3.2. Цінності в соціальній роботі

Аналіз світового досвіду соціальної роботи свідчить про те, що в соціальній роботі можна знайти те загальне, без чого ця професійна діяльність утратила б свої базисні характеристики. Це загальне своїм системоутворюючим компонентом включає професійну культуру, яка, у свою чергу, містить у собі універсальні загальнолюдські, суспільно визнані базові цінності, а також загальні стандарти професійної поведінки [18].

Покажемо особливості взаємозв'язку професійної культури з ціннісними установками, її базовими цінностями.

Перед засновниками соціальної роботи завжди поставало кардинальне питання: Чиї потреби – індивіда або суспільства – повинні стати визначальними у професійній діяльності соціальних служб?

Можливі три варіанти відповідей на це питання.

Перший варіант припускає, що професійна соціальна робота полягає в тому, щоб задовольняти потреби суспільства й дозволяти «людські потреби» в інтересах суспільства», тим самим пристосовуючи інтереси або потреби індивіда до інтересів суспільства в цілому. У цьому випадку соціальна робота перетворюється в ще один додатковий орган соціального контролю і вступає в конфлікт зі своїми власними ціннісними установками, дегуманізуючи систему соціальної взаємодопомоги.

Друга альтернатива полягає в задоволенні потреб індивіда, і в цьому випадку інтереси суспільства відповідають потребам індивіда. Така позиція призводить соціального працівника і його клієнта до постійного конфлікту із самим суспільством.

І, нарешті, третя позиція, якої дотримується вітчизняна соціальна робота, – це варіант, при якому першочергове завдання професії в галузі соціальної роботи полягає в задоволенні потреб однаковою мірою як індивіда, так і суспільства. Остання позиція передбачає для соціальної роботи діючу роль посередника між людиною й суспільством, між потребами людини й потребами суспільства, між суспільними й індивідуально-особистісними цінностями тощо. У цьому випадку може бути ефективно реалізована триєдина мета соціальної роботи: підсилити життєву стійкість людини; використовувати найбільш оптимальні й гуманні засоби вирішення проблеми людини, які має ця соціальна система; об'єднати зусилля людини й суспільства у вирішенні соціальних проблем. Цей третій шлях потребує додаткових конкретних дій, спрямованих на поєднання інтересів конкретної людини й суспільства, досить високого професіоналізму соціальних працівників і чітко збалансованої та ефективної підготовки спеціалістів.

Система соціальної роботи в Україні достатньо молода, тому для розуміння культури соціальної роботи корисно й необхідно використовувати знання колег, що діють у межах різноманітних культурологічних традицій. При цьому тут варто враховувати такі важливі обставини. Справа в тому, що, по-перше, чужий досвід достатньо рідко може накладатися на умови іншої країни через те, що феноменологія соціальної роботи визначена культурно-історичними й іншими традиціями й умовами. По-друге, результати аналізу й використання інших культур, як правило, віддалені і в просторі, і в часі. У зв’язку з цим вони втрачають свою актуальність на той час, коли їх намагаються використати й застосувати на практиці іншої країни. По-третє, запозичення знань в інших призводить, як показує досвід, не до поліпшення певного знання, а до його погіршення. У цьому випадку відбувається ніби абсолютизація одномоментного присвоєння чужих ідей, які надалі, при більш детальному вивченні тієї або іншої ідеї, не становлять великої цінності. По-четверте, практика може надавати соціальному працівникові ідею, яка здається на перший погляд “чудовою”, але надалі вона виявляється аж ніяк не плідною. По-п'яте, надмірне захоплення чужим досвідом може стати певним гальмом для розвитку соціальних цінностей і соціальної роботи.

Взаємозв'язок професійної культури з її базовими цінностями визначається також і тим, що цінності є життєвим компонентом соціальної роботи.

