Тема 11

СИСТЕМА ЧАСТИН МОВИ. СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ЧАСТИНИ МОВИ

Частини мови — лексико-граматичні розряди слів. Вони виявляються на підставі сукупності різних ознак — лексич­ного і граматичного значення, словозміни, синтаксичної ролі.

Кожна частина мови характеризується узагальненим значенням. Наприклад, іменники мають загальне значення предметності, прикметники — значення ознаки, дієслова — загальне значення процесу. Морфологічні ознаки частини мови визначаються з урахуванням її граматичних форм та їхніх змін. Іменники мають рід, число, відмінок, зміню­ються за відмінками і числами. Число і відмінок іменни­ків — самостійні, незалежні від інших слів. Прикметники також мають число, відмінок, рід, проте залежні від імен­ників. Дієслова мають особу, час, спосіб, вид, число і в ок­ремих формах — рід. Кожній частині мови властива певна синтаксична роль, яка, проте, може змінюватися.

За традиційною системою частин мови, в українській мові налічується десять частин мови:| іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук. Частини мови поділяються на повнозначні і неповнозначні, або самостійні та службові. Вигук не належить ані до самостійних, ані до службових частин мови.

Традиційна система частин мови має давню історію. Наприкінці XVI—початку XVII ст. вже виокремлювали певні частини мови. О. П. Павловський у праці «Грам­матика малороссійского наречия» (1818 р.), що є першою граматикою живої української мови, поділяє частини мови на ім'я та дієслово і протиставляє їм всі інші. Починаючи з другої половини XIX ст., традиційна система частин мови зазнає серйозної критики. Основним недоліком називали те, що між розрядами слів не визначені були зв'язок та взаємозалежність. Розподіляючи слова на частини мови, Л. В. Щерба зважав на їхнє значення, функції в реченні та зовнішні ознаки, причому під останніми він розумів не ті­льки флексії або форми слова. Академікові Щербі належить думка про виділення безособово-предикативних слів (на зразок можна, треба, холодію, жаль тощо) в окрему частину мови, названу ним категорією стану. Найдокладніше опра­цьованою і з наукового погляду досі найкраще обгрунтова­ною класифікацією частин мови є оригінальна система, запропонована акад. В. В. Виноградовим.

Система категорій слів за Виноградовим схематично має такий вигляд:

Морфологічна класифікація слів і система частин мови, викладені в працях Виноградова, приймаються більшістю українських учених-славістів.

СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД МОВИ

' /FC.J JO Will >1 ЛіЬІ Л "і ІЧ ., .J.I ' ^Мгциі 'тч^тй'

Лексика за походженням. Усі частини мови, усі слова української мови становлять її словниковий склад. Лексика української мови за її походженням і вживанням поділяється на власне українську і запозичену. Найбільший прошарок власне української лексики становить давньослов'янська лексика: назви явищ природи, житла, господарських зна­рядь, предметів харчування, рослин, дій, робіт, якостей тощо: весна, дім, гай, пролісок, зопалу, дарма, немов.

Запозичена лексика української мови — іншомовні слова та інтернаціоналізме

Перші відкриті щодо проникнення у мову в процесі її контактування з іншими мовами, другі вже прижилися в мовах світу і однакевою мірою належать усім їм: клас, лі­тера, студент.

Кількість слів у мові весь час зростає, словниковий склад її поповнюється новими словами.

Поява нового значення у старих форм слів та нової фор­ми у старих значень має назву асиметричного дуалізму.

Асиметричний дуалізм виявляється у полісемічних словах (крайня форма — омоніми), коли форма намагає­ться набути іншого значення, та синонімах, коли значення прагне втілитися у нову форму.

Синоніми. Українська мова належить до мов з багатою синонімією. Слова-синоніми об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним гніздом, або синонімічним рядом.

За загальною класифікацією, усі синоніми можна по­ділити на кілька груп.

1. Стилістичні синоніми (їсти, жерти; обличчя, пика).

2. Абсолютні, лексичні дублети (лінгвістика — мо­вознавство).

3. Контекстуальні (стають синонімами тільки у межах певного тексту).

4. Логічні (розрізняються за відтінками змісту поняття, що є спільним для певного синонімічного гнізда) — хур­товина, завірюха, метелищ, хуга, віхола, зав'юга.

