3.7. Загальні й конкретні технології соціальної роботи

З погляду соціальної роботи як навчальної дисципліни на сьогоднішній день, розглядаючи питання її технології, варто звернути увагу на два підручники, у яких з достатньою повнотою й на високому рівні узагальнення викладена й проаналізована проблематика технологій соціальної роботи [28; 41]. Авторські колективи зазначених робіт керуються такими основними положеннями.

Поняття соціальної технології. Соціальні технології в широкому розумінні цього поняття – це особливий вид соціальної теорії, яка після осмислення питань про якісно-кількісну визначеність досліджуваного суспільного явища ставить і обґрунтовує питання про те, як, яким чином і в якій послідовності можливі специфічні операції з результатами пізнавальної діяльності.

Говорячи умовно, незважаючи на те, що соціальні технології мають свої власні теоретичні основи, вони служать перехідним містком між реальною практикою й високою теорією, присутні практично у всіх сторонах соціальної динаміки: індивідуальної, групової і міжгрупової взаємодії.

У цьому значенні можна говорити про таке поняття, як “соціальні технології як технології взагалі”. Це поняття має, принаймні, два значення.

По-перше, соціальні технології – це, насамперед, процес цілеспрямованого впливу на соціальний об'єкт, обумовлений необхідністю й потребою отримання заданого результату. Тут технологічність впливу характеризується етапністю, процедурністю, операціональністю й виступає в ролі певної соціальної прагматики, яка ставить в один ряд мету, засіб і результат. Координація й субординація мети, засобів і результатів достатньо складна й передбачає варіативність, урахування багатьох чинників, моделювання і проектування, систему критеріїв і оцінок, соціальні версії і сценарії, ідентифікатори, методи діагностики тощо.

По-друге, соціальні технології – це специфічна теорія, наука, що досліджує процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об'єкти, що розробляє й обґрунтовує ефективні засоби і прийоми такого впливу безвідносно до того, що розуміється під соціальним об'єктом (це може бути соціальне відношення, соціальна взаємодія, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація). Характер впливу, його технологічність визначаються тієї системою операцій цілеспрямованого впливу, що базується на соціальному й соціологічному знанні об'єкта. При такому розумінні соціальної технології рівень технологічного впливу визначається тим, що даний соціальний об'єкт знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими соціальними об'єктами, більше того, є частиною соціальної системи, органічно інтегрований у соціальне ціле. І будь-яка зміна цього соціального об'єкта з неминучістю веде за собою ланцюжок змін інших об'єктів, що є вираженням своєрідного соціального “біоценозу”. Зазначені зміни враховуються соціальною технологією у вигляді соціального сценарію, або соціального проекту.

Введення поняття “соціальні технології як технології взагалі” дозволяє розрізняти базові й окремі соціальні технології.

Зміст базових соціальних технологій розкривається в проблемах гармонізації індивідуального, особистісного й суспільно-значимого; у висуванні таких цілей соціальних технологій, що гуманістичні за своєю природою; у питаннях розвитку творчих спроможностей і активності соціального суб'єкта. До базових соціальних технологій відносять технології стратегічного проектування соціального об'єкта.

Окремі соціальні технології – різновид форм тактико-оперативного впливу на соціальний об'єкт: соціальне конструювання, практично-предметне врегулювання відносин і операцій, оптимація соціальної взаємодії на різних рівнях.

З урахуванням аналізу численних визначень можна дати більш універсальне формулювання. Соціальні технології – це сукупність засобів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його поліпшення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.

Розуміючи під соціальним суспільне, виділяють такі основні види соціальних технологій:

• правового забезпечення функціонування суспільства;

• політичні технології адміністративно-владного регулювання;

• економічного функціонування суспільства, розвитку власності;

• інформаційного забезпечення засобами масової інформації, комп'ютерних мереж;

• духовно-культурного розвитку;

• забезпечення соціального функціонування суспільства.

Останній із вищезазначених видів соціальних технологій (технології забезпечення соціального функціонування суспільства) у прямому значенні слова є технології соціальної роботи.

Таким чином, у широкому значенні розгляди, технології соціальної роботи – це технології забезпечення соціального функціонування суспільства; одна з підсистем у системі основних видів соціальних технологій.

Правомірність даного твердження випливає з такого розуміння сутності самої соціальної роботи. Соціальна робота – це особливий вид соціального впливу, специфічна діяльність не тільки щодо забезпечення соціальних прав громадян і надання соціальної допомоги тим, хто її потребує, але й щодо регулювання стосунків людини з колективом, державними структурами, щодо розв’язання соціальних конфліктів. У вузько-професійному значенні – діяльність з надання соціальної допомоги тим, хто її потребує, з метою відновлення, зберігання або поліпшення їхньої здатності до соціального функціонування.

