Розділ vі. Технології соціальної роботи
- •Сутність соціальної технології як суспільного явища
- •6.3. Загальні технології соціальної роботи
- •6.4. Міждисциплінарні технології, методи й методики соціальної роботи
- •Комунікативні навички в соціальній роботі
- •Основні елементи системи соціального захисту в галузі прибутків і споживання
- •Cтипендії
- •Глосарій
- •Питання й завдання
- •Іменний покажчик
- •Література
- •Розділ vіі. Етичні основи соціальної роботи
- •7.1. Вступ до етики соціальної роботи Актуалізація етичних питань соціальної роботи з того моменту, коли соціальна робота стала
- •Загальна декларація прав людини 1948 року
- •Литература
- •Понятійний аппарат Термін «менеджмент» – це синонім терміна «соціальне управління».
- •Еволюція теорії менеджменту Спроби систематизації управлінського досвіду були зроблені в першій половині XIX ст. В Англії.
- •Функції управління Функції управління – це види діяльності органів керування й посадових осіб, за допомогою яких вони впливають на об'єкт, яким керують.
- •Організаційні методи управління Методи управління – це засоби, прийоми практичних дій, спрямовані на досягнення цілей, завдань, засновані на аналізі інформації, обрані з можливих варіантів.
- •Стан керування соціальною роботою Аналіз стану управління соціальною роботою в нашій країні необхідно починати з аналізу стану його об'єкта.
- •Структура соціального захисту населення в Україні у ній можна виділити такі рівні: державний, регіональний, трудовий колектив, недержавний.
- •Перспективи вдосконалення управління соціальною роботою
- •8.4. Інститут супервізорства в соціальній роботі
- •Глосарій
- •Науково-навчально-методичний посібник
- •91011, Луганськ-11, вул. Оборонна, 2
Іменний покажчик
Бехтерєв В.М. (1857 – 1927), рос. вчений-психіатр і психолог. Характеризував космос як мегачинник соціалізації, засновник рефлексології.
Блонський П.П. (1884 – 1941), рад. педагог, психолог, історик філософії. Засновник (1919) і проф. (до 1931) Академії соціального виховання в Москві. Поділяв ідеї педології. Розвинув ідею трудової нар. школи, запропонував генетич. теорію пам'яті.
Бор Нілс Хенрік Давид (1885 – 1962), дат. фізик, філософ; один із засновників сучасної фізики; автор принципу додатковості в науковому пізнанні.
Вебер Макс (1864 – 1920), нім. учений, соціолог, уперше ввів поняття “соціальна дія”, що характеризує принципову відмінність соціального виховання від стихійної і відносно спрямованої соціалізації.
Вернадський В.І. (1863 – 1945), рос. учений; засновник вчення про ноосферу.
Гейзенберг Вернер (1901 – 1976), нім. фізик-теоретик, філософ природознавства; один із засновників квантової механіки, принципу невизначеності наукового пізнання.
Гіддінгс Ф.Г., америк. соціолог. Автор терміна “соціалізація” стосовно до людини, який у 1887 р. у книзі “Теорія соціалізації” використав його в значенні, близькому до сучасного – ”розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя”.
Гільберт Уолтер (1932), амер. біофізик: здійснив клонування гена.
Декарт Рене (1596 – 1650), фр. філософ, математик, фізик і фізіолог. Засновник філософії картезіанства (лат. пр. Р.Декарта-Картезій).
Джемс Джеймс Вільям (1842 – 1910), амер. філософ-ідеаліст і психолог, один із засновників прагматизму. Заперечуючи об'єктивність істини, висунув “прагматичний” критерій: істинно те, що відповідає практичній успішності дії. Єдина реальність – безпосередній чуттєвий досвід. У його вченні про емоції знаходиться одне із джерел біхевіоризму.
Дистервег Адольф (1790 – 1866), нім. педагог-демократ, послідовник Песталоцці. Запропонував термін “соціальна педагогіка” і сформулював принцип культуродоцільності виховання.
