1. Якщо слова автора стоять пе­ред прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, пряма мова береться у лапки

2. Якщо пряма мова стоїть пе­ред словами автора, то після неї ставиться відповідно кома, знак оклику, знак питання, або три крапки і тирс; слова автора пи­шуться з малої букви

3. Якщо слова автора знаходяться всередині прямої мови, то перед ними ставиться кома, знак ок­лику, знак питання, три крапки і тире, а після ішх — кома і тире, якщо перша частина прямої мови не є закінченим реченням

Правило	Приклад
5. Якщо слова автора всередині прямої мови поділяються на дві частини, одна з яких стосується першої частини прямої мови, а друга — другої її частини, то пе­ред другою частиною ставиться двокрапка і тире, а перше слово прямої мови пишеться S великої букви	«Зараз, — сказав Матюха. По­тім згадав щось і повернув го­лову до жінки: Де там Зінька з кислицями?» (А Головко).
1 .. . ■ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ЦИТАТАХ ТА ДІАЛОЗІ Таблиця 13
Правило	Приклад
Цитати виділяються лапками, якщо цитата супроводжується словами автора, то вона оформ­ляється як пряма мова Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск позначаєть­ся трьома крапками Коли мова діалогічна, то за­мість лапок ставимо тире	Казав пан: «Кожух дам», — та слово його тепле (Нар. творчість). Вовик звернувся до Марії: «Тобі тут, Марійко, здається, не дуже весело буде...» (0. Гончар). Ух, ти — всезнайко! — Фрося легенько штовхнула його під бік, але тут же посерйознішала і до­дала: Яка гарна людина, цей Терен- тій КорнійовичІ (Остап Вишня).

Завдання 128. Прочитайте і спишіть речення. Поставте в них пропущені розділові знаки. Поясніть їх уживання при прямій мові та цитатах.

1. Обступили нашу Ольгу люди Хай щаслива твоя доля буде (Г. Масенкб). 2. Подруженько любесенька Чи бачила мого милого Ой бачила ще й видала Ще й трошечки з ним постояла (Нар. творчість). 3. Ой ходила дівчина бережком Заганяла селезня батіжком Іди іди селезню додому Продам тебе дідові рудому (Нар. творчість). 4. І просилася і моли­лася Пусти мене старий діду На вулицю погулять (Нар. творчість). 5. Ото воно там якраз і було тикаючи назад пу­жалном сказав мій візник отам де стовп (Петро Панч). 6. Мама її ще засміялася гірко Ну що хороше придане дала (М Міщенко). 7. Татко наш працює пояснила вона Покитатко поки й нас... (М. Міщенко). 8. А скільки коштує квітка Не знаю. Спитайте у сонця (.Л. Костенко).

Завдання 129. Прочитайте текст. Поясніть уживання в ньому розділових знаків. Три речення тексту оформіть як діалог.

культура мови, думки, почуттів

Людина створила культуру, а культура людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці і культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створене руками і розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що втілений у народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Належачи до певного соціального середовища, кожна людина, з'являючись на світ, органічно входить у вироблену його співвітчизни­ками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв'язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватись від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ й патріота. Ослаблення зв'яз­ків з культурою свого народу, втрата його мови, нехтування його звичаями негативно позначаються на самооцінці вчин­ків особи, на її ставленні до співвітчизників, до результатів колективної й індивідуальної діяльності. Отже, як бачимо, духовна культура міцно пов'язана з матеріальною культурою. Тому-то наше суспільство, прокинувшись від тривалого інтелектуального сну і приступивши до морального само­очищення, побачило ті болячки, які багато років прикрива­лися бадьорими гаслами і закликами. Не минула увагу суспіль­ства і мовна проблема...

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резер­вуар інформації про світ, насамперед про свій народ... («Куль­тура української мови»)

Завдання 130. Прочитайте текст. Поясніть розділові знаки при діалозі. Переробіть два речення на непряму мову.

український романтик

Якщо па отчій землі збагатилося коло істинних романтиків з «Планети сподівань», «Горлиці» та «Голубих оленів» — до того вельми причетний Олексій Коломієць, поет і драматург.

Пам'ятаю давній наш діалог у редакції журналу «Радуга»

• Що пишете?

• На жаль, офіційний лист, — відповів я.

• Хе-хе, — як лелека, всміхнувся Олексій Федотович і сором'язливо додав: — А я не зміг би такого листа написати, бо всі події звик пропускати через серце.

• Ну то вже драматургія, сцена. Заговорили про поезію, він і тут відкрився ще одною гранню.

