56. Методи прогнозування банкрутства підприємства.

До методів прогнозування банкрутства підприємств відносять наступні (відповідно до зарубіжного досвіду):

• двохфакторна модель оцінки ймовірності банкрутства;

• оцінка ймовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана;

• модель Конана і Гольдера;

• модель Спрингейта;

• модель Р. Ліса для оцінки фінансового стану підприємства;

• прогнозна модель Таффлера;

• R-модель прогнозу ризику банкрутства;

• модель Фулмера;

• узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції.

Відповідно до вітчизняної практики методами прогнозування банкрутства підприємств є:

1. Розрахунок показника поточної платоспроможності. Показник поточної платоспроможності розраховується як різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їхніх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточними зобов’язаннями за формулою:

.

Від’ємне значення показника свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства. Підприємство, в якого на початку та в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, що не спроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

2. Розрахунок коефіцієнта покриття (загального коефіцієнта ліквідності). Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов’язань підприємства за формулою:

.

Значення коефіцієнта свідчить про достатність оборотних засобів для покриття поточних боргів підприємства. Нормативне значення коефіцієнта – >1.

3. Розрахунок коефіцієнта забезпечення власними засобами. Коефіцієнт забезпечення власними засобами розраховується як відношення різниці між власним капіталом і необоротними активами до оборотних активів підприємства за формулою:

.

Значення коефіцієнта показує забезпеченість підприємства власними оборотними коштами.

4. Розрахунок коефіцієнта Бівера. Коефіцієнт Бівера розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і амортизаційними відрахуваннями до суми довгострокових і поточних зобов’язань за формулою:

.

Про формування незадовільної структури балансу свідчить такий фінансовий стан підприємства, за умов якого коефіцієнт Бівера протягом тривалого часу (1,5-2 роки) не перевищує 0,2.

57. Фінансова санація підприємства.

Санація – це система заходів, які здійснюються у процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації. Санація спрямована на оздоровлення фінансового стану підприємства, а також на задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Санація підприємства – це складний процес, що може мати різні цілі, вирішуватися різними суб’єктами, передбачати різноманітні типи заходів і різні джерела їх фінансування. Це зумовлює необхідність у створенні та обґрунтуванні концепції і побудові на її основі моделі санації підприємства. Санаційна концепція повинна бути розроблена та впроваджена в систему управління на кожному підприємстві і реалізовуватися тоді, коли проявляються перші симптоми негативних явищ.

Розрізняють такі види стратегії санації:

• Наступальна стратегія – передбачає модернізацію обладнання, запровадження нових технологій, маркетингу; пошук нових ринків збуту продукції тощо.

• Стратегія делегування повноважень – передбачає делегування проблем, які виникають на підприємстві, третім особам, зокрема: власникам; кредиторам; державі. За цією стратегією підприємство планує отримати: додаткові фінансові ресурси за рахунок збільшення статутного капіталу; одержання державних гарантій; участі кредиторів у своїй санації тощо.

• Стратегія компромісів і консенсусів – базується на двох принципах: а) стратегія компромісу – альянс між кількома учасниками з метою блокування дій сильного конкурента; б) стратегія консенсусу – спрямована на злиття двох підприємств в одне з метою якомога повнішого використання ефекту синергізму та взаємодоповнення сильних сторін партнерів.

• Захисна стратегія – передбачає різке скорочення витрат; закриття та розпродаж підрозділів підприємства; консервацію та розпродаж обладнання; звільнення персоналу; скорочення окремих частин ринкового сегмента; зниження відпускних цін; скорочення обсягів реалізації.

До зовнішніх заходів фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств можна віднести:

• випуск нових акцій і облігацій;

• об’єднання неплатоспроможного підприємства з іншим;

• надання банківських кредитів і дотацій;

• реструктуризація боргів;

• лізинг (не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна і є одним із видів фінансування);

• тимчасова відмова від виплати дивідендів;

• тимчасова відмова від соціальних програм.

Одним із основних напрямків фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів збільшення прибутковості виробництва і забезпечення беззбиткової роботи за рахунок:

• підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;

• зниження собівартості продукції (робіт, послуг) шляхом раціонального використання виробничих ресурсів;

• скорочення постійних витрат на одиницю продукції в результаті розширення обсягів її виробництва;

• зменшення частки прибутку, що спрямовується на споживання;

• підвищення ступеня використання виробничих потужностей підприємства;

• реалізація майна, що не використовується підприємством.