3.4. Соціальна робота як суспільна практика

Соціальна робота, або соціономія (від латинських слів суспільство, закон), є формою суспільної практики, соціальної діяльності. Соціальна робота як суспільна практика передбачає:

Перспективну модель соціальної політики, що відповідає таким умовам:

• вона повинна мати у своїй основі концепцію, що враховує можливі зміни соціальної ситуації;

• у неї повинні бути закладені відповідні механізми, що забезпечують функціонування основних моделей соціальної підтримки населення;

• вона зобов'язана передбачати ефективно працюючий адміністративно-державний апарат у галузі соціальної роботи [41].

Пошуками зазначеної моделі “займається” система соціальної роботи в усьому світі.

Провісником такого пошуку й такої моделі є благодійність. Саме в межах благодійності можливо було зробити такі основні висновки:

• прагнення до взаємодопомоги іманентно властиве людині. Ця діяльність стала традиційно перебувати під патронажем церкви (і в тому або іншому ступені й формі стає ціннісним постулатом усіх світових релігій), коли релігійні інститути виступають і провідниками допомоги бідним, і самі її надають. У зв'язку з цим релігія з її постулатами про допомогу ближньому своєму, а іноді й відповідальності за нього, визначила й визначає дотепер багато сучасних форм соціальної підтримки;

• релігійні норми згодом стають способом життя для окремих націй і народів. З'являються люди, що тепер постійно займаються безкорисливою благодійністю: виникають усілякі благодійні суспільства, що пронизують усю систему соціального захисту. Тим самим визначилася різноманітність моделей і форм соціальних дій.

Суспільний прогрес у всіх сферах життєдіяльності людей визначив реалії соціального життя кінця XX і початку ХХI століття й виробив три практичних підходи до вирішення соціальних проблем.

Перший – революційно-перетворюючий. Він зводиться до вирішення соціальних проблем шляхом перетворення самого суспільного устрою (досвід СРСР, ряду країн Східної і центральної Європи й деяких країн Азії і Латинської Америки в ХХ столітті).

Другий – реформістський, який причини соціальних незгод шукає в суспільстві і знаходить їхнє вирішення в постійному його реформуванні (скандинавські країни в основному).

Третій – антропологічний, який визначає причину всіх соціальних бід людини в ній самій (американська ідеологія індивідуалізму). Тут клієнт соціальної роботи виступає в ролі своєрідного хворого, а завдання соціального працівника – завдання “соціального лікування” індивіда, що знаходиться в незадоволеному стані, підготовка його до можливості самостійно вирішувати свої проблеми.

Таким чином, концепція-модель благодійності в соціальній практиці поступово відійшла на задній план і в сучасному суспільстві замінена на ідею соціальної підтримки населення.

Тут виробилися дві відповідні моделі: європейська й американська.

Європейська модель соціальної підтримки, або захисту, населення базується на теорії держави загального добробуту. В її основі лежить концепція “природних прав” людини. Основні положення даної теорії:

• створення однакових або приблизно рівних можливостей для реалізації життєвих планів;

• забезпечення гідного рівня життя;

• прагнення до наростання соціальної рівності і справедливості;

• формування розвиненої державної системи соціальної допомоги всім громадянам за рахунок забезпечення доступності медичних, освітніх, психологічних, юридичних та інших життєво важливих послуг.

Таким чином, загальним для всіх країн – держав загального добробуту – є їхнє прагнення перерозподілити відповідальність за життєвий шлях особистості із самого індивіда, сім'ї, соціальної групи, общини, церкви, благодійних організацій на інститути держави.

Наприкінці ХХ століття модель “держави загального добробуту” починає піддаватися реконструкції. В основі реконструкції лежить той факт, що реалізації зазначеної ідеї призвели більшість навіть найрозвиненіших країн Заходу до економічної стагнації й соціального застою.

Заходи, що застосовуються урядами західноєвропейських країн щодо реформи “держави загального добробуту”, спрямовані на встановлення більш жорсткого контролю за витратою державних коштів на соціальне забезпечення, скорочення фінансових втрат у цій сфері, пов'язаних із корупцією й надмірною бюрократизацією. Стають платними деякі соціальні послуги, що раніше надавалися населенню безплатно.

Система соціального захисту в США

Національна система соціального захисту в США була закладена в З0-і роки й бере свій початок з моменту підписання президентом Ф.Рузвельтом Акта про Соціальну Безпеку в серпні 1935 р. У її основу було покладено орієнтацію американців на успіх, на особисту відповідальність за свій добробут і добробут своєї сім'ї.

Північноамериканська система соціального захисту має два чітко виражених напрямки: систему соціального страхування й систему соціальної допомоги.

Системою соціального страхування користуються, в основному, середні й вищі верстви суспільства (оскільки саме вони живуть на зарплату й регулярно сплачують податки у відповідні фонди). Ця система захищає економічно активно зайняте населення від основних соціально-економічних ризиків (старість, втрата годувальника, інвалідність, хвороби, виробничий травматизм, безробіття).

Система соціального страхування має ряд основних і допоміжних програм:

• загальна федеральна програма (ЗФП) – основа пенсійної системи;

• програма “Медикер” – медичного обслуговування пенсіонерів;

• федерально-штатна система страхування на випадок безробіття.

Другим напрямком системи соціального захисту в США є соціальна допомога.

Система допомоги включає декілька значних і багато дрібних програм. За каналами цих програм особи, що живуть у бідності, одержують грошові допомоги, продовольчу допомогу, субсидоване житло, допомогу для отримання освіти, професійної підготовки тощо. Право на отримання соціальної допомоги за різноманітними програмами мають ті, хто живе нижче офіційно встановленого рівня бідності. До основних федерально-штатних програм у США належать: програма допомоги сім'ям із залежними дітьми (ДСЗД), програма продовольчих талонів, програма шкільних сніданків, медична програма “Медикейд”, материнська програма “Хелп”, дитяча програма “Хедстарт” і багато інших програм.

У цілому система соціального забезпечення в США характеризується такими специфічними особливостями:

• американська система соціальної підтримки (амер. термін “соціальна безпека”) має багато варіантів з особливостями й можливостями штатів. Кожний із 50-ти штатів проводить активну політику у сфері соціальної роботи й самостійно визначає свої фінансові можливості, форми допомоги й методику реалізації соціальних програм;

• поряд з діяльністю держави значну роль у системі соціального забезпечення відіграє суспільна й приватна благодійність, що має власні соціальні служби й буквально пронизує систему соціальної роботи в Штатах;

• у зв'язку з ростом матеріального добробуту громадян спостерігається тенденція до комерсалізації соціальних дій: соціальні послуги стають платними;

• система соціального забезпечення спрямована, у першу чергу, на допомогу щодо самозабезпечення, самореалізації, досягненні особистого успіху, а не на розвиток утриманства й розрахунок на допомогу держави [17, 18, 54, 55].

Об'єднана соціальна практика підтримки населення в сучасному світі породила три базові моделі соціального розвитку [41].

Патерналістська модель. Характерна для США, Японії і тих країн Європи, де сильні позиції католицької церкви. Відрізняється (порівняно з іншими моделями) низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем, звідси й відносно невеликими витратами на соціальне обслуговування, основний тягар яких лягає на сім’ю і приватних благодійників. Соціальні програми з підтримки прибутку більшою мірою спрямовані на найбідніших.

Корпоративістська модель. Характерна для соціального забезпечення в Німеччині, Австрії, Нідерландах і Бельгії. Тут соціальна політика розрахована не стільки на підтримку бідних, скільки на захист стабільного рівня життя трудящих, на співучасть державних і суспільних структур у періоди життєвих криз окремих індивідів. Подібна співучасть забезпечується відповідними законодавчими актами. Основні функції соціального забезпечення належать промисловим корпораціям і профспілкам. Держава бере участь, в основному, в організації соціальної допомоги тим, хто її потребує, і в організації обслуговування сім'ї і дітей.

Етатична модель узята на озброєння скандинавськими державами, де принципи універсалізму соціальних прав сприяють з непорушністю індивідуальній автономії, тому ця модель становить собою з'єднання лібералізму із соціалізмом. Соціальна політика в цих країнах орієнтована на екстенсивну й дорогу систему соціального забезпечення, що носить централізований характер.