• А ви знаєте, я для своїх п'єс віршів не позичаю у поетів, а пишу їх сам. Тихенько мережу.

Дивлюсь на нього, як на Бога, а про себе думаю: з усіх, кого я знаю, він найболючіше відчуває трагедію нашого часу. Батько не розуміє сина, а син — батька. Керівник бреше на­родові, а народ зневажає керівника, все вище й вище, аж до уряду. Хіба це не трагедія?

Шановний Олексію Федотовичу, те, що боліло Вам упродовж багатьох літ, те, що ви розвінчували, що висміювали, призвело до того, що маємо. Ваш біль — прозріння часу. (/. Кирпель)

Завдання 131. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому пряму і непряму мову, поясніть розділові знаки. Якими мовними засобами досягається гумористичне забарвлення тексту?

Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса — мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця — не риса.

Повстала ця риса в чухраїнців з от якого приводу. Вши­вав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Су­неться й кричить:

• Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!

Геп!

• Не треба...

Це значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити.

Тоді виходить: «Не треба».

І от після цього й укоренилася глибоко ця риса в чух- раїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:

• Якби ж знаття, де впадеш, — соломки б підіслав.

Або:

• Якби ж знаття, що в кума пиття...

І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого.

От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. Збудували. А вона взяла і впала. І зразу:

• Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не туди, а сюди будували (Остап Вишня, «Чухраїнці).

Завдання 132. Прочитайте і перекладіть текст з російської мови на українську. Запишіть українською мовою. Визначте, де ужито пряму мову, а де — непряму. Поставте і поясніть розділові знаки при прямій мові.

О ГЛИНКЕ

Он (Глинка) всею жизнью своей оправдал слова сказан­ные еще ребенком Музыка — душа моя писал В. В. Стасов.

П. И. Чайковский назвал Глинку небывалым изумитель­ным явлением в сфере искусства и характеризуя его Кама­ринскую писал в 1887 году Русских симфонических сочине­ний написано много можно сказать что имеется настоящая русская симфоническая школа И что же? Вся она в Кама­ринской подобно тому как весь дуб в желуде! Да! Глинка настоящий творческий гений. (В. Пономарев)

££ к ми говоримо ^

^ Вибирати чи обирати

Здається, між словами вибирати й обирати нема ніякої значеннєвої різниці, кажем-бо: «Завтра йдемо на вибори, де будемо обирати депутатів до Верховної Ради України»; «Депутати обирають із-поміж себе Голову Верховної Ради». Аналогічне читаємо й в українській класичній і сучасній літературі: «А що, хлопці, так обираєте його на ватажка?» (О. Стороженко); «Багатого голову скинули, а обрали за голову чередника» (/. Нечуй-Левицький); «Колгоспники радо обрали тов. Борзила на голову правління» (Остап Вишня)] Поряд із дієсловом обирати інколи вживають дієслово обібрати; «Нам сотника Лясковського, кажу, полковником годиться обібрати» (Б. Грінченко). Скрізь у цих прикладах бачимо дієслово обирати чи обібрати, а не вибрати. Чому? Перш ніж відповісти, наведемо ще кілька прикладів із дієсловом вибирати: «Вибирає злу дорогу» (Я. Куліш)\ «Пугач вибрав дорогу через Криворівно» (В. Гжицький)-, «Не було чого й вибирати на базарі, бо самі вибірки тільки зосталися» (3 живих уст).

Як бачимо, слово вибирати стоїть там, де мовиться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати («От баба вибирає пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи». — О. Іваненко), відокремлювати («Кукіль з пшениці вибирати». — М. Номис), виймати («Бодай дідько очі вибрав!»— М. Номис).

\

Там, де йдеться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, як це бачимо в перших прикла­дах, слід послуговуватись дієсловом обирати (обібрати). Цим словом користуємося ще, коли мовиться про наречену, дру­жину («Та ви, певно, когось уже обрали собі, — так ви й ка­жіть», — Марко Вовчок), покликання, фах («Сам, добровільно, без чужого примусу, обібрав собі спеціальність».— А. Кримсь­кий) або улюблене місце («Сестри обрали затишне місце, вкрите густою травою і квітами». — Л. Смілянський). Із цього погляду в фразах, узятих із сучасної літератури: «З найкращих дівчат на селі він вибрав собі Устю» — краще було написати: «обрав собі Устю», «обрав літературу».