Оскільки соціальна робота є науковою й навчальною дисципліною і видом професійної діяльності, то правомірно говорити про такі поняття.

Технологія соціальної роботи як вид професійної діяльності – це сукупність способів дій, спрямованих на відновлення, зберігання або поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів при можливому тиражуванні (повторенні) даної системи дій.

Технологія соціальної роботи як навчальна й наукова дисципліна містить у собі загальні технологічні процедури (загальні технології), найважливіші методи й окремі технологічні процедури (окремі технології).

Система загальних технологій включає діагностику, профілактику, адаптацію, реабілітацію, корекцію, соціальну терапію, соціальну експертизу, прогнозування, проектування, посередництво, консультування, соціальне забезпечення, соціальне страхування, опіку й піклування.

Можна виділити такі найважливіші методи: організаційно-розпорядницький, соціально-економічний, психолого-педагогічний, соціологічний, комунікативний, медико-соціальний, етно-демографічний, правовий, культурологічний.

Масив окремих технологій об’єднує такі технологічні процедури: соціальна робота у сфері зайнятості населення з безробітними громадянами; з особами девіантної поведінки; із сім'ями; з особами, що страждають на психічні розлади і схильні до суїциду; з інвалідами, громадянами літнього віку; фемінологічні технології соціальної роботи; соціальна робота з дітьми й підлітками; з молоддю; з малозабезпеченими верствами населення та ін. [23].

Коротко позначимо істотні характеристики загальних технологій соціальної роботи. Щодо окремих технологій мова буде йти в наступних главах даного посібника.

Соціальна діагностика і профілактика [12; 14]

Соціальна діагностика – методологічний інструментарій, що дає управлінським органам необхідні знання, на основі яких розробляються різноманітні соціальні прогнози і проекти, вивчається суспільна думка й морально-психологічний клімат у суспільстві.

Технологія (загальна схема методики здійснення) діагностики містить ряд етапів: попереднє ознайомлення з об'єктом; проведення загальної діагностики; проведення спеціальної діагностики; побудова висновків, на основі яких робляться підсумки.

Соціальна діагностика базується на ряді принципів: об'єктивності, причинності, комплексності, наукової обґрунтованості.

У процесі її використовуються такі методи, які найчастіше застосовуються: інтерв'ю, анкетування, порівняння, метод дерева цілей.

Прийняті на основі соціальної діагностики рішення й рекомендації реалізуються через різноманітні процедури технології соціальної роботи. Однією з таких процедур є соціальна профілактика.

Під профілактикою розуміється науково обґрунтовані і своєчасно вжиті дії, спрямовані на: запобігання можливих різноманітних колізій в окремих індивідів і груп ризику; зберігання, підтримка й захист нормального рівня життя і здоров'я людей.

Соціальна адаптація [6]

Адаптація в широкому розумінні – це проблема виживання людини через пристосування потенцій організму індивіда до процесів природного й соціального середовища. Виділяють чотири види адаптації людини: біологічна, фізіологічна, психологічна, соціальна.

Поняття “соціальна адаптація” підкреслює, що за відносно короткий проміжок часу особистість або соціальна група активно освоює нове соціальне середовище.

Процес соціальної адаптації розглядається на трьох рівнях: суспільство (макросередовище) – адаптація до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного й культурного розвитку суспільства; соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини або, навпаки, її дезадаптація на рівні соціальної групи, колективу); сам індивід – внутрішньоособистісна адаптація – прагнення досягти гармонії індивіда з гармонією інших індивідів.

Соціальна реабілітація [28] – комплекс заходів, спрямованих на поновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності.

Ефективність соціальної реабілітації залежить від дотримання таких принципів: етапність, диференційованість, комплексність, спадкоємність, послідовність, безперервність у проведенні заходів, доступність і переважна безкоштовність для тих, хто найбільше цього потребує.

Соціальна реабілітація, будучи однією із загальних технологій соціальної роботи, спрямована на відновлення не тільки здоров'я, працездатності, але й соціального статусу особистості.

Соціальна корекція і терапія [20]

Соціальна корекція – це діяльність соціального суб'єкта з виправлення тих особливостей соціально-психолого-педагогічного плану, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стандартам.

Корекційний вплив передбачає: відновлення (відтворення тих рис соціального об'єкта, що переважали до появи відхилення); компенсування (посилення тих якостей або тієї діяльності соціального об'єкта, що можуть замінити втрачене в результаті якихось порушень); стимулювання (спрямованість на активізацію позитивних рис і діяльності соціального об'єкта); виправлення (заміна негативних властивостей, якостей соціального об'єкта на позитивні).

Корекція соціальна нерозривно пов'язана з терапією. Соціальна терапія – цілеспрямований процес практичного впливу відповідних державних структур, суспільних організацій і об'єднань на конкретні форми вияву соціальних відносин або соціальних дій.