Норма. Поряд з такими важливими питаннями куль­тури мови, як оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення, величезне значення має також ви­вчення й правильне використання мовних засобів вира­ження думки залежно від мети й змісту висловлювання.

Правильність мови — це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови. Культура мови якнайщільніше по­в'язана з дотриманням літературних норм слововживання — з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильністю сполучення слів. До порушення норм слововживання може призвести змішування при використанні близьких за сферою вжит­ку, але не цілком семантично тотожніх слів, які звичайно розрізняються своїми синтаксичними зв'язками (синоні­мів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значе­ння рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вжи­вання запозичень, порушення норм сполучності тощо.

Таким чином, складні випадки слововживання в українсь­кій мові пов'язані з використанням лексичних паралелізмів, тобто дублетів, вживанням слів у певному стилі мовлення, сполучуваністю одних слів з іншими, потребою використання тільки певних керованих слів з різними відмінками, добору слів залежно від контексту, застосуванням прийменників у найтйповіших синтаксичних зв'язках тощо.

Завдання 218. Знайдіть у словнику «Українське літературне слововживання» різницю між поданими парами слів, запишіть їх та запам'ятайте.

Дослідний — дослідницький; допустимий — допустовий; су­сідній — сусідський; дружній — дружний; сутичка — зіткнення; тюрки — турки; інтелігентський — інтелігентний; їда — їжа.

Завдання 219. Поясніть відтінки у значенні слів-синонімів панорама, обрій, видноколо, виднокруг.

Завдання 220. Прочитайте вислів та його тлумачення. Знайдіть у Біблії, запишіть і поясніть три фразеологізми чи крилаті вислови.

Валаамова ослиця — крилатий вислів, що іронічно вжи­вається для характеристики тихої, покірної та мовчазної людини, яка несподівано починає протестувати, обурюватися, сміливо захищати свою думку і впевнено боронити свої права.

Цей вислів уперше зустрічаємо у біблійній історії. Цар моавітян Валак відчуває своє безсилля перемогти ізраїльтян, звертається по допомогу до віщуна Валаама. Хитрий цар по­силає до віщуна своїх представників з багатими дарунками і просить його проклясти ізраїльтян. Спокусившись багатст­вом, Валаам вирушив до царя Валака. Проте завжди сми­ренна і покірна ослиця, якою він їхав до царя, зупинялася май­же на кожному кроці, не підкоряючись волі господаря.

Валаам тричі побив її, а безсловесна тварина заговорила до нього людським голосом, викриваючи його безумство.

В результаті віщун не тільки не прокляв ізраїльтян, а тричі благословив їх, пророкуючи їм славне майбутнє. (Зі словника)

Шари мови. У словниковому складі мови постійно від­биваються всі зміни в житті суспільства, в усіх галузях люд­ської діяльності. З часом у мові з'являються нові слова — неологізми (грецьк. — нові слова або вислови), поява яких зумовлена потребами доби (наукові відкриття, зміни су­спільних відносин, розвиток культури тощо). Часто твор­цями неологізмів стають письменники.

Засвоєння нових слів у мові відбувається не одразу, а протягом певного часу. Вилучення застарілих слів і значень також є процес поступовий і довготривалий. Вна­слідок цього у мові в будь-який період її розвитку існує активна і пасивна лексика. До активної лексика належать усі слова, які повсякденно вживаються в різних її формах та стилях. До пасивної лексики належать усі слова, що вжи­ваються у мові рідко, які не є звичайними, повсякденними у спілкуванні людей: історизми, архаїзми, неологізми. ЖДОДО&ггг nWHTJ') Йдч -- • ІігііЖї/,:* г/ ШНДІІ9:

Завдання 221. Прочитайте речення. Знайдіть і випишіть з них старослов'янизми. Поясніть їхнє значення і запишіть від­повідники з літературної мови.

1. Молюся, плачу і ридаю: воззри, пречистая, на їх, отих окрадеиих, сліпих невольпиків. 2. Не нам на прю з тобою стати! 3. Правда оживе, натхне, накличе, нажене не ветхеє, не древлє слово розтлєнноє, а слово нове між людьми кри­ком пронесе, 4. Занедужала. Лежала недовго, щось седмиці з три. 5. Переселись во время оно, душе моя! I стоном, дзво­ном і трубним гласом возгреми із мурів темної тюрми (З творів Т. Шевченка).

