3.3.Соціальна робота як наука

У наш час теорія соціальної роботи знаходиться в стані прогресивної еволюції.

Будь-яке наукове знання починається з визначення об'єкта й предмета свого пізнання.

Сьогодні людство одержало нові можливості для посилення соціальної й індивідуальної допомоги тим, хто її потребує, особливо в суспільствах, що досягли рівня “масового споживання”. Відповідно до цього виникає цілий ряд комплексних соціальних зв'язків (соціальна допомога, соціальна реабілітація, соціальна корекція, соціальний захист та ін.), що фіксують певні соціальні факти (явища, процеси), але дотепер не вивчалися спеціально жодною з офіційно існуючих соціальних наук. Цей тип зв'язків і є об’єктом вивчення такої наукової теорії, як теорія соціальної роботи.

До визначення предмета соціальної роботи існує багато підходів. Відзначимо, що сукупність особливих законів і закономірностей функціонування й розвитку об'єкта дослідження складає предмет даної конкретної науки.

Предметом дослідження в теорії соціальної роботи як науки часто вважаються соціальні закономірності й тенденції їхнього розвитку під кутом зору психолого-педагогічних, економічних і управлінських підходів, що визначають реалізацію і захист соціальних прав і свобод у суспільстві [52, 53]. Інші автори розглядають предмет теорії соціальної роботи через співвідношення його з предметом соціальної педагогіки [4, 45]. У Щвеції уявлення про предмет соціальної роботи часто ідентифікують із предметом психосоціальної роботи в різноманітних її варіаціях [2]. Цікавий підхід до предмета соціальної роботи, і в цілому до її статусу як науки і як професії, пропонує професор університету Калгарі Р. Рамзей. Він стверджує, що структура загальної глобальної концепції соціальної роботи закладена в чотиримірній системі координат (до старих картезіансько-ньютонівських координат додається фактор часу) [33]. Американський підхід до предмета соціальної роботи звичайно зв'язують із методикою індивідуальної психотерапії [45]. Прагнення до комплексної оцінки характеру соціальної роботи при визначенні її предмета подано в традиціях Великобританії [32]. Продуктивним підходом до визначення предмета соціальної роботи є розгляд в основі теорії соціальної роботи концепції життєвих сил, індивідуальної та соціальної суб’єктності людини [10].

З точки зору сучасного стану розробки питання, поняття предмет соціальної роботи можна визначити так: ”предметом соціальної роботи як самостійної соціальної науки є закономірності становлення й реалізації життєвих сил, індивідуальної і соціальної суб’єктності індивіда і групи, а також механізми сполучення життєвих сил і засобів забезпечення, їхньої реалізації” [44, 11].

Будь-яка наука базується на специфічній системі відповідних їй теорій. Не є винятком і соціальна наука. Тут також існує багато проблем і перша з них – це проблема класифікації теорій соціальної роботи.

У ХІХ-ХХ століттях, з моменту виникнення перших спроб теоретичного обґрунтування соціальної роботи, широко поширилося вже більше двох десятків моделей її наукового осмислення. Їхня специфіка дає певні підстави для групування різноманітних теоретичних конструкцій, що складають наукову базу соціальної роботи, визначення її статусу як наукової дисципліни.

На цьому етапі розвитку теоретичних основ соціальної роботи доцільно виділяти тільки, як доводять Григор'єв С.І. і його колеги [10], психолого-орієнтовані, соціолого-орієнтовані й комплексні психолого-соціологічні теорії. Вони дозволяють розглядати специфіку всіх відомих теоретичних концепцій соціальної роботи, у тому числі й тих, де помітну й навіть визначальну роль відіграють правові й соціально-педагогічні компоненти.

До психолого-орієнтованих теоретичних моделей соціальної роботи відносять:

• психодинамічну концепцію;

• екзистенціалістську модель теоретичного обґрунтування соціальної роботи;

• гуманістичну модель концептуально-теоретичного бачення соціальної роботи;

• комунікативну теорію концептуального бачення соціальної роботи;

• рольову концепцію теоретичного осмислення соціальної роботи;

• проблемно-орієнтовану модель;

• кризис-інтервентну концепцію.

