Приклад

щось, будуватись(ся), що­найкращий, якнайкращий

абихто, деякі, ніскільки, якийсь

мовби, нібито, тобто, отже, теж, авжеж

ну, за, ще, хоч, ось

тому ж то, казна в чому

таки знав, таки вона

хіба що, дарма що, ні з ким, де про когось

сказав би, лилася б, виходь же, але ж

тільки-но, пішов-таки, співай-бо

хто-исбудь, казна-який, хтозна-скільки

... _ •<•.*.

. • .jSfcXite• Ша^І'І^тіШ 8- &ЩХ Ш

. -5чЯ ■Ч'ЇЖ'У ігІЛУЧ^ • її: f-

у.'г :і-f*■ І ' '

^Viv^ і -Л' .••Л'ід'.'.л ; .. ^н^-л

Правопис часток

- . 'і- ^ іфс

Таблиця 22

Словотворчі частки казна-, хтозна-, будь-, нсбудь- з прислівниками та неоз­наченими займенникам

и

201

200

Завдання 275. Прочитайте. Випишіть слова, розкриваючи дужки, спочатку ті, які пишуться разом, потім — окремо, і, нарешті, через дефіс. Поясніть їх правопис.

Тільки(б), (той)таки, що(ж)до, (а)все(ж)таки, будь(що), хіба(що), але(ж), тоб(то), де(в)кого, а(ні)когісінько, (ні)скільки, ось(де), тоді(то), (будь)чийого, де(то), ходи(но), коли(ж)то, де(б)то(не)було, все(таки), а(ні)ні, аби(коли), адже(ж), каз- на(з)ким, а(вже)ж, де(ж)таки, де(в)чому, (що)хвилини, (ні)чош, дарма(що), наче(б)то, будь(що)будь, десь(не)десь, будь(на)якім, ані(мур)мур, звідки(не)будь.

Завдання 276. Прочитайте і запишіть речення, розкриваючи дужки. Поясніть написання часток.

1. Почекай(ио), дівчино, ще(й) для тебе троянди весни роз­цвітуть (В. Сосюра). 2. Я хотіла(б) людям для підмоги у кожну мить подати голос свій (В. Ткаченко). 3. Гукати в минуле — да­ремна турбота, гукати у майбутнє — хто(небудь) почує (О. Під- суха). 4. То(ж) було і солодко й незвично у твоїх очах читать грозу (В. Симоненко). 5. А ті(ж) то гуси, гуси-лебедята, та(й) узяли підпасків на крилята, та(й) у хороми царські занесли! (Л. Костенко). 6. Я зрозумів в труді(таки), що крила мрії — дві руки (М. Нагнибіда). 7.0, як(би) то листя, листя не жовтіло, о, як(би) то серце вічно зеленіло (В. Сосюра). 8. Отакий(то) наш отаман, орел сизокрилий (Г. Шевченко). 9. Вона не терпіла будь(якого) бруду (О. Гончар).

Завдання 277. Беручи слова з першої і другої групи слів, утворіть і запишіть усі можливі частки. Поясніть їх правопис. Зверніть увагу на наголос.

1. Хто, скільки, трохи, як, небудь, вона, раз, де-небудь, казна-як, в чому, то, що, ніж, а, ким, хтось, коли, авже, хіба, дарма.

2. Аби, хтозна, ані, би, таки, як, казна, не, мов, поки, же, ні, сь, ж, за.

Завдання 278. Складіть речення із запропонованими слова­ми так, щоб в одному випадку вони були частками, а в друго­му — самостійними частинами мови.

Було, бувало, просто, все, може, як, також, щоб, дарма.

Завдання 279. Спишіть частки, розкриваючи дужки. Пояс­ніть правопис часток, з виділеними складіть речення.

(Як)слід, десь(то), (де)небудь, аби(де), (що)року, (щомі­сяця, (аби)куди, (аби)як, (як)найкраще, таки(знав).ПРАВОПИС ЧАСТКИ НЕ-

Таблиця 23

¹: ■:■."."

Правило

Приклад

Частка НЕ пишеться разом

1. Якщо слово без частки не- не вживається:

іменники

• ■

прикметники й дієприкметники

ІІ'Г ! і і г * -:

дієслова прислівники

2. Якщо з додаванням частки не- утворю­ється слово з новим (часто протилежним) значенням

3. У складі префікса недо-, що надає зна­чення неповноти якості:

іменниках

дієприкметниках, що перейшли в прикметники

дієсловах

2. З дієприкметниками, якщо дієприкмет­ник є означенням і не має при собі пояс­нювальних слів

3. Якщо при дієприкметниках і прикметни­ках є слова вельми, дуже, ішдзвичайно, надто

4. З частками

5. Із займенниками

6. Із сполучниками

Частка НЕ пишеться окремо

1. З усіма частинами мови, якщо вживається для заперечення дії, ознаки предмета: іменниками

небога, невістка

немовля;

недбалий,

несказаний,

ненаситний,

невгасимий;

неволити, ненавидіти,

неславити;

недаремно, недарма,

негайно, нехотя,

несказано

недовіра (підозра), небезпека (загроза), неволя, недруг

недогляд,

недосяжність, недоук;

недооцінений,

недовиконаний,

недокритий;

недобачити,

недоважувати,

недоказувати

нерозроблені питання, иедосказані слова, недооцінений виступ

надто неуважний студент, надзвичайно невеселий день, дуже недобрий вчинок

нехай, невже

неабихто, неабиякий

немов, немовби* незважаючи на, немовбито, неначе, неначебто

він мені не брат

;** ^м млт .мояй^уа -і эджафт Ж і Закінчення табл. 23

Правило ..■ ;	——а— Приклад
дієсловами .	ііе співає, не малює,
; . ЗГС :.f ' ■ ■ ■■■..■: ... г . Ц	не пише;
дієприслівниками	не пишучи, •;
ц \> І,: -.' ■.-• :	не малюючи,
прислівниками	не читаючи; не близько, не довго, не високо;
прикметниками	не синій, не Гарний,
	не високий
2. Із займенниками, числівниками та служ­	не такий, не п'ять,
бовими словами	не до ладу, не тільки,
.V>V. ■ ' і-'■ f '• •• > ' Г • . .: - . • ...	не п'ятнадцятий, не до речі
3. Із дієприкметниками:
•коли є протиставлення чи залежні слова	не виконане мною завдання, не сказане, а написане слово
•якщо дієприкметник виступає присудком	проблеми не вирішені, картина не намальована

Завдання 280. Прочитайте і спишіть слова. Напишіть не­разом або окремо, розкриваючи дужки. Поясніть правопис.

(Не)дорога, (не)абищо, (не)пекучий, (не)густо, (не)моя, (не)твоя, (пе)той, (не)час, (ие)любов, (ие)благоііадіишій, (не)(до)речі, (иё)боязкий, а сміливий, (ие)зваиий, (пе^иависть, (пе)начебто, (не)легко, (ие)врожай, (ііе)надійний, (не)там, (не)дружиий, (ие)звичний, (не)сподівапе рішення, (пе)дослід- жений, (ие)звичио, (не)доїдає, (ие)керована.

Завдання 281. Запишіть десять слів, які без частки не- не вживаються.

Завдання 282. Запишіть десять слів, які пишуться з часткою не- тільки окремо.

Завдання 283. Прочитайте текст. Запишіть його українсь­кою мовою. Зверніть увагу на правопис часток.

НЕЗАБУДКИ

Цветок этот, пожалуй, из скромных скромный, не выби­рает себе лучшего места, не выпячивается, не бросается в гла»а, Как, к примеру, ромашка, медуница, иван-чай.

Где сырая ложбипочка, где овражек с ручейком, там и не­забудки...

Незабудки... Имя-то какое ласковое! Заслужил. Цветок этот о пяти лепесточках, синь-синью, неба попежнее, а в са­мой серёдке — желтое сердечко. Незабудки не выгорают, не выцветают, не тускнеют на горячем солнышке лета. Свече­ние от цветка, который и размером-то с ноготок ребенка, легкое, чистое, доверчивое. Поглядишь — и не забудешь. В цвет­ке этом как бы совмещены и красота, и простота, и вечность. (Ю. Бочарников)

Завдання 284. Прочитайте і запишіть речення, розкриваючи дужки. Правопис частки не- поясніть.

1. Язик — (пе)мов двосічний ніж, він крає без розбору. Хто стежити за ним (пе)звик, тому від нього горе (Нар. твор­чість). 2. (Не)чутиими кроками увійшли в село заношені при­смерки (С. Смілянський). 3. Слово, моя ти єдиная зброє, ми (не)повилпі загинуть обоє (Леся Українка). 4. Хто (ие)вміє ро­бити, любить поговорити (Нар. творчість). 5. Краса — лиш ві­дображення земного у (не)земному дзеркалі душі! (І. Жиленко).

ПРАВОПИС ЧАСТКИ ///-

Таблиця 24 Правило і	——цт ( ., , Приклад
Частка III- пишеться разом Із словами, які без неї не вживаються Із заперечними прислівниками Із заперечними займенниками, якщо після частки пі- відсутній прийменник Частка ///- пишеться окремо 3 усіма частинами мови, якщо вона запере­чує наявність дії чи ознаки предмета !	нікчемний, нісенітниця, ніяковий нітрохи, ніколи, ніскільки нічий, ніякий, ніщо пі морс, ні синій, ні близько, ні читати, ні писати, ні високо

Завдання 285. Прочитайте і спишіть сполучення слів, роз­криваючи дужки: спочатку ті, у яких частка ні- пишеться окре­мо, а потім — разом. Поясніть правопис частки ні-.

(Ні)иа крок; (иі)в п'ять (ні)в десять; (ні)душі; (иі)те (ні)се; (пі)іуди (ні)сіолн; (пі)сіло пі виало; (ні)чий, (ні)кчемнпй.

Завдання 286. Прочитайте і спишіть слова. Напишіть ні- зі словами разом чи окремо. Правопис поясніть.

Ні(до)чого, (пі)звідки, пі(з)ким, иі(в)кого, (иі)чий, (ні)нащо, (ні)куди, (ні)один, (ні)так(ні)сяк, (ні)ш.

Завдання 287. Прочитайте і спишіть речення, розкривши дужки. Підкресліть слова з часткою ні-, поясніть правопис.

1. Життю — (ні)кінця, (ні)начала (Б. Олійник). 2. У його мові — (иі)кнслоти, (ні)солі (Нар. творчість). 3. Вона його (ні)словом (не)вкорила (Л. Костенко). 4. Сум'яття огорнуло його таке, що (не)міг навіть (ні)чого сказати (Я. Загребель- ний). 5. Василині здавалося, що вона десь заблудилась вночі в темному лісі, блукає між деревами і (не)може (ні)як знай­ти стежки (І. Нечуй-Левицький). 6. (Не)скори гь серця (ні)зло- ба, (иі)туга... (Я. Скунць). 7. (Ні)що (не)промина і (пе)зника (7. ЖиленкО). 8. Майбутнє спочатку почати (иі)коли ие пізно (А. Кичинський). 9. Люлі, люлі, дитино, заспи, мій синочку, (пі)вроку (А. Малишко). 10. (Ні)де (пе)видно (ні)живої душі (І. Нечуй-Левицький). 11. Слово без діла (ні)чого (не)варге (Нар. творчість).

Словниковий диктант

Абихто, щонеділі, щось, колись, аби з ким, пі з ким, ні з якими, що ж до, все ж таки, де про що, щонайсильніший, якнайбільше, іієвжє, вже, якраз, майже, хай, тільки, нібито, неначебто, тобто, якби, немовби, ось, саме, лиш, аякже, атож, начебто, іди-бо, тому-то, хтозна-скільки, де-небудь, хтозна в якому, деякий, чимало, чималенький, дедалі, ніби, будь-що, не чотири, недалеко, ні добрий ні злий, ні те пі се, ніякий, нічий, ніскільки, нізвідки, піпаїцо, ніяк, нікчемний, нівелю-вати, друг — недруг, ненавидіти, неук, негайний, не до вподоби, неволити, неначе, нехай, недоречність, так-от, щоразу, анізащо, абиде, пеждапо-негадано, недорід, несказаний, неза­баром, немовля, негарно (погано), недогляд, ніяково, ніяко­вість, ні до кого, ні риба ні м'ясо, ні світ пі зоря.

ТЕКСТУАЛЬНІ ДИКТАНТИ БІЛА ЛІЛЕЯ

Я сидів на зеленому килимі моріжка біля плеса, дивився у воду і ніяк не міг відірвати свого погляду від казкової кар­тини. иіо відбувалася наяву, дихала і рухалася поруч зі мною.

Перед моїми очима, біля ніг, було перекинуте у воді небо з рожевими пухнастими хмаринками, а в ньому — високі куче­ряві дуби, стрункі і горді сосни, густі верби. З берега у воду зазирали, мов малі діти, кущі ліщини та верболозу.

