2.Латентна злочинність

Під латентною (схованою) злочинністю в кримінології й правоохоронній практиці розуміють сукупність реально вчинених злочинних діянь, але які не стали відомі органам карного судочинства й відповідно не відбиваються в офіційній статистиці.  У юридичній літературі латентну злочинність часто визначають як сукупність злочинів, які залишилися невиявленими, не відомими правоохоронним органам. Розрізняють латентність трьох видів: природну,штучну,прикордонну. Під природної латентністью розуміється сукупність тих випадків, коли злочин відбувся, але про нього не відомо правоохоронним органам. Штучна латентність має місце тоді, коли факт злочину відомий, але правоохоронні органи по різних причинах не ставлять його на облік.  Прикордонна латентність - це коли злочин зроблений, але особа, що його виявило, не усвідомлює цього. Наприклад, факт кишенькової крадіжки. Це основні види латентної злочинності. Іноді виділяють четвертий вид латентної злочинності - сіра латентність.   Сіра латентність - це коли злочин зроблений, кримінальну справу порушено, але з тих або інших причин розслідування не доведене до суду.  Деякі вчені вважають, що це не є латентною злочинністю, тому що злочин виявлений і зареєстроване, інші вважають, що злочин хоч і виявлений, зареєстрований, але остаточне рішення в справі може прийняти тільки суд. На латентності окремих злочинів істотно позначається пси­хологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків злочинці можуть за­стосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення жерт­вою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву ла­тентної віктимності.

Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчине­ний злочин, можуть бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізм правоохо­ронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уник­нути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину обумовлює причетність до нього потерпілого, який за несприят­ливого вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. При­четність потерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їх латентності.

3.Кількісні показники злочинності

Кількісні показники стану злочинності визначаються кіль­кістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два ос­новних аспекти злочинності — правопорушення їх "авторів", тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показ­ників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кіль­кісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показ­никами рівня злочинності. Проте останні доцільно використо­вувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідни­ми показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не врахову­ють чисельності населення регіону. З метою усунення цього не­доліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристи­ки стану злочинності застосовують відносні показники — ко­ефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної ак­тивності населення.

Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кіль­кість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Роз­раховують цей коефіцієнт так:

К_і = (З/Н) ■ 10000 (або 100000),

де З — кількість злочинів; Н — чисельність населення регіону віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відпові­дальність).

Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населен­ня регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто

К_а = (О_з/ Н) ■ 10000 (або 100000),

де О_з — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини.

Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні ко­ефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень зло­чинності різних груп населення в певних регіонах можна ви­значити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсив­ності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.

До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності.

Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчис­люється цей показник за кількістю вбитих і покалічених по­терпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і по­новлення їх здоров'я; витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для харак­теристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відпо­відного фінансового забезпечення програми попередження зло­чинності неможливо реалізувати.