В основному технологія соціальної терапії у вітчизняній науці і практиці зводиться до технології і методів психотерапії.

Соціальне проектування – систематичний опис соціального експерименту, що містить пропозиції щодо даної розробки на практиці. Результатом соціального проектування є науково обґрунтовані варіанти планового розвитку нових соціальних процесів і явищ.

Соціальне проектування ґрунтується на специфічних методах: мозкової атаки, ділової гри, вживання в роль, аналогії, асоціації, синектики [22,49,50].

Соціальне прогнозування [40]

Соціальне прогнозування – це соціальне дослідження ймовірних перспектив розвитку соціального об'єкта. У ході наукового соціального прогнозування вирішуються два головних завдання: визначається й мотивується мета ймовірного розвитку об'єкта; визначаються засоби й способи досягнення цієї мети.

Технологія проведення соціального прогнозування містить сім основних етапів:

• передпрогнозна орієнтація (визначення об'єкта, мети, завдань, часу проведення, методів і робочих гіпотез);

• визначення прогнозного фону (чинники, що впливають на розвиток об'єкта);

• побудова базової моделі прогнозу (узагальнене бачення об'єкта в системі його основних показників);

• пошуковий прогноз (проекція базової моделі в майбутнє відповідно до методології);

• нормативний прогноз (проекція базової моделі в майбутнє відповідно до нормативів реальності);

• оцінка ступеня достовірності та її уточнення через систему експертного опитуванння;

• вироблення пропозицій, рекомендацій з метою оптимізації процесу розвитку об'єкта прогнозування.

Соціальна експертиза – технологічна процедура соціальної роботи, яка застосовується при вирішенні соціальних завдань і наданні допомоги різноманітним категоріям населення. Ця процедура пов'язана і взаємодіє з такими загальними технологіями, як діагностика, профілактика та ін.

Потреба в проведенні соціальної експертизи виникає тоді, коли прийняття певного соціально значимого рішення може неоднозначно позначитися на процесах реального життя.

У загальному плані під експертизою розуміється кваліфіковане дослідження проблеми або її аспекту з отриманням обґрунтованого висновку.

Під соціальною експертизою прийнято розуміти професійне (експертне) дослідження стану соціального об'єкта й формулювання відповідного висновку.

Соціальне посередництво. Є процесом сприяння досягненню згоди між соціальним суб'єктом і об'єктом для вирішення соціальних проблем клієнта (об'єкта) й надання йому допомоги.

Основне завдання соціального посередника – роз’яснення інтересів і поглядів однієї сторони іншій. Посередництво реалізується в таких основних формах:

• посередництво у вирішенні правових, побутових, медико-реабілітаційних проблем клієнтів (частіше застосовується в роботі з людьми похилого віку, інвалідами, а також при опікунстві й посередництві);

• соціально-педагогічне посередництво (спрямоване, як правило, на сприяння батькам, вихователям, учителям, наставникам у навчанні й вихованні молоді);

• посередництво в пошуку його суб'єкта (соціальної служби або закладу, спроможних надати клієнтові необхідну допомогу й підтримку);

• посередництво у вирішенні різноманітних видів конфліктів (сімейних, трудових, міжнаціональних тощо).

Соціальне консультування [16; 55] – це кваліфікована відповідь, допомога особам, які мають різноманітні проблеми, з метою їх соціалізації, відновлення й оптимізації їх соціальних функцій, вироблення соціальних норм спілкування.

Особливість технології консультування полягає в активізації резервів і внутрішніх сил клієнтів для вирішення проблемних, кризових або конфліктних ситуацій.

Вважається, що соціальне консультування правомірно відносити за своєю суттю до психологічного консультування, тобто називати його соціально-психологічним. У цьому зв'язку виділяють шість його основних принципів:

• доброзичливе й безоцінне ставлення до клієнта;

• орієнтація на норми й цінності клієнта;

• заборона давати поради клієнту;

• анонімність консультування;

• включення клієнта в процес консультування;

• розмежування особистих і професійних взаємин.

У процесі соціально-психологічного консультування використовується своєрідна система методів і прийомів роботи з клієнтами: спостереження, тестування, навіювання, переконання, інформування, метод художніх аналогій, міні-тренінг, консультаційний інструктаж та ін.

Соціальне забезпечення – система заходів для матеріального забезпечення й обслуговування всіх, хто потребує такого забезпечення й обслуговування. Дана система заходів обумовлена відповідними Законодавчими актами й Конституцією.

Соціальне страхування – складова частина, один із засобів соціального забезпечення; система заходів для створення особливих грошових фондів, створених за рахунок страхових внесків підприємств, організацій, громадян і державних засобів, спрямованих на матеріальне забезпечення осіб, які цього потребують, а також виплата сум відшкодування майнового й іншого збитку.