Плесо здавалося бездонним, як і саме небо.

На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей.

І раптом я побачив серед жовтих одну білу лілею. Вона схилила свою білу голівку, ніби втомилася, і вільно лежала на воді. Її зелені черенці — як добрі ласкаві руки, що обе­режно і турботливо тримали вінчик білих пелюсток.

Кожна пелюсточка була окремо від інших, але всі разом вони утворювали таку дивовижну гармонію форм і фарб, що не можна було відірвати очей.

Ця біла лілея була немов ясний вогник серед темної ночі, немов єдина зірочка в синьому небі, немов миле обличчя серед інших байдужих тобі облич. (За Д. Ткачем)

ВЕСНЯНІ КВІТИ

Першими серед квітів з'являються проліски. Пролісок — квітка ніжна, але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже крізь весняну ніздрювату спігольодову скоринку пнеться цупкий паросток.

Сьогодні це біложовтуватий хвостик, завтра це біло-зеле- иа гостриця, післязавтра це вже довгий зелений листок з тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою кашкою. І квітів ви­зоріє так густо, що земля знову стає білою від рясного хо­лодного цвіту.

І негайно ж заквітовує ряст. Це вже весна. Квіти рясту фіалкові — теплі і сонячні.

І хоча квіти ще тверді, напружені, готові протистояти хо­лоду і негоді, — їх дух уже ніжний, теплий, весняний. Вони вже пахнуть.

Потім з'являється жовтий козелець. Це вже повна весна. Квітка гаряча, як сонце. Вона м'яка і ніжна. Дух від неї йде не сильний, але це вже аромат. І росте козелець уже не з чорної землі. Довкола нього вже не тільки торішнє пріле листя, а й зелена трава. Над козельцем схиляється зелена брость і молода парость.

І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт.

Густим килимом укривають теплу землю фіалки. Вони пахнуть ніжно, радісно і хвилююче. Винростовує свої м'які волохаті пелюстки тихий сон. Стрімко зводяться легкі тремт­ливі дзвіночки. Все затоплює, все захоплює, все вкриває войовничий, невідступний, швидкий барвінок. Надходить літо. (Ю. Смолич)

к ми говоримо J

^ Ж (же), а, бо, но.

Частка ж (або якщо попереднє слово кінчається на при­голосний, же) в одних випадках відповідає російській част­ці же, як ось, приміром, у приказці «За моє жито мене ж і бито», в інших — ні. Скажім, у фразі «Та ти ж сам бачив» частка ж більше відповідає російському слову ведь: «Да ведь ты сам видел». Бувають випадки, коли в українській фразі краще поставити сполучник а, хоч у відповідній ро­сійській фразі стоїть частка же: «Братья работали, я же си­дел» — «Брати працювали, а я сидів».

Частка ж(же) часто надає фразі підсилювального, пояс­нювального (або виправдувального) характеру: «Я ж не хотів цього»; «Я ж не думав, що так воно обернеться», — хоч ліпше «Та я не хотів...», «Та я не думав...»

Інколи російській частці же відповідає українське бо: «Та йди бо сюди І»; «Та годі бо тобі!», — або частка но. «Сядь-но та розкажи».

У Не то, не то — чи то, чи...

Часто трапляється помилка навіть у сучасних худож­ніх творах типу «Не то справді хотів спати, не то тільки вдавав, що хоче». Такого вислову нема в українській мові — його механічно перенесено з російської, де цілком природно звучить фраза «Не то действительно хотел спать, не то делал вид, что хочется». По-українському відповідником до російського вислову не то — не то буде чи то — чи, наприклад: «Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було! Мені так любо, любо стало» (Г. Шевченко)', «Одна з таких чи то каменюк, чи то маленьких скель стирчала тільки за метр від берега» (Ю. Шовкопляс).

У Ні-ні та й...— гляди та «... коли-не-коли.

«Ні-ні та й піде на базар щось продати», — читаємо в одному перекладі з художньої літератури, а інколи такни самий вислів бачимо й в оригінальній українській сучас­ній літературі: «Ні-ні та й вип'є чарчину, а тоді — другу, третю... і пустився чоловік берега». У кого є чуття мови, — а воно буває й природжене й вироблене внаслідок само­вдосконалення, — той зразу відчує буквалістичність пере­кладу й неприродність вислову ні-ні в контексті українсь­кого твору: його скальковано з російського вислову типу: «Нет-нет да и соврет опять».

Заперечення ні в українській мові може бути повторене тільки для того, щоб передати особливо піднесений емоцій­ний стан людини, наприклад: «Ні, ні, не хочу цього! Не дам згоди на це!» А там, де треба передати російський вислів «нет-нет да и...», є інші українські відповідники: гляди («То не хотів їхати, а то, гляди, вже й у дорогу зібрався». — (З живих уст), коли-не-коли («Артем на заводі. Коли-не- коли провідає матір». — (А Головко). Повторення дієслова з запереченням може також бути відповідником до наведеного російського вислову: «Не йде, не йде та й прийде стовби­чити цілий день» (3 живих уст).

Отож, у перших помилкових фразах слід було б напи­сати: «Коли-не-коли та й піде на базар», — або «Гляди, й піде на базар»; «Не п'є, не п'є та й виггє чарчину, а тоді — другу, третю...».

(Б. Антоненко-Давидович)

Завдання 288. Поясніть уживання часток. Із запропонова­ними частками придумайте речення, беручи до уваги особливос­ті жанрового й стилістичного характеру.

Ж, же, а, бо, но, не то, не то-чи то, ні-ні, коли-не-коли.

Завдання 289. Прочитайте слова, доберіть до них антоніми і запишіть. З виділеними словами складіть словосполучення.

Подібний, спокійний, гарний, красивий, чудовий, хороший, прекрасний, чарівний, мальовничий, неприємний, веселий, працьовитий, дорогий, важкий, сміливий, зоряний, відважний, жорстокий, безвинний, незвичний, крикливий, високий, світло­окий, розумний, вродливий, рожевий, овочевий, польовий.

Завдання 290. Розіграйте діалоги, використовуючи запропо­новані назви квітів: чорнобривці, айстри, лиш, троянди, барвінок, нагідки, волошки, півонії, кручені паничі, мальви, мак, ромашка.

Завдання 291. Прочитайте текст. Напишіть його переказ.

ЛЕГЕНДА ПРО ЩАСТЯ

Ви чули легенду про щастя? Стверджують, що воно пере­бувало у золотистому, щільно стуленому пуп'янку тюльпана. Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто — силою, хто — хитрощами, хто — заклинаннями. І йшли до тієї квітки і старі, й молоді, здорові й каліки, ішли царі зі шляхетним почтом і жебраки з торбами, йшли багатії-мар- нотрати і злидарі без шеляга за душею. Натовп біля квітки збирався і, згодом, розходився ні з чим. Щастя нікому не давалося до рук.

Та ось одного фазу луками, де росла ця квітка, йшла на­томлена тяжкою працею бідна жінка, яка вела за руку свого маленького сина. їй хотілося бодай подивитися на пуп'янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не побачила за все своє життя, лише тяжко зітхала згадуючи про нього.

Жінка тихенько, із завмиранням серця наблизилася до квітки... Раптом її хлопчик, побачивши пуп'янок чарівної квітки дзвінко і голосно, як може лише дитина, розсміявся.

І сталося диво! — Тієї самої миті пуп'янок розкрився. Те, що не вдавалося зробити ні силою, ні хитрощами — зробив веселий безтурботний дитячий сміх... Дорослому часом важко збагнути, що не все можна купити за гроші, не все можна здобути силою чи хитрощами. По-справжньому щасливою може бути лише дитина — їй так небагато для цього треба. (За М. Золотницьким)

Завдання 292. Прочитайте і перекажіть текст легенд. Запи­шіть свою розповідь на магнітофонну стрічку. Прослухайте свою розповідь. Чи сподобалась вона вам? Якщо ні, то чому? Яких помилок ви пріптусталися? Поміркуйте, що корисного ви дізналися з легенди? Обміняйтеся думками на уроці.

КВІТИ МАРІЇ

Ця невеличка, біленька або рожевувата квіточка, яку часто можна зустріти на наших клумбах та зелених газонах, опо­вита легендами про своє походження.

В одній із них розповідається, що Пресвята Богородиця, бажаючи зробити приємне маленькому Ісусу, вирішила по­дарувати йому серед зими віночок із живих квітів. Не знай­шовши жодної квітки на скутих холодом полях, вона вирі­шила зробити їх своїми руками із шовку.

Немовляті-Ісусу особливо сподобались маленькі квіточ­ки, виготовлені з жовтої шовкової тканини й грубих білих ниток. То були маргаритки (стокротки). Виготовляючи їх, Пресвята Богородиця не раз колола свої пальці голкою, і краплини крові подекуди пофарбували білі нитки у червону­ватий або рожевий колір.

Квіти ці так сподобались маленькому їсусові, що Він збе­рігав їх цілу зиму, а навесні посадив їх у долині Назарету й почав поливати.

І сталося диво. Штучні квіти ожили, пустили коріння, і, розростаючись дедалі більше, розмножилися по всій землі. І тепер, як згадка про те диво, ці чарівні квіточки цвітуть від ранньої весни до глибокої осені, і нема у світі країни, де б вони не росли.

За іншою легендою, маргаритки називають «квітами Пре­святої Діви Марії», а про походження цієї назви розпові­дають ось що.

Коли Діва Марія отримала від архангела Гавриїла благу звістку, то вирушила повідомити про це свою родичку Єли­завету. Аби дістатися до неї, Діві Марії довелося довго йти горами й долинами Іудеї.

І ось, коли вона йшла полями, всюди, де тільки ступала нога майбутньої Богоматері, виростали маленькі блискучі білі квіточки, увесь її шлях був позначений ними, утворилася ціла стежечка з квітів. Ті квіти — наші скромні білі маргаритки.

Білі, як сяйво німба, їхні пелюстки нагадували славу Божу, а золота середина — вогонь, який палав у серці Марії.

А ще за іншою легендою було так.

У дитинстві Діва Марія якось дивилась уночі на небо, всіяне численними блискучими зірками. «Як добре було б, аби всі ці зірки стали земними квітами і я могла гратися ними», — мрійливо мовила дівчинка.

Зірки почули її і відбились у блискучих краплях роси на земних рослинах. Коли вранці сонце зігріло землю, то вся вона була всіяна зірочками білих квітів.

Дівчинка була в захопленні, прикрасилась ними й мо­вила, що ці квіти довічно будуть її у/побленими, і що віднині називатимуться вони квітами Марії. (За М. Золотницьким)

Завдання 293. Напишіть твір на тему: «Мої захоплення». Використайте під час написання слова з частками не- і ні-.

Завдання 294. Прочитайте тексти згідно з правилами ук­раїнської літературної вимови. Виділіть слова, які викли­кають труднощі при вимові, і ті, у яких є розходження між вимовою і написанням. Напишіть твір на тему: «Скарби рідної землі. Як навчитися їх бачити, цінувати, використовувати».

КОНВАЛІЯ

Місяць травень, вранішня пора... Нікому не силиться в хаті: діти бігають по вигоні, жінки посідали на лавках. А хлопці та дівчата зібралися в ліс: побавитися на гойдалці, нарвати квітів. Біля одного двору вони зупиняються. Там, біля воріт, відпочиває бабуся Ганна Матяшка. Шанобливо при­віталися. Гайна підвелася назустріч внучці:

• Тетянко, тополько моя, посидь біля мене ну хоч хви­линку, — промовила..

Бабусі Ганні було вже близько ста років. Багато знала вона про трави і любила при нагоді розказати щось цікаве про них, не таїлася зі своїми знаннями.

• Це ви сьогодні багато конвалій зустрінете в лісі, у за- тінках. Ой гарна ж квітка! Два темно-зелених листочки наче охороняють ніжні квіточки-дзвоники. Вони народилися при місячному світлі, у глибокій тиші, під зеленим дахом. При­несіть і мені, дівчатоньки, конвалій! Вони передають людині своє тепло і спокій. Потримаю в руках, подихаю цією квіт­кою — то враз лагіднішаю. Тільки не виривайте всі стебельця, лишайте на насіння. Обережно відламуйте, щоб не зіпсувати коріння. Конвалія — багаторічна рослина. Як зіпсуєте корін­ня, то помре. Велика буде на вас провина, якщо не збережете цю квітку, якщо земля наша обідніє цвітом. Нехай пташки подзьобають червоні ягідки, рознесуть по всіх куточках лісу її насіннячко.

Бабуся захоплено розповідала про збирання трав, про їхню чудодійну силу. Молодь слухала, з цікавістю ловила кожне слово. (JI. Павленко)

МАЛЬВА

• А що, Грицьку, допоміг тобі мій овес? — питає баба Ганна.

