0-5І-І

О. Олійник

краінська мова

10-11 клас

Підручник

Видання, четверте, перероблене і доповнене

У,

■/Т

Затверджено Міністерством освіти і науки Україн

и

І ШЯ'.ОТЕКА

' Луганського Оуг.ів©льно,гс

тог.кія'/»лу \ транспортного Судізництва

«Вікторія» Київ - 200

2ББК 8І.2УКР—922 О-54

УДК 373.167.1:811.161.2+811.161.2(075.3)

Рішення колегії Міністерства освіти і пауки України (Протокол № 7/5-19 від 25 литія 2002 р.)

Рецензенти: Дубина м. І. — д-р філол. Наук, професор, академік ah віл України; Ткачова г. В. — вчитель української мови та літератури с/ш № 15 м. Києва

Олійник О. Українська мова • Підручн. для О—54 10—11 кл. середньої школи. — 4-те вид. перероб. і допов. — К.: Вікторія, 2002. — 448 с.

ISBN 966-95870-7-7

Розглянуто основні програмні питання фонетики, мор­фології, лексикології, словотвору, синтаксису. Для глиб­шого засвоєїшя матеріалу підручник насичений багатьма цікавими завданнями. Виконання завдань потребує вико­ристання додаткового матеріалу з мови та літератури. Вмі­щено теоретичні та практичні відомості з риторики, стиліс­тики, подано матеріал з культури мовлення та рекомендації щодо правильного вживання слів у мовленні.

ББК 81.2УКР—922

© О. Олійник, 2002 ISBN 966—95870—7—7 © Художнє оформлення О. Коваль

О мово моя!

О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини! Моря бриліантів, це — мова моя, Це — мова моєї Вкраїни. Яка у ній сила — і кличе, й сія, Яка в ній мелодія лине В натхнення хвилини! О мово моя, Душа голосна України! Ти — сурми на сонці, ти — стягів гаї, Ти — вибухів огненних повна. Це — матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини... О мово вкраїнська! Хто любить її, Той любить мою Україну.

В. Сосюра

ШАНОВНИЙ ДЕСЯТИКЛАСНИКУ!

Перед тобою підручник української мови. Яке твоє ставлення до нього? Яке твоє став­лення до української мови, до культури мови взагалі? Ти вже доросла людина, маєш свої уподобання і власну думку з будь-якого пи­тання. Але чим би ти не захоплювався: мате­матикою чи медициною, економікою чи біз­несом, програмуванням чи музикою — завж­ди пам'ятай, що ти живеш на українській землі, над тобою майорить жовто-блакитний стяг незалежної України і українська мова визнана державною. Українська мова — це голос твоєї Батьківщини. Ти можеш знати кілька мов, але українську, мову твого на­роду, ти мусиш знати найкраще. Якщо ти хочеш, щоб тебе побажали інші народи й на­щадки, вважали освіченою, культурною люди­ною, щоб ти поважав себе як особистість, дбай про культуру мови. І де б ти^не був, у які б землі не закинула тебе доля, бережи чистоту української мови від словесного сміт­тя, не перетворюй її на суржик.

Будь гордий з того, що ти громадянин своєї країни, належиш до такого прекрасного, такого дотепного народу, маєш таку мальов­ничу Батьківщину, таку співучу, багату мову. Шануйся, будь дбайливим господарем того, що маєш. І пам'ятай, що спочатку було Слово..

.

УКРАЇНСЬКА МОВА СЕРЕД ІНШИХ МОВ СВІТУ

Правильно й чисто говорити своєю мовою може кож­ний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених- лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це — не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично.

Мова кожного народу не становить якоїсь відмежованої від сусідів, застиглої на віки вічні форми. Як живий організм, вона з часом зазнає певних змін підо впливом історичних, економічних і політичних чинників. Інколи це можна просте­жити протягом життя навіть одного покоління. Відмирають одні слова, а замість них постають нові; старішають морфо­логічні і синтаксичні конструкції, поступаючись перед но­вими, що більше відповідають вимогам часу; засвоюються лексичні елементи від сусідів, що зумовлюється політични­ми, економічними й культурними стосунками з ними; нові обставини життя, породжуючи нові поняття, жадають для них нового вислову; нарешті, соціальні зміни в побуті несуть за собою нові прислів'я, приказки й приповідки...

Якщо порівняти кілька мов, між котрими лежить не тільки просторова відстань, а й певний історичний період, ми побачимо дуже дивне явище: різні мови мають дуже схожі слова... Що ближче стоять в етнічній і територіаль­ній належності один до одного різні народи сучасності, то більше спільних рис мають і їхні мови, творячи мовні групи — слов'янські, романські, германські та ін. Але це не заважає мовним елементам одної сім'ї проходити до мов іншої, часом і дуже далекої...

(Б. Аптонепко-Давидович

)ОСНОВНІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Вивчення української мови передбачає формування мов­ної культури, дотримання орфоепічної культури в міжосо- бистісному спілкуванні. Основне завдання формування ор­фоепічної культури полягає в тому, щоб навчитися розпіз­навати у словах і мовленнєвому потоці звуки, узгоджувати своє мовлення з відповідними їм орфоепічними правилами.

Більшість букв в українській мові позначає один звук. На позначення голосних фонем уживаються букви: а, о, у, й, і, є; на позначення приголосних фонем — букви: б, в, г, г, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, й.

Творяться звуки за допомогою мовного апарату, до якого входять губи, зуби, язик, піднебіння, гортань, голо­сові зв'язки. Звуки творяться при видихуванні.

Рух і положення мовних.органів при вимові певного звука називають артикуляцією (від лат articulo — розчленяю).

Буква ь (м'який знак) звука (фонеми) не позначає, а передає м'якість попереднього приголосного.