По-перше, соціальна робота займає особливе положення щодо ролі соціальних працівників у суспільстві й тих цінностей, якими вони керуються у своїй практичній діяльності. Соціальна робота цілком займається соціальним благополуччям індивідуума, соціально й економічно неблагополучних груп. Вона представляє інтереси людей, які не відповідають звичайним соціальним очікуванням або не виправдовує їх, виступає від їх особи й забезпечує адекватне ставлення до них з боку систем і соціальних інститутів, що зачіпають їхні інтереси.

По-друге, сама ідея формування системи соціальної роботи містить у собі міркування про цінності, тому що передбачає існування деяких категорій людей, котрим необхідно надати певні види допомоги й наявність особливих спеціалістів для її надання. По-третє, виникає проблема, як найкраще надати цю допомогу в межах загальної політики або окремих прикладів – це теж проблема цінностей. По-четверте, комплексні ціннісні судження виробляються через питання про існування якихось особливих навичок, бажаних для соціальних працівників, і про засоби й можливості їхнього придбання. По-п'яте, питання про цінності продиктовані тими напрямками, у яких власне повинна розвиватися соціальна робота: чи повинна вона стати більш-менш “професіоналізованою” або “інституціоналізованою”.

Таким чином, цінність як життєвий компонент соціальної роботи має для неї виняткове значення. Ця важливість визначається:

• Складністю відносин між соціальною роботою і громадськістю. Насамперед, це люди-побратими і співгромадяни. Ці два набори відносин передбачають наявність обопільних прав і обов'язків. Саме існування суспільства й держави передбачає наявність такої системи, що взаємозобов’язує. У силу специфіки своєї діяльності соціальні працівники мають додаткові зведення прав і обов'язків. Їх, принаймні, три: ті, що мають відношення до людей, які користуються послугами соціальних працівників; ті, що мають відношення до роботодавців і мають відношення до професії в широкому значенні. При цьому виникають дві великі проблеми. По-перше, будь-які додаткові права й обов'язки соціальних працівників повинні виконуватися ними відповідно до широко прийнятих принципів. По-друге, ці права й обов'язки відкривають реальну можливість для виникнення конфлікту між соціальними працівниками та іншими членами суспільства. Соціальні працівники несуть моральну відповідальність за будь-які (у розумних межах) передбачені наслідки своїх дій. Їм варто бути особливо обережними при виконанні своїх професійних обов'язків.

• Існуванням прямого зв'язку між цінностями й дією. Питання про цінності проходять через усю діяльність соціального працівника. Компетентність у мистецтві роботи з цінностями – це компетентність у роботі, яку соціальні працівники виконують усе своє трудове життя. Така природа практичної соціальної роботи. Подібні твердження про те, що практична соціальна робота грунтується на тих або інших цінностях, виявляються в етичних кодексах різноманітних організацій соціальних працівників.

Розуміння виняткової важливості базових цінностей для соціальної роботи не позначає, що в цьому питанні немає “білих плям”. Основною проблемою цінностей у соціальній роботі є проблема сприйняття всього списку уявлень про цінності в соціальній роботі (канон) як одне ціле. У цьому розумінні проблема цінностей закладена в таких положеннях.

По-перше, розмова про цінності в соціальній роботі має рису тандемності. Як правило, “цінності” зустрічаються в експліцитному сполученні з “етикою”, “відношенням” та “переконаннями” і в імпліцитному – з правилами (нормами) або ідеалами (виправданнями). Ці поняття різноманітні, але пов'язані між собою. Необхідно вичленування всіх типів зв'язків між ними. По-друге, прийнятий нині засіб ведення розмови про цінності схиляє до думки про те, що список цінностей соціальної роботи вже повний. По-третє, цінності пов'язані з поняттям системи. У цьому розумінні панує та точка зору, що кращий опис зв'язку – це щось, що має відношення до системи.