Дід Грицько сидить на колоді, гріє проти сонечка старі кістки, а баба Ганна пригнала оце гусей на вигін, що над ставком.

• Ще й як допоміг! Як рукою зняло. Один раз попарився на гарячій плиті і наче заново на світ народився. Це ж його ще раз використати можна?

• Можна. У ньому ще сили багато... Щось наших пас­тушків не видно...

• Десь до ставу побігли глянути, що там старий Смик з ятерів натрусив.

Підбігла зграйка малечі.

• Умощуйтесь скоріш, голуб'ята мої, та слухайте, що вам сьогодні розкажу. Ти, Галинко, коло мне, отут сідай. Ось ба­чите оцю квітку? Зірвала в себе біля хати. Як вона, Галинко, називається?

• Мальва, — всміхнулася Галиика.

• Оце ж хочу про неї вам розповісти... Давно те діялось. Важко їоді жилося на нашій Україні, бо вороги зазіхали на багаті її землі. То кримчаки лихі налітали, то поляки, то турки. Та все грабували наш народ. Худобу забирали, людей... По­лювали за нашими красунями-дівчатами і продавали їх у своїх краях. Одного разу вдерлися й у наше село. Було воно тоДі невеличке — з півсотні дворів, — та люДи були відважні, не хотіли коритися ворогам. Тому й боронили землю від на­падників: хто вхопив косу, хто вила, хто сокиру. Був у на­шому селі хвацький козак — сотник Грицько Кандиба. Так він зі своєю шаблею сам проти десяти бився.

• Бабуню Ганно, а ви це бачили чи то казка така?— запитав Миколка.

• Ні, дитино, це не казка, а бувальщина. Так переказують у нашому селі здавна, а мені матуся розповідали... Отож Кандибу татари обступили біля його хати. Довго він відби­вався та сили йому не вистачило. Порубали його тіло во­роги. Забігли в хату, пограбували, накинули аркан на шию Грицьковій дружині Домці, забрали з собою... Була ще в нього донька, Мелаиією звалася, а серед людей — Мальва. З моєю матір'ю ще змалку вона ходила до лісу, в поле. Мама її навчили знатися на всякому зіллі, готувати ліки з трав проти різних хвороб. Отож Мальва, бувало, нанесе з лісу вся­кого зілля і роздає людям: оце від задухи, а це від кашлю, а це, щоб ваша донька краще спала. І так кожному вгодить — і малому, і старому.

Як побачила Мальва, що маму па аркані повели, а батько порубаний лежить, вибігла з своєї схованки, і, не тямлячи себе з відчаю, вхопила залізні граблі і вбила одного напас­ника. Сама не далась ворогам до рук — втекла, до лісу. Во­роги довго шукали її в лісі, бо їхній отаман угледів красу дівчини й не міг заспокоїтись. Обіцяв нагороду (п'ять корів) тому, хто впіймає Мальву. Вороги, як тільки чули ім'я Маль­ви, тремтіли, бо не один уже смерть мав від її рук. Сотник Кандиба ще змалку вчив її військовому ремеслу. Навіть ножа Мальва кидала так, що могла у птаха на льоту влучити. Така була Мальва...

Баба Ганна замовкла на хвилину, а потім зітхнула й про­довжувала.

¹ Та знайшовся один запроданець, який виказав Мальву... Стояла осіння гіегода — холодно, мокро і вітряно. Прибилася Мальва в село до козака Омелька Нагнибіди. Мокра, зму­чена, хвора така, що вже й людей не впізнавала. Треба б їй вигрітись, напарів із трав попити. Отоді той запроданець і видивився, що Мальва в Омелька Нагнибіди, захотілося йому п'ять корів мати. Побіг і доніс бусурманам, де знайти дівчину. Схопили Мальву, порубали тіло її на шматки й роз­кидали по селу. Від того, кажуть люди, й розрослося скрізь оте чудове зілля, яке* в народі називається мальвою. І село наше називалося раніше Мальвині Граблі. Пам'ятали люди, що Мальва ворога граблями вбила.

Пройшло чимало часу, багато що змінилося. Але майже коло кожної хати ростуть мальви. На високому стрункому стеблі квітки туляться одна до одної з низу й до вершечка. Люди милуються їхньою красою і згадують дівчину Мальву. (Л. Павленко)

АЇР

У давнину вважали, що по-справжньому літо починається тоді, коли приходять зелені свята. У кімнатах і на стінах зовні розвішували рясне клечання — гілки липи. Натрушу­вали на підлогу траву, клали на вікна м'яту. По заплавах, бо­лотах, озерах рвуть високу лепеху, приносять цілими сно­пами, розсипають під ногами — у дворі, у хаті. І топчеться, і тихо пахне прив'яле зілля... Це символ, про який ми уже й забули, але який ще років сто-двісті тому був широко знаний.

На Україні відомо кілька пояснень того, як аїр (лепеха, татарське зілля) був занесений з півдня. Один із переказів свідчіть, що коріння лепехи занесли на пашу землю татарські коні в розщілинах копит. Коли татари переправлялися через річки або поїли коней, то коріння аїру вимивалося і приживалося на березі. Інший переказ оповідає, що ординці мали коріння аїру за талісман, ним-таки освячували всяку воду. Отож, здійснюючи свої жахливі наскоки, вони кидали у незнайомі річки й озера шматочки коріння, де воно згодом приживалося. Татари також укладали кореневища аїру в бурдюки з питною водою, щоб вона довго залишалася «світі жою завдяки дії фітонцидів. і .

Як спогад страшних ординських набігів і турецьких по­ходів виростали зелені, довгі, мов шаблі, листки і стебла ле­пехи. Отож і рвали їх, і топтали, щоб згинули біда, понево­лення. А рослина розмножувалася, поступово обживала нові місця, стала звичною в наших краях.

Люди уважніше почали приглядатися до неї, вивчати її властивості й використовувати. (J1. Павленко)

ЗЕЛЕНІ СКАРБИ ЗЕМЛІ

Серед небагатьох провісників весни після підсніжників, сон-трави і пролісків квапливо розправляє смарагдові лис­точки первоцвіт весняний. Про його популярність у народі свідчать численні назви: баранчики, божа ручка, буквиця жовта, веснівка, дзвінки, жовтуха, зозулині черевички, клю­чики (суцвіття первоцвіту нагадує в'язку ключів). За леген­дою, то ключі весни, якими відмикають землю, щоб з'яви­лися квіти і трави. Найпоширеніша в Україні назва — ряст жовтий. З давніх-давен люди вірили в його могутню силу, вважаючи, що він оберігає життя. Ще стародавні греки нази­вали цю рослину додекатеон, тобто квітка дванадцяти богів. У листках і квітках первоцвіту багато вітаміну С, молоді листки мають приємний пряний запах і смак, тому з них го­тують салати, зелені борщі. І це тоді, коли інших вітамінних рослин ще немає! Відвари з усієї рослини, зібраної під час цвітіння, п'ють при простудних захворюваннях горла, леге­нів, для зміцнення нервової та імунної систем, а також для профілактики інфекційних захворювань.

Обов'язково посадіть первоцвіт у затінку біля хати, чи на городі, бо він не менш цінний за цибулю, моркву, петрушку, суниці. Коли восени після перших паморозків викопаєте первоцвіт і посадите в горщики у кімнаті, то протягом усієї зими матимете зелень, багату на вітаміни. (З журн.)

САДОВОДУ-ГОРОДНИКУ

Те, що квіти приносять радість, естетичну насолоду — знають усі. А крім того, поміж квітами існують свої певні стосунки. Не всі вони уживаються одне з одним на клумбі й у вазоні. Спробуйте поставити разом бузок і тюльпан, і ви переконаєтесь у цьому.

Властивості квітів помітили люди здавна. Тому на городі поміж капустою, картоплею, соняхами завжди висаджували квіти. Проте не будь-які й не будь-де...

Є квіти, що захищають городину від шкідників, — у та­кий спосіб можна підвищувати врожай овочів. Приміром, чорнобривці й хризантеми відлякують своїм запахом шкід­ників і метеликів. А з допомогою чистотілу можна знищити шкідливі бактерії в грунті.^ Люди запримітили, що па тій діляиці,.де .посаджено пет­рушку, кріп — кращий урожай овочів, бо їхніц запах приваб­лює корисних комах, які знищують шкідливих.

Яблуням не страшна плодожерка, якщо десь поруч на ді­лянці ростуть пижмо і полин. (З журн.)

Логічна словесна гра

У грі беруть участь кілька чоловік. Перший називає будь- яке слово (краще — іменник), другий додає своє слово, повто­рюючи і попереднє, Третій повторює сказане другим і додає своє. Наприклад:

перший учасник — квіти, другий — квіти гарні, третій — квіти гарні в йолі.

Завдання 295. Прочитайте. Складіть художню розповідь на тему: «Мова квітів».

.. . • «;■ •' ■■■■.-.. х і ■ .r : І . —і у *. .• )

МОВА КВІТІВ

Айстра — сум; вереск — самотність; волошка — простота, ніжність; гвоздика — мужність, стійкість; гіацинт — біда; конвалія — приховане кохання; лавр — успіх, слава; лілія біла — чистота; лілія-саранка — хоробрість; мак — краса, молодість; мальва — краса, холодність; нарцис — гордість, самозакоханість; первоцвіт — кохання, що минає; півонія — довголіття; пролісок — ніжність, чистота, вірність; ромаш­ка — кохання і мир; троянда — кохання, здоров'я; тюльпан — кохання; фіалка — сором'язливість.

Субсидія. Субсидія — вид допомоги .(переважно у грошовій формі), що надсилається державою, юридичною чи приватною особою іншим особам (юридичним або фі­зичним), а також іншим державам.

Розрізняють прямі і непрямі субсидії. За допомогою прямих субсидій держава фінансує капіталовкладення^! в галузі економіки, розвиток яких важливий для держави загалом, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, впровадження у виробництво нової техніки, пере­підготовку кадрів. Непрямі .субсидії реалізуються черезЦбдаткову та грошово-кредитну політику, а також через механізм ціноутворення.

Завдання 296. Дайте відповіді на запитання.

1. Які види субсидій ви знаєте? 2. Які субсидії вам дово­дилося чи доведеться оформляти у повсякденному житті?

Ваучер. Слово має кілька значень: 1) приватизаційний цінний папір; 2) документ, що засвідчує надання кредиту, оплату; 3) грошовий підтверджу вальний документ (наприк­лад, оплачені рахунок-фактура, рахунок або квитанція), розписка; 4) контрольний талон.

Розглянемо лише одне з цих значень — ваучер як при­ватизаційний цінний папір. Ваучер — це приватизаційний чек-сертифікат, який засвідчує безоплатну передачу частини державної власності кожному жителю країни, дає право обмінювати його (сертифікат) на акції підприємств і от­римувати частину доходу у формі дивіденду.

Віза. Віза — письмова позначка у документі, що стано­вить резолюцію, вказівку виконавцям або дозвіл на певні дії, які потребують такого дозволу.

Ідентифікаційний номер. Номер ідентифікаційний осо­бистий — цифровий код, що присвоюється платнику подат­ків чи власникові пластикової картки для встановлення (ідентифікації) його особи в розрахункових операціях.

Завдання 297. Ділова гра.

Половина класу — власники приватизаційних сертифі­катів, яким необхідно довідатися: 1) що таке ваучер; 2) на­віщо держава видає приватизаційні чеки; 3) які права мають власники сертифікатів; 4) куди вигідно вкласти (чи обміняти, чи продати) свій ваучер.

Друга половина класу — власники підприємств, яким не­обхідно переконати власників приватизаційних чеків вклас­ти гроші саме в їхнє підприємство.

у, Завдання 298. Заробітна плата в Україні нараховується на пластикові картки. Кожна така картка має свій пін код. Чим відрізняється ідентифікаційний код від коду пластикової карт­ки? Чим відрізняється депозитна картка від кредитної?

Завдання 299. Прослухайте музичний зашіс пісень. Що об'єд­нує ці пісні? Напишіть невеличкий твір «Квіти у нашому житгі».

чарівна лілея Слова І. Бердника Музика І. Сльоти

У маю над землею Ясен місяць гуляє, Білу квітку лілеї Межи ряски гойдає. Ой гойдає, гойдає, Тихі сни навіває, Тільки серце юначе Сну-спокою не знає. Білу квітку лілеї З лебединого ставу Я для любки своєї Опівночі дістану.

ЧОГО КВІ Слова /. Бердника

Принесу тобі квіти, Загадаю бажання: Не зів'януть за три дні — Не зів'яне кохання. А вони пелюстками Сьомий день багряніють, Наче сонце ласкаве, Тобі серденько гріють. Приспів:

• Чого квіти не в'януть? — Я спитав тебе, мила.

