2.5. Тенденції освіти у сфері соціальної роботи, соціальної допомоги

На сучасному етапі розвитку теорії й практики соціальної роботи як становлення її наукової парадигми виступає комплекс проблем щодо захисту різноманітних груп населення, вирішення яких можливо тільки в межах професії.

Ця логіка розвитку визначає і принципи організації наукового знання, основні напрямки якого можна розділити за декількома напрямками:

• теорія й історія соціальної роботи;

• теорія й історія соціального виховання;

• теорія і практика професійної роботи (підготовка майбутнього професіонала в системі вузівської освіти);

• наукові підходи до різних категорій клієнтів;

• наукові підходи до організації інфраструктури допомоги.

Тенденції освіти і становлення підготовки з професії “соціальна робота” на колишньому просторі СНД були тісно пов'язані з діяльністю тимчасових наукових колективів (ТНК), до складу яких входили провідні вчені і практики. Результатом діяльності ТНК було створення концепції підготовки соціальних працівників, про що достатньо докладно викладено в роботах В.Г. Бочарової, В.Н. Сидорова та ін. [1;6].

З 1991 року починається вихід цілої серії книг, присвячених соціальній роботі, перелік яких поданий у списку літератури наприкінці розділу.

Достатньо вагомий внесок у загальносвітову тенденцію освіти і становлення підготовки з професії “соціальна робота” зроблений вітчизняною українською наукою і практикою. Тут, звичайно, не обійшлося без відповідного впливу й допомоги концептуальних теорій і передових практик Західної Європи і США. Проте, зазначений процес цілком історично й логічно обґрунтований, тому що саме в цих країнах теорія і практика соціальної роботи вперше набула і статусу науки, і статусу передової соціально-педагогічної практики. Ідеї західного атлантизму стають тим орієнтиром, що дозволяє намічати свої шляхи розвитку і становлення наукової вітчизняної парадигми знання в галузі соціальної роботи. Саме тут виявляється потреба в єдиній системі та світовій інфраструктурі соціальної допомоги і взаємодопомоги, у єдиному інформаційному й пізнавально-діяльнісному просторі, де вітчизняна наука і практика посідають своє історичне місце.

У цьому розумінні зразком такого синтезу можуть служити спільно розроблені плани і програми підготовки спеціаліста в галузі соціальної роботи.

Резюме

На сьогоднішній день соціальна робота як наукова теорія і суспільна практика розглядається в усьому світі на рівні феномена і з точки зору феноменології (наукового пізнання, наданого досвідом). Звідси – система різноманітних визначень соціальної роботи та їхній аналіз. Феноменологічні характеристики соціальної роботи – це її базові поняття, цілеспрямована діяльність у суспільстві на різних рівнях (макро-, мезо-, мікро-), соціокультурний інститут, професія.

Зародження початкових уявлень про соціальну роботу відбувається в общинно-родовому суспільстві (механізми реципрокації та резистрибуції). У подальшому ідеї соціальної роботи пов'язані з Давньою Грецією й Римом (“бідність”, “філантропія”). На зміну зазначеним суспільним феноменам соціальної роботи приходить поняття і явище “Агапе” (любов до ближнього) – ідеологія перших християнських общин. У цей же період відбувається становлення й розвиток конфесіональних теоретичних підходів до проблем соціальної роботи через осмислення найважливіших християнських догматів про милосердя.

Пізніше активну роль у наданні соціальної допомоги (добродійність) відіграють монастирі й чернечі ордени, римсько-католицька церква аж до Реформації в Західній Європі.

Наступний етап соціально-благодійної роботи пов'язаний з критикою сформованих форм і принципів благодійності (ХVI століття, Лютер). З цього часу громадянське суспільство бере на себе обов'язки щодо надання допомоги всім, хто її потребує.

До початку ХIХ століття склалася передумова до того, щоб допомога і взаємодопомога оформилися в єдиний соціокультурний процес. У сукупності із суспільною практикою й методами філософо-соціологічної науки в цьому соціально-політичному русі оформилися ті тенденції суспільної допомоги, які сьогодні втілені в тому, що називають соціальною роботою.

У цьому природному процесі намітилося два напрямки.

Перший з них пов'язаний з тим, що на зміну ньютоно-картезіанському уявленню про “соціальну картину світу” прийшло нове уявлення, пов'язане з картиною світу “відносної теорії”.

Другий з них обумовлений тим, що у зв’язку з відомими історичними умовами розвитку світового співтовариства соціальна робота знову набуває статусу сучасного світового феномена.

Соціальна робота в понятійному просторі осмислює феномен допомоги в його процесуальності й у контексті різних суспільних відносин і зв'язків, що дозволяє говорити про специфіку її об'єкта й предмета наукового дослідження. У зв'язку з цим соціальна робота в понятійному просторі з погляду її об'єкта й предмета передбачає також багаторівневий і виборчо-феноменологічний підхід, як і визначення соціальної роботи. Справа в тому, що предмет соціальної роботи визначає ієрархію системних зв'язків, що, у свою чергу, визначає концептуальну схему соціальної роботи у вигляді певних її базових складових (метарівень, мезарівень, мікрорівень).

Соціальна робота посідає визначене й специфічне місце в структурі суспільних наук. Місце соціальної роботи в системі суспільних наук визначається, принаймні, двома підходами до аналізу соціальної роботи в аспектах її взаємозв'язку з іншими соціальними дисциплінами. Перший підхід установлює “дитячо-батьківські” стосунки між сформованими галузями знань (філософія, соціологія, політологія, психологія, педагогіка тощо). Другий підхід ідентифікує нову галузь знань як інтегративну дисципліну (“шлюбно-сімейні стосунки”), у межах якої розглядається філософія соціальної роботи, психологія соціальної роботи, економіка соціальної роботи, політологія соціальної роботи, педагогіка соціальної роботи тощо.

На сучасному етапі розвитку наукової парадигми соціальної роботи виступає комплекс проблем щодо захисту різних груп населення, вирішення яких можливе тільки в межах професії “соціальна робота”. Зазначена логіка розвитку визначає й принципи відповідної організації наукового знання в галузі соціальної роботи.