Завдання 222. Прочитайте поетичні рядки. Назвіть художні засоби, які використав автор. Чи є у вірші власне українські та запозичені слова. Поясніть орфограми слів (складні випадки слововживання).

Стоять сухі кукурудзи, Сухе волоття сушить просо. Лелека, мов старий грузин, По жовтім полю ходить босо.

Лисиця їла — і нема. Лиш облизнулась в жовтій тиші. А з хмаринятками у звиші Хмарина-мама йде сумна...

(М Вінграновський)

Завдання 223. Прочитайте речення і спишіть. Підкресліть фразеологізми. До виділених слів доберіть свої фразеологізми.

1. Сміються у траві суниць жарини (А. Малишко). 2. Моло­дому книга — крила, старому — кийок (Нар. творчість). 3. Не­величка Катруся, бавлячись з індичатами, сама себе забавляла (Панас Мирний). 4. Покірну голову шабля не січе (Нар. твор­чість). 5. Мудрим піхто не вродився (Нар. творчість). 6. Вбити чайку — це сором і ганьба для мисливця (О. Гончар). 7. Кожна людина свою вдачу має (/. Сенченко). 8. Що минуло, то вже не вернеться {Леся Українка).

Завдання 224. Визначте джерело походження поданих фразеологізмів. Поясніть їх значення.. До якого шару мови вони належать?

Показувати пазурі, ґедзь напав, одного поля ягода, міц­ний горішок, птаха високого польоту, ставати дибки, робити великі очі, давати задній хід, фати першу скрипку, підно­сити на щит, ламати списи, кинути якір, брати на буксир.

^Запитання і завдання для повторення ^

1. Що таке система частин мови?

2. Скільки частин мови налічує українська мова?

3. Як поділяються частини мови?

4. Що таке словниковий склад мови?

5. Як поділяється лексика української мови?

6. Розкажіть про синонімію української мови.

7. Що таке літературна норма?

8. Розкрийте поняття асиметричного дуалізму.

і і і.>:,:•;; ^U-ікііЬ .':...•■ . , и (itttfji/slktr' . ;'імііі

іПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Правило

Таблиця 19

Прикла

д

Разом пишуться прислівники

<0 Утворені за допомогою прийменників від короткої форми прикметника, імен­ника, займенника

2. Утворені від основ первинних при­слівників

3. Утворені сполученням прийменника з числівником

4. Першою частішою яких є префікс що- (частка перейшла у префікс)

Окремо пишуться прислівникові сполучення

1. Утворені від іменника з прийменни­ком, компоненти яких зберігають віднос­ну самостійність значення

2. У яких повторюються основи, розді­лені прийменниками

3. Утворені поєднанням іменника у на­зивному відмінку з іменником в оруд­ному відмінку

Через дефіс пишуться прислівники

1. Утворені від прикметників та займен­ників на -ому(єму), -ськ(и), -цьк(и), -зьк(и) за допомогою префікса по-

2. Утворені з прийменпика-префікса по- і порядкового числівника на е

3. У яких повторюються основи (сино­німічні та антонімічні)

змолоду, сповна, спроста, звисока, допізна, додому

назавжди, позавчора, повсюди

утрьох, спершу, заодно

щодня, щонайвище Але: у постпозиції частка що пишеться окремо: покн що, хіба що

на щастя, без пуття, з розгону, під боком, по правді, до вподоби

з боку на бік, час від часу

честь честю, кінець кінцем

по-українськи, по-козацьки, по-пашому по-перше, по-десяте, по-тридцяте

ВИДІІМО-І ісвидимо, з давніх-даве

Правило	Приклад
Неозначеної форми, у яких повторю­вані в однаковій формі основи розділені прийменниками, що перейшли у пре­фікси, та частками -то-, -не-, -де-, -казна-, -будь-, -небудь, -хтозна- Такого типу	хтозна-як, хоч-не-хоч, будь-що-будь Але: рік у рік, день у день, раз у раз по-латині, на-гора, геть-чисто, десь-колись

Завдання 225. Прочитайте, розкрийте дужки. Запишіть прислівники і сполучення слів, де потрібно: разом, окремо або через дефіс. Поясніть їх правопис.