• Ой не в'януть, не в'януть Бо я так захотіла.

Ой дістану, дістану, В сині очі загляну, Цвітом чистим лілеї Зачарую кохану. Білосніжна лелітка На дівочій долоні І сама ти, як квітка В голубій оболоні. Біла квітка в долоні, Юне серце в полоні. Тепла ніч, як кохання, До зорі не холоне.

НЕ ВЯНУТЬ

Музика О. Зуева

На даровані квіти Загадала з любов'ю: Не зів'януть за сім днів — Будем разом з тобою. То не проліски ранні І не айстри шовкові. То горять полум'яно Ніжні квіти любові. Принесу тобі квіти, Загадаю бажання. Не зів'яне повіки, Не зів'яне кохання. Приспів

.

Запитання і завдання для повторення^ _

1. Що таке частка? Які ви знаете частки?

2. Як пишуться формотворчі частки що-, -ся(сь), як-?

3. Що ви знаєте про написання словотворчих часток?

4. Які частки пишуться окремо?

5. Коли частки пишемо через дефіс?

6. Назвіть випадки, коли частка не- пишеться разом.

7. А коли частку не- пишемо окремо?

Що ви можете сказати про правопис частки ні-

?

Люди — прекрасні. Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в'язко. Вона мене цупко трима. І хочеться Бути дужим, І хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже Захотіло ожити. І жить!

Воскресайте, каміння душі, Розчиняйте серця і чоло, Щоб не сказали Про вас грядущі: — їх на землі не було...

В. Симоненко

4f \

РОЛЬ МОВИ

У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ

Ви вже знайомі з мовою як суспільним явищем, з її функціями спілкування, впливу, збереження інформації, з етапами розвитку української мови, її поширенням у світі. А яка роль мови у формуванні особистості людини, як через мову людина може самовиразитися і самовизначитися?

Кожна цивілізована людина повинна уві­брати в себе культуру і мову свого народу. «Істинна любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужа до рідної мови, — дикун. Вона шкідлива за самою своєю суттю тому, що її байдужість до мови виявляється найповнішою байду­жістю до минулого, теперішнього і майбут­нього свого народу (К. Паустовський). До загальнолюдського потрібно йти тільки че­рез національне. Рівень звичаєвої культури українського народу, його духовність завжди викликали і викликають шанобливе став­лення іноземців. «У мові одухоїворюється весь народ і вся його батьківщина; глибокий, повний думки і почуття голос рідної природи, який відбивається так виразно в рідних мелодіях, в устах народних поетів... В світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається... вся історія духовного життя народу...» (К. Ушинський).

Не можна вважати людину культурною і освіченою, якщо вона не знає мови та історі

їсвого народу. Можна мати власну життєву позицію, власну точку зору з будь-якого пи­тання. Але, щоб висловити і відстояти те й інше словесно чи на папері, необхідно до­сконало знати мову, вправно користуватися її засобами.

Кожна цивілізована людина користується мовою, її багатством і має ставитися до неї як до неоціненного скарбу. Ставлення до мови свого народу — один з показників культури і вихованості людини. Розум, інте­лект, рівень знань кожного виявляються че­рез мовлення. Недаремно відомий античний філософ Сократ говорив: «Скажи іцо-не- будь, щоб я тебе побачив». «Мова — втілення думки. Що багатше думка, то багатша мова» (М Рильський). «Мова — знаряддя мислення. Поводитися з мовою як-небудь — означає і мислити як-небудь: неточно, приблизно, не­правильно» (О. Толстой). Про обмежену лю­дину кажуть, що вона «і двох слів не зв'яже». «Людина, яка втратила свою мову, непов­ноцінна, вона другорядна у порівнянні з но­сієм рідної мови. У неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначен­ням І. Франка, «верхньою» свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загаль­мована, притуплена» (Я. Мотай).

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

ПРО СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ

СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ

Словосполучення та речення вивчає синтаксис. Ос­новними синтаксичними одиницями є: словоформа (тобто слово у певній формі), словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (надфразова єдність).

Словосполучення — це поєднання двох або більше пов­нозначних слів, пов'язаних за смислом і граматично. Сло­восполучення складаються з головного і залежного слів. На відміну від слова словосполучення складається з двох або більшої кількості повнозначних слів і називає не тіль­ки предмет або дію, а й ознаку предмета або дії: у смер­тельній тривозі, величезний камінь, люблять найбільше, блу­кає поблизу, зустрітися надвечір.

Сполученнями слів (а не словосполученнями!) нази-ва- ють поєднання підмета і присудка, а також однорідні чле­ни речення, які не перебувають у підрядному зв'язку: бі­жить Пірат, світло гасне, сиділа і слухала; не вгору, а вниз; розум чи досвід.

Не є словосполученнями фразеологізми (байдики бити, пек­ти раків, кидати на вітер, бути напоготові), поєднання імен­ників та займенників із прийменниками (з пропозицією, до них), дієслова з частками (таки зробив, слухайте ж), а також складені форми слів (буду навчатись, найбільш здатний), пари підмет-присудок, група однорідних членів, відокремлений зво­рот й слово у реченні, з яким вони співвідносяться.

Словосполучення докорінно відрізняється від речення. Речення — одиниця мовлення, яка не називає, а розпові­дає про щось, отже є одиницею спілкування.

ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

Залежно від ознаки, яку покладено в основу, розрізня­ють кілька типів словосполучень.

За ступенем поєднання компонентів: синтаксично не­залежні (контрольна робота, вишневий садок) та синтак­сично залежні, тобто такі, які складають синтаксичну єд­ність; у реченні є одним членом: два будинки, обмаль часу.

Залежне слово з гЪловним може поєднуватись у слово­сполученні безпосередньо (мокрим снігом, купа паперу, зачинати жнива) або за допомогою прийменників (збуди­тись зі сну, побігла від криниці, мокрий від дощу).

Залежно від того, якою частиною мови виражене го­ловне слово, розрізняються такі типи словосполучень:

1. іменні:

•іменникові: хоробрий воїн, музика смутку, віра в силу,

•прикметникові: страшенно гордий, блідий з переляку,

•займенникові: кожний з них, абикому з присутніх;

•числівникові: до трьох мільйонів, другий за списком,

2. дієслівні: розпитує вчителя, опустити очі, погомоні­ти перед сном, засипаний травою, повернувши ліворуч;

3. прислівникові: недалеко від села, зовсім непомітно.

СПОСОБИ ЗВ'ЯЗКУ СЛІВ

У СЛОВОСПОЛУЧЕННІ

Розрізняються два види зв'язку слів: сурядний та під­рядний. Сурядний зв'язок — це поєднання синтаксично рівноправних, не залежних одна від одної частин (слів у реченні, частин складного речення). Підрядний зв'язок — це поєднання синтаксично нерівноправних елементів (слів, частин складного речення). У реченні використовуються обидва види зв'язку, у словосполученні — тільки підряд­ний. Основними видами підрядного зв'язку є узгодження, керування і прилягання.

Узгодження — такий спосіб підрядного зв'язку між сло­вами, коли залежне слово узгоджується у роді, числі, від­мінку з головним.

У словосполученнях, утворених способом узгодження, в ролі головного слова виступають іменники, займенники, а в ролі залежного — прикметники, дієприкметники, зай­менники та числівники.

Керування — такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово ставиться у тому відмінку (з прийменни­ком чи без прийменника), якого вимагає головне слово.

У словосполученнях, утворених способом керування, в ролі головного слова вживаються дієслова, іменники, прик­метники, дієприкметники та прислівники, в ролі залеж­ного — іменники та займенники.

Пролягання — такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне незмінюване слово поєднується з головним лише за змістом.

У словосполученнях, утворених способом прилягання, у ролі головного слова вживаються дієслова, прикметники або дієприкметники, у ролі залежного — прислівники, діє­прислівники та неозначена форма дієслова.

Таблиця 1 Синтаксична одиниця

Ознака

Словосполучення Речення

Поєднання двох або більше слів (одне головне, друге залежне). Підрядний зв'язок. Відсутність предикативності (відношення вислову до дійсності) та модальності (відно­шення мовця до висловленого). Інтонаційна незавершеність. Не висловлює закінченої думки (не спів­відноситься із судженням та умовиводом як одиницями мислення). Спосіб виявлення синтаксичних відно­шень: форма слова (за допомогою закінчення оформлюється зв'язок між словами), служ­бові слова (прийменники). Є одиницею спілкування. Предикативність (речеїшя співставляє пові­домлюване з дійсністю; у реченні щось стверд­жується або заперечується, висловлюється реальність/нереальність, можливість того, про що йдеться). Можливість актуального членування (од­на частина речення, те, що відомо з поперед­нього — тема, друга частина речення, нове — рема). Сурядний та підрядний зв'язок. Інтонаційна завершеність. Спосіб виявлення синтаксичних відношень: форма слова, службові слова (прийменники та сполучники), порядок слів, інтонація.

Завдання 1. Прочитайте текст. Випишіть з нього спочатку словосполучення з керуванням, потім з управлінням і нарешті — з приляганням.

Слово не значок, не символ — це вогонь, а перефразовуючи вже відоме: сорочка духу народу.

Вона досконало-вишукана й коштовно-прекрасна — не­втомно шита з покоління в покоління і турботливо переда­вана з роду в рід для найвищого, повного довершення, що йому не буде кінця.

Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і пе­реткана калиною, барвінком і вишневим цвітом — кожна її ни­точка вимочена в Дунаї, криницях і струмках людської звитяги.

Вона з потаємного шепоту і зітхань закоханих у станціях метро, під незугарною аркою урбаиістики, на ажурних мостах, на простих кладках, звичайних перелазах, у парках і дібровах — уся з хмільного чар-зілля, настояного на серці. Вона із земних глибин і небесних висот — уся з могуті ін­телекту й криці моралі. Вона з колискової молодої матері над первістком — уся з шелесту дерева життя й пізнання за старого в иовий світ. Вона вся з тучі й грому, як з води і роси, — така українська мова. (За Б. Харчу ком)

Завдання 2. Прочитайте текст. Випишіть з тексту десять сполучень слів, які не є словосполученнями.

ЧАРУЮТЬ «ОЧИ» СВІТ

Півтораста років тому в Петербурзі «Литературная га­зета» видрукувала «Черные очи» Євгена Гребінки, яким суди­лося полонити світ. Де ж зустрів автор «очи черные, очи страст­ные», у жертву яким віддав усе найкраще і найдорожче? А по­лонила юного Гребінку красуня Мар'яна, сестра друга по нав­чанню в Ніжинській гімназії вищих наук.

Романси Євгена Гребінки, мережані українською та ро­сійською мовами, клали на музику Олександр Аляб'єв, Гав­рило Ломакін, Владислав Заремба, Микола Лисенко. Та неві­домо хто дібрав мелодію до «Черных очей». їм однак це не завадило стати невмирущими. Найпоширенішою є нотна фік­сація «фольклоризованоі пісні» в інтерпретації Федора Шаля- піна, котрий подарував її, перебуваючи в гостях, Льву Толстому.

«Циганський романс», як помилково називають іноді «Очи», чарує ніжністю і смутком людей усіх континентів. Співали його Іван Козловський, Борис Гмиря, захопився ним

Анатолій Солов'яненко. Лунає він у виконанні «божествен­ного» тріо — італійця Лучано Паваротті та іспанців Хосе Каррераса й Пласідо Домінго. Уславлені тенори співають ро­манс в термах Каракалли, прадавніх залах італійсько! сто­лиці. (З жури. «Берегиня»)

Завдання 3. Прочитайте і спишіть речення. Виправте пунк­туаційні помилки, розставте правильно розділові знаки.

1. Може ти й великий мудрець, може й справді для інших взірець, та не смій зневажати людей, і заради найвищих ідей (М. Сингаївський). 2. І знову земля кипить у боротьбі і з нову я належу не собі (Л. Костенко). 3. А ранки цвітуть перламутром і падають вранішні зорі, в туман дальнього бору (М. Хвильовий). 4. Новітня думка це подія теж / Та думку народити лиш за­мало. Отож якщо вже сієш то простеж / Чи не на камінь зер­нятко упало? (М. Сингаївський).

Завдання 4. Прочитайте і спишіть речення. Визначте зв'яз­ки між словами.

1. Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає (Пр. 15:1). 2. Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста (Пр. 16:32). 3. І як ви бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви (Луки 6:31). 4. Перед загибеллю серце людини високо несеться, перед славою ж — скромність (Пр. 18:12). 5. Ліпше добре ім'я за багатство велике, і ліпша милість за срібло та золото (Пр. 22:1).

Завдання 5. Прочитайте пари слів. Випишіть з них слово­сполучення і вкажіть їх типи.

Вхопити облизня, таки пішов, кожний з них, ділові напери, мила дівчина, другий за списком, буду співати, три дороги, байдики бити, повернути праворуч, підійшов непомітно, музика дощу, хоробрий захисник, столиця України, сиділа і слухала, не вгору, а вниз, увійшла до комори, з пропозицією, 'біжить дядько, баский кіпь.

Завдання 6. Прочитайте речеїшя. Визначте в шсх види зв'язку.

1. Ото на себе не надійся, Чужому лихові не смійся! (Л.Глібов). 2. Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок, є тисячі ланів, але один лиш мій (В. Сшюненко). 3. Тимка лю­били за дотепність.., а головне за те, що був з нього не лише говорун, а й майстер па всі руки (10. Збанацький). 4. Радіючи доброму слову, біжить, як мала дитина (Б. Лепкиії)

.

Запитання і завдання для повторення

1. Що вивчає синтаксис? Назвіть основні синтаксичні одиниці.

2. Чим відрізняється словосполучення від сполучення слів?

3. Які сполучення слів не є словосполученнями?

4. У чому різниця словосполучення і речення?

5. Які способи зв'язку у реченні ви знаєте?

6. 

   Назвіть основні види підрядного зв'язку. Дайте визіш- чення і приклади кожного з них.

•Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!

Платон

•Красномовству властиво захоплювати серця і хвилю­вати їх усякими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінення.

Цицерон

•Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюб­ством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Б. Паскаль

•Істинне красномовство виникає самим природним спо­собом із того, що говорять, про те, що думають і чим що­денно живуть, — з думок і уявлень, для нас цілком буденних. , К. Гільті

ема

ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. ПУНКТУАЦІЯ В РЕЧЕННІ

ГРАМАТИЧНА ОСНОВА РЕЧЕННЯ

Граматичну основу (предикативне ядро) речення скла­дають його головні члени — підмет та присудок. Підмет — головний член речення, який позначає предмет. Найчас­тіше підмет виражений іменником та займенником: Верш­ники мчали курною дорогою (А Головко); Я єсть народ (II. Тичина). Але у ролі підмета може також бути будь-яка частина мови, яка використовується у значенні іменника: Головуючий на зборах звернувся до присутніх (3 газ.)

Присудок — головний член речення, який позначає про­цесуальну ознаку підмета. Присудки бувають прості й скла­дені, дієслівні та іменні.

У складених присудках допоміжне слово (змінюване дієслово, зв'язка) виражає граматичне значення присудка, тобто вказує на час, особу, спосіб, а також на початок, за­кінчення, бажаність, можливість, завершення дії. Основне слово присудка (дієслово, іменна частина) вказує на його лексичне значення: Зібрання було розпочате у призначений час (3 газ.); Зідповідь могла б бути інакшою (3 газ.)

У складеному іменному присудку розрізняють такі види зв'язок:

1. чиста — дієслово бути у різних формах часу і спо­собу, який виконує суто граматичну роль (Піхота є піхота. — JI. Первомайський)\

2. напівчиста — дієслово з послабленим лексичним зна­ченням (Цей інститут вважається перспективною установою);

3. повнозначна — дієслово переважно зі значенням дії, стану, руху (Я народився перекотиполем. — І. Тургенев).I'll 2 8 ill О

^аО * _S g

■ s о н>! .. « 5 о

«

и я к s^i; ® «з

З

vg й

s А X

к о. С

з

<L>

«Я

SSaasas

	«
	_ S
	в	з5<
«	5.2	м
* К	§	S
О Н о о.	М	<3 a
К К	о
а*	•

х

I «

S к а О

ЭК

я 5 і

5S "

&

о о, . с

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Другорядними називаються члени речення, що поясню­ють головні члени і залежать від них. Але другорядні члени речення можуть пояснювати і залежати також від друго­рядних членів речення. Другорядні члени речення розши­рюють, доповнюють інформацію, закладену в головних ! членах. До другорядних членів речення відносять озна- |чення, прикладки як різновид означення, додатки, обста­вини. Такій поділ є умовним, але цілком придатним для синтаксичного (за членами) аналізу речення.

Таблиця З Другорядний член речення	Приклад
Означення Називає ознаку предмета й залежить від члена ре­чення, вираженого імен­ником; означеїшя бувають узгодженими і неузгодже- ними. Прикладка — різно­вид означень, виражається іменником і дає предмету другу назву Додаток Означає предмет і відпо­відає на питання непря­мих відмінків Обставина Означає обставини дії чи стану	Твоя краса цвіте в моїх очах (В. Симоненко). Площі міста поглинула темнота ночі (3 журн.). Заводу «Арсенал» на постійну роботу потрібні інженер-конструктор, механік-водій (3 об'яви). Вчитель вирішив пообідати в їдальні й продовжити займатися з відстаючими (3 газ.). Адміністрація попередила, що на випадок поганої погоди, екскурсію буде перенесено (3 оголош.).

ПУНКТУАЦІЯ

Розділові знаки у реченнях вивчає пунктуація. Пунк­туацією зветься сукупність правил розстановки розділо­вих знаків, а також сама система цих знаків. Розділові знаки є особливою частиною графічної системи мови і обслуговують ті ділянки письмового мовлення, які не можуть бути виражені літерами та іншими письмовими визначеннями, наприклад, цифрами.

Розділові знаки вказують на смислове членування мов­лення, а також сприяють його синтаксичній організації, ритмомелодиці. Усі розділові знаки можна умовно поділити на три групи.

Перша — знаки виокремлюючі, які означують межі до­даткової синтаксичної конструкції (пояснення членів ре­чення, інтонаційно-смислове виділення тощо): дві коми (як суцільний знак), два тире (те саме), дужки, лапки.

Друга — знаки відокремлюючі, які відокремлюють не­залежні речення, їхні частини, однорідні синтаксичні еле­менти, а також вказують на тип речення, експресію, паузу: крапка, кома, знак питання, знак оклику, крапка с комою, двокрапка, тире, три крапки.

До третьої групи належить абзац, або червоний рядок, він посилює значення попередньої крапки та дає знак про початок нової теми.

Завдання 7. Прочитайте текст. Визначте у ньому головні члени речення. Якими частинами мови вони виражені? Випи­шіть з тексту п'ять речень зі складеними присудками і ви­значте види зв'язок (чиста, напівчиста, повнозначна).

Садок ріс на волі в глибокій долині. Та долина була не більша, як широка розколина у кам'яному грунті. Долина то звужувалася між кам'яними стінами, то розширювалась між крутими косогорами. А на дні тієї долини шуміла маленька річечка Боровиця, падаючи з каменя на камінь, й вливалась у Рось під самою високою скелею. Вся долина заросла висо­кими старими вербами, осокорами, акаціями, липами та то­полями. Розкішне дерево гналося понад водою вгору скільки в його було сили.

Осокори й верби гніздами зеленого здорового гілля вига­нялися вище од скель. Місцями дерево розстеляло свої верхи над скелями по зеленій траві. Над крутими, як стіни, скелями, зверху був насаджений дикий виноград. Цілі куделі, цілі гнізда густого винограду хапались за верхи зеленого дерева, проривались через його і звішувались униз по кам'яних сті­нах, як розкішні дівочі коси, як руна дорогого зеленого шовку. Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель, часом зарослих зеленим оксамитовим мохом, як нитки, як китиці оксамиту на дорогій зеленій тканці.

Над густими зеленими масами дерев подекуди вискаку­вали вгору високі тополі, рівні та тонкі, як воскові свічки. Одним одна доріжка, колись вимощена цеглою, тепер до половини заросла зеленим мохом, то вилася над самою Боро- вицею, то йшла місцями під самою кам'яною стіною, прикри­тою зверху гніздами гілля та винограду. Світ сонця ледве про­бивався через листя й падав на доріжку крапельками золота. Під самими скелями стояла густа тінь. Якась дивна свіжість була розлита під тими скелями, звішаними зверху зеленими завісами з винограду та листя... (/. Нечуй-Левицький)

Завдання 8. Прочитайте текст. Визначте, розділові знаки яких груп використовуються в тексті.

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим пра­старим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в ярко-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси. Провесна. По уз­ліссі і на галяві з'явився перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хви­лює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду. (Леся Українка)

Завдання 9. Прочитайте і спишіть поетичні рядки. Визначте в них другорядні члени речення.

ПЕРША КОЛИСКОВА

Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над нами йде високо. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Спи, моя дитинко, на порі Тіні сплять і сонна яворина... Та як небо в нашому Дніпрі, Так в тобі не спить хай Україна. Хай вона не спить в тобі повік,

Бо вона— для тебе і для світу... Люлі, мій маленький чоловік, Капле сон сріблястий з верховіту...

(М. Вінграновський)

Завдання 10. Прочитайте і спишіть поетичні рядки. Знаки якої груші найчастіше зустрічаються? Чи зустрічаються у віршованих рядках розділові знаки, що відносяться до третьої групи?

ЧОМУ ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ?

Чому являєшся мені У сні?

Чому звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні,

Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке не сповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне В пітьмі? В життті мене ти Знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся —

навіть не моргнеш. І головою не кивнеш.

Хоч знаєш, знаєш, Добре знаєш, Як я люблю тебе Без тями,

Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю На дні.

В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, І з нього вирвала одні Оті ридання голосні — Пісні. О, ні!

Являйся, зіронько, мені Хоч в сні!

(/. Франко

)

^ Запитання і завдання для повторення ^—

1. Які члени речення складають його граматичну основу (предикативне ядро)?

2. Що таке підмет?

3. Якими частинами мови він виражається?

4. Що позначає присудок?

5. Які бувають присудки і якими частинами мови вони виражаються?

6. Які члени речення називаються другорядними?

7. Для чого використовуються розділові знаки у реченні?

8. Назвіть групи розділових знаків.

Тема З

ВИДИ РЕЧЕНЬ

ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ

Речення відрізняються як за функціями, так і за струк­турою. Залежно від класифікаційної ознаки розрізняють такі види речень:

1. прості (складаються з однієї предикативної одиниці, однієї іраматичної основи) та складні (мають дві або біль­ше предикативних одиниць);

2. стверджувальні та заперечні — за характером відно­шення до дійсності;

3. розповідні, питальні та спонукальні (за метою вислов­лювання); кожне з них може бути окличним за відповідного емоційного забарвлення, яке виражається в особливій ок­личній інтонації;

4. односкладові та двоскладові (залежно від наявності го­ловних членів речення);

5. поширені й непоширені (залежно від наявності дру­горядних членів речення);

6. повні та неповні (за наявності або часткової відсут­ності необхідних членів даної структури речення);

7. синтаксично членовані та синтаксично нечленовані (слова-речення).

Завдання 11. Прочитайте і спишіть текст. Визначте у ньому види речень та поясніть розділові знаки.

ДЕРЕВО З ПЛОДУ СВОГО ПІЗНАЄТЬСЯ

Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева зло­го, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пі­знається. Не збирають бо фіг із тернини, винограду ж па глоду не рвуть. Добра людина із доброї скарбниці серця добре вино­сить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, та говорять уста його (Євангелія від Св. Луки 6:43—45).

Завдання 12. Прочитайте уривок вірша М. Вінграновського «Міщани». Визначте у ньому види речень, поясніть розділові знаки у них. Що непокоїть автора? Визначте ідею вірша. Які художні образи використав автор для досягнення ідеї вірша?

Учора я ще в цьому колі жив. Я думав: Що ж міщани — ну міщани. Із пледами, торшерами, борщами, Вареннями з малин, суниць, ожин, З лимонів, клюкв, смородин, абрикосів, Із райських яблук, аличі, брусниць, Айви, кизилу, сливи, полуниць, З вишень японських, горобин московських, Із київського місяця і зір, Варення із повітря, З неба, З моря —

Не хочете? Тоді скуштуйте з горя, — Варення з горя І варення З вір!

Тут все! Тут все! Тут птахів лиш нема. Тут їх жують з капустою і хріном. Мети нема. Її як птиць жують Із простирадлами і тютюновим димом. Тут жовч не жовч. Тут жовч — і та мажорна. На звуках ніжності з мережі у мережу Убрання в мову, як в одежу. Тут не ганьба, не жах — А норми!!!

Втечу. Втечу хоча б у слові! Втечу без слави і вінця Крізь ваші душі гарбузові І відгодовані серця...

Завдання 13. Прочитайте і спишіть речення. Виправте в них пунктуаційні помилки.

1. О, щастя безмежне, єднатися з бурею світу, Топтати цю землю, рясними дощами политу... (Л. Первомайський). 2. Здрас­туй сонце і здрастуй вітре! Здрастуй свіжосте нив! (В. Симо- ненко). 3. Раптом він як засміється та так щиро, так щиро що аж мені смішно стало (М. Ткач). 4. Терни, терпи — терпець тебе шліфує сталить твій дух — отож терпи терпи (В. Стус). 5. Люд­ська праця — не дурниці розкидати не годиться (Нар. творчість).

РЕЧЕННЯ З ОДНИМ ГОЛОВНИМ ЧЛЕНОМ

Речення з одним головним членом називаються одно­складними: Не люблю осінньої ночі! (Б.Лепкий); Мало прожити життя — треба життя зрозуміти (Є. Плужник)\ Полуднє. Спека. Тиша. Спокій (В. Стус); Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година (Леся Українка).

Головний член в односкладних реченнях може вира­жатися дієсловом або іменником.

До односкладних речень, головний член яких вираже­ний дієсловом, належать: означено-особові, неозначено- особові, узагальнено-особові та безособові речення. До од­носкладних речень, головний член яких виражений іменни­ком, належать називні речення.

Означено-особовими називаються речення, у яких го­ловний член означає дію, яка стосується певної особи (або осіб): Польовою стежкою з дальніх доріг йду в село і ра­дію сподіваній стрічі (Марко Вовчок)-, Вдармо ж в струни разом, браття, в золотії). Розпалімо знов багаття з іскр надії! (М. Рильський). Головний член в означено-особових реченнях може бути виражений дієсловом у 1-й та 2-й осо­бі однини і множини дійсного та наказового способів.

Неозначено-особовими називаються речення, в яких дійо­ва особа уявляється невиразно, неозначено: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм (Г. Шевченко); Повільно йшли мовчазні до перону (В. Симоненко). Головний член у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-й особі множини теперішнього або майбутнього часу або формою множини минулого часу.

Узагальнено-особовими називаються речення, у яких го­ловний член позначає дію, яка стосується будь-якої (уза­гальненої) особи: Не хвались, ідучі на торг, а хвались, ідучи з торгу (Нар. творчість); Боїшся вовка — не йди до лісу (Нар. творчість). Головний член у цих реченнях виражається діє­словом найчастіше у формі 2-ї особи однини і множини.

Безособовими називаються речення, головний член яких означає дію чи стан, що відбувається без активної участі особи: І смеркає, і світає, день божий минає... (Т. Шевченко).

Таблиця 4 Правило

Приклад

Головний член V безособових реченнях може бути виражений Безособовим дієсловом Особовим дієсловом, вжитим у безособовому значенні Неозначеною формою дієслова з допоміжними словами Дієслівними формами на -но, -то Прислівником

Смеркалося... огонь огнем кругом запалало (Т. Шевченко). Потемніло, заварило, закрутила, курява; Гримнуло ближче, немов звалив хтось на поміст деревину, загуркотіло й поко­тилось у небі (С. Васильченко). Можна вибрать друга і по духу брата. Та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко). В хаті було чисто та гарно, як у квітнику (М Коцюбинський). Тепло мені і спокійно (Я. Галан). Вже пройдено стільки, а пісні немає. Яку я задумав іиіе повесні (Я. Галан).

Називними називаються речення, що означають пред­мети і явища без вказівки на дію, яка може стосуватися їх: Субота. Вечір. Череда остання Скотилася з зеленого узгір'я... (Б.Лепкий)

Завдання 14. Прочитайте і спишіть речення. Назвіть, які з них односкладні, а які двоскладні. Підкресліть у реченнях го­ловний член, вкажіть, чим він виражений.

1. Зелений луг, задумані хмаринки... У морі трав сную я серця спів (В. Сосюра). 2. Не кажи гоп, поки не перескочиш (Нар. творчість). 3. Ліго. Починає благословитись на світ (Г. Ко­синка). 4. Мені одначе не спалося (М. Гру шевський). 5. Тиша. Тиша. Вітер жито колише (В. Швець).

Завдання 15. Прочитайте і спишіть текст. Визначте типи речень та головні члени в них.

Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її — й помуд- рій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу. Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і прийде, немов волоцюга, твоя незамож­ність, і злидні твої, як озброєний муж!.. (Приповісти. 6:6—11).

Завдання 16. Прочитайте і спишіть поетичні рядки. Підкрес літь у них односкладні речення і визначте їхні типи.

ЛІСОВА СТОРОЖКА

Долівка вистелена зіллям, Дубові стіни, рушники. У вікнах клен полоще гілля, І сосни стукають в шибки...

(М Луків)

JP иторика ^

Для промовця початок виступу — це ніби стрибок у крижану воду. Не можна показати свого хвилювання, страху. Треба зайняти зручну позу, подолати внутрішнє напружен­ня, кілька разів удихнути повітря і лише після цього по­чинати повільно й спокійно говорити.

Робота над диханням. Під час виступу важливо правиль­но дихати. Необхідно вміти користуватися всіма м'язами ди­хального апарату, щоб розширення легенів, поповнення їх по­вітрям відбувалося правильно і змушувало працювати м'язи діафрагми. Діафрагма допомагає не лише утримувати повітря, набране в легені, а й раціонально його використовувати. Лише за такої умови можна розраховувати на підкорення дихання процесу мовлення. Існує кілька типів дихання: поверхневе, або ключичне, грудне, реберне, діафрагмальне і реберно-діафраг- мальне. Найдосконалішим є реберно-діафрагмальне.

Кожен читець чи промовець повинен керувати дихан­ням під час читання чи виступу так, щоб воно не зава­жало йому читати, а слухачеві слухати. Процес дихання у кожної людини дещо відмінний: він залежить від напру­ження голосу, тривалості пауз, темпу читання (промови), музичної організації твору і навіть від психофізичного стану читця. Повітря набирається у перервах між словами й фразами без напруження і шуму. Правильно організоване, треноване дихання сприяє нормальному проходженню жит­тєвих процесів організму, знімає втому, як загальну, так і апарату мовлення, розвиває його.

Перевірку і тренування дихання варто проводити стоячи, не перериваючи процесу мовлення, обов'язково разом з ним.

Важливим в ефективності тренувальних вправ є емо­ційний стан. Ви повинні одержувати задоволення від кож­ного тренування.

Завдання 17. Виконайте кілька вправ для тренування дихання.

1. Вимовте кілька разів підряд проривиі приголосні к—г, ж—з, г—к, з—ж... Потім повільно вимовляйте вправу голосні а—є—о. Зосередьте увагу на роботі мускулатури ротової по­рожнини. Повторіть вправу 5—6 разів.

2. Сядьте. Зробіть швидкий вдих носом, після секундної паузи швидко видихніть через губи трубочкою, ніби хочете загасити свічку, яка стоїть близько. Повторіть вправу 3—4 рази, але свічку умовно поставте на протилежний кінець стола. Про­стежте, як працює мускулатура рота і живота.

3. Станьте прямо, уявіть, що ви у весняному саду. Ви близько підійшли до гілки вишні й вдихнули запах цвіту. Після вдиху ви ніби затримуєте в собі цей запах (зробити паузу) і видихаєте повільно, щоб довше зберегти аромат цвіту.

Виконання розглянутих і подібних вправ спрямовується на поліпшення дихання. Але поліпшення дихання не є само­ціллю. Воно повинно «працювати» на якість звуків. Посту­пово слід переходити до вправ, де до діяльності залучено слова, тексти, прислів'я, приказки, введено уявно-ігрові еле­менти, які активізують до продуманої внутрішньої дії.

Завдання 18. Сядьте спокійно, не напружено. Перед кожним рядком вірша вдихніть повітря і читайте кожен віршований ря­док на одному видиху. Повітря добирайте після кожного рядка.

Віє вітер з-під воріт, Ясне сонце виплива,

У воротях — сірий кіт. Коту спинку пригріва.

Вітер сірому котові Кіт воркоче, кіт муркоче,

Чеше вусики шовкові. Ніби щось сказати хоче.

(А/. Рильський)

Завдання 19. Для роботи над диханням пропонуються про­зовий текст та прислів'я. Прочитайте їх у різному темпі.

Коли в горах немає тигра, і мартишка — цар звірів.

У дівчини стільки ласки, як у тихім ставку ряски.

Хто рано підводиться, за тим діло водиться (Нар. творчість)

...Ліс ще дрімає... (Повільно показати рухом руки навколо себе, озираючи поглядом). Непорушно стоять дерева, загор­нені в сутінь... (Повільно пройтися, дослухаючись). Тихо на­вкруги, мертво... (Повернутися довкола, підійти до уявних дерев). Лиш де-ие-де прокииеться пташка, непевним голо­сом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає... (М. Коцю­бинський^ «Хо»)

Робота над голосом. Голос — це основне знаряддя ро­боти оратора. Голос утворюється в результаті роботи го­лосових зв'язок і дихання й наділений відповідними влас­тивостями: природними (сила, висота, тембр, діапазон) і набутими (темп, політ, звучність). Щоб розвинути голос, треба виявити кращі його якості, вдосконалити ті, що виявлені неяскраво і застосовувати їх у процесі читання або мовлення. Особливої уваги потребує робота над вироб­ленням навичок володіння силою голосу, діапазоном, тем­пом. Під час проведення вправ необхідно обов'язково сте­жити за диханням.

Сила голосу регулюється довільно. Вона залежить пе­реважно від напруження мовленнєвого апарату і від сили видиху повітря.

Тембр — це природне звукове забарвлення голосу. Він залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, помітно відмін­них між собою.

Висота голосу — це його тональні можливості. Вона за­лежить від частоти коливання голосових зв'язок. Ця влас­тивість голосу відіграє суттєву роль у роботі оратора, ос­кільки кожен текст має свою висоту звучання, що слід обо­в'язково враховувати при підготовці тексту до виступу.

Діапазон — межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Чим ширший діапазон голосу, тим цікавіші інтонаційні варіанти читання й мовлення.

Звучність (дзвінкість) — це властивість голосу, який звучить гучно й чітко.

Темп — швидкість читання й мовлення.

Політ голосу — вміння спрямовувати звук у необхідну точку аудиторії.

Дикція — одна зі складових частин культури усного мовлення. Це вміння правильно вимовляти всі голосні й приголосні звуки, кожному з яких притаманне певне зву­чання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апа­рату. Мовлення не сприйматиметься легко, якщо у ньому не відпрацьована чіткість дикції — правильної вимови го­лосних і приголосних звуків та їхніх сполучень.

Це досягається особливими вправами — скоромовками й чистомовками.

Процес спілкування. У своєму житті людині доводиться постійно спілкуватися (з іншими людьми, тваринами, при­родою тощо). Спілкування відбувається за відповідними законами, етичними нормами. Людина спостерігає, слухає, звертається до когось, до чогось і одночасно реагує, оці­нює, відгукується. Найбільш правильний шлях до спілку­вання — це увага. Без уваги не може бути спілкування од­нієї людини з іншою. Спілкування може бути безпосереднім, самоспілкування, з уявним чи відчутним об'єктом. Кожен вид спілкування має свої особливості. Проте у кожному з них має діяти одна закономірність: щоб спілкуватися, треба мати те, з чим можна спілкуватися, тобто насамперед свої власні пережиті почуття та думки. Щоб навчитися гово­рити з аудиторією, треба добре знати її, адже точно ви­значений адресат розмови робить мовлення виразним, до­хідливим і переконливим. Під час читання художнього тексту читець стає співавтором літературного тексту, пе­реживає, співчуває і поступово уводить у коло своїх думок і емоцій слухачів, підкоряє їх тому, про що говорить. Об­рази, події, які з'являються в уяві, читець прагне передати слухачам, намагається, щоб вони повірили йому. Адже в мистецтві художнього читання все призначено для аудиторії.

Завдання 20. Виконайте вправи на спілкування:

а) дайте книгу другові (книга надзвичайно цікава і цінна); б) викладачеві; в) товаришеві, з яким ви хочете помиритися; г) дівчині (хлопцю), щоб на вас звернула(в) увагу.

Завдання 21. Грає ніжна тиха музика. Коли мелодія закін­читься, створіть у своїй уяві асоціативні образи, картини, по­дії, згадайте вірші, пісню тощо. Відновлюючи свій стан, пере­дайте його слухачам. Мовний матеріал може бути авторським, імпровізованого характеру та ін. Вам хочеться, щоб ваші думки, переживання почули лише кілька чоловік. Дайте відчути це іншим присутнім в аудиторії.

Завдання 22. Ви готуєте розповідь, вірш, байку, пісню, які хочете запропонувати слухачам. В аудиторії, де вам потрібно виступити, неймовірний гамір. Ваше завдання: привернути до себе увагу і примусити аудиторію слухати вас.

Виражальні засоби риторики. У братських школах доби бароко риторика була обов'язковою дисципліною. До її скла­ду входила поетика, що викладалася у вигляді обов'язкового навчального предмета. Студенти Києво-Могилянської Ака­демії спонукалися до написання «орацій», а викладачі — до розробок стилістики. Стиль «орацій» був переважно підне­сений, пишний, у них використовувалося багато високопар- них, помпезних слів. Поєднання цих слів створювало ефе­мерну мовленнєву дійсність. Згодом риторика втратила своє первісне значення (нині ми повертаємося до нього) і тлумачилася як іронічне мовлення, яке зовні було дуже привабливим, але внутрішньо порожнім. Проте риторика суттєво вплинула на художню літературу, зокрема на вжи­вання стилістичних фігур та тропів. Анафори, епіфори, ін­версії, елепсис, паралелізми, замовчування, парадокси, рито­ричні питання застосовуються для надання поетичному мов­ленню виразності. Наприклад, «Хто там співає тужливі пісні» (В. Етап). Розглянемо деякі виражальні засоби риторики.

До особливих засобів риторичного мовлення належать цитування та використання різного роду звертань та зак­ликів. Цитування — точне наведення авторської мови — не варто плутати з цитацією. Цитаціею називають мовлення, яке надмірно насичене цитатами, іноді недоречними, іноді неповними. Завжди потрібно пам'ятати, що цитата, відір­вана від її первісного контексту не повинна втрачати смислу, закладеного у неї автором висловлювання. Не можна обри­вати цитату там, де заманеться, обігруючи власну думку. Цитату треба висловлювати повністю і точно. Якщо немає записів із точним викладенням слів автора, краще посла­тися на автора та викласти основну думку цієї цитати. Ав­тора цитати вказувати обов'язково.

Звертання використовуються у риторичних промовах з метою знайти найбільш повний контакт з аудиторією. Чим частіше промовець називатиме того, з ким спілкує­ться, тим його слухатимуть уважніше. Аудиторія може мати багато імен, і чим частіше оратор звертається до слу­хачів, виказуючи певну спільність з ними, тим повнішим буде сприйняття його промови та, відповідно, його ідей. Наприклад, можна використати такі звертання: Друзі! Співвітчизники! Колеги! Земляки! Проте треба бути уваж­ним і не використовувати так званих спекулятивних звер­тань. Такі звертання відвернуть від вас частину аудиторії і працюватимуть проти вас. З повагою ставлячись до ауди­торії, треба зважати на те, що ваші думки, особливо нові, погляди, твердження поділятимуть далеко не усі. Тому не слід звертатися: Свідомі українці! Мислячі люди! Усі, хто хоче бути розумнішим!

Заклики можуть бути приховані та відкриті. Заклик завжди спонукає до певної дії. Приховані заклики можуть використовуватися в рекламі (спонукання купити), від­криті — у риторичних промовах — зверненнях, публічних виступах тощо.

Парадокс — перекладається як несподіваний, дивовиж­ний, той, що суперечить здоровому глуздові. У художній літературі парадокс використовується як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію. Подеколи парадокс формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів'я (Тихіше їдеш — далі будеш), каламбуру тощо. Парадокс має лаконічну, витон­чену форму, при втраті естетичного чуття міри перетворю­ється на фарс. Віртуозністю парадоксального мислення від­значалися Б. Паскаль, Ф. Ларошфуко, Б.-І. Антонич та ін.

Анафора — єдинопочаток; повтор на початку віршова­них рядків. Повтор може бути звуковий, лексичний чи у формі називання протягом цілого твору або його частини однакових синтаксичних, строфічних структур. Епіфора — це також повтор певних слів, звуків чи конструкцій, проте в кінці віршованих рядків. Епіфора створює фольклорис­тичний ефект. Часто використовується у народних піснях.

Завдання 23. Прочитайте уривок вірша. Які виражальні засоби використовує в ньому автор? Як називається вірш без рими?

Щоб не випасти із цього грішного світу, Хоч раз

змішай із ближніми

піт і кров.

Сину людський,

Ти стаєш у чоловіче коло,

Ти готовий до цього древнього танцю

Тільки тепер.

З хрестом за плечима.

З двома розбійниками.

Тільки раз.

(В. Герасим'юк)

Завдання 24. Прочитайте і спишіть віршовані рядки. Визначте, які троїш використано у вірші. Як ви розумієте слово «політгя»?

На сірих стернях втомлених полів, В медовій тиші зрілого поліття Гарбою за покорою волів Рипіло 18 століття.

(Б. Олійник)

Завдання 25. Дайте визначення паралелізму. Від якого слова походить ця назва? Прочитайте віршовані рядки. На­звіть у них паралелізм. Чим відрізняється паралелізм від по­рівняння, яку він виконує функцію?

Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара, Тепер розійшлися, як чорная хмара!

(М. Чурай)

Завдання 26. Чи використовується у риторичних промовах гіпербола? Якщо так, то з якою метою? Доберіть антонім до слова «гіпербола».

Завдання 27. Яку роль у риторичному мовленні відіграють епітети? Прочитайте і спишіть словосполучення. Підкресліть серед них епітети. Як ви розумієте вислів «зелені погляди»? Письмово спробуйте відповісти на запитання, чому на Сході вислів «ви дуже молодо виглядаєте» викликає обурення і сприймається як образа?

Білі руки, залізна шафа, залізні нерви, золоте серце, жовте світло, теплі руки, тепле серце, синє небо, блакитне дитинство, прозора вода, прозора душа, золоті руки, зелена парта, зелені погляди.

^ Запитання і завдання для повторення ^

1. Коли члени речення називаються однорідними і як їх ви­діляють у тексті?

2. Які ви знаете види речень?

3. Як поділяються речення залежно від наявності головних

членів речення?

4. Якщо якийсь член у реченні відсутній, як називається

таке речення?

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В УСКЛАДНЕНИХ ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ РЕЧЕННЯХ

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

ГІРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

Таблиця 5 Правило

Приклад

Кома ставиться Між однорідними членами ре­чення за відсутності сполучників Перед протиставними сполуч­никами а, але, проте, зате, однак, та (у значенні але) Перед єднальними (і, й, та (в значенні і), та й, також, ні—ні і— і) і розділовими (чи—чи, хоч—хоч, або чи, то—то, не то—не то, чи то—чи то) сполучниками, якщо вони повторюються При парних сполучниках (як— так і, не тільки—але (й), не стіль­ки—скільки) кома ставиться перед другим сполучником Між однорідними членами, з'єд­наними сполучниками попарно, ко­ма ставиться між кожною парою

Вечір був чарівний, зоряний, пісенний (0. Гончар). Робота виконувалась швидко, якісно, добротно (Я Загребельний). Мудрим ніхто не вродився, а навчився (Нар. творчість). Це не вогні, а зірки, чисті, високі, мінливі (Я. Воронько). Низькі хмари сміялися то дощем, то навіть мокрим лапатим снігом (0. Журлива). Ставки — це блакитні очі землі. їм теж треба дивитися і на сонце, і на зорі, і на людей... (М. Стельмах). Олександр Довженко не тіль­ки в розмовах з друзями, не тільки в прилюдних виступах, але всією своєю творчістю завжди сміливо вторгався в саме життя (М. Рильський). Наука й труд, знання і школа дбайливо кличуть до мети (Я. Усенко). Стрімкі осокори й розлогі верби, ошатні липи й зажурені ясени обступили узбіччя дороги (0. Гончар)

Правило	Приклад
Кома не ставиться Між однорідними членами, коли єднальні, розділові або протиставні сполучники вжиті один раз Перед першим повторювальним сполучником, якщо з нього почи­нається перелік Якщо повторювальний сполуч­ник і з'єднує різні однорідні члени При повторенні сполучників, коли однорідні члени речення є сталим виразом Між двома дієсловами в одна­ковій формі, одне з яких означає рух, друге — його мету Якщо між двома однаковими словами стоїть заперечна частка не Тире ставиться При протиставленні Коли наступний однорідний член (присудок) уточнює, виражає на­слідок, швидку зміну подій, при­чину попередньої дії Крапка з комою ставиться У реченнях складної синтаксичної конструкції, де виражено не одну, а кілька думок, далеких за змістом; кожна з цих думок оформлена як поширене ускладнене речення і має свої розділові знаки.	Сила та розум — краса людини (Нар. творчість). По вулиці вітер віє та сніг за­мітає (Т. Шевченко). Моє щастя — Вітчизни прос­тори, оповиті і сонцем, і хме­лем, й зерном (М. Стельмах). Людина — відверта і послі­довна в своїй праці і прист­расна в житті (М. Рильський). ні риба ні м'ясо, ні слуху ні духу, ні туди ні сюди Не журися, козаченьку, не жу­рися, а на тую дівчиноньку піди подивися (Нар. творчість). Ти гукай не гукай, а літа не почують (Б. Олійник).
	Тільки нам все жити — не вмирати, зерно сіять, зацвітати знов (А. Малишко). Ніч, озеро, комиші внизу шумлять - шумлять дужо, тривожно (0. Гончар). Віє вітер з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину; на калині одиноке гніздечко гойдає (Т. Шевченко).

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В РЕЧЕННІ З УЗАГАЛЬНЮЮЧИМИ СЛОВАМИ

Узагальнюючими словами називаються такі слова, які об'єднують, збирають однорідні члени речення докупи, уза­гальнюють їхнє значення.

Таблиця 6 Правило

Приклад

Якщо узагальнююче слово сто­їть перед однорідними членами речення, то перед першим одно­рідним членом речення ставиться двокрапка » Якщо узагальнююче слово сто­їть перед однорідними членами, а потім речення ще продовжується, то після узагальнюючого слова ста­виться двокрапка, а після однорід­них членів — тире Якщо між узагальшоючими сло­вами і однорідними членами є сло­ва типу а саме, наприклад, як-от, то після них ставиться двокрапка, а перед ними — кома Перед узагальнюючими словами, що стоять після однорідних чле­нів, ставиться тире

Все бачить співець у широкім роздоллі: і небо, і море, красу світову {Леся Українка). А наше все круг нас: і води, й дерева і переплески хвиль, і вогкість лісова, і хмари з синьої прозорчастої криги і (М Рильський). ^ Усе: і це повітря, і покручені лози, і зів'яла трава — все це мимохіть нагадує їй щасливі хвилини її життя (М. Коцюбинський). Чарівний світ пливе переді мною, як-от: сині води, білі піски, хати на високих берегах (0. Довженко). І над водою, і над гаєм —: кругом як в усі, все мовчить (Г. Шевченко).

Завдання 28. Прочитайте і спишіть речення. Поставте в них розділові знаки. Однорідні члени речень підкресліть.

1. Зацвіли усі!діброви_чі долини^ луги _к(М. Стельмах). 2. Ми хоч бідні але чесні (М Коцюбинський). 3. Світи світи місяцю гей гей (О. Довженко). 4. Ми садили ліс у полі: і дубочки і тополі і осику і ліщину і червону горобину (М Стельмах).

5. Пташина зграя полетіла невідомо куди і вже більше сюди не поверталась ні весною ні влітку ні восени (М. Стельмах).

6. Синє глибоке небо розгортало своє безкрає поле (Панас Мирний). 7. Холодний колючий вітер гнав низько над землею важкі олив'яні хмари! (В. Кучер). 8. Дівчина була невелика на зріст але рівна гнучка довгобраза повновида (/. Нечуй-Ле- вицький). 9. Дерева стоять блискучі мускулясті щасливо при­тихлі мовби самі прислухаються до свого росту (О. Гончар).

Завдання 29. Прочитайте і спишіть речення. Виправте в них пунктуаційні помилки, поясніть уживання розділових знаків.

1. Як прагне людство в злагоді іти, назустріч сонцю радості трудові (М Рильський). 2. Сила та розум краса людини (Нар. творчість). 3. У Килиіш, та Горпипи то весілля то родини (Нар.

творчість). 4. Вгорі небо синє бездонне умите сонцем, і збуд­жене весною (0. Ільченко). 5. Зазолотились засиніли заграли в семибарвній грі, гранітних сходів мокрі схили (М. Бажан).

6. Ставки це — блакитні очі землі. їм теж треба, дивитися, і на сонце і на зорі і на людей і на оці зеленокорі верби що по­бралися за руки мов дівчата і ведуть своє коло (М. Стельмах).

7. Свіже весняне повітря, лоскоче мене бадьорить (О. Гончар). В підземній глибині в морях і під водою і на вершинах гір

іі в хащах лісових уранці вніч удень вечірньою порою і в се- 4ах і в містах, звучить мені твій сміх (В. Сосюра).

' Завдання ЗО. Прочитайте і спишіть речення, поставте, де по­трібно, розділові знаки, поясніть їх уживання.

: 1. Це ти в стражданнях там не спиш ти і мучишся й гориш пожежно блискно горобинно все боротьбою гомониш (П. Ти­чина). 2. Ми засіваємо житейське море і не на день минущий на віки (Б. Олійник). 3. Ніч озеро комиші внизу шумлять шумлять дужо тривожно (О. Гончар). 4. Віє вітер з поля на долину над водою гне з вербою червону калину на калині одииоке гніздечко гойдає (Т. Шевченко). 5. Гей ви грізні чорні хмари! Я на вас збираю чари (Леся Українка).

Завдання 31. Перекладіть з російської мови на українську. Поясніть уживання розділових знаків. Зверніть увагу на пунк­туацію в обох мовах.

1. Не пером пишут — умом (Пословица). 2. И дождь, и туман, и тучи — все это перемешалось между собой (В. Арсеньев). 3. Вы что больше любите: лес или море? (В. Солоухин). 4. Простые вещи доставляют наслаждение: кружка молока, белый хлеб, ветер, вздувающий занавески на окнах (К. Паустовский). 5. Здесь кроме дубов, растут: черная и белая березы, китайские ясень, орех, клен, пихта, пробковое дерево, тис, акация, осина и липа (В. Арсеньев).

Завдання 32. На яку тему можна написати твір, викорис­товуючи запропоновані слова. Сформулюйте тему і напишіть твір, вживаючи однорідні члени речення.

Поле, вітер, долина, вода, калина, дівчина, соловей, гай, життя, небо, сонечко, блискавка, діти, кохання, гніздо, садок, сорочка, пісня, щастя, Україна, веселість, радість.

Завдання 33. Складіть і запишіть п'ять речень з узагаль­нюючими словами при однорідних членах речення і п'ять — без узагальнюючих слів, поясніть у них пунктуацію.

Завдання 34. Запишіть текст під диктовку. Звірте написане з надрукованим, опрацюйте помилки. Підкресліть узагальнюючі слова. Зверніть увагу на художні засоби.

СОЛОВЕЙКО

Десь зовсім близько від них невгамовно виводив свою пісню соловейко. Спершу, коли починав заливатися, здавалось, що у горлечку в нього билася маленька співуча намистинка. Короткий свист — і ось вона вже вискакувала з дзьобика і стрімко летіла над лісом, а за нею вискакували такі ж самі намистинки, і всі вони нанизувалися у довгий невидимий разок. Потім нитка на тому разку рвалася, і намистинки падали в лунке озеро. Соловейкові жаль ставало їх, і він за­ходжувався ойкати, схлипувати. Швидко заспокоївшись, розщед­рювався і без жалю розсипав навкруги коштовності: камінці- самоцвіти, бурштинові намистинки, червоні коралі, срібні се­режки, золоті колечка. А як не ставало їх, радісно дзвонив у прозорі кришталеві дзвоники, що висіли поряд на гілочці.

Соловей сидів на тонесенькій калиновій гілочці, що вигну­лась од його ваги. Був він дуже схожий на горобчика: тільце сіреньке, лише трохи витягнуте, очі чорні, великі. Як співав, злегка горбився, трішки опускав крильця, широко відкривав тонкий дзьобик, в якому, ніби сердечко в дзвонику, бився гост­рий язичок, і все його крихітне тільце тремтіло й здригалося.

Сонце вже підбилося на добрий людський зріст. У його ко­сих променях на деревах, у траві, у туго натягнутих ажурних павучих сітках, ніби оті коштовності, що їх щедро розсипав по лісу соловейко, блищала, вигравала всіма барвами райдуги роса.

Запаморочливо пахли конвалії, черемха, шипшина. Чи не вони ото й споїли своїми п'янкими пахощами всіх лісових птахів, що раптом вирішили позмагатися у співі з солов'я­ми? (За Б. Комаром)

к ми говоримо

^ О котрій годині?

У (в)... хвилин на... у(ю) — У (в) двадцять хвилин на третю;

о пів на...у(ю) — о пів на другу;

за... хвилин до... (ої) — за чверть (за десять хвилин) до

третьої;

о ...їй (годині) — о п'ятій годині;^ Котра година?

...Хвилин на ...у(ю) — двадцять хвилин на першу; пів на ... у(ю) — пів на другу;

за... хвилин ... а(я) — за чверть (за десять хвилин) п'ята; ...а(я) (година) — п'ята година;

^ Котрий? Котра? Котре? перший	перше	перша
другий	Друге	друга
третій	третє	третя
четвертий	четверте	четверта
п'ятий	п'яте	п'ята
одинадцятий	одинадцяте	одинадцята
двадцятий	двадцяте	двадцята
тридцятий	тридцяте	тридцята
сотий	соте	сота
двохсотий	двохсоте	двохсота
трьохсотий	трьохсоте	трьохсота
чотирьохсотий	чотирьохсоте	чотирьохсота
п'ятсотий	п'ятсоте	п'ятсота
тисячний	тисячне	тисячна
мільйонний	мільйонне	мільйонна

Завдання 35. Прочитайте і спишіть слова. Поставте в них на­голоси. Складіть сім речень з цими словами (на вибір). Якими частинами мови є подані слова?

Секунда, мить, хвилина, година, доба, тиждень, день, місяць, півріччя, рік, неділя, вчора, сьогодні, позавчора, завтра, після­завтра, торік, другого дня, напередодні, тиждень тому, о другій, о п'ятій, годинник, частина, чверть на третю, о пів на шосту, за чверть восьма годиш, п'ята година сорок сім хвилин, час, неза­баром, нарешті, минулого року, за десять хвилин до опівночі, наступної середи.

Завдання 36. Перекладіть і запишіть українською мовою. Порівняйте написане в обох мовах. Розіграйте діалоги, вико­ристовуючи запропоновані вирази українською мовою.

Без двадцати минут девять. Четверть шестого. Который час? Когда вы прийдете? Когда открывается магазин? Когда вы мне позвоните? Позвоните мне в девять часов. Час дня. В шесть часов вечера. Сейчас пятнадцать минут четвертого. Без пятнадцати девять. Когда будет готово? Семь часов двад­цать три минуты. Полдень. Полночь. Четверть. День. Ночь. Сутки. Неделя. Утро.

Завдання 37. Прочитайте народні приказки та прислів'я, по­ясніть розділові знаки. Розіграйте діалоги, використовуючи їх.

Бережи час, його за гроші не купиш. Усе добре в свій час. Всякому овочеві свій час. Згаяного часу і конем не наздоже­неш. Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий. Час — найкращий лікар. Час минає і не вертає. Час мочить і час сушить. Час — не кінь,*не підженеш та й не зупиниш. Час — Не віл, його не налигаєш. Час — то гроші. Час усьому навчить.

Перемелеться — борошно буде. Є — минеться, немає — обійдеться. Казали минеться, а воно тільки настає. Минеться — і не змигнеться. Минулося — забулося. Перемнеться — та й так минеться. Треться, мнеться, думає — минеться. Що буває, те й минає. Що минуло, вже не вернеш. Що минулось, то давно вже забулось. Краще пізно, аніж ніколи. Краще на п'ять хви­лин раніше, ніж на хвилину пізніше. На годину спізнився, за рік не доженеш. Не доженеш і конем, що запізииш одним днем. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.

Нема ранку без вечора. Ні рано, ні пізно, саме в добрий час. Хто рано встає — тому Бог дає, а хто пізно лягає — в того забирає. Ранній пізньому кланяється. Райок за вечір муд­ріший. Ранок — пайок. Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють. Хто вранці плаче, той увечері сміється. Чого ранком не зробиш, того увечері не надолужиш. Що раннє, то не погане. Як не було зранку, то не буде до останку. Сонце — за гору, а ми — у нору (Нар. творчість)

Завдання 38. Спишіть числівники. Поставте у них наголос. З виділеними словами складіть речення з однорідними членами.

Одинадцять, одинадцятеро, обидва, двадцятеро, обидві, чо­тири, дев'ять, дванадцять, п'ятдесят, другий, чотирнадцять, чо­тирнадцятеро, тридцятеро, мільйон п'ятсот, сімдесят, більшість.

Завдання 39. Прочитайте числівники і запишіть їх словами.

; 153-й, 150 000-й, 8-й, 15-й, 7275-й, 8000-й, 100 000-й, 10 000-й, 1-й, 15-й, 151 273-Й, 4201-й, 50 000 000-й, 196 000-й, 2000-й, 173 575-й, 28-й, 12 000-й, 0,159 675-й, 273-й, 27-Й.276-Й, 50-й.

Завдання 40. Прочитайте словосполучення, перепишіть їх. Користуючись словником, поставте у них наголоси. Зверніть увагу на їх вимову та правопис.

Всі до одного; одне до одного; один по одному; один одному; ні одного; пі одному; один за одного; один з одним; один за одним; один одного; одне одного; одна одну.

^ Кількісні й порядкові числівники часу.

І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: «Скільки зараз годин?».— замість — «Котра година?» Чуємо інколи? «Зараз година ночі» — замість — «Зараз перша година ночі» тощо. Навіть в Українсько- російському словнику АН УРСР натрапляємо на паралель­ні вислови: «не пізніше трьох годин» і «не пізніше третьої години», а вислів «о другій годині дня» перекладається «во втором часу дня» і «в два часа дня».

Такий паралелізм у справі означення часу, де має бути абсолютна точність, — неприпустима річ. Тут конче треба твердо стати на бік якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кількісні числівники («Я встав у сім годин ранку») або порядкові («Я встав о сьомій го­дині ранку»). Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: «О п'ятій годині виїхали ми з монастиря» (М. Коцюбинський); «Завтра об одинадцятій на мене чека­тиме інженер» (10. Смолич). У цих фразах порядкові чис­лівники п'ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами — четвертою й п'ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що по-російсь­кому буде: в пять часов, в одиннадцать часов. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творів М. Коцюбинсь­кого: «Рівно о пів до сьомої панна Анеля пройде через сто­лову у кухню». Виходячи з цього треба питати не «Скіль­ки годин?», а — «Котра година?», казати не «Одна година ночі», а — «Перша година ночі» тощо.

Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповід­но до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прий­менник на: «Ой сплю годину, сплю і другу, а вже повер­тає та на третю» (С. Гулак-Артемовський). Отож російську фразу «Я приду в пятом часу» треба сказати по-україн­ському: «Я прийду на п'яту годину», а не «Я прийду о п'ятій годині»,— бо це означає вже точний, а не приблиз­ний час приходу.

Дробові числівники часу передаються відповідним дро­бом із прийменником на до половини години: чверть на третю, — з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому або пів до сьомої, як це ми вже бачили в фразі з твору М. Коцюбинського, — чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома або чверть до сьомої, цебто: чверть години залиши­лось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за поперед­німи правилами: десять на другу, тридцять на другу або три­дцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.

Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачену на якусь ро­боту чи дію, тоді слід користуватись кількісними числів­никами: «Як ось із неба дощ полився, в годину весь пожар залив» (/. Котляревський); «От ми й узялися перевіряти ра­хунки з десятої ранку аж до сімнадцятої дня (Із живих уст).

(Б. Антоненко-Давидович)

Завдання 41. Прочитайте вірш. Виконайте вказане в остан­ніх рядках завдання.

котра година?

Форма відліку часу в Україні єдина, з плином літ не пригасла, не стерта. Ви питаєте: котра воно година? І вам кажуть: друга, третя, четверта... Щоб почуті на лекції мовні норми нам у пам'ять міцніш западали, вчили ми порядкових числівників форми і на них різні речення дома складали. Наприклад: «Долаючи втому, дівчата на полі сушили м'яту. Одна каже: «Це ж прийдем додому не раніше як пів на дев'яту!» А друга: «Але ж на люди ти не підеш у сукні прим'ятій. То воно уже так і буде: прийдем до клубу десь о дев'ятій». Граматичні ці форми — не випадковість. Ще хочете прикладів? Ось вам: у Ірини Вільде є гарна повість

і зветься вона: «Б'є восьма». Граматична ця форма добре відома. Щоб закріпити почуте в класі, придумайте й ви свої приклади дома на цю форму відліку часу.

СД. Білоус)

Завдання 42. Прочитайте українські та російські вирази і запам'ятайте їх. З сімома українськими складіть речення.

Рос. Который час? в первом часу дня в позапрошлом году третьего дня он придет в час дня, возможно, после обеда один к одному один на один не по дням, а по часам по часам в недобрый час час от часу не легче

до этого часа в вечерний час

десять минут пятого полвторого

без десяти минут пять

уже поздно два часа

магазин закрывается в пять часов

Укр. Котра година?

о першій годині дня позаторік, позаминулого року позавчора, два дні тому він прийде о першій годині дня, можливо, аж пополудні один в один, як один сам на сам

не щоднини, а щогодини у призначений час у лиху годину

дедалі то важче, час від часу то важче (то гірше)

досі, до цього часу увечері, вечірньої пори, о вечірній порі десять хвилин на п'яту пів на другу десять хвилин до п'ятої, за десять хвилин п'ята уже пізно друга година магазин зачиняється о п'ятій годин

і