Букви я, ю, є, ї передають відповідно два звуки (дві фо­неми) [йа], [йу], |йе], [йі]. У позиціях на початку слова, після голосної, м'якого знака та апострофа букви я, ю, є, ї переда­ють один звук. Після приголосного букви я, ю, є позначають також голосні [а], [у], [е] і м'якість попереднього голосного.

Буква щ завжди позначає два звуки (дві фонеми) [шч].

Буквосполучення дж і дз можуть позначати один кореневий звук (фонему) [дж] і [дз]. У випадках, коли д належить до префікса, а ж чи з — до кореня, дж і дз позначають два окремі звуки, наприклад: джміль [джм'іл']; дженджик [дж єн дж и°к]; дзвінок [дз в'інок]; підживити [п'іджиевитие]; підзолистий [п'ідзолиестие'й].

Буква г в основному передає фарингальний звук (фо­нему) [г]: [голова], [говоритие].

Нова редакція Правопису української мови передбачає введення в ужиток букви г на позначення задньоязичного проривного звука (фонеми) [ґ] у давно запозичених та звуконаслідувальних словах: аґрус, ґвалт, ґрати, ґратчас­тий, ґуля, ґедзь, ґирлига, ґанок, ґандж, ґвалтівник, ґвалту­вати, ґедзатися, ґелгання, ґелготати, ґлей, ґлейкий, ґніт, ґнотик, ґогель-могель',^ у похідних прізвищах, наприклад: і Ґудзь, Ґедзь, Ґіга тощо.

Для позначення м'яких приголосних в українській мові, крім зазначених ь, я, ю, є, використовують також букву і (сік, тіні). Деякі м'які приголосні не позначаються на письмі зов­сім: цвях — вимовляємо [ц'в'ах]; ніжинський — [н'жиен'с'ки°й]. Класифікацію приголосних звуків наведено у таблиці 1.

Таблиця 1 За участю у їх тво­ренні шуму і голосу

Шумні

Сонорні

За місцем s. творення За \ способом ^ творення

губні

задньо-

язикові

передньо-

язикові

глотковий

губні

середньо­язикові

передньо­язикові

твердий

м'який

твердий

м'який

твердий

м'який

твердий

м'який

твердий

м'який

твердий

м'який

твердий

м'який

проривні

[б] [П]

[г] [К]

[т] [Д]

[ті [д'1

щілинні

[ФІ

[X]

[ж] м [з] [с]

[3'] [С]

[в]

ш

зімкіієно- прохідні

[мі

[и] [Л] [р]

м [лі [р'1

африкати (злиті)

Гч] [дз] [дж] м

[Ц'1 [До']

Голосні звуки не однакові за місцем і способом тво­рення. При творенні звуків [о] та [у] губи витягуються вперед і трохи заокруглюються, тому ці звуки називають лабіалізованими (від лат. labium — губа). Усі інші голосні звуки називають нелабіалізованими. Класифікацію голос­них звуків розглянемо за таблицею 2.

Таблиця 2 За-місцем творення За способом^-^ творення ^v.^	Ряди
	передній	середній	задній
Високе піднебіння	і		У
Середнє	и		0
Низьке	е, и		а

Українська орфографія базується на трьох принципах правопису:

•фонетичному — слова пишуться так, як вимовляють­ся, тобто за вимогами графіки: калина, жайворонок,

•морфологічному — значущі частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незва­жаючи на їхню відмінну вимову в різних формах того са­мого слова;

•історичному — написання того чи іншого слова збе­рігається за традицією, тобто так, як воно писалося рані­ше. Таке написання не пояснюється ні вимовою, ні грама­тичною будовою слова: кишеня, левада.

До мовних одиниць відносять: основні звуки мовлення (фонеми), значущі частини слова (морфеми), слово (лек­сема), словосполучення, речення, складне винтаксичне ці­ле (ССЦ, або надфразова єдність), текст.

^Фонсма^ (ІМорфема^ (Оіекссма^ ^Рсчення^ ^ССЦ^ ^Текст^

k І і !Г ІГ

Фонема — найменша звукова одиниця мови, яка слу­жить для творення й розрізнення слів та їхніх форм.

Морфема — значуща частина слова (корінь, префікс, су­фікс, закінчення). При зіставленні слів з однаковими за зна­ченням та звучанням елементами виокремлюють значущі

частини слова — морфеми. Зміна звуків у однокореневих словах не створює нових морфем. Основа слова передає його лексичне значення, зокрема корінь виражає основне значення даного слова та загальне значення однокоре­невих, спільних слів. Службові морфеми (префікси, су­фікси, закінчення) передають словотвірне та граматичне значення. Вони беруть участь у творенні нових слів та граматичних форм одного й того ж слова.

Лексема — слово,» словникова одиниця з усіма її фор­мами і значеннями в різних контекстах.

Речення — синтаксична одиниця мови, що інтонаційно оформлена і виражає закінчену думку про факт чи явище дійсності, які є реальними, бажаними чи можливими за певних обставин. У зв'язному мовленні речення пов'язують­ся одне з одним за смислом. Окремо взяте речення має ли­ше відносну смислову закінченість. Блоки речень — син­таксичні одиниці текстового рівня називають складним син­таксичним цілим (ССЦ). У порівнянні з реченням ССЦ ха­рактеризуються повнішим розвитком думки.

Складне синтаксичне ціле — сполучення кількох речень для створення мікротеми тексту. У науковому тексті ССЦ дорівнює абзацу. Проте буває, що ССЦ поділяється на кілька абзаців (що надає текстові експресивності — в ху­дожньому та публіцистичному стилях). Смислові відноси­ни, що об'єднують окремі речення у складне синтаксичне ціле, підкріплюються різноманітними засобами: повто­ренням слів з попереднього речення, використанням особо­вих та вказівних займенників, прислівників (потім, там, так тощо), вставних слів, які вказують на зв'язок думок (отже, по-перше, нарешті тощо), порядком слів у реченні, інтонацією частин і цілого тощо. Як правило, на початку ССЦ стоїть речення, яке несе в собі найважливішу ін­формацію блоку і відзначається відносною самостійністю. Таке речення називається самозначним (автосемантичним). Після нього йдуть речення, які допомагають уточнити, по­глибити, конкретизувати зміст автосемантичного речення. Бувають інші варіанти — з автосемантичним реченням в іншій позиції. До складу тексту поряд з ССЦ можуть входити й окремі речення. Це буває, коли одного такого речення досить, щоб охопити весь зміст якоїсь підтеми тексту, зачину, кінцівки. Всередині ССЦ речення можуть поєднуватися паралельно або мати ланцюжковий зв'язок.