До групи соціолого-орієнтованих концепцій теоретичного обґрунтування соціальної роботи відносять:

• системне обгрунтування теоретичного бачення соціальної роботи;

• соціально-екологічна модель теоретичного обгрунтування соціальної роботи;

• соціально-радикальна модель;

• марксистська концепція соціальної роботи;

• дозволяюча модель.

Виділяють, насамперед, такі комплексні психолого-соціологічні концепції:

• когнітивну (пізнавальну) модель теоретичного обґрунтування соціальної роботи;

• соціально-педагогічну модель;

• віталістську концепцію теорії життєвих сил індивідуальної й соціальної суб’єктності людини;

• соціально-психологічну концепцію.

Групування теорій соціальної роботи також можливе й доцільне, особливо для практики соціальної роботи, за об'єктом професійних турбот соціума. Тут іде пошук концепцій, спроможних технологічно оптимізувати:

• допомога сім'ям, що переживають різноманітні види криз;

• допомога різноманітним групам ризику (проституткам, наркоманам, алкоголікам, гомосексуалістам та ін.);

• допомога закладам і працівникам освіти, учням;

• допомога закладам і працівникам охорони здоров'я, хворим;

• допомога закладам і працівникам правоохоронних органів, право-порушникам;

• допомога безробітним, закладам, що забезпечують працевлаштування населення;

• допомога малозабезпеченим, пенсіонерам, інвалідам та ін.

Відповідно до специфіки соціальної допомоги, якої потребує клієнт і на яку орієнтований соціоном або заклад соціальної роботи, також можливе групування теорій, визначення відомих преваг: розрізнення професійної і непрофесійної соціальної роботи, тобто, насамперед, із позиції групування суб'єктів соціальної роботи, спроможних обрати для своєї діяльності ті або інші підстави.

Не менш важливе й розрізнення функцій суб'єктів соціальної роботи відповідно до їх професійного профілю (кризовий центр для чоловіків або жінок, підлітків, бюро з працевлаштування, служба сім'ї, “телефон довіри” тощо).

Нарешті самі теорії можна кваліфікувати за тим, чи орієнтовані вони на зміни, надання допомоги безпосередньо клієнту або мають на меті поліпшення його життєвого середовища, закладів обслуговування, задоволення потреб підтримки життєзабезпечення, реабілітації або діяльного існування.

Практика звичайно потребує знань різноманітних теоретичних підходів, можливостей розробки на їх базі ефективних технологій соціальної допомоги, їх узгодженості з реальностями, розуміннями здорового глузду.

Коротко зупинимося на характеристиках найбільш значимих моделей соціальної роботи.

Психолого орієнтовані теорії соціальної роботи

Як показали дослідження, проведені С.І.Григор'євим і його колегами [44], у цій групі теоретичних підходів до соціальної роботи основне положення займають теорії, засновані на психоаналітичному підході різного роду, психодинамічні теорії і концепції (1-е рангове місце); теорії, засновані на ідеях біхевіоризму й гуманістичної психології (2-е рангове місце); екзистенціалістський напрямок (3-є рангове місце).

Психодинамічні теорії соціальної роботи

Є базою для таких моделей соціальної роботи, як кризис-інтервентна, функціональна, проблемна, его-орієнтована та ін.

Сучасні психодинамічні теорії мають досить широкий спектр відмінностей, але всіх їх об'єднує опора на ідеї класичного психоаналізу З. Фрейда. Він з позицій послідовного детермінізму вважав, що все психічне викликане й визначається попередніми подіями. Свідомість, підсвідомість, несвідоме – три рівні психічного. Саме на останньому рівні знаходяться основні детермінанти особистості, психічної енергії, спонукань та інстинктів. Цей рівень особистості Фрейд назвав Воно (Ід), складається переважно з прагнення до сексуального задоволення (лібідо), інстинкту агресії і прагнення до смерті. Вищий рівень особистості – Понад-Я (Супер-Его) – сховище моралі. Між ними знаходиться рівень Я (Его) – відповідає інстинктам несвідомого й вимогам моралі, відповідає за довільну поведінку й формування психологічних захистів.

