Розділові знаки при уточнюючих та пояснюючих членах речення

Уточнюючі та пояснюючі члени речення в усному мов­ленні виділяються паузами, а на письмі — комами і тире.

Таблиця 10 Правило

Приклад

Комами відокремлюються Уточнюючі та пояснюючі члени речення, які пов'язані з уточню­ючим словом інтонаційно та спо­лучниками або, а саме, тобто Уточнюючі обставиш! (крім до- пусту) Тире ставиться Коли підмет і додаток уточню­ють або пояснюють прикладки Якщо уточнюючим є присудок Коли пояснюючі члени речен­ня приєднуються без сполучника Якщо уточнюючим є узгоджене означення Уточнюючі й пояснюючі члени речення не відокремлюються Коли не виділяються ні пау­зою, ні змістом Якщо обставина чи означення мають уточнюючі чи пояснюючі члени речення 3 ширшим ЗМІСТОМ|

Туди, де мій дім, і хочу я летіти (Б. Олійник). Тут, біля меморіалу, зібралися колишні воїни (3 газ.). І на плантаціях нашого головного хліба — озимини — роботи нині вистачає (3 газ.). Від вибухів у вухах шуміло — ревло, гуло і гупало (3 газ.). У людини одна турбота — ду­мати про хліб (Панас Мирний). , Воювати довелося на землях сусідньої — Естонської — республіки (3 газ.). У шкільному садку за вигоном чорніли руїни маєтку (А Головко). У Черкасах на Пагорбі Слави, над самим Дніпром, відкрито меморіальний комплекс (3 газ.).

Завдання 87. Прочитайте і спишіть речення, іюставте в них, де потрібно, розділові знаки. Підкресліть члени речення з уточнюючим та пояснюючим значенням.

1. В долині край лісу висить синя імла (М Коцюбинський). 2. Бувають поети і великі поети творчість яких пролизана одною головною ідеєю одним улюбленим образом одною я сказав би мелодією (М. Рильський). 3. Від мами я позапису­вав і вивчив напам'ять немало пісень в тім числі також пов­ний весільний цикл (/. Франко). 4. Отут в низенькій цій хатині моя любов жила колись (А. Малишко). 5. Ніч була темна аж чорна (М. Коцюбинський). 6. А десь далі на південь мріє залита сонцем заплава (О. Гончар).

Завдання 88. Напишіть п'ять речень з уточнюючими та п'ять з пояснюючими членами речення. Поясніть розділові знаки.

Завдання 89. Прочитайте і спишіть речення. Поясніть, чому в одних випадках уточнюючі члени речення відокремлюються комами, а в інших — ні. Визначте функцію кожного уточнюю­чого члена і вкажіть, на яке питання він відповідає.

1. Десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім (С. Васильченко). 2. Далеко за річкою блиснуло щось (М. Ко­цюбинський). 3. Минаючи убогі села Понаддніпрянські неве­селі, я думав... (Т. Шевченко). 4. Село оповіге вранішнім ту­маном, ще дрімало в долині (М. Стельмах). 5. Там, далеко, на Вкраїні, сяє сонечко ясне (Я. Грабовський). 6. Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро (/. Нечуй-Левицький).

Завдання 90. Перекладіть з російської мови на українську. Знайдіть у тексті уточнюючі чи пояснюючі члени речення. По­ясніть їх уживання та розділові знаки.

ЛИВЕНЬ

Дождь начался, когда рассвело. Ветер, пробуя силу, вол­ной пробежал по пиве, пригнул одинокую березу у оврага и вдруг взметнул столбы пыли, расстелил до земли хлеба и трепетной дугой выгнул березу. Упали первые крупные и тя­желые капли, глубоко пробивая пухлый слой пыли, разбрыз­гиваясь на лицах, на руках.

Капли падали все чаще и чаще, пошли мелкой трясучей дро­бью, потом разом хлынул ливень, проливной и неукротимый. Взрыхленная земля набухла и почернела. Ливень шумел по ко­согору, а люди не уходили с поля. Промокшие и счастливые, они делали все возможное, чтобы задержать воду. (Г. Николаева)

ТЕКСТУАЛЬНІ ДИКТАНТИ

«ОТ І КІНЕЦЬ ЙОГО СТЕЖЦІ...»