Речення паралельного зв'язку поєднані паралелізмом струк­тури і зазвичай словами, що повторюються на початку кожного нового речення. За ланцюжкового зв'язку зв'язок між-окремими реченнями тексту здійснюється завдяки од­ному суб'єкту. Кожне наступне речення підхоплює зміст попереднього.

Текст — сукупність мовних знаків; результат вибору лексем та правил їхнього вживання; система складних синтаксичних цілих, створена для висловлення, реалізації певної ідеї. Текст — це зв'язне висловлювання, що скла­дається з речень, об'єднаних темою, головною думкою і граматично. Ознаки тексту:

•смислова цілісність (передбачає наявність певної теми (змісту) та задуму мовця, тобто головної думки вислов­лювання);

•зв'язність (забезпечується тим, що речення розміщено в такій послідовності, яка гарантує розвиток думки; кожне наступне речення додає щось нове до вже відомого; фор­мальні засоби зв'язку речень у тексті — займенники, си­ноніми, спільнокореневі слова, повтори, сполучники тощо);

•структурна організація (обов'язкові для тексту — зачин, виклад і кінцівка, в основі тексту лежать не окремі речення, а більші одиниці — блоки речень, через які відбувається розвиток думки та послідовне розгортання змісту (теми).

ультура спілкування

- ■ -. .':«»■' ,'■;. іїіі : і Поняття культури мови. «Мова — це всі глибинні плас­ти духовного життя народу, його історична пам'ять най­цінніше надбання століть, мова — це ще й музика, мелоди­ка, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисли- тельна діяльність народу» (О. Гончар).

«Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Культура — це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що відтворюється в народних звичаях, віру­ваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мовна культура — це надійна опора у вираженні неза­лежності думки, розвиненості людських почутгів, у вихованні

діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови пе­редбачає вироблення етичних норм міжнаціональнвго спіл­кування, які характеризують загальну культуру нашого су­часника» (В. Русанівський).

З культурою мови насамперед пов'язують уміння пра­вильно говорити і писати, добирати мовно-виражальні за­соби відповідно до мети і обставин спілкування. Культура мови утверджує такі норми:

•лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності);

•граматичні (вибір правильного закінчення, синтак­сичної форми);

•стилістичні (доцільність використання мовно-вира­жальних засобів у конкретному лексичному оточенні, від­повідній ситуації спілкування); •орфоепічні (вимова); •орфографічні (написання).

Культура мови — це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові форми вітання, прощання, побажання тощо.

ХТО ЛЮБИТЬ, ТОЙ ЛЕГКО ВЧИТЬ

Якщо з українською мовою в тебе, друже, не все гаразд, не вважай її примусовою, полюби, як весною ряст. Примусова тим, хто цурається, а хто любить, той легко вчить: все як пишеться, так вимовляється, т- все, як пісня, у ній звучить. І журлива вона, й піднесена, тільки фальш для неї чужа. В пій душа Шевченкова й Лесина, і Франкова брииить душа.

ІД. Білоус)

к ми говоримо ^

^ Говорити (писати) українською мовою — говори­ти по-українському — говорити по-українськи.

Щоб сказати, якою мовою спілкуються, в українській мові є кілька синонімічних засобів. Нейтральним, отже

прийнятним для всіх стилів, є безприйменниковий оруд­ний відмінок іменника мова.

Наприклад: говорити рідною мовою, говорити чеською мовою. Співвідносні прислівники на зразок по-українському по-чеському, по-японському типові для публіцистичного та уснорозмовного стилів. Нарешті, третій синонімічний засіб — прислівники на -ськи, -цьки — ознака розмовного стилю: говорити по-українськи, по-російськи, по-німецьки. т ^ ->х\ . fo&fi гршггі*;-^{4 1} ;.о \

^ 3 допомогою — за допомогою, з ініціативи — за ініціативою, з участю — за участю.

Останнім часом книжні стилі послуговуються тільки виразами з прийменником за там, де цілком звичними бу­ли синонімічні вислови з прийменником 3.

Наприклад: В області за допомогою шефів споруджено кілька шкіл (3 газ.). За ініціативою молоді в місті відкрився туристичний клуб (3 газ.). Адміністрація за участю представ­ників інших організацій повинна вчасно і правильно про­водити розслідування (3 газ.).

У мовній практиці зустрічаються синтаксичні синоні­ми з прийменником з: «З допомогою двигуна вантажного корабля проведено дві корекції» (3 газ.).

^ Згідно з рішенням — відповідно до рішення.

Значення відповідності передається у сучасній українсь­кій літературній мові двома нормативними прийменнико­во-відмінковими формами згідно з + орудний відмінок імен­ника; відповідно до + родовий відмінок іменника.

Наприклад: «Пам'яткам повинен надаватись статус згідно з законами України» (3 журн.).

Форми іменників з прийменниками згідно з та відповідно до мають виразний відтінок книжності. Вони'характерні для офіційно-ділового, наукового стилів, а також для мови преси. Іноді прийменник згідно помилково сполучають з давальним або родовим відмінками іменників: згідно повір'ю, згідно пла­нів. Такі утворення — наслідок впливу граматичної системи російської мови: согласно поверью, согласно планам.

Не бажані сполучення типу відповідно з планами і згідно до планів. Не відповідає сучасній літературній нормі та­кож форма іменників з прийменником у відповідності з (калька з російської мови в соответствии с).

