Питання й завдання

1. Чому соціальна робота як наукова теорія і суспільна практика більшою мірою розглядається з погляду феноменології?

2. Які істотні характеристики феноменологічного підходу до поняття “соціальна робота”? Дайте їхній стислий опис.

3. Охарактеризуйте рівні соціальної роботи як цілеспрямованої діяльності, спрямованої на надання допомоги.

4. Дайте розгорнуту характеристику етапів утворення і становлення парадигми соціальної роботи.

5. У чому сутність феномена й поняття “філантропія”?

6. Як Ви розумієте таке висловлення Платона, який стверджував, що бідність полягає не в зменшенні майна, а в збільшенні ненаситних?

7. Свого часу Ювенал сказав: «Людина народжується для співчуття». Який бік соціальної роботи відбитий у наведеному висловленні?

8. У чому виявляється подібність і відмінність таких явищ, як “філантропія” і “Aгапе”?

9. У чому значення і основний зміст критики Лютером сформованих у його час форм і принципів благодійності?

10. У зв'язку з чим західноєвропейська парадигма соціальної роботи до XVII століття повертається до ідей Аристотеля і Платона?

11. Які об'єктивні умови оформлення початку наукового етапу соціальної роботи?

12. Які, на Ваш погляд, значення й наслідки для соціальної роботи парадигми “нової реальності”?

13. Охарактеризуйте концептуальну схему соціальної роботи, в основі якої лежить певний рівень розуміння об'єкта і предмета соціальної роботи.

14. Дайте розгорнуту характеристику “дитячо-батьківських” і “шлюбно-сімейних” стосунків між сформованими галузями знань і соціальною роботою.

15. Чи є розходження в розумінні сутності таких, наприклад, термінів, як “філософія в соціальній роботі” і “філософія соціальної роботи”; “психологія в соціальній роботі” і “психологія соціальної роботи” тощо?

16. Доведіть таке твердження: соціальна робота не є тільки соціальною педагогікою; соціальна робота – це і соціальна педагогіка в тому числі.

17. Охарактеризуйте історико-логічні етапи розвитку соціальної роботи, що розуміється як професія.

18. У чому виявляється спільність і відмінність в об'єктах соціології і соціальної роботи?

19. Охарактеризуйте зміст функцій релігії як соціального інституту стосовно соціальної роботи.

20. Доведіть таке твердження: усі категорії соціальних працівників є певним чином і практичними психологами.

21. Дайте стислу характеристику функцій соціального забезпечення.

22. Що спільного у змісті політології й соціальної роботи?

23. Як Ви розумієте предмет і завдання екології соціальної роботи?

24. Який взаємозв'язок аксіології й етики соціальної роботи?

25. Назвіть основні напрямки логіки розвитку наукового знання в галузі соціальної роботи.

Іменний покажчик

Аристотель (384 – 322 до н.е.), д.-грецьк. філософ і вчений. Учився у Платона в Афінах; у 335 р. заснував Лікей (школу). Вихователь О.Македонського. Твори Аристотеля охоплюють усі галузі тодішнього знання. Основоположник формування логіки.

Афанасій Александрійський (бл. 295 – 373), церковний діяч і богослов. Розробив учення про “єдиносутність” бога-батька й бога-сина; захищав незалежність церкви від імператорської влади.

Василь Великий (Василь Кесарійський), (бл. 330 – 379), церковний діяч, теолог, філософ-платонік. У “Шестодневі”, популярному в середні віки, виклав принципи християнської космології.

Геллерт Крістіан (1713 – 69), німецький письменник Просвітництва.

Гердер Іоган (1744 – 1803), німецький філософ, критик, естетик. Філософія історії – здійснення “гуманності”.

Григорій Богослов (Григорій Назпанзин), (бл. 330 – бл. 390), грецький поет і прозаїк, церковний діяч і мислитель. Переносив до теології методи Платонівської діалектики.

Григорій Ниський (бл. 335 – бл. 394), церковний письменник, богослов і філософ-платонік. Брат Василя Великого. Розробляв теоретичні основи християнської екзегетики. В антропології виходив з органічної єдності людства як деякої колективної особистості.

Дюркгейм Еміль (1858 – 1917), французький соціолог-позитивіст, фундатор французької соціологічної школи. Розглядав суспільство як реальність, яка не зводиться до сукупності індивідів. У той же час відводив визначальну роль у суспільстві “колективній свідомості”.

Іоан Богослов, у християнському віроученні один з апостолів. Церква приписує йому одне з канонічних Євангеліїв, Апокаліпсис і 3 послання.

Іоан Златоуст (бл. 350 – 407), візантійський церковний діяч. Боротьба за здійснення аскетичного ідеалу і критика суспільної несправедливості. У Візантії та на Русі був ідеалом проповідника і сміливого викривача.

Ломброзо Чезаре (1835 – 1909), італійський психіатр і криміналіст.

Лютер Мартін (1483 – 1546), діяч Реформації в Німеччині. Відхиляв основні догми католицизму. Засновник лютеранства. Лютеранство – найбільший напрямок протестантизму, в основі якого лежить відсутність принципового протиставлення духівництва мирянам, спрощений культ.

Мертон Роберт Кінг (нар. 1910), американський соціолог, представник структурно-функціонального аналізу. Висунув ідею про т.зв. теорії середнього рівня, що повинні пов'язати емпіричні дослідження й загальну теорію соціології; розробив теорію аномії – поведінки, що відхиляється від соціальних норм.

Платон (428 або 427 до н.е. – 348 або 347), давньогрецький філософ, учень Сократа. Засновник школи ідеї блага. Блага вічні й незмінні, прообрази речей, усього прихожого й мінливого буття, що осягається розумом; речі – подоба й відображення ідей. Пізнання є анамнезис – спогад душі про ідеї.

Пліній Старший (23 або 24 – 79), римський письменник, учений.

Цицерон Марк Тулій (106 – 43 до н.е.), римський політичний діяч, оратор і письменник. Твори Цицерона – джерело даних про епоху грандіозних війн у Римі.

Ювенал Децим Юрій (бл. 60 – бл. 127), римський поет-сатирик.