Іменний покажчик

Бехтерєв В.М. (1857 – 1927), рос. вчений-психіатр і психолог. Характеризував космос як мегачинник соціалізації, засновник рефлексології.

Блонський П.П. (1884 – 1941), рад. педагог, психолог, історик філософії. Засновник (1919) і проф. (до 1931) Академії соціального виховання в Москві. Поділяв ідеї педології. Розвинув ідею трудової нар. школи, запропонував генетич. теорію пам'яті.

Бор Нілс Хенрік Давид (1885 – 1962), дат. фізик, філософ; один із засновників сучасної фізики; автор принципу додатковості в науковому пізнанні.

Вебер Макс (1864 – 1920), нім. учений, соціолог, уперше ввів поняття “соціальна дія”, що характеризує принципову відмінність соціального виховання від стихійної і відносно спрямованої соціалізації.

Вернадський В.І. (1863 – 1945), рос. учений; засновник вчення про ноосферу.

Гейзенберг Вернер (1901 – 1976), нім. фізик-теоретик, філософ природознавства; один із засновників квантової механіки, принципу невизначеності наукового пізнання.

Гіддінгс Ф.Г., америк. соціолог. Автор терміна “соціалізація” стосовно до людини, який у 1887 р. у книзі “Теорія соціалізації” використав його в значенні, близькому до сучасного – ”розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя”.

Гільберт Уолтер (1932), амер. біофізик: здійснив клонування гена.

Декарт Рене (1596 – 1650), фр. філософ, математик, фізик і фізіолог. Засновник філософії картезіанства (лат. пр. Р.Декарта-Картезій).

Джемс Джеймс Вільям (1842 – 1910), амер. філософ-ідеаліст і психолог, один із засновників прагматизму. Заперечуючи об'єктивність істини, висунув “прагматичний” критерій: істинно те, що відповідає практичній успішності дії. Єдина реальність – безпосередній чуттєвий досвід. У його вченні про емоції знаходиться одне із джерел біхевіоризму.

Дистервег Адольф (1790 – 1866), нім. педагог-демократ, послідовник Песталоцці. Запропонував термін “соціальна педагогіка” і сформулював принцип культуродоцільності виховання.

Дьюї Джон (1859 – 1952), амер. філософ-ідеаліст, один з основних представників прагматизму. Засновник педоцентричної теорії й методики навчання. Теоретик “педагогіки реформ”, що зробив певний внесок у соціальну педагогіку (цілі соціального орієнтування виховання).

Дюркгейм Еміль – фр. учений, один з основоположників суб’єкт-об’єктного підходу до соціалізації: суспільство – суб'єкт впливу, а людина – його об'єкт.

Ейнштейн Альберт (1879 – 1955), геніальний фізик-теоретик, один із засновників сучасної фізики. Створив загальну й окрему теорії відносності й багато інших.

Знанецький Флоріан, амер. учений – автор ідеї розгляду людини як суб'єкта соціалізації.

Кампанела Томазо (1568 – 1639), італ. філософ, поет, політичний діяч; творець комуністичної утопії. У кн. “Місто сонця” виступає з ідеями обов'язкового безстанового державного виховання дітей.

Кант Імануїл (1724 – 1804), нім. філософ, родоначальник німецької класичної філософії. Розробив космогонічну теорію-гіпотезу походження сонячної системи з первинної туманності.

Кершенштейнер Г. Представник “педагогіки реформ” (кінець ХIХ – початок ХХ ст.). Висунув концепцію “громадянського виховання”, згідно з якою народна “трудова” школа повинна вчити дітей коритися державі й готувати до майбутньої професійної діяльності, що відповідає соціальному походженню.

Ключевський Вас. Осип. (1841 – 1911), відомий рос. історик, ілюстратор соціально-педагогічного роздуму про вплив природних умов на психічний склад представників етносу.

Кулі Чарльз – амер. учений, один з основоположників суб’єкт-суб’єктного підходу до соціалізації; автор теорії “дзеркального я” і теорії малих груп (індивід. “я” набуває соціальної якості в комунікації, у міжособистісному спілкуванні первинної групи, тобто в процесі взаємодії індивідуальних і групових суб'єктів).

Лазарев П.П. (1878 – 1942), рад. учений біо- і геофізик. Охарактеризував космос як мегачинник соціалізації.

Мід Джордж Герберт (1863 – 1931), амер. учений-ідеаліст, представник прагматизму. Один з основоположників суб’єкт-суб’єктного підходу до соціалізації, розроблювач ідеї символічного інтеракціолізму.

Монтен Мішель – фр. мислитель ХVI ст. Висловив інтуїтивне уявлення про традиційні (стихійні) механізми соціалізації.

Ноль Г. – один з основоположників соціальної педагогіки, який предметом її дослідження вважав соціальну допомогу знедоленим дітям і профілактику правопорушень неповнолітніх.

Ньютон Ісаак (1643 – 1727), англ. математик, механік, астроном і фізик. Засновник класичної механіки. Автор ньютоно-картезіанської “картини світу”.

Парсонс Палкот – амер. учений, один з основоположників суб’єкт-об’єктного підходу до соціалізації (суспільство – суб'єкт впливу, а людина – його об'єкт).

Планк Макс (1858 – 1947), нім. фізик, філософ; автор гіпотези квант. механ.

Смотс Ян Христіан (1870 – 1950), британський політичний діяч. Один із засновників холізму – філософії цілісності.

Томас Вільям Айзек (1863 – 1947), амер. соціолог, співавтор ідеї розгляду людини як суб'єкта соціалізації.

Чижевський О.Л. (1897 – 1964), рад. біолог, що охарактеризував космос як мегачинник соціалізації.

Шредингер Ервін (1887 – 1961), австр. фізик-теоретик, один із засновників хвильової механіки.

Штейнер Рудольф (1861 – 1925), нім. філософ-містик, засновник антропософії; засновник школи Вальдорфської педагогіки, що в усьому світі сприймається сьогодні як особливого роду форма соціального виховання молоді, її соціалізації.