Раз (за)разом, (в)основиому, (в)цілому, (з)(під)низу, (на)го- лову, (по)десятеро, (по)людськи, (в)илач, видимо(не)видимо, (врешті)решт, раію(по)раііеньку, (без)ліку, (на)веспі, (на)весну, (иа)бік, (иа)рівиі, з(роду)віку, (без)ліку, (на)ура, (у)номіч, (чим)дуж, (з)окола, (но)волі, (за)багато„ (по)суті, (без)відома, (з)вечора, (в)далечінь, (хоч)(не)хоч^ (на)силу, (над)міру, (на)здогад, (ио)троє, (на)відріз, (в)одпо, (де)(ие)де, пліч(о)пліч, всього(на)всього, (до)иізиа, (тяжко)важко, (у)розсип, (но)третє, (на)ходу, илече(в)шіече, (до)гола, (о)полудні, як(ие)як, (в)на- кладку, день(у)день, рука(в)руку, (в)середині, (в)край, (у)вись, (з)(раику)пораііесепьку, (иа)піщо, (ію)иерше, (любо)дорого, (на)добридепь, (до)нари, (поза)торік, (за)одпо, (иад)силу, (в)смак, (иа)яву, (до)дому, (на)рівиі, (на)диво, рік(у)рік, (більш)менш, час(від)часу, деиь(за)дием, (ледве)ледве, (но)по- вому, (по)латииі, (десь)інде, (десь)колись, (па)чисто.

Завдання 226. Виберіть із газет чи художніх творів речення з прислівниками і співзвучними з ними словами і запишіть.

Завдання 227. Прочитайте і запишіть прислівники. Виправте допущені помилки, поясніть правопис.

День у день, без кінця-краю, віч-на-віч, не до вподоби, казна-де, до ладу, будь-де, рік-у-рік, но двоє, по моєму, вдвох, десь то, час від часу, іі^^жаль, хтозпа коли, будь хто, по вовчи, пліч—о—пліч.. oS

і ,.-> . ^Щр Г °.'іг:

Завдання 228. Із запропонованими словами складіть і за­пишіть речення.

По-моєму, в цілому, на щастя, л юбо-дорого, щохвилини, І ио совісті.

Завдання 229. Прочитайте вірш. Випишіть з нього прислів­ники. Поясніть їх правопис. Виконайте завдання, яке пропонує автор вірша.

ДИВО-ГАРБУЗ

ЇЩ - ,-•.;<!; , 0Г Hhifi>- і.ІХБР £»Г

Це диво не часте в природі: такенний гарбуз на городі! Завбільшки з добряче барило: де знайдеш для нього мірило? Якщо описать, а не змірить — їй-бо ніхто не повірить! Біжу по аршин до Оришки, щоб змірять, який заввишки, який завширшки, завдовжки — аршина нема. До Явдошки — нема. Тоді біжу до Мартина — тут також нема аршина. Я в хату — Кузьма булькатий, сміється у чорний вус. — Як зміриш? Та ж він плескатий, набокуватий гарбуз! Аж бачу іде Кіндрат, а в нього — фотоапарат. Він зняв мене заразом з плескатим отим гарбузом.

А тепер зосередьтеся трошки (знадобиться вам біля дошки) й складіть речення із заввишки, із завширшки та із завдовжки.

(Д. Білоус)

Словниковий диктант

По-українському, по-російському, по-нашому, по-моєму, по-перше, казна-як, будь-коли, хтозиа-де, коли-небудь.

Без кінця, без краю, без ладу, без наміру, без сумніву, без угаву, без упину, в нагороду, в ногу, в обріз, в цілому, до вподоби, до діла, до крихти, до речі, до смаку, за кордоном, з болю, з радості, з розгону, на бігу, на жаль, на зло, на са­моті, на світанку, під час, на щастя, на двоє, як слід.

Тихо-тихо, ледве-ледве, де-не-де, далеко-далеко, будь- що-будь, давним-давно, ну-ну, пліч-о-пліч, всього-на-всього, коли-не-коли, хоч-не-хоч, от-от, як-не-як, віч-на-віч, то-то.Востаннє, нашвидку, вручну, потроху, досита, дочиста, заново, здаля, звисока, помаленьку, здавна, здалека, поти­хеньку, нарівні, напоготові.