(Б. Антоненко-Давидович)

Завдання 133. Прочитайте текст спочатку очима, потім уголос. Зверніть увагу на розділові знаки. Складіть план тексту. Перекажіть його відповідно до плану. Візьміть з тексту кілька речень і зробіть з них діалог.

наш батько

Оце він і є. Нашому батькові, як мені здається, ще немає вісімдесяти. Здоров'ям він, слава Богу, нівроку: і зварить сам, і попере, і роботу яку коло хати зробить, і взагалі...

Він уже сам забув, коли базарував на цьому базарі, але сьогодні, як бачите, приїхав і тиняється від машин до возів, від возів до лавки і так далі. Очевидно, батько, вибрався зі своїм інтересом: побачити, що люди продають, по яких ці­нах, послухати, про що говорять, яка городська мода пішла на харчі та на одежу, або ж і самому купити що.

Я пригадую, як одного разу до війни, ще наша мати була жива, привезли ми з батьком на цей базар шість мішків огірків. Простояли з тими огірками мало пе до вечора, потім батько розсердився, здав огірки оптом у Райспоживспілку, випив у чайній сто грамів, купив півкіл а тюльки — і по тих грошах за шість мішків огірків...Візьме чи пе візьме? Гляньте, як довго він прицінюється до цих чобіт. Мабуть, візьме, бо по тому, як колупає нігтем підошву — чи добре вичинена — як обмацує халяви, передки, ранти, залазить рукою всередину — чи рубчика якого нема, чи цвях не виліз із підошви,— дістає гроші. Купує. Перев'я­зує мотузком, перекидає через плече і зараз піде купувати морозиво. Точно: бачите, підходить до лотка... Батька нашого хлібрм не годуй, але дай йому морозива або тюльки. Вій

любить морозиво і любить тюльку. Купує. Тепер він буде їсти. Вій не буде його їсти, ходячи по базару. Вій зараз стане ось під цим деревом, де менше людей, і тут почне. Нехай їсть на здоров'я. Ми чекаємо, доки вій досмакує, обгорточку зімне в кулаці, покладе у кишеню, бо нікуди кинути, потім ще раз подивиться на лоток й піде собі з чобітьми через плече по базару далі... (М. Вінграновський)

Завдання 134. Прочитайте поданий текст, дайте йому заголовок. Які почуття він викликав у вас? Яку болючу проб­лему сьогодення висвітлено у цьому тексті? Як ви гадаете, як цю проблему можна вирішити? Свої роздуми запишіть. Знайдіть у тексті пряму мову, поясніть, які розділові знаки використані для її оформлення?

Вона втратила свою першу дитину. Найдорожчу. Не стало маленької донечки. Як жити далі? Кому виплакати своє горе? Адже довкола стільки сліз! Та все ж своє горе болючіше, і ніхто до кінця не відчує, що робиться у твоєму серці. Ніхто...

Ще сама майже дитина — вісімнадцятий пішов — Саша Деревська блукала між людей, сліпа і глуха од відчаю. Блу­кала... аж поки, наче постріл у серце, — погляд голодних, жа­лісних дитячих очей. І враз збагнула, що в тих очах горя ще більше, ніж у неї.

Двоє безпритульних — Тимофій і Дмитро — повернули її до життя: у неї не було доньки, у них не було матері, яка нагодує, пригорне до себе і заколисає.

Потім Олександра взяла до себе шестирічну Ганну, мати якої померла від ран.

А гітлерівці йшли все далі й далі на схід, руйнуючи міста і села, розчавлюючи кованими чобітьми і гусеницями танків людські долі. Рятуючи прийомних дітей, Олександра разом з пораненим на фронті чоловіком Омеляном Деревським ева­куювалася в Куйбишевську область. Але горе, велике народне горе, і тут, вдалині від грому війни, дивилося на Олександру з усіх боків жалісними очима дітей-сиріт. По одному, по двоє вона приводила їх додому, щоб дати їм тепло, хліб і материнсь­ку ласку. Тільки ленінградських дітей, хворих і виснажених, у сім'ю Деревських було прийнято сімнадцятеро.

Ні, вона пе збирала дітей по вулицях і дитячих будинках. Це було не так. Стикаючись вперше і вдруге, вдесяте з горем, якому вже, здавалося, не допоможеш, Олександра Аврамівна якимсь їй одній властивим чуггям розуміла, що оця дитина — її.

п

321

Лідія Деревська — одна з тих дітей, котрих ніхто не на­важився взяти додому («все одно помре»), згадує: «І коли б

я не розплющила очі, вдень чи вночі, завжди бачила перед собою її обличчя. Досі не можу збагнути, як вона встигала, все робити...»