(Б. Антоненко-Давидович)

Важливим елементом людської культури і вихованості є звертання і привітання. Незалежно від настрою, погоди, будь-яких інших обставин, кожна вихована людина повинна вітатися з іншими. Причому вітаючись, потрібно дотриму­ватися певних етичних і моральних норм.

І Приємно, коли, вітаючись, вам приязно посміхаються, не відводять очі і не повертаються до вас спиною. Юнак може супроводити своє привітання легким поклоном, а дівчина — плавним нахилом голови. Пам'ятайте, як ви хочете, щоб до вас ставилися інші, так і ви маєте ставитися до них.

Наводимо найбільш поширені звертання, вітання та побажання, найчастіше вживані слова прощання.

Звертання. Дорогі друзі! Дорогий друже! Громадянине (громадянко)! Громадяни! Пане (добродію)! Пані (добро­дійко, панно)! Панове! Товаришу капітане (капітан)! Пане капітане (капітан)! Вельмишановний..! Високоповажний... Шановна громадо! Люди добрі (товариство)! Юначе (мо­лодче)! Діти! Хлопці і дівчата (хлопчики і дівчатка)!

Вітання та побаясання. Добридень (доброго дня, здрастуйте, здорові будьте)! Доброго ранку! Доброго вечора (добривечір)! Добраніч (на добраніч)! Привіт! Вітаю! Хай живе... З приїздом вас! Поздоровляю вас! Зі святом вас! Вітаю з днем народження! З Новим роком! З Різдвом Хрис­товим! Бажаю (зичу) вам здоров'я, щастя, успіхів! Щасли­вих свят вам! Бажаю вам приємно провести свята!

Прощання. До побачення! Вибачте, мені час (пора) іти. На жаль, я поспішаю. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. До наступної зустрічі! До неділі! Прощавайте! друзі! Бувайте здорові! На все добре! Усього найкращого! Бувайте! Щасливо! Щасливої дороги! Вітайте ваших батьків.

Завдання 1. Прочитайте і обміркуйте висловлювання про мову, слово. Підготуйте і проведіть бесіду-обговорення на тему: «Місце мови в житті суспільства та людини».

•Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трій­ці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від Магми, тому й вог­ненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й лас­кава така. (ІС. Мотрич)

•Людина, яка втратила свою мову, — неповноцінна, вона другорядна у порівнянні з носієм рідної мови. У неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І. Франка, «верхньою» свідомістю. Себто її підсвідомість унаслі­док асиміляції загальмована, притуплена. (Я. Мовчан)

•Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід ночування. (Панас Мирний)

•Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав свято оберігати її чистоту збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гост­роти разючої. (Я. Тичина)

•Народе мій, дитино ясночола, Живи й орудуй мовами всіма, Бо кожна мова — твого духу школа, Твоєї правди — золота сурма. Вклякни перед зорею світового, Що пломеніє, паче сонця креш, Та не молися мовою чужою, Бо, на колінах стоячи, умреш.

(Д. Павличко)

•Хто не любить своєї рідної мови, солодках святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини. (Й.-ГГердер)

• Світ постає перед нами як калейдосконічшій потік вражень, який мусить бути організований нашою свідомістю, а саме мов­ною системою, що зберігається в нашій свідомості. (/. Білодід)

•Мова — це великий дар природи, розвинутий і вдоско­налений за тисячоліття з того часу, як людина стала люди­ною. У кожного народу своя мова.

Це великий скарб, який завжди треба шанувати, берегти і розумно збагачувати, не завдаючи йому ніякої шкоди. (К. Крапива)•Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона по­гано висловлена. (Вольтер)

• Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для сво­го вищого духовного життя і сам її відкидає й відрікається, чинить над собою самовбивство. (Я. Шафарик)

• Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову. Та це аж ніяк не означає, що нам є чужими чи далекими мови інших народів. (Я. Тичина)

• У світі налічується близько 3 тисяч мов. Одні з них пе­ребувають між собою у близькій спорідненості, інші — більш віддалені одна від одної...

До близькоспоріднених мов належать східнослов'янські (російська, українська, білоруська). їхніми близькими роди­чами є решта слов'янських мов; польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, сербохорватська, словенсь­ка, болгарська і македонська.... Споріднені мови об'єднуються у групи мов. Разом з тим усі мовні групи — слов'янська, гер­манська, романська та інші — належать до однієї сім'ї — індоєв­ропейських мов... (В. Русанівський)

• Наша мова — як чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до Вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні пахощі рідної землі. А пісня — це найдобріша, найвиразніша мова. (Я. Тичина)

•Як добрий чорний хліб для їжі і як прозора джерельна вода для ниття, так нам потрібне пристрасне, вихоплене з-під громів і з-під самого сонця слово, зіткане з мужності і ніжнос­ті, з перехресних тривог і хрещатого цвіту надій. (М. Стельмах)

•УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, Безсмертне і величне, як Говерла, Багате і дзвінке, як Україна. Закоханим — ти лагідне, як мати, А недругам — як постріл із гармати. Беру тебе, як скарб, в пісенній вроді З джерел, що не міліють у народі.

(Д. Л у цепко)

Завдання 2. Прочитайте і спишіть речення, виправте в них допущені стилістичні помилки.

1. На прийомі спілкувалися по-українському, по-англійсь­кому, іншими мовами (3 газ.). 2. Згідно планів велася підго­товка тематичного вечора (3 газ.). 3. Посівна відбувалася у відповідності з планами (3 газ.). 4. Згідно повір'ю, у наших краях водилися партизани (3 газ.). 5. Згідно до постанови, засідання переноситься на минулий тиждень (3 об'яви).

Завдання З. Прочитайте текст, доберіть до нього заголовок. Вкажіть, які слова мають тільки граматичне значення, а які — і граматичне, і лексичне. Поясніть значення виділених слів.