Хоча позиції, висунуті З.Фрейдом, дотепер викликають запеклі дискусії, ні в кого не виникає сумнівів у їх важливості. Численні учні й послідовники психоаналізу постійно модифікують концепцію Фрейда: Альфред Адлер, Ерік Еріксон, Еріх Фромм, Карен Хорні, Карл Юнг – відомі імена в психології. Психоаналіз стимулював розвиток нових ідей-транзактного аналізу (Е. Берн), біоенергетики (А. Лоувен), гештальт-традицій (Ф. Перлс) та ін. Цей напрямок об'єднує велику кількість теорій і шкіл. Спектр їхніх відмінностей досить широкий – від ортодоксальних, традиційних (класичних) до більш гуманістичних, з використанням методів інших напрямків. Проте, якою б не була різноманітною сутність різних теорій, є й загальна ідея, що об'єднує різноманітні акценти – визнання величезної ролі підсвідомого, вивчення підсвідомих сил, що управляють поведінкою [2; 5; 30; 34; 35; 48; 50; 51].

Основні теоретичні ідеї психодинамічної концепції в теорії соціальної роботи пов'язані з визнанням величезної ролі минулого досвіду людини, що йде корінням у її дитинство. Ця роль, як правило, не усвідомлюється суб'єктом. Ця ідея виражається поняттям “предметні зв'язки” (зв'язку життєвого досвіду), а центральним поняттям є “конфлікт” – протиріччя непізнаних (“несвідомих”) впливів минулого досвіду, що виникли в ході розвитку людини, починаючи з дитинства, і сучасного життя людини. На основі минулого досвіду формується особлива організація (сукупність почуттів, думок і манер) поведінки, що впливає на теперішнє сприйняття світу. Якщо вона виражається в неадекватних умовам реакціях, то, досліджуючи дійсні події в контексті минулого досвіду, можна змінити ці “організуючі системи, сприяючи тому, щоб інформація й досвід у особистості в майбутньому структурувались інакше, ставши основою нормального психічного самопочуття. При його порушенні від тривоги й невпевненості рятує людину своєрідний механізм, названий психологічним захистом, що діє на підсвідомому рівні. Психологічний захист – один із механізмів, що перешкоджають зміні особистості (“опір”). Основні, принципові положення, засновані на психодинаміці, використовуються й в інших моделях соціальної роботи (кризис-інтервентної, проблемно-орієнтованої та ін.).

Кризис-інтервентна модель соціальної роботи

Бувають ситуації, коли клієнту необхідно терміново надати допомогу. Саме на надання термінової допомоги клієнту, який знаходиться, як правило, у зміненому емоційному стані, використовується дана модель. Її психологічна сутність полягає у визнанні необхідності застосування кризового короткострокового втручання (вони можуть з'єднуватися в серії) у психічний світ клієнта. Кризове втручання (чітко регламентоване, що базується на методах психологічного впливу) є дією, що перериває серію подій, які ведуть до порушення нормального життя людей. Тому кризове короткострокове втручання розглядається як загальна теорія вирішення проблем клієнтів. Кризис-інтервентна модель соціальної роботи найбільш ефективно застосовна для допомоги людям, які пережили нещастя, допомагаючи їм знову пристосуватися до життя, удосконалювати старі рівні функціонування, по-новому справлятися з труднощами.

Проблемно-орієнтована концепція

На відміну від кризис-інтервентної, індивідуальна проблемно-орієнтована робота не визнає яку-небудь специфічної або соціологічної основи для технології, методів свого здійснення. Вона цілком спирається на оперативний прагматичний підхід, що поширився в силу незадоволеності тривалою стаціонарною психодинамічною допомогою, індивідуально-психологічною підтримкою особистості в ряді індустріально розвинених країн. Проблемно-орієнтована робота пояснюється як діяльність, зосереджена на певних проблемах. Вона бере проблеми як такі, щоб вирішувати їх в актуальному плані суто прагматично; фіксує увагу на виявленні клієнтом себе у розв’язанні практичних завдань, які вирішують якісь приватні проблеми, у тому числі й емоційні.

Помітну роль у становленні теорії соціальної роботи відігравали й відіграють біхевіорально-когнітивні теорії. Біхевіористський підхід, або теорія поведінки, був першим великим наступом на психодинамічні теорії та їх використання в соціальній роботі.