Вижила Ліда, вижив Вітя, якого відігрівали в духовці, ви­жили і виросли достойними громадянами своєї Батьківщини сорок вісім синів і дочок у нерідної матері. Втім, не про кожну рідну матір діти скажуть так: «Мама пломеніла .лю­бов'ю дО дітей»; «Зростали ми в найважчі часи, і жоден не пішов хибним шляхом»_ч «Навіть помираючи, вона турбувалась, щоб усі ми вийшли в люди»; «Досить було її присутності, щоб стало якось світліше, затишніше і впевненіше»; «Мама дуже хотіла, щоб ми всі збагнули одну велику істину: ніколи не може бути щасливим той, хто живе тільки заради себе».

Олександри Аврамівни вже немає серед нас. Вона похо­вана у місті Ромнах, де після війни оселилася велика рідня Деревських. На обеліску напис: «Ти — наша совість* мамо* Ті, хто зробив його, розлетілися по всій країні. Робітники, хлібороби, інженери, техніки, воїни. Сорок вісім доль, що їх благословила на радість і щастя безмірна любов материнсь­кого серця. «Відзначаючи високий материнський подвиг, читаємо в урядовому указі— виняткову самовідданість і патріотизм Деревської О. А., яка усиновила в роки війни 48 дітей різних національностей і виховала їх, присвоїти Де- ревській Олександрі Аврамівні почесне знання «Мати-героїня» (З журналу «Берегиня»)

Завдання 135. Прочитайте текст. Які почуття викликає він у вас? Над якими питаннями розмірковує автор? Чи згодні ви з думками автора? Проведіть дискусію в класі за цим текстом. Візьміть з тексту три речення і зробіть з них речення з пря­мою мовою та словами автора.

Я підвів голову, й раптом дрож пронизав мене. Я побачив угорі кілька приблідлих зірок, безмежну темряву, в якій, наче курява, плавало місячне проміння, гострий запах озимини й зволоженої землі діткнувся ніздрів, — і проста думка, що я живу на цьому світі, що все це бачу й відчуваю, що здатен розуміти й осмислювати, ця думка примусила мене затрем^ тіти від зворушення. З гострою увагою подивився на ло­зинку, яку тримав у руках, — вона приглушено зблискувала, тьмяно яскріли краплини води на її боках. Узяв грудочку землі, розім'яв між пальцями, наче намагався вилущити з неї глибокий, ніким не знайдений смисл; долоні запахли шорст­ким пилом, проклюнувся дух перегною, довго пролежаного в землі, й незотлілого коріння. Зірвав дрібну гостролисту очеретину, помацав її суглоби, понюхав на зламі — війнуло рослинним водянистим соком, а також — затхлістю болота. Все, що оточувало мене, все! по чому я ступав і що бачив, — раптом набуло для мене великої ваги, все мало зміст, про­никнути в який мені було заказано, все мало своє певне при­значення. І я відчув, що перед лицем природи всі ми рівні: і лозинка, й стебло очерету, і грудка землі, і я... Відчув, що не в силі збагнути й самого себе, осягнути своє призначення тут, у цьому світі. Хто я? Навіщо? Пощо? Ким я був мільйо­ни років тому і в якій формі відтворюся згодом, коли втрачу здатність сприймати? І чим були ці поля давно, й чим вони стануть у майбутньому, і як сяятиме нічне повітря геть-геть тоді, куди й зазирнути неможливо? Я вийшов з материнсь­кого лона, але мене могло й не бути, я — випадковість, адже і брат мій, і сестра моя — це вже щось інше, теж збіг випад­ковостей, і всі ми могли бути не такими, отже, нас зовсім могло не бути... (Є. Гуцало).

ТЕКСТОВІ ДИКТАНТИ

Надвечір білгородська дорога нарешті закінчилася. Дріму­чий сосновий бір з шумливими верховіттями густо-зелених, аж чорних но-зимовому сосен, що обступали дорогу з обох боків, враз круто обірвався. Не дуже широка річка перетнула йому дорогу, м'яко відсвічуючись блискітками червоного сонця, що вже сідало за борами. У цьому місці вона робила плавний залом поза пагорбом, обмиваючи його з двох сторін. На узвишші чорнів високий земляний вал, поверх якого щільною стіною стриміли в небо колоди, гостро затесані чорні зубії огорожі відбивалися у дрібних мерехтливих хвильках річечки. Це полишало враження, ніби ріка наставила на вер­хівця із Києва свої гострі чорні списи.