Вдвоє, втроє, вперше, вдруге, удвоє, учотирьох, заодно, спершу, надвоє, натроє.

Вбік, скраю, збоку, вкрай, набік, напам'ять, вкупі, назустріч, вгору, зранку, вгорі, вранці, внизу, звечора, додому, зверху, додолу, угору, вдалині, ввечері.

ультура спілкування

Телефонна розмова. Телефонна розмова — один із різ­новидів діалогічного мовлення, до того ж не візуального. Ось кілька характерних особливостей телефонного діалогу.

У телефонній розмові строго розмежовані комуніка­тивні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідом­ляє (адресант) і той, хто сприймає повідомлення (адресат, абонент), можлива участь і третьої особи — посередника, який допомагає встановити контакт адресанта з адресатом.

Особливо важливі для телефонної розмови слова ввіч­ливості: «вибачте», «будь ласка», «дякую,» — які під час безпосереднього спілкування можна іноді замінити при­вітною посмішкою, кивком голови, мімікою тощо.

Телефонну розмову в загальних рисах поділяють на офіційну (ділове спілкування) і неофіційну (повсякденно- побутове спілкування).

Ось кілька важливих правил телефонного спілкування.

Спочатку привітайтеся. Якщо ви телефонуєте в уста­нову чи незнайомій людині, то слід відрекомендуватися.

Завжди закінчує розмову той, хто телефонує, а не той, кому дзвонять.

Розмовляти по телефону потрібно чітко і стисло.

Коли вам телефонують додому, ви маєте, піднявши труб­ку, мовити: «Квартира Шевченка...» або «Вас слухають...», щоб абонентові одразу стало зрозуміло, куди він потрапив.

Крім власних етикетних реплік-привітань, для почат­кового етапу телефонної розмови типовим є викорис­тання різних реплік-запитань про здоров'я, справи, життя співрозмовника, що є, по суті, своєрідним привітанням.

Ви вчините тактовно, якщо на початку розмови по те­лефону спробуєте з'ясувати, чи не завадили ви своїм дзвінком чомусь важливому і чи можуть вам присвятити дещицю часу.

У побутовій розмові можливі й репліки-інформування про дім, сім'ю, близьких адресата, що свідчить про дружні взаємини співрозмовників. Але не слід обтяжувати друзів по телефону своїми невдачами, прикрощами, скаргами на родичів, нескінченними історіями про власні пригоди та непорозуміння в приятелів тощо.

За вимогами ввічливості не можна турбувати людей по домашньому телефону рано вранці чи пізно ввечері (без до­зволу на це) і вкрай нетактовно телефонувати вночі.

У вихідний день не слід телефонувати в справах своїм колегам, та якщо є крайня необхідність — ваші вибачення й важливість повідомлення не принизять вас (як нечемну людину) в очах господаря.

Розмова по телефону має бути спокійною, чемною та лаконічною. (О. Корніяка)

ТЕКСТУАЛЬНІ ДИКТАНТИ БЕРЕЗЕНЬ

Березня, коли земля прокинеться од зимової сплячки і на повні груди вдихне теплого повітря, селянин очікує з особ­ливим нетерпінням. Уже давно полагоджено воза, чекають свого часу підвішені під широкою стріхою плуги, борони, приготовлена для посіву яровина. Справжній прихід весни пов'язували зі святом Я вдохи, котре припадає на 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки.

Дівчата й хлопці брали їх у долоні і йшли на околицю села, щоб закликати в гості весну-красну. Цей ритуальний хід супроводжувався піснями, поетичними діалогами й обря­довими сценками.

Першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірятко, відчувши тепло, вилазило з нірки, ставало на задні лапки і, нашорошивши вушка та піднявши вгору писок, голосно оповіщало про свою появу під весняним сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не проґавити голос живого провісника тепла. «Просвистів бай­бак, — казали в народі, — ховай у затінок сіряк!»

Другою прикметою приходу весии був приліт вівсянок — найперших перелітних птахів.