Дьюї Джон (1859 – 1952), амер. філософ-ідеаліст, один з основних представників прагматизму. Засновник педоцентричної теорії й методики навчання. Теоретик “педагогіки реформ”, що зробив певний внесок у соціальну педагогіку (цілі соціального орієнтування виховання).
Дюркгейм Еміль – фр. учений, один з основоположників суб’єкт-об’єктного підходу до соціалізації: суспільство – суб'єкт впливу, а людина – його об'єкт.
Ейнштейн Альберт (1879 – 1955), геніальний фізик-теоретик, один із засновників сучасної фізики. Створив загальну й окрему теорії відносності й багато інших.
Знанецький Флоріан, амер. учений – автор ідеї розгляду людини як суб'єкта соціалізації.
Кампанела Томазо (1568 – 1639), італ. філософ, поет, політичний діяч; творець комуністичної утопії. У кн. “Місто сонця” виступає з ідеями обов'язкового безстанового державного виховання дітей.
Кант Імануїл (1724 – 1804), нім. філософ, родоначальник німецької класичної філософії. Розробив космогонічну теорію-гіпотезу походження сонячної системи з первинної туманності.
Кершенштейнер Г. Представник “педагогіки реформ” (кінець ХIХ – початок ХХ ст.). Висунув концепцію “громадянського виховання”, згідно з якою народна “трудова” школа повинна вчити дітей коритися державі й готувати до майбутньої професійної діяльності, що відповідає соціальному походженню.
Ключевський Вас. Осип. (1841 – 1911), відомий рос. історик, ілюстратор соціально-педагогічного роздуму про вплив природних умов на психічний склад представників етносу.
Кулі Чарльз – амер. учений, один з основоположників суб’єкт-суб’єктного підходу до соціалізації; автор теорії “дзеркального я” і теорії малих груп (індивід. “я” набуває соціальної якості в комунікації, у міжособистісному спілкуванні первинної групи, тобто в процесі взаємодії індивідуальних і групових суб'єктів).
Лазарев П.П. (1878 – 1942), рад. учений біо- і геофізик. Охарактеризував космос як мегачинник соціалізації.
Мід Джордж Герберт (1863 – 1931), амер. учений-ідеаліст, представник прагматизму. Один з основоположників суб’єкт-суб’єктного підходу до соціалізації, розроблювач ідеї символічного інтеракціолізму.
Монтен Мішель – фр. мислитель ХVI ст. Висловив інтуїтивне уявлення про традиційні (стихійні) механізми соціалізації.
Ноль Г. – один з основоположників соціальної педагогіки, який предметом її дослідження вважав соціальну допомогу знедоленим дітям і профілактику правопорушень неповнолітніх.
Ньютон Ісаак (1643 – 1727), англ. математик, механік, астроном і фізик. Засновник класичної механіки. Автор ньютоно-картезіанської “картини світу”.
Парсонс Палкот – амер. учений, один з основоположників суб’єкт-об’єктного підходу до соціалізації (суспільство – суб'єкт впливу, а людина – його об'єкт).
Планк Макс (1858 – 1947), нім. фізик, філософ; автор гіпотези квант. механ.
Смотс Ян Христіан (1870 – 1950), британський політичний діяч. Один із засновників холізму – філософії цілісності.
Томас Вільям Айзек (1863 – 1947), амер. соціолог, співавтор ідеї розгляду людини як суб'єкта соціалізації.
Чижевський О.Л. (1897 – 1964), рад. біолог, що охарактеризував космос як мегачинник соціалізації.
Шредингер Ервін (1887 – 1961), австр. фізик-теоретик, один із засновників хвильової механіки.
Штейнер Рудольф (1861 – 1925), нім. філософ-містик, засновник антропософії; засновник школи Вальдорфської педагогіки, що в усьому світі сприймається сьогодні як особливого роду форма соціального виховання молоді, її соціалізації.