Глосарій

Агент (лат. – діючий) – людина, яка так чи інакше впливає на клієнта. Соціальний працівник (у межах теорії і практики соціальної діяльності).

Адаптація (соціальна) – спроможність людини активно взаємодіяти із соціальним середовищем і використовувати її потенціал для власного розвитку.

Активність соціальна – поведінка соціальних суб'єктів, що відтворює або змінює умови їх життєдіяльності й розвиває їх суспільну культуру. Виділяють три види соціальної активності: трудову, суспільно-політичну й у сфері культури й побуту.

Аномалія – відхилення різного ступеня явища від норми. Синонім – девіація.

Аномія (від фр. – беззаконня, безнормність) – стан суспільства, у якому більша частина його членів негативно або нейтрально ставиться до існуючих цінностей і норм.

Апатія (від грецьк. – нечуттєвість) – стан, який викликаний стомленням, важкими переживаннями або захворюванням і виявляється втратою інтересу й байдужістю до навколишнього. Соціальна апатія – апатія, викликана соціальними причинами. Будь-який вид апатії може переходити у властивість особистості або соціальної групи – апатичність.

Атрибут (від лат. – надаю, наділяю) – необхідна, істотна, невід'ємна властивість об'єкта, без якого даний феномен не може ні існувати, ні уявлятися.

Взаємодія соціальна – процес спілкування, у результаті якого виробляється спільність у розумінні соціальної ситуації між його суб'єктами й досягається певний ступінь солідарності.

Віктимізація – процес і результат перетворення людини, соціальної групи на той або інший тип жертви несприятливих умов соціалізації.

Віктимність – схильність людини стати жертвою тих або інших обставин.

Віктимогенність – наявність у тих або інших об'єктивних обставинах соціалізації характеристик, рис, небезпек, вплив яких може зробити людину жертвою цих обставин.

Виктимологія – наука, що вивчає різноманітні категорії людей, які сталі жертвами несприятливих умов соціалізації і насильства.

Виховання (соціологіч) – відносно соціально контрольований процес розвитку людини в ході її соціалізації.

Держава – поняття політико-юридичне; ланка політичної системи суспільства, що має владні функції і становить собою сукупність взаємопов’язаних закладів і організацій, що здійснюють керування суспільством. Державу можна розглядати як чинник стихійної соціалізації.

Дисидент – людина, не адаптована в суспільстві, жертва соціалізації.

Діагностика соціальна – комплексний процес вивчення причиново-наслідкових зв'язків і стосунків у суспільстві з метою виявлення проблем функціонування й розвитку соціальних об'єктів і процесів.

Життя, рівень життя – поняття, що характеризує ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб людей, що виражається в кількості і якості споживаних людиною благ і послуг, починаючи з їжі, житла, одягу, предметів тривалого користування, засобів пересування, аж до найскладніших “піднесених потребах”, пов'язаних із задоволенням духовних, естетичних та інших подібних запитів. Наскільки більш економічно розвинуте суспільство, тим більш високий рівень його життя, і тим більш сприятливі можливості для розвитку людини.

Здоров'я – повне фізичне, духовне й соціальне благополуччя.

Ідентифікація – рівень соціалізації, результатом якої є включеність індивіда або соціальної групи до системи суспільних відносин, усвідомлення або приналежність до тієї або іншої спільності, соціальної спрямованості, свого статусу соціального збігу.

Імператив – повеління, вимога, наказ, безумовний принцип поведінки.

Індивідуалізація – рівень соціалізації, результатом якої є можливість індивіда або соціальної групи втілити власні здатності, соціальні інтереси й цілі в життя.

Індивідуалізм – тип світогляду, в основі якого лежить абсолютизація позиції індивіда в його протилежності суспільству як такому, світу в цілому. Відповідно до принципів І., щастя окремої особистості, її свобода й необмежений розвиток розглядається як висока мета, а функціонування соціальних інститутів і груп – як основа для досягнення цієї мети.

Інновації – зміни всередині системи, що покращують її функціонування.

Клімат соціальний – переважна в даній групі соціальна атмосфера, що виявляється у вигляді сукупності соціальних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності й розвитку особистості в групі.

Конфлікт – вид спілкування, в основі якого лежать реальні або ілюзорні, об'єктивні або суб'єктивні й різною мірою усвідомлені протиріччя з метою особистостей, що спілкуються (соціальних груп) при спробах їхньої руйнації на фоні гострих емоційних (соціально-психологічних) станів.

Метод (від грецьк. – шлях дослідження або пізнання, теорія, навчання) – сукупність відносно однорідних прийомів, операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретних завдань.

Методологія – учення про найбільш загальні принципи, структуру, логічну організацію, методи й засоби пізнання й перетворення навколишнього світу.

Мова науки – сукупність термінів, що включає систему не тільки понять даної конкретної науки, але й категорії і поняття, суміжні з даною наукою, необхідні для пізнання й оптимізації її явищ.

Ноосфера, тобто сфера розуму – поняття, що відбиває таку стадію розвитку біосфери, на якій свідома діяльність людини впливає на появу й вирішення глобальних проблем.

Парадигма (від грецьк. – приклад, зразок): 1) суворо наукова теорія, втілена в системі понять, які виражають істотні риси дійсності; 2) вихідна щодо концептуації схема, модель постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження, що панують протягом певного історичного періоду в науковому суспільстві.

Педагогіка соціальна (навчальний предмет) – має своїм завданням охарактеризувати майбутнім соціальним педагогам картину соціально-педагогічної дійсності.

Педагогіка соціальна (наука) – галузь знання, що вивчає соціальне виховання в контексті соціалізації.

Потреба – дефіцит організму, особистості або групи в чомусь необхідному для нормальної життєдіяльності.

Прогнозування – прояв вищої форми випереджаючого відображення в процесі мислення як передбачення очікуваного майбутнього на основі врахування динаміки прогнозованого явища.

Розвиток людини – процес і результат її соціалізації.

Світ – сукупне людське суспільство, що існує на нашій планеті.

Соціальна робота – самостійна наука, об'єктом дослідження якої є процес зв'язків, взаємодій, способів і засобів регуляції поведінки соціальних груп і особистостей у суспільстві; предметом соціальної роботи виступають закономірності, що обумовлюють характер і спрямованість соціальних процесів.

Спосіб життя – соціологічна категорія, що охоплює сукупність видів життєдіяльності людини, типових для конкретно-історичних соціально-економічних відносин.

Технологія – особливого роду програма діяльності соціального працівника, його співробітництва з індивідом або соціальною групою в певних умовах.

Якість життя – соціальний показник, який характеризує стан людини в різноманітних соціальних системах і ступінь її соціальної свободи. Найбільш повно розкривається в зіставленні з кількісними показниками (рівня життя, життєвого укладу, соціальних норм, стандарту тощо).