Водночас усі три позначені вище підходи до проблеми цінностей соціальної роботи не відповідають принципу цілісності. Дійсно, зведення цінностей, наприклад, до ряду відібраних установок, що випадково виявилися поруч, послабляє багаті і складні поняття, охоплювані загальною цілісною ідеєю цінностей, перетворюючи їх у безглузді знаки. Далі, у кожному конкретному суспільстві цінності використовуються для посилань на директивні й орієнтуючі ідеї в житті індивідуума, житті, гідного того, щоб жити. Якщо це і є усередненням того, що розуміється під цінностями, то й тоді зв'язок між цінностями як складовими частинами індивідуального способу життя й цінностями як складовими способу соціального життя не може бути взята “системою”. Життям живуть, життєвим шляхом ідуть; зв'язок обох із системою пропозицій є нечітким.

Вихід із зазначеної безвиході, можливо, знаходиться в розгляді проблеми цінностей професійної соціальної роботи через примат “динаміки цінностей у соціальній роботі”. “Що дійсно потребує захисту, так це не чистий плюралізм цінностей, а конкретні картини їх відношень – те, що вони зіштовхуються, що всі вони значні, що всім їм приходить свій час, що для них не існує постійної табелі про ранги, що часто життя пов'язує узвишшя однієї цінності з аварією іншої, що люди можуть іти найрізноманітнішими шляхами і при цьому жити рівноцінним життям” [15, 25]. Таким чином, цінності соціальної роботи, відношення до них змінюється разом із зміною самої соціальної роботи (і так було завжди). Перш за все, ці зміни можуть бути широко описані як політичні. Переконливою ілюстрацією такого твердження може служити аналіз сучасного стану соціальної роботи в Західній Європі. Як зазначає С. Шардлоу, за останні 25 років у соціальній роботі відбулося багато подій. Соціальна робота проводиться на тлі суцільно наростаючих соціальних змін багатьох усталених служб. Зруйновано повоєнний консенсус, що стосується природи й функцій держави. Уряд, за підтримки міцніючої ідеології “Нового права”, щосили заохочує підприємницьку культуру. Більше не існує широкої згоди з приводу розмірів державної соціальної захищеності, оскільки росте кількість тих, хто знаходиться на периферії суспільства, а почуття співчуття, схоже, послабло. Зазначені зміни в соціальній роботі потребують урахування: а) розуміння філософських принципів, моральних і етичних цінностей, закладених у цих змінах; б) визначення моральних дилем і питань про цінності, що періодично виникають у результаті розвитку нових форм практики; в) з'ясування загальних тем, породжених низкою нових обставин [16, 17 – 18].

У зв'язку з цим теперішній “західний” стан розвитку соціальної роботи як професійної теорії і практики з позицій цілісного ціннісного підходу пропонує розгляд її динаміки за допомогою теорії і практики громадянськості. Ідея громадянства допоможе зняти багато сьогоднішніх протиріч у галузі соціальної роботи (і з цим важко не погодитися) [16; 31; 41].

Ідея громадянства прямо пов'язана з проблемою моралі у професійній соціальній роботі, яка в їхній єдності може бути позначена як “переосмислене громадянство”. Проблема переосмисленого громадянства стисло закладена ось у чому. Виявилося глибоко помилковим припущення, що в даний час світове співтовариство живе, керуючись єдиним експліцитним зведенням загальновизнаних моральних правил. Сьогодні ми отримали у спадщину не єдину, а низку добре інтегрованих моралей (аристотеліанство, примітивна християнська простота, пуританська етика, аристократична етика споживання, традиції демократії й соціалізму). Між прихильниками моралей, що суперничають, і прихильниками однієї моралі й тими, хто не дотримується ніякої моралі взагалі, не існує нічого. Поки не будуть докладені колективні зусилля для інтеграції розрізнених понять у галузі моральних цінностей соціальної роботи, доти вона буде залишатися скоріше в стані інкогерентності, ніж плюралізму.

У спробі вирішення дилеми соціальної роботи з позицій громадянства-моралі більш імовірні конфліктні думки про мораль і політику, ніж одностайне схвалення розвитку подій. У цьому розумінні соціальний працівник не повинен виставляти на показ моральні й політичні переконання, якими він керується. І тут можлива й необхідна визначена стратегія технології і методики соціальної роботи.