Поглянув униз, на широкі заплави Дніпра. На синє без­межжя лісів. Благодать Божа! Краса землі-матері...

За цією кручею, на якій він стоїть, Дніпро-ріка круто по­вертає праворуч і ховається в зелено-імлистих хвилях лісис­тих пагорбів. Під ногами — крутопадь високого берега. Дикі чагарі й запусті. А над головою — високе синє небо. Шарпає вітер, жене білі хмари. Купчасті волохаті хмари. Низько пли­вуть вони над дніпровими схилами. Черкають м'якими кри­лами бані храмів і верхів'я тополь. Ніби жадають підхопити з собою й отця Нестора, великого грішника земного, аби воз­нести над світом. Над усією весняною землею, яку він так гаряче любив, яку палко жадав засіяти добром і мудрістю. Отож чоловік і грішен тим, що вірить у неможливе. Бо те одному лише Всеблагому дано!

Іще гріх єдин знає за собою: любить милуватися красою. А може, се і не гріх, бо усяка ліпота — творіння Духу Божого... Тому вона і заспокоює його знівечене серце й розбурхані мислі.

Що є ницішого в людині за суєту людську? Подивися, чоловіче, довкола себе, на оцей безмірний і вічний світ, і ти збагнеш свою велич і мізерність своїх жадань. Що ти єси під небесами? Бистрогаснуча іскра, миттєвий кволий спалах. Не здатен він освітити землю ані серцем, ані мислію, ані словом. Для того ще потрібно, аби довколишні вміли дослухатися до твого слова, а не до пихатої гордині чи до свого нікчемного страху... (Р. Іванченко)

ВЕСНА У СТЕПУ

Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на Південь і стигне там голубим маревом; суворою лінією сто­ять на ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що шаблею та мушкетом бо­ронило оці степи від ворожих навал. Весною могили обо­рюють, і ціле літо зеленіють вони густою пахучою травою; росте на них подорожник, біленькі невісточки, чіпкий спориш, розкішний, з гіркуватим чадним смородом полин, колючий, з могутнім стовбуром і мохнатою червоною квіткою будяк, скромні, лагідні незабудки, нерозлучні брат-і-сестра. Весня­ними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, го­лублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що, мов червона діжа, викочується із-за мовчазних могил і фарбує стен у гус­то-малиновий темнуватий колір. І хто може підслухати, хто роз­гадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то про­мовляла тихим жалем, і під той сум, під ту жалобу схиляв норубаиу, в шрамах, голену, з буйним оселедцем, голову старий козак та згадував вірне їовариство, що полягло десь під Кафою. Золота норохівішця місяця, вистромившись із-за мопіл, поро­шила трави голубим пилом, і здавалося козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржугь чиїсь копі, і вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін щабель, і не сиділося старому, не їлася йому саламата, свербіла рука до шаблюки, до бою кликало серце. (Григорій Тютюнник)

Я к ми говоримо ^

У Дружки, товаришки, друзяки, товариство, компанія

«А потім знову зустрівся з дружками, і все пішло по- старому: п'янки, гульня, дебоширство», — читаємо в газеті і, поки не згадаємо російського слова дружок — дружки, не можемо добрати, про що йдеться. Адже в українській мові є тільки слово дружка, що означає «подруга або мо­лода дівчина, яка бере участь у весільному обряді»: «Ой хвалилася гречаная панна своїми косами перед дружками» (Матеріали П. Чубинського); «Уранці йде Олеся дружок збирати» (Марко Вовчок). Російському дружок, що має іронічний відтінок, відповідає товаришок. «Що ж це твій товаришок — такий, наче причмелений?» (Із живих уст). Коли йдеться про кількох людей, можна ще користуватися словами товариство («Веселе товариство». — О. Сторо- женко), компанія («Злі компанії і доброго чоловіка зіпсу­ють». — М. Ііомис).

Із цього виходить, що у газетній фразі треба було на­писати: «А потім знову зустрівся з товаришками (або — зі своїм товариством, зі своєю компанією), і все пішло по- старому...»