Круті обривисті береги річечки спадали чорними сму­гами у плесо води. Ніби в ній була розлита уздовж берега рідка смола. Оце й була славнозвісна річка Ірпінь. Тиха, спо- кійно-лінькувата влітку і восени.

А навесні вона бурхлива, широковода, розсуває доокруж темні соснові бори, затоплюючи переліски й чагарники на узліссях. Хто і коли дав цій річці отсю дивну і незрозумілу назву — Ірпінь? Може, ще скіфи або печеніги, а може, турки чи берендеї так прозвали, передаючи у своїй мові її гнівний характер? Скільки народів пройшло через її води за багато віків! Йшли та йшли вони через поля, ліси і ріки землі сло- в'яііської. Часом залишали їм свої імена. Самі десь у безвісті зникали. А річки тихо илипули своєю дорогою но руській землі, як і справіку. Залишалися тут люди, що городили гради на їхніх берегах, будували засіки, селились оселищами... (Р. Іванченко)

БАБУСИНА НАУКА

Гумор такою ж мірою відображає духовний світ народу, як його пісні, казки, легенди. Український народний гумор — образний, добре приперчений, оптимістичний, необразливий, викликає посмішку, а ие брутальне «ги—ги».

«Як спалось? Чи сухо всталось?»— запитувала мене малу ранком бабуся. Якщо я довго затримувалась у ванній, прика­зувала; «Не мийся так довго, бо станеш біла-біла, ворона по­думає, що сир, і вкраде». Коли я сумувала, радила: «Бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву». А ще зичила: «Дай тобі Бог здоров'я в ручки, в ніжки і в животик трішки».

Від баби Люби почула я такі розповіді. Везуть помираю­чого від голоду на цвинтар, а назустріч йому стара: «Чоло­віче, візьми сухарик, з'їси та й одужаєш». А він у відповідь: «Та це ж треба води накачати, та наносити, та сухар роз­мочити... Поганяй до ями!» Пообіцяли мужику: скільки землі обійде, стільки йому дістанеться. Bin ішов, потім біг, а па­даючи знесиленим, простяг руки вперед: «І це моя»

Пам'ятаю бабусині приказки: «Дай Боже нашому теляті вовка з'їсти», «Не дай Боже свині роги, а мужику папства» і улюблену — «Що громаді, те й бабі». (/. Ганюкова)

Завдання 136. Прочитайте вірш, порівняйте українські рядки з російськими. Візьміть кілька рядків свого улюбленого вірша російською мовою й спробуйте перекласти його на ук­раїнську мову.

ЩО КАЖЕ ЩУЦІ КІТ?

Що каже Щуці Кіт у байці гострослова, великого байкописа Крилова? Ви нам'ять не напружуйте, бо далі я наведу рядки в оригіналі: «Гляди, кума, чтобы пе осрамиться, Недаром говорится, Что дело мастера боится...» Цікаво, друзі, як би це ми з вами сказали українськими словами?

Подумайте, хтось, може, з вас відтворить? У мене так до Щуки Кіт говорить: «Не осоромся, кумо, будь ласкава, Недарма ходить слава, Що мастака боїться справа...»

(Д. Білоус)

Завдання 137. Прочитайте вислови. Поміркуйте над ними і прокоментуйте. Візьміть кілька прислів'їв, об'єднайте їх однією темою і напишіть на цю тему невеличкий твір-роздум.

Добре ім'я — найкраще багатство.

Батьком-матір'ю не хвались, а хвались честю.

Бережи честь змолоду.

Сумління — найкращий порадник.

Добре роби — добре й буде.

Добро довго пам'ятається, а лихо ще довше.

Хто людям добра бажає, той і собі має.

Доброму скрізь добре.

Добре діло роби сміло.

Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся.

До доброї-криниці стежка утоптана.

Світ не без добрих людей.

З ким поведешся, того й наберешся.

Не одежа прикрашає людину, а добрі справи.

Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе.

Коли тебе добрі люди шанують, шануйся і сам.

Не міряй всіх па свій аршии.

QЗапитання і завдання для повторення у

1. Як може бути оформлена пряма мова?

2. Які розділові знаки ставимо, якщо слова автора знахо­дяться всередині прямої мови?

3. Що таке цитата?

4. Чим цитата відрізняється від цитації?

5. Які розділові знаки ставимо у цитатах?

6. Як може бути оформлений діалог?

7. Які розділові знаки ставимо у діалозі?

Хема і і