2.3. Соціальна робота в понятійному просторі

Соціальна робота як наукова парадигма осмислює феномен допомоги в його процесуальності в контексті психосоціальних, культурологічних та історико-психологічних відносин і зв'язків, що дозволяє говорити про специфіку її наукової ідентичності (М.В.Фірсов, В.Н. Сидоров та ін.).

Об'єктом соціальної роботи є процес допомоги і взаємодопомоги в системі соціокультурних і психосоціальних взаємодій і стосунків різних суб'єктів.

Предметом соціальної роботи як певної феноменологічної системи виступає соціальна робота як специфічна форма допомоги й підтримки, що має в реальності різноманітні форми суспільної практики й виступає як наукова система пізнання об'єктивної реальності.

Предмет соціальної роботи визначає й висуває ієрархію системних зв'язків, що, у свою чергу, визначає концептуальну схему соціальної роботи у вигляді таких її базових складових:

• феноменологія допомоги (філософія допомоги);

• феноменологія діяльності (соціопсихо-техніка);

• феноменологія суб'єкта допомоги (акмеологія);

• феноменологія об'єкта допомоги (годологія).

Кожна складова (конструкт) становить собою певний понятійний ряд і відбиває певний рівень розуміння предмета й суб'єкта соціальної роботи.

Визначений рівень розуміння предмета й об'єкта соціальної роботи призводить до концептуальної схеми соціальної роботи, яка, у свою чергу, має також відповідний ряд рівнів.

I. Метарівень. На цьому рівні понятійне поле теорії соціальної роботи виступає як загальна соціальна робота. Її завдання розкриваються в такій послідовності:

• дати уявлення про процес допомоги в її соціально-історичному розвитку;

• виявити базисні принципи діяльності в її праксіологічній і аксіологічній основі;

• намітити основні принципи формування й виникнення теоретичних конструктів соціальної роботи;

• визначити межі теорії пізнання соціальної роботи, принципи наукового мислення й проблеми предметних мовних структуралізацій;

• сформулювати загальні підходи до методу соціальної роботи, її наукової ідентичності й методології дослідження;

• визначити основні підходи до технік і методів допомоги;

• сформувати уявлення про життєвий сценарій суб'єкта як стратегії розвитку, девіації та дезадаптації;

• розробити базисні принципи підготовки професіонала.

Основні завдання можливо реалізувати в таких понятійних кластерах:

1. Феноменологія допомоги:

• філософія допомоги;

• теорія пізнання соціальної роботи;

• історія соціальної роботи;

• методологія дослідження соціальної роботи.

2. Феноменологія діяльності:

• соціопсихотехніка.

3. Феноменологія об'єкта допомоги:

• годологія (уявлення про життєвий сценарій суб'єкта; при цьому суб'єктом може виступати спільнота, група, сім'я, особистість).

4. Акмеологія (підготовка й професійне виховання спеціаліста).

II. Макрорівень

Макрорівень соціальної роботи виступає як теорія соціально-адміністративної роботи, де основним суб'єктом допомоги виступає суспільство й держава. Основні завдання даного рівня розкриваються в такій логіці:

• дати уявлення про функції держави як суб'єкта, що регулює й здійснює соціальну підтримку й захист населення;

• розкрити сутність державних методів і технік допомоги, контролю й підтримки;

• сформувати цілісне уявлення про громадянське суспільство як суб'єкт допомоги в його соціоісторичній і культурно-психологічній своєрідності.

1. Феноменологія допомоги:

• теорія соціально-адміністративної допомоги.

2. Феноменологія діяльності:

• теорія організації служб допомоги й захисту;

• теорія соціально-економічного планування;

• теорія прогнозування й фінансування соціальної допомоги;

• теорія законодавчої діяльності у сфері соціального захисту;

• теорія медіа-соціальної роботи.

3. Феноменологія суб'єкта допомоги:

• теорія інституціональної допомоги;

• теорія державної допомоги;

• теорія регіональної допомоги;

• теорія суспільної допомоги й підтримки.

4. Феноменологія об'єкта допомоги:

• соціоповедінковий хронотоп етносу;

• соціопсихопедагогіка локальної спільності;

• соціальна патопедагогіка;

• соціальна ортопедагогіка.