Є ще українське слово друзяка, якоюсь мірою воно теж відповідає російському дружок, а ще більше — російському дружище: «Є ви товариші, друзяки? Собаки, а не товари­ші!» (Панас Мирний).

(Б. Антоненко-Давидович)

Завдання 91. Розіграйте діалоги, вживаючи слова: дружки, товаришки, друзяки, товариство, компанія.

Завдання 92. Прочитайте слова. Поставте в них наголоси. Складіть з цими словами речення і запишіть.

Мабуть, майстер, майстерність, майструвати, козак, козацтво, кожух, кобзар, колосся, завоювати, заборонити, зайвий, зайня­тий, запрошувати, заспівати, зачекати.

Завдання 93. Поясніть значення слів. З виділеними словами складіть і запишіть речення з відокремленими членами.

Морозить, смеркає, дощить, замело, пече, дрібниця, до­схочу, збіжжя, збірка, зведення, звечора, звичай, запашний, заясніти, згодом, зілля, квилити, капці, лоша, третина.

Завдання 94. Прочитайте нари слів. Виберіть із запропоно­ваних варіантів правильні і запишіть.

Безперечний — бесперечиий; спочатку — зиочатку; справді — зправді; емалювати — змалювати; счинити — зчинити; свести — звести; сшити — зшити.

Завдання 95. Прочитайте текст. Доберіть до нього заголовок. Визначте основну думку тексту. До якої лексики належать ви­ділені слова? Випишіть з тексту два речення з відокремленими уточнюючими чи пояснюючими членами.

«А козак козачий звичай знає, келеном по ребрах торкає»,— співається в українській народній думі. Келеп — то ручна зброя в Запорізькому війську, котра використовува-лася, щоб поці­лити ворога у рукопашному бою. Дерев'яна ручка завдовжки з аршин закінчувалася па одному кінці залізним молотком з тупим обушком і гострим носком. На другому кінці ручки були дві дірочки для ремінної петлі. З її допомогою келеп одягався на руки, при згині ліктя, "або кріпився до луки сідла.

На озброєнні запорізьких козаків у XV—XVI століттях були гаківниці — довгі, важкі фортечні рушниці з гаком па прикладі. Свою назву воин дістали від слів «гакати», тобто стріляти, або «гак» тобто гачок, за який ця зброя підвішува­лася до кріпосної стіни. «Як понесуть товариша в новую світлицю, загомонять самопали, гукнуть гаківниці», — читаємо у Т. Г. Шевченка.

Кожний запорізький козак мав при собі і чотири пістолі (пістолети), два носив за поясом, а два — у шкіряних кобу­рах, пришитих ззовні до шароварів. Цю зброю, онравлеиу в золото і срібло, завжди тримали у чистоті, за що вона дістала назву «ясної». (З жури.)

Завдання 96. Прочитайте та поясніть зміст прислів'їв та при­казок. Напишіть невеличкий твір, використавши в ньому при­слів'я та приказки, що найбільше вам сподобалися.

Починай життя, поки молодий. Який порядок у себе за­ведеш, таке і життя проведеш. Які люди, таке і життя буде. Будем жить, як набіжить, живі у яму не полізем. Живи просто, проживеш років зо сто, а будеш лукавить, лихий тебе зада­вить. Живемо — не тужимо, нікому не служимо. Мається, як горох при дорозі: хто не йде, той і вскубне. Живи сам і ін­шим не заважай. Живи так, щоб тобі було добре, а другим ще краще. Жили люди до нас, будуть жити й після нас. З ким поведешся, того і. наберешся. З ким жить, того не треба гнівить. Кому добре живеться, у того й півень несеться. (Нар. творчість)

Завдання 97. Прочитайте українську козацьку пісню. Які почуття викликає у вас ця пісня? Які художні засоби вико­ристані? Яка одвічна проблема в ній порушена? Знайдіть відо­кремлені члени речення та поясніть розділові знаки в них?

ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ

Гомін, гомін, Гомін по діброві, Туман поле, покриває. Туман поле, поле покриває, Мати сина виганяє: «Іди, сину, іди, сииу, Пріч од мене — Нехай тебе орда візьме, Нехай тебе орда візьме!» «Мене, мати, мене, мати, Орда знає — В чистім полі об'їжджає, В чистім полі об'їжджає.» «Іди, сину, іди, сину, Нехай тебе ляхи візьмуть, Нехай тебе ляхи візьмуть!» «Мене, мати, мене, мати,

Ляхи знають — Пивом-медом напувають, Пивом-медом напувають». Гомін, гомін, Гомін по діброві. Туман поле накриває, Мати сина призиває: «Вернись, синку, Вернись, сипку, Додомопьку — Змию тобі головоньку, Змию тобі головоньку!» «Мене, непе, мене, непе, Змиють дощі, А розчешуть густі терни, А висушать буйні вітри!

»Завдання 98. Прочитайте і заішшіть думку письменника. Прокоментуйте її і продовжіть.

«Життя як життя. Коли й допечуть тобі до живого, а по­тім глянеш... твою ж таки роботу видно... Недарма, виходить, живеш» (О. Гончар).

Завдання 99. Прочитайте текст. Доберіть заголовок до ньо­го. Які гуртові порядки існували у війську Запорізькому? Які елементи ґречності у взаєминах козаків ви можете назвати? Чи є в тексті уточнюючі та пояснюючі члени речення? Якщо є, назвіть їх і поясніть розділові знаки.

Давнім зразком майже ідеальних взаємин, так званих «гур­тових порядків» є Запорізька Січ. В одному з описів «січового стилю» мовиться: «Склад, організація і взаємні відносини учасників завжди зазначені тільки в словах. Всі члеии — гос­подарі рівні між собою, а відносини молодших до старших і навпаки мають родинний характер». Звідси й термінологія цих відносин майже родинна: адже побутують такі звертання, як батьку (гетьмане), діти мої, братгя, братове тощо. У зарубіж­них дослідників нерідко зустрічаються згадки про «цілий ко­декс ввічливості» і козаків, і української шляхти.

Михайло Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії Ук­раїни» так описує «рицарство війська Запорозького»: «...В пов- новласті, виданій послам козацьким для переговорів з цісарем, зве себе військо «вільним військом Запорізьким». Самі себе козаки звуть «товаришами», а ціле військо — «товариством». З польської сторони по-гречпому звуть козаків «молойцями», або «панами молойцями». На чолі війська козацького стоїть виборний старшина, котрого в звичайній мові звуть гетьманом. Правительство ж зве їх звичайно «старшими» — «старший війська запорозького», такий ніби офіціальний титул. Хмель­ницький перший одержав офіціальний титул гетьмана, а перед тим належав сей титул тільки найвищим вождям польського й литовського війська». (З жури.)

Завдання 100. Прочитайте тексти і підготуйте за ними доповідь на тему: «Де козак, там і слава». Складіть тези одного з текстів.

ЗАПОРІЗЬКА РЕСПУБЛІКА

Головною характеристикою Запорізької республіки був щирий демократизм, що випередив Європу на цілі століття. Вій виявився у нас годі, коли по всій Європі люди зачиня­лися від шляхтичів, а всі інші вважалися або напівлюдьми, або-таки двоногим робочим скотом. Отож, коли в Європі відбувалося різке класове розшарування, з одного стану до другого не було доступу, то на Запоріжжі всі вважалися рів­ними, товаришами, браттями з однаковими правами і обо­в'язками для всіх мешканців запорозької землі. В Європі були писані закони, а на Запоріжжі — лиш «право звичаєве», кот­рого всі мусили слухати, бо мало воно за собою сильну ек­зекутивну владу.

Було лише два сдова, котрі робили запорізьку землю симпатичною для кожного, хто прибував до неї: воля і рів­ність. Та не можна розуміти волі так, що кожному вільно було робити все, що йому подобалося. Це був не анархізм. Хто сповнив узяті на себе обов'язки, той мав волю. А рівність була у тому, що там не було ні пана, ні слуги. Шляхтич гер­бовий, який прийшов на Запоріжжя, мусив жити в братерстві і рівності зі своїм колишнім підданим. (А. Чайківський)