Проте остаточним утвердженням весни вважалося Благо­віщення, котре припадає на 7 квітня за новим стилем. З цього дня вже можна було починати ранню оранку.

З березнем, як бачимо, пов'язано чи не найбільше обрядів весняного циклу. Не останню роль у цьому відігравала й та обставина, що в наших далеких предків це був початок но­вого року.. (За В. Скуратівським)

т жовтень

Вузенька стежка підбігла до кручі і повилася далі крутим берегом над рікою, то видираючись на голі горби, то ховаю­чись у низинах. Крізь високу ліщину синіли прозорими вік- цами просвіти на Дніпро.

Софія зупинилась, з тихим хвилюванням охопила очима весь мальовничий краєвид: і широку ріку із світлими перека­тами, і золотисті піщані острівці, і" далекий протилежний берег, зарослий верболозом.

Густий ліс наступав з того берега на прибережну косу. Жовтень уже торкнувся похмурих дубів. Суцільна стіна тем­них крон узялася червіньковими плямами, верхівки лісових груш палахкотіли під осіннім сонцем гарячим багрянцем.

Знайомі з дитинства рідні місця чомусь викликали сьо­годні в дівчини неясний неспокій.

Глянула на горби, які височіли над рікою. Вони були голі, руді. Ще малим дівчам вона блукала отут з подружками, ку­пались ось у тому загоні з похилою вербою.

Горби видно здалека. З давніх-давен вони стоять самітні, обриваючись стрімкими кручами в Дніпро. Тільки ранньою весною зеленіє на них перша трава, потім гаряче сонце спа­лює кожну билину, суховій випиває останню вологу. Горби здавались схожими на забуті степові могили. (О. Донченко)

ЗИМА

По обидва боки Росі стояли круті горби, поперерізувані й перетяті глибокими, вузькими ярками; і долини, й гори були засипані свіжим білим снігом, неначе лебединим пу­хом; небо було вкрите білим прозорим туманом; через туман лилося срібне тихе світло вечірнього сонця. Надворі було тихо, мертво. На крутих горбах мріяв густий старий дубовий та грабовий ліс, вкритий інеєм.

Понад Россю в лузі стояли рідко розкидані розкішні старі дуби, з рідким розкидчастим гіллям, неначе порозпинали сотні рук на всі боки. Кожна гілка була вкрита широкою, на два пальці смужкою шею. Вузлуваті сучки та гілки стриміли вгору, наче розчепірені пальці рук, висіли вниз, як пазури на пташиних ногах; на сучках, на гілках біліли та світились наскрізь, ніби довгі гусячі пера, з дрібненькими зубчиками, котрі стриміли то вгору, то вниз, то складались пучками, бу­кетами, звішувались униз, переплутувались, перехрещувались чудними взірцями.

За лугом на горах повчався грабовий ліс. Дві високі, ніби фантастичні, стіни лісу обступили білу пухову дорогу; тонке, як чорні нитки, молоде грабове гілля спускалось зверху до самого долу на м'який сніг; дрібний іній обсипав його, ніби тонким пухом та дрібними алмазами; іній блищав, світився, переливався матовим білим світлом. (/. Нечуй-Левицький)

Використовуючи запропоновані вище тексти, проведіть се­мінар на тему: «Пори року в Україні: кожна має свою приваб­ливість». Підготуйте свій виступ.

^ми говоримо ^

В українській мові набагато більше вживаються прис­лівники, ніж у російській, де вони часто поступаються пе­ред конструкціями з прийменниками й іменниками.

^ Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною — завдовжки, завширшки, завглибшки, заввиш­ки, завбільшки, завдальшки, завгрубшки, завтовшки.

«Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чоти­ри й висотою три метри»; «Ставок глибиною подекуди аж до семи метрів прикрашає тепер наше місто, що не має річки». Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді не тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі. Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими при­слівниками: «Роги по аршину завдовжки коли не більш» (О. Стороженко); «Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода» (Леся Українка); «Яма завглибшки була вже двадцять і два сажені» (/. Франко); «Наша річка, хоч і неабияка там завширшки, проте рибу має» (3 живих уст); «Камінь такий завбільшки як де є хата велика» (Казка); «На­мисто було завгрубшки, як моє» (Словник Б. Грінченка)',

«Так завдальшки, як до тієї греблі, сиділи в очеретах дикі качки» (Словник Б. Грінченка).