В основі психології поведінки в соціальній роботі лежать такі основні положення.

Основна ідея: поведінка людини визначається впливом навколишнього середовища, яке контролює його шляхом різноманітного роду стимуляцій. Центральною конструкцією системи сприяння тут є можливість показати вплив оточення на поведінку людини. Для біхевіоризму важливий не минулий досвід людини, а, насамперед, думки і вчинки людини, особистості. Не існує поганої поведінки, а є та її форма, що не відповідає даній ситуації. Таким чином, різноманітні форми поведінки можуть бути адаптивні в різноманітних оточеннях і культурах, тому немає необхідності в її особливих змінах. Для психології біхевіоризму основними є постулати про відповідну й оперантну обумовленість поведінки індивідів і соціального навчання як одного із засобів формування й реалізації поведінкових реакцій. Якщо встановлений зв'язок між стимулами й реакціями стає неадекватним або порушуються умови його функціонування, то він руйнується. Після руйнації формуються нові системи зв'язків на базі відповідної обумовленості у вигляді навичок, умінь, звичок та інших форм автоматизованої поведінки. У цьому зв'язку соціальне навчання – загальний набір принципів біхевіоріальної теорії в соціальній роботі. В основі соціального навчання лежить процес імітації; у цьому зв'язку багатьом людям можна допомогти вирішити проблеми, просто давши їм можливість побачити реальну поведінку, якої вони бояться або до якої прагнуть. Основна мета практики соціальної роботи – сприяти вгасанню, скасуванню небажаних форм поведінки і, навпаки, посилювати бажану поведінку людей шляхом використання різних видів підкріплення й соціального навчання.

У межах даної моделі теоретичного обґрунтування соціальної роботи зустрічаються дуже серйозні проблеми. Наприклад, тоді, коли соціоном має справу з невмотивованою, необумовленою поведінкою клієнтів.

Розвиваючи ідеї біхевіоризму, але в той же час і достатньо незалежно, сформувалася когнітивна психологія. Представники цього напрямку в соціальній роботі вважають суттєвим, що людина думає про світ, як робить вибір із багатьох можливостей, приймає рішення і як діє в межах історично визначеної соціальної реальності.

В останні 2-3 десятиліття в західній науковій традиції як відносно самостійна гілка сформувалася так звана гуманістична теорія соціальної роботи. Гуманістичні концепції соціальної роботи спираються на ідеї, що розвиваються в гуманістичній психології (К.Роджерс, А.Маслоу та ін.), екзистенціальному, когнітивному підході (В.Франкл) і гештальт-традиції (Ф.Перлс). Іноді цей напрямок називають екзистенціонально-гуманістичним. Основні положення гуманістичних моделей соціальної роботи виходять з розуміння людини як цілісної особистості, що знаходиться у взаємодії з навколишнім середовищем, зі своїм оточенням. Важливим моментом, що об'єднує ці підходи в єдиний напрямок, є декларація віри в людину як вищу істоту, спроможну сприймати й конструювати світ, приймати рішення й формувати життєві стратегії, змінюватися при наявності певних позитивних або негативних умов. Екзистенціональна психологія дає можливість у соціальній роботі з клієнтами навчити їх планувати й розвивати стосунки з іншими людьми, що забезпечують їм певне існування.

До психологічних теорій гуманістичного напрямку варто віднести й гештальт-традициї. “Гештальт” – це принцип цілісності або фігура, що діє або всередині контексту, або на визначеному фоні. Гуманістичне начало тут пов'язане з констатацією положення про те, що зміни в особистості відбуваються тільки тоді, коли вона стає сама собою, а не тоді, коли вона намагається кимось бути. Ні від вирішення “бути краще”, ні від прохань, ні від вимог інших людей активних внутрішніх змін, як правило, не відбувається. Серед усіх моделей гуманістичного напрямку гештальт-психологія є підходом з потужними технологіями, що провокують психічні зміни в особистості.