Система соціального страхування, що відповідає ринковим державам, у нашій країні тільки формується, а процесу зміцнення страхової справи в країні сприяє прийняття відповідних законодавчих актів [25].

Соціальна опіка й піклування як загальні технології соціальної роботи застосовуються при наданні допомоги різним категоріям населення і, насамперед, використовуються для захисту прав і інтересів дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків.

Опіка й піклування – правові форми захисту особистих, майнових прав і інтересів громадян у випадках, передбачених законом [28].

Приватні технології соціальної роботи, про які було сказано вище, визначаються, з одного боку, типом загальної технології, а з іншого – її напрямком (про що мова йтиме далі).

Резюме

При розгляді феномена “соціальна робота” як базового поняття теорії і практики соціальної роботи необхідно, на наш погляд, мати на увазі такі його змістовні аспекти: актуальний характер проблем соціальної роботи в Україні; система цінностей у соціальній роботі; особливості соціальної роботи як науки, суспільної практики й навчальної дисципліни; методологія й методи соціальної роботи, її загальні й окремі технології.

Актуальність проблем соціальної роботи в Україні обумовлена тими кризовими явищами, які спостерігаються сьогодні в ній. Соціальна робота повинна й може допомогти перебороти багато проявів загальної кризи в суспільній сфері. Значення соціальної роботи не обмежується тільки подоланням кризових явищ, але обумовлено також і ускладненням процесу соціалізації поколінь, розширенням і диференціацією соціокультурного простору. Це, у свою чергу, призводить до того, що акценти сучасної соціальної роботи зорієнтовані не тільки й не стільки на благодійність, скільки на розширення сфери соціальної взаємодії людей. Соціальна робота в Україні тісно пов'язана з формуванням цілісного державно-суспільного організму, що згідно з Конституцією України є соціальним і покликаний компетентно вирішувати соціальні проблеми на всіх суспільних рівнях.

Основоположним і життєвим компонентом соціальної роботи є система її цінностей. У соціальній роботі є те загальне, без чого вона, як професійна діяльність, втрачає свої базисні характеристики. В основі цього загального лежить професійна культура, що, у свою чергу, базується на універсальних загальнолюдських, суспільно визнаних цінностях, а також на загальних стандартах професійної поведінки.

Соціальна робота як наука тепер знаходиться в стані прогресивної еволюції. Це позначає, що відсутня єдина точка зору на об'єкт і предмет теорії соціальної роботи; існує багато проблем у галузі класифікацій теорій соціальної роботи. Різноманітність наявних теорій соціальної роботи на даному етапі її розвитку можливо й доцільно об'єднати в такі три групи: психолого-орієнтовані, соціолого-орієнтовані й комплексні психолого-соціологічні теорії. Така класифікація дозволяє розглядати специфіку всіх відомих теоретичних концепцій соціальної роботи.

Будучи наукою, соціальна робота одночасно є й суспільною практикою. Як така, вона передбачає у своїй основі певну перспективну модель соціальної політики, що відповідає визначеним умовам. Об'єднана соціальна практика підтримки населення в сучасному світі породила три базові моделі соціального розвитку: патерналістську, корпоративістську й етатичну.

Соціальна робота – це найскладніша універсальна комплексна професія. Навчання зазначеної професії здійснюється в межах соціальної роботи як навчальної дисципліни (соціономії), яка становить собою систему певних положень, що вважаються загальновизнаними в теорії соціальної роботи. Системоутворюючим елементом цієї системи є “цільова настанова соціальної роботи як навчальної дисципліни”.

Соціальна робота як наука, навчальна дисципліна й суспільна практика потребує відповідної методолого-методико-технологічної бази. Становлення зазначеної бази в усьому світі йде в умовах постійної дискусії, тому що соціальна робота ще знаходиться в періоді еволюційного формування. У результаті зазначеного процесу сформувалися дві парадигми наукового знання в галузі соціальної роботи (“ньютоно-картезіанська” й парадигма “нової реальності”). Крім того, у силу історизму, склалися дві основні наукові школи соціальної роботи (умовно – ”Західна” й “вітчизняна”), які сьогодні достатньо швидко зближуються, взаємопронизують одна одну. Можна виділити такі основні теорії “західного” наукового напрямку: системний підхід, зосереджена на завданні робота, методологія й методи групової роботи, співучасть користувачів у соціальній роботі, робота в співтоваристві, кризове втручання, робота з конкретними випадками. “Вітчизняні” наукові напрямки характеризуються розробками за такою схемою: закономірність (закон) – принцип (теорія, методологія) – метод (спосіб, засіб) -– технологія (сукупність методів, методик).