Отже, для російських висловів длиной, в длину, шири­ной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии маємо українські відповідники — завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід додержуватися в писемній та усній мові.

Російський вислів на расстоянии може передаватись українською мовою не тільки прислівником завдальшки, а часто й прийменником та іменником віддаль (віддалення) або відстань: «Тепер обличчя обох були на відстані яки­хось три чверті метра» (І.Ле); «На відстані пострілу» (Укр.-рос. словник АН УРСР).

^ Зараз, тепер, нині, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки.

Прислівник зараз витискує останнім часом прислівники тепер, нині: «Де гули набої, зараз сміх звучить» (В. Со- сюра)\ «У нас зараз весна» (С. Плачинда). Проте між цими прислівниками є деяка значеннєва різниця.

Українська класика й народне мовлення надають при­слівнику зараз вузького значення: щіеї миті, цю хвилину, негайно«Ходім зараз до матері» (М. Коцюбинський); «Зараз піду» (Леся Українка); а коли мовилося про час; що оце триває, тоді користувалися словами тепер, нині: «Не тепер, так у четвер» (Приказка); «Не той тепер Мир­город, Хорол-річка не та» (77. Тичина). У фольклорі трап­ляються ще й такі прислівники: тепереньки («Ой, колись була розкіш-воля, а тепереньки — неволя» (Нар. пісня); теперечки («Теперечки дивись, до чого він доживсь» (Л. Глі- бов); тепера — відповідник до російського теперича й ниньки — відповідник нынче.

З цих прикладів випливає, що у наведених на початку фразах із сучасної літератури краще було б, якби замість недоречного тут прислівника зараз стояли інші, саме в цьому тексті потрібні слова: «Де гули набої, нині сміх зву­чить»; «У нас тепер весна».

.

^ Під рукою і напохваті.

«Нащо ти ото шукаєш по кімнаті, нишпориш по шух­лядах? Треба щоб усе потрібне було в тебе під рукою», —

М.-л

читаємо в одному сучасному оповіданні, де спиняємо увагу читача на вислові під рукою. Так сказати по-українськи можна, як це бачимо хоч би з такої фрази М. Коцюбинсь­кого: «Багато читаю, бо під руками, велика бібліотека та багато газет та часописів на всяких мовах». Але є ще ук­раїнський прислівник напохваті, що передає те саме по­няття, що й вислів під рукою в переносному значенні: «Ще завидка понаготовляли кожен собі сокиру чи лома, мішки на зерно, налигачі на худобу, — держали напох¹ ваті» (А. Головко).

Не слід забувати це слово в певних випадках, тим біль­ше, що воно таке характерне для нашої народної мови, з якої треба черпати свій практичний словник нашій літературі.

^ Так чи отак?

«Усякі бувають дива. Так ідеш собі лісом, коли бачиш...» — читаємо в одному оповіданні. Усе ніби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної події чи явища, про що мовилося в першому, тоді слово так було б на своєму місці, як це бачимо в творі І. Нечуя-Левицького: «Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло ціле літо толокою». Якщо речення не являє собою логічного завершення щойно сказаного, а висловлює загальні міркування, звісно, пов'язані певною мі­рою з усім попереднім текстом, тоді краще послуговуватися прислівником отак: «Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах» (Панас Мирний).

Ми спинились над цими двома словами, які будучи дуже схожі одне з одним, мають, проте, різні нюанси, тому що раз у раз натрапляємо в художній літературі й публі­цистиці на фрази з початковим словом так замість отак, про яке ніби забули автори. Відбувається це, видимо, підо впливом російських зразків, де прислівник так в аналогіч­них фразах — дуже поширений: «Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали...»

Прислівник отак інколи буває синонімом слів напри­клад, приміром, як це бачимо в першій фразі: «Усякі бу­вають дива. Наприклад (приміром), ідеш собі лісом...»

Із цього видно, що й у наведеному на початку реченні більше пасувало б слово отак: «Отак ідеш собі лісом...», — тимчасом як у таких реченнях «Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в'їхати вже в ліс. Так, це був ліс» відчуваємо, що тут треба поставити тільки слово так.