Таким чином, важливо відзначити те, що гуманістичні теорії соціальної роботи різноманітні. Але істотним для всіх них є відсутність заздалегідь жорстко заданої моделі клієнта, групи, суспільства, навколишнього середовища, причин, що породжують проблеми, і їхніх джерел. Отже, гуманістичний напрямок постулює не директивний шлях взаємодії з клієнтом у соціальній роботі, дотримання норм особистісної екології, коли не потрібно нав'язувати комусь визначену модель, стандарт дії. У цьому значенні соціальний працівник вільний у виборі форм і засобів впливу на клієнта, співробітництва з ним.

Соціолого-орієнтовані теорії [10].

Зазначений напрямок у соціальній роботі демонструє очевидний зв'язок із соціологічною наукою.

Розглянемо основні соціолого-орієнтовані теорії.

Системне обґрунтування теорії соціальної роботи.

Системні ідеї в соціальній роботі беруть початок від загальної теорії соціальних систем Берталанфі. Активно й широко системні ідеї стали застосовуватися в аналізі проблем соціальної роботи в 70-і роки. Головним аргументом на користь такого підходу висувалася думка про те, що життя людей залежить від різноманітних навколишніх її систем. А з цього випливає, що вирішення проблем соціального захисту життєстійкості людини в основному повинно спиратися на вдосконалювання й регулювання цих систем. У межах такого роду уявлень сформувалася поширена точка зору про те, що людям можуть допомогти три типи систем: неформальні або природні системи (сім'я, група друзів, об'єднання за інтересами та ін.); формальні системи (общинні групи, профспілки, суспільно-політичні організації тощо); системи, що існують у суспільстві у вигляді закладів, відомств, функціонально-орієнтованих організацій (лікарні, бібліотеки, школи й ін.). У даному контексті завдання соціального працівника звичайно диференціюються: з одного боку, вони пов'язуються з оптимізацією діяльності закладів, організацій і відомств, спроможних надати допомогу людям у вирішенні їхніх проблем. З іншого боку, зі сприянням тим, хто потребує допомоги, у використанні ними закладів соціальної роботи для задоволення своїх потреб, активізацією самозахисних потенцій людини як системи, що саморегулюється.

Сьогодні традиційно розрізняють дві форми застосування теорії систем у соціальній роботі: положення загальної теорії систем у соціальній роботі; розробка й використання екологічної теорії систем.

Соціально-екологічна модель теорії соціальної роботи.

Вузловим поняттям теорії екологічних систем у соціальній роботі стала категорія “модель життя”. Модель життя розглядає людей як системно-організованих суб'єктів життєдіяльності, які постійно пристосовуються в їхній взаємодії до різноманітності умов буття. Вона виходить з того, що там, де людина може розвиватися шляхом зміни, де її в цьому підтримує середовище, оточення, існує взаємна адаптація. Соціальні проблеми ускладнюють умови буття людини, скорочують можливість взаємної адаптації. Життєві системи (люди, їх об'єднання) повинні намагатися підтримувати гарну рівновагу зі своїм оточенням. Головна мета соціальної роботи – посилення адаптивної спроможності людей. У цьому контексті соціальний працівник не тільки впливає на клієнта, але й на його життєве середовище. Головною хибою зазначених вище моделей є те, що вони недостатньо забезпечують питання технологічності й конкретності у визначенні шляхів надання допомоги людям, особливо на індивідуально-особистісному рівні.

Марксистська концепція соціальної роботи визначила три позиції стосовно неї:

• прогресивна позиція: соціальна робота представлена як позитивний чинник змін, тому що вона пов'язує буржуазне суспільство з його експлуатацією трудящих верств і соціальні групи, які цього потребують. Соціальна робота в цьому контексті характеризується як важлива сила, що сприяє колективним діям підйому самосвідомості людей, здійсненню змін;

• репродуктивна позиція, де соціальні працівники представлені як агенти, службовці, які здійснюють класовий контроль в інтересах панівних класів;

• суперечлива позиція характеризується, з одного боку, як корисне для трудящих явище суспільного життя, що дає можливість забезпечення консолідації трудящих верств. З іншого боку, соціальна робота, соціальні працівники представлені як спеціалісти, що виконують функції послаблення соціальної напруженості в суспільстві.