Слово — найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і бру­дом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необ­думане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безна- ;^лдію і одухотворити, розсіяти сумнів, і засмутити, викликати -^посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити не- _ч віру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, jS^ нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, Х\ приголомшити людину. (В. СухомлинськиІЇ)

Завдання 4. Прочитайте статтю В. О. Сухомлинського «Сло- ^во рідної мови». Випишіть вислови, які найглибше розкривають суть, значення слова, прокоментуйте їх.

Завдання 5. Прочитайте приказки і прислів'я. Випишіть з них ті, в яких лаконічно узагальнюються народні погляди на культуру мовлення.

1. Що маєш казати — наперед обміркуй. 2. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше. 3. Не хочеш почути поганих слів, не кажи їх сам. 4. Коли чого добре не знаєш, то не говори. 5. Краще мовчати, аніж брехати. 6. Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, іЙо каже. 7. Умій сказати, умій і змовчати. 8. Дав слово — держись, не дав — кріпись. 9. Слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш. 10. Шабля ранить голову, а слово — душу. 11. Від теплого сло­ва і крига скресне. 12. Гостре словечко коле сердечко. 13. Сло­во — не стріла, а ранить глибше. 14. Вола в'яжуть мо­тузками, а людину — словами. 15. Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле. 16. Більше діла — менше слів. 17. Хто мовчить, той двох навчить. 18. І від солодких слів буває гірко. 19. Не говори, що знаєш, але знай, що говориш. 20. Добре слово краще за гроші. 2Слово — рё."родова,^зик —

Луганського буг.іоояьнр^ то::гіку/лу І транспортного будівництв

не помело. 22. Слово до слова — зложиться мова. 23. Не кидай словами, як нес хвостом.

Завдання 6. Прочитайте текст. Перекладіть і перекажіть його українською мовою. Висловіть свою власну думку щодо мірку­вань Езопа.

ЯЗЫК

Знаменитый баснописец древней Греции Эзоп был рабом философа Ксапфа. Однажды Ксанф захотел пригласить гостей и приказал Эзопу приготовить самое лучшее. Эзоп купил языки и приготовил из них три блюда. Ксанф спросил, почему Эзоп подает только языки. Эзоп ответил: «Ты велел купить самое лучшее. А что может быть на свете лучше языка! При помощи языка строятся города, развивается культура пародов! При помощи языка мы изучаем науки и получаем знания, при помощи языка люди могут объясняться друг с другом, решать различные вопросы, просить, приветствовать, мириться, да­вать, получать, выполнять просьбы, объясняться в любви. Поэтому нужно думать, что нет ничего лучше языка». Такое рассуждение пришлось но сердцу Ксанфу и его гостям.

В другой раз Ксанф распорядился, чтобы Эзоп приобрел к обеду самое худшее. Эзоп пошел опять покупать языки. Все удивились этому.

Тогда Эзоп начал объяснять Ксанфу: «Ты велел мне сыс­кать самое худшее. А что па свете хуже языка? Посредством языка люди огорчают и разочаровывают друг друга, посредст­вом языка можно лицемерить, лгать, обманывать, хитрить, ссо­риться. Язык может предавать, оскорблять. Может ли быть что-нибудь хуже языка?!» Предание гласит, что не всем гос­тям было приятно слышать этот ответ Эзопа. (3 календаря)

Завдання 7. Наведіть п'ять прикладів, в яких лексема слово вживалася б у різних значеннях.

Завдання 8. Прочитайте вірші. Підготуйте і проведіть дис­пути: «О слів жорстока і солодка влада!» та «О слово рідне, хто без тебе я?» Проведіть конкурс творів на ці теми.

У ДЗЕРКАЛІ СЛОВА

О слів жорстока і солодка влада!

Не обпечись на їхньому вогні...

Такі ж близькі звучання «рада» й «зрада»!Які ж провалля поміж них страшні! Закони літер — не разок намиста: Одну хитнеш — і поміняєш суть, І спробуй-но тоді межу збагнуть, Приміром, між «обчислить» і «обчистить». Ти — весь у слові,

як у сповиткові, З колиски до калини на горбі... І вже, коли ти похитнувсь у слові, Вважай, що похитнувся у собі.

...Маестро був. Умів приборкать слово. Зім'ять, як віск, і сотворять дива. І непокірне слово, як шовкове, Стелилося з рясного рукава.

0. владо слів, солодша від шафрана! А ще солодша — влада на слова... Як впильнувати, щоб вона, бува,

Не перейшла в розгнузданість тирана. Коли вже слово, втративши свободу, Стає рабом без імені й лиця, І, нанизавшись на перо співця, Кружля покірно, примхам па догоду?! Як часто нас в риторику несе, Коли святими клянемось в любові! Бо часом любимо не тільки слово, Як у словах себе понад усе. Учись у нього. Легшої з наук _л

0. важчої! — нема у цьому світі.

І що простішого: писать — як жити, Покіль перо не випаде із рук?! Учись у нього. Легшої з наук

І — важчої!— допоки світ не знати. І що простіше: жити — як писати, Покіль перо не випаде із рук?! З низів.

А сяє вище рай-дуги, Бо кожне слово гніву і любові Сповна життям оплачував. І слово

Йому безсмертям воздає борги.

(Б. Олійник

)Є СЛОВА, ЩО БІЛІ-БІЛІ

Є слова, що білі—білі, Як конвалії, квітки, Лагідні, як усміх ранку, Ніжносяйні, як зірки.

Є слова, як жар, пекучі І отруйні, наче чад... В чарівне якесь намисто Ти нанизуєш їх в ряд.