До соціолого-орієнтованих моделей теоретичного обґрунтування соціальної роботи близько примикає й так звана дозволяюча модель. Вона передбачає досягнення таких цілей:

• допомогти клієнтам побачити й усвідомити себе як агентів, здатних до пошуку рішень існуючих проблем;

• допомагати сприйняттю клієнтом соціального працівника як спеціаліста, що має знання, які можуть бути корисними йому;

• допомагати сприйняттю клієнтом соціального працівника як партнера у вирішенні деякого кола своїх проблем;

• допомогти сприймати владну, повноважну структуру організації соціальної допомоги, суспільства в цілому як складну й частково відкриту для впливу.

Соціолого-орієнтовані моделі, їхня цілісність становлять уже нову якість наукової дисципліни, що народжується, – теорії соціальної роботи.

Комплексно-соціологічні теорії соціальної роботи: когнітивна, соціально-педагогічна, віталістська й соціально-психологічна моделі.

Когнітивна (пізнавальна) модель. Дана теорія сполучає психосоціальні, біхевіористські, поведінкові й соціальні елементи в осмисленні й вирішенні проблем соціальної роботи. Як правило, у межах аналізованого підходу виділяються декілька найважливіших моментів, що складають його головну особливість:

• люди можуть бути найкраще зрозумілі, коли вони прагнуть до визначеної мети, долаючи перешкоди в особистому й суспільному житті;

• люди створюють свої власні моделі дійсності відповідно до того, про що вони дізналися, що зрозуміли;

• людина набуває впевненості в житті за допомогою адаптації до соціальних реальностей, у процесі якої вона змінює ці реальності, змінюючись сама;

• на процес адаптації людини й середовища впливає сприймаюче “Я” – наше уявлення про себе, а також засіб його впливу на характер сприйняття та ін.

Специфіка соціально-педагогічної моделі соціальної роботи визначається тим, що вона враховує той факт, що соціальна педагогіка ставить перед собою завдання багаторівневої соціалізації підростаючого покоління, населення в цілому й аж ніяк не зводиться тільки до діяльності закладів освіти. Але вона – не тільки адаптація особистості до умов соціального середовища, але й участь у перетворенні цього середовища з урахуванням вирішення педагогічних проблем. З цього погляду можна виділити два взаємозалежних моменти в розвитку соціальної педагогіки: соціалізація й ресоціалізація особистості, з одного боку, і педагогізація навколишнього середовища – з іншого, тобто власне соціальна педагогіка як педагогіка, націлена на перетворення соціальних відносин, життєвого середовища особистості. При цьому вона враховує необхідність компенсації негативних явищ середовища шляхом створення альтернативних інститутів. Можлива й оцінка впливу утворених інститутів соціалізації з метою їхньої педагогічної корекції, зміцнення й підвищення соціального здоров'я населення.

Вітально-орієнтована модель комплексного осмислення соціальної роботи сьогодні розглядається як одна з найбільш перспективних.

Соціальна робота при цьому підході розглядається й розуміється як процес, діяльність, сприяння формуванню й реабілітації життєвих сил, індивідуальної та соціальної суб’єктності людини. Це дозволяє розглядати її в єдності структурної і психосоціальної роботи, у взаємоперетину традицій психолого-орієнтованих і соціолого-акцентованих теорій соціальної роботи. Інакше кажучи, комплексний підхід до соціальної роботи тут є домінуючим. На цій основі розробляються стратегічні напрямки соціальної роботи, коректується взаємодія, сполучення різноманітних її технологій, формуються нові практико-орієнтовні підходи в соціальному захисті життєвих сил, добробуті людей.

У зарубіжній практиці знайшов застосування широкий спектр соціально-психологічних теорій. У цьому зв'язку особливе місце мають комунікативні соціально-психологічні теорії і, у першу чергу, аспекти взаємин і інтеракцій. Для соціальної роботи такі моделі є надзвичайно важливими, забезпечуючи розуміння всієї сукупності соціальних зв'язків, що оточують клієнта. Значення соціально-психологічних теорій для соціальної роботи важко переоцінити, тому що практично у всіх проблемах, що виникають у людей, які потребують допомоги соціального працівника, є порушення або деривація процесу спілкування.