(О. Олесь

)

УКРАЇНСЬКА МОВА

Мово моя українська — Батьківська, материнська, Я тебе знаю не вивчену — Просту, домашню, звичну, Не з-за морів прикликану, Не з словників насмикану. Ти у мене із кореня — Полем мені наговорена, Дзвоном коси прокована,

Мова наша, мова — Мова кольорова, В ній гроза травнева Й тиша вечорова. Мова наша, мова — Літ минулих повість, Вічно юна мудрість, Сива наша совість. Я без тебе, мово,

В чистій воді смакована. Болем очей продивлена, Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людськім намокнута, З кров'ю моєю змішана. І аж до скопу залишена В серці моїм.

(В. Бичко)

Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва, Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє.

(Ю. Рибчинський

)

О рідне слово, хто без тебе я? Німий жебрак, старцюючий бродяга? Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам'я, Моя ти — пісня, сила і відвага, Моє вселюдське й мамине ім'я. Тобою палахтить душа моя, Втішається тобою серця спрага. Тебе у спадок віддали мені Мої батьки і предки невідомі, Що гинули за тебе на вогні. Так не засни в запиленому томі, В нетканій коленкоровій труні — Дзвени в моїм і правнуковім домі!

(Д. Павличко

)Грати словом — долею грати. Різні в нього бувають майстри. Можна слово привчити на бровах стояти

Чи кататись плескавчиком із гори... Схочеш — буде тобі од води тихіше Й мелодійне таке на слух, Сам незчуєшся, як заколише, Як приспить поволі твій дух. На трапеціях забутих істин Пріснувато робить віражі... Слово, слово моє пречисте, Кинь мене на свої ножі! За пекучу безжалісність мого наговору — Не повстанеш на мене хіба?.. Вік вичавлювать буду із тебе покору,

Слово, вичави з мене раба!..

(Г. Світлична)

Завдання 9. Прослухайте музичний запис пісні «Рідна мова». Вивчіть і виконайте пісню самі. Які ще пісні про рідну мову ви знаєте

?

РІДНА

Музика Я. Дворського

Одною мовою одвік Всі люди плачуть. Одною мовою сміється Всенький світ. Та як любов і гнів Улити в спів гарячий? Лиш рідна мова дасть тобі На те од віт. (Двічі) Приспів:

Коли ж уже не плачеш ти І не смієшся, Оглухнув серцем, Не радієш, не болиш, Тоді з землею наодинці зостанешся,

Знов мовою одною, рідною мовчиш. (Двічі)

МОВА

Слова Г. Вієру

Одною мовою смієшся І плачеш мовою одною, Коли дитя вві сні Ім'я твоє назве. Та сум чи радість Не загасиш за наказом, Як мови рідної, Що у душі живе. (Двічі) Приспів:

Одною мовою одвік Всі люди плачуть. Одною мовою сміється Всенький світ. Та як любов і гнів Улити в спів гарячий,— Лиш рідна мова дасть тобі На те од віт. (Двічі

)Риторика як наука. Риторика — (від гр. ...ораторське мистецтво) — теорія ораторського мистецтва; наука крас­номовства, в якій розкриваються закони управління мис- леннєво-мовлениєвою діяльністю. Вона розвиває в лю­дини такі особистісні якості: культуру мислення (само­стійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оператив­ність, відкритість мислення, ерудицію), мовлення (пра­вильність, виразність, ясність, точність, стислість, доціль­ність), поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, розкутість), спілкування (повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудито­рії, залучення однодумців, відповідальність за своє сло­во), виконавської майстерності (виразність та доцільність жестів, міміки, правильність дикції та інтонації) тощо.

Риторика — наука комплексна. Вона інтегрує в собі знання з таких дисциплін, як філософія, логіка, психологія, лінгвістика, етика, сценічна майстерність, літературознавст­во. Мистецтво живого слова було відомим уже в стародав­ньому Єгипті, Вавілонії. Особливого розквіту воно досягло у стародавній Греції і в республіканському Римі. На наших землях теорія красномовства відома щонайменше дев'ять століть. Найдавнішу пам'ятку, що містить уривок риторич­ної праці, знаходимо серед найстаріших збережених пись­мових пам'яток Київської Русі — в «Ізборнику» Святослава 1073 року. З періоду Київської Русі збереглося чимало ори­гінальних пам'яток ораторського мистецтва.

Близькими до риторики є поетика та стилістика.

Публічний виступ. Риторика пов'язана передусім з ус­ним мовленням. Різновидом усного спілкування є публіч­ний виступ. А жанровим різновидом публічного виступу є доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна), бесіда, лекція, репортаж.

Готуватися до доповіді треба дуже ретельно. Підготов­ку рекомендується поділити на три етапи: організація логічної канви — що сказати і в якій послідовності; пошук форми виступу — як говорити; репетиція. Запам'ятайте: говорити не думаючи — стріляти не цілячись. Щоб гарно виступити, потрібно досконало оволодіти предметом

У.

розмови. Треба пам'ятати слова Шота Руставелі, що з глечика може витекти тільки те, що в ньому було. Отже, щоб визначити, що говорити, треба оволодіти певною те­мою та відповідною літературою.

Хто обрав посильну тему, Той набуде й гарного мовлення, й чіткого порядку...

Горацій

Працювати з літературою — також важка праця. Не можна просто користуватися чужими думками, треба їх аналізувати. Аналіз завжди передбачає зіставлення пев­них тверджень з іншими, з власним досвідом, з реальним розкладом речей. Під час роботи з літературою треба ро­бити виписки, конспектувати основні думки, влучні вирази та цитати, які ви бажаєте використати. Не варто робити завеликі виписки, можна створити ланцюжок з ключових слів чи виразів. Ці ключові слова й складають канву вашого майбутнього виступу.

Виступ складається з послідовної, логічної зміни тез і доказів, причин і наслідків. Ніколи не починайте нової думки, не вичерпавши попередньої. Побудова речень також має підпорядковуватися правилу послідовного інформуван­ня. Кожне нове речення на початку має містити вже відому слухачам думку, а потім розповідати про щось нове.

Не деталізуйте свої думки, надмірно «розжовуючи» їх. Якщо не дотримуватися цього правила, слухачі перебу­ватимуть у напруженні, залучаючи собі на допомогу асо­ціативне мислення. Поважаючи аудиторію, треба чітко пам'ятати, що всі ваші думки вони повинні сприймати повністю, майже не обдумуючи. Ви маєте щонайбільше володіти увагою, емоціями та навіть мисленнєвими мож­ливостями слухачів.

Репетиція перед виступом має обов'язково складатися з тренування голосу, інтонації мовлення. Про сутгєве, голов­не треба говорити на повен голос, а менш важливе можна вимовляти тихіше.

Складання плану. Неабияке значення для підготовки виступу має складання плану.

Його треба складати після повного усвідомлення теми та ідеї виступу і опрацювання необхідної літератури.

План — найкоротший вид записів, де висвітлено підтеми тексту. Щоб скласти простий план, необхідно вдумливо прочитати текст, з'ясувати його тему та головну думку, ви­значити підтеми, чітко й лаконічно їх сформулювати і запи­сати у вигляді підпунктів. Пункти плану — здебільшого складні словосполучення.

Щоб скласти складний план тексту, потрібно підтеми тексту поділити ще на мікротеми і чітко їх сформулювати. Мікротеми тексту стануть підпунктами складного плану.

Звичайно складний план має вступ, основну частину і заключну частину з висновками.

План також може бути цитатний.

Завдання 10. Прочитайте текст. Складіть простий план, текс­ту і за цим планом підготуйте публічний виступ.

РЕСТАВРАЦІЯ СОВІСТІ

Товариство рідної мови — це об'єднання людей, які зро­зуміли, що, захищаючи мову від ерозії, а духовну культуру від обміління, вони піднімають голос проти насильства над людським розумом і над природою, борються за справед­ливе розв'язання соціальних, економічних і екологічних проблем. Захищаючи сьогодні українську мову, ми беремо під захист плюралізм думок і свободу їх проголошення, віль­ний доступ до скарбниці нашої пам'яті, виборюємо право знати екологічну ситуацію в країні. Якщо нам болить доля української мови, ми не пройдемо байдужими спостеріга­чами повз фантастичну денаціоналізацію багатьох малих на­родів Півночі і перетворення їх одвічних оленярських тери­торій у звалища, мертві зони; ми зрозуміємо біль захисників чистоти Ладоги й Байкалу, Севану і колишнього Аральсь­кого моря. Отже, дбати про мову — Це справа совісті су­часної людини, якщо вона громадянин і патріот, а не бюро­крат і обиватель.

Мова — явище суспільне. Суспільство здорове, життє­здатне, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з громадян, патріотів своєї землі.

Патріотизм починається зі ставлення до своєї мови. По­няття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни, тобто мова сприймається не просто як засіб комунікації і навіть не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше — як одне з головних джерел, що оживляють патріотичні по­чуття, як рецептор духовно-емоційного життя людини. Рід­на мова є одним із головних засобів, за допомогою яких створюється соціальний механізм успадкування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції. Мова єднає представників певного на­роду у часі і просторі. Прилучення дитини до рідної мови — це входження її в суспільство, підключення до колективного розуму. Усвідомлення себе як людини здійснюється через мову рідних дитині людей, а тому протягом усього свого життя кожен сприймає цю першу мову в оточенні спогадів про батька й матір, братів і сестер, про рідний дім. Позба­вити людину рідної мови — чи то згідно з її волею, чи всупереч їй — аморально; це те ж саме, що Підрізати коріння її духовності. (В. Русапівський)

Завдання 11. Прочитайте текст-рекомендацію. Чому автор тричі повторює те саме? Чому не можна виголошувати всю промову з однаковою інтонацією? Яку реакцію це може викликати у слухачів? Як ви розумієте слова автора «праща або арфа»?

Головні речення. Головні речення. Головні речення.

Ясний план у голові — і якомога менше на папері. Факти або звернення до почуттів. Праща або арфа. Оратор — не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома.

Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які ведуть до головної мети. Три­буна безжальна: люди на ній більше оголені, ніж на пляжі.

Пам'ятай: чим коротша промова, тим менше шансів про­валитися. (К. Тухольський)

.' j'y. ...:- \ ' >' а

ДИКТАНТИ

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Культура мовлення — це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й над­бань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто до­тримання загальноприйнятих літературних норм у користу­ванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтак­сичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати по­літичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі вислов­лювання, на побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення: вчитися усно й письмово викладати власні думки, виправляти себе, правильно будувати сказане, шукати най­кращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислен­ня. Якщо людина чітко, логічно мислить, то й мовлення в неї зрозуміле, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно повно і точно передає думки чи відтворює образи, легко сприймається оточуючими, всім зрозуміле.

Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову. (З журн.)

СИЛА СЛОВА

Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне. У багатому мовному арсеналі виробилась і закрі­пилася ціла низка словесних вітань: «доброго ранку», «доб­рого здоров'я», «добридень», «доброго вечора у вашій хаті», «бувайте здорові» тощо.

Хоч у новсякденпя й увійшло багато словесних вітань, проте люди завше були обачливими з ними, до кожного ви­падку використовували далеко не увесь арсенал. Зранку, в обід чи ввечері вживали лише ті, що відповідали певному часові. Це ж стосується і щодо кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності. Скажімо, коли одинак ві­тався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: «здоровенькі будьте» чи «доброго вам здоров'я» тощо.

На окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Тра­диційно на Україні діти називали своїх батьків на «ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.

Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати ін­шого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уваж­ність і чемність — основна вимога мовного етикету. Від чем­ного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, не­нав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів'я, лицемір­ність, невміння вислухати співрозмовника нервує, псує настрій.

Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово «дя­кую» Чи часто користуємося ми ним, особливо в магазинах? Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку ми нерідко забуваємо сказати одне-єдиие слово. А може, воно б зняло людині втому, підняло настрій.

Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми ві- тань-зверпень постійно присутні у нашому повсякденному спілкуванні. Вопи — не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, па­ша культура, взаємостосунки, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, але й переносному значенні. Коротше кажучи, це паш спосіб життя. (В. Скуратпівський)

^ Запитання і завдання для повторення ^

1. Розкажіть, як ви бачите українську мову серед інших мов світу.

2. Що ви знаєте про норми української літературної вимови?

3. Які нововведення передбачає нова редакція Правопису української мови?

4. Що таке орфоепічна культура? Яке її основне завдання?

5. На яких принципах базується українська орфографія? в. Що таке культура мови? Які норми вона утверджує?

   7. Яких етичних і моральних норм потрібно дотримува­тися під час вітання?

   8. Що таке план? Які вони бувають?

   9. Як складається план? Назвіть основні частини склад­ного плану.

   10. Що таке публічний виступ? Назвіть йогоРрізнОвиди.

БУДОВА СЛОВА. ТВОРЕННЯ СЛІВ

Український правопис у своїй основі фонетико-мор- фологічний, тобто враховує не тільки звучання слова, а й його будову. Тому, щоб правильно написати слово, треба знати, з яких частин воно складається. Значущими части­нами слова є префікс, корінь, суфікс, закінчення.

Словниковий склад української мови безперервно змі­нюється і поповнюється новими словами. Вирішальну роль у розвитку і збагаченні лексичного складу мови відіграє ут­ворення нових слів на базі вже існуючих.

Слова можуть утворюватися як від непохідних основ (ібереза — березовий, небо — небесний), так і від похідних (переорати — переораний, вихователь — вихователька).

Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною. Нерідко буває так, що новоутворене слово стає твірною основою для наступного нового слова, наприк­лад: віковий, вічний — вічно, вічність.

В українській мові виділяються морфологічні і немор- фологічні способи творення слів.

Морфологічний спосіб творення слів — основний. До мор­фологічного способу творення слів належать такі типи тво­рення: суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфік­сальний, безафіксний і складання основ та слів.

До неморфологічних способів творення належать такі.

1. Утворення нового слова через набуття ним нового зна­чення: супутник (людина) і супутник (літальний апарат), ко­рінь (у рослини) і корінь (у математиці, мовознавстві), пісок (речовина) і цукор-пісок (продукт харчування).

Утворення нового слова через злиття цілого слово­сполучення: сьогодні (цього дня), нісенітниця (ні те ні се)

,

2. добраніч (добра ніч), Шовкошитний (шовком шитий), Не- пийвода (не пий води).

3. Утворення нового слова шляхом переходу однієї час­тини мови в іншу: молодий, вчений, по-новому, морозиво.

Завдання 12. Прочитайте слова. Утворіть від них споріднені слова префіксально-суфіксальним способом і запишіть їх.

День, ліс, бігти, мовчати, віра, смак, нести.

Завдання 13. Прочитайте речення і запишіть кожне з них одним словом, утвореним префіксальним способом.

1. Простір, у якому немає повітря. 2. Боротьба народів проти загрози війни. 3. Батько діда. 4. Людина, яка робить для когось добро, не думаючи про власну користь. 5. Занят­тя, що проводяться не під час уроків.

Завдання 14. За зразком складіть алгоритм розбору поданих слів за будовою.

т

Зразок: вогкуватий

^вогк )

( ува ) ЧГ

ий )

Переведення, складання, вугіллячко, пречудовий, неосяж­ний, переддень.

Завдання 15. Прочитайте слова, поділені для переносу. Ви- правте допущені в них помилки і обгрунтуйте, чому не можна так переносити.

Бур'—ян, ріл—ля, кіст—ка, морсь—кий, хо—джу, без­смертний, бе—зустанно, прий—ти, под—звонити, м'—ята, чо­боти, голо—сний.

тилістика ^

Стилістика як наука. Стилістика як наука досліджує, в якій спосіб потрібно вживати мовні засоби, щоб висловлю­вати думку відповідно до того, в яких умовах і з якою метою будується певний текст. Стилістика — це мовна естетика.

Стилістика словотвору. Щоб досягти відповідних сти­лістичних ефектів та надати тексту стилістичного забарв­лення, використовують засоби словотвору. Частини слова — це компоненти його значення. Словотвірними частинами слова є префікс, суфікс, які надають слову відповідного стилістичного відтінку.

Література пропонує чимало прикладів майстерного використання словотвору, щоб надати словам різноманіт­них відтінків значеііь та емоційного забарвлення. Стиліс­тичні використання можливостей словотвору зумовлю­ються особливостями стилю й конкретними завданнями тексту. Словотвірні стилістичні моделі можуть бути непо­хідними (наприклад, нове слово виникає внаслідок роз­паду багатозначного слова), похідними (за допомогою су­фіксів, префіксів, складання основ, словоскладання тощо), креативними (авторське, художнє сполучення основ, слів: гордидівчипо, зустрічарко).

Найбільш поширеними похідними стилістичними мо­делями для іменників є різні суфіксальні конструкції, які надають конкретним словам у реченні та реченню взагалі відтінків розмовності -ота, -н(я), -неча, -ява {роззява, злидота, гульня, малеча), просторічності -люй, -ура, -уха, -ака (писака, замазура, молодуха), зневажливості -ище {ручище), пестливості -ик, -есеньк -юсеньк (малесенький, гарнесенький, котик), книжності, іноді сарказму -ння, -изм (вирішення, хвостизм).

Для дієслів найчастіше застосовують префіксальні сти­лістичні конструкції (добігатися, возпалати, попотягаєш, ізігнутися). Проте треба пам'ятати, якщо стилістично зани­жені слова не несуть у тексті певного навантаження, вони засмічують мову. Передусім це стосується стилістично урі­заних слів: мотик, велик, нормальок тощо.

Мову також засмічує й недоречне вживання пестливих слів. Уявіть собі парубка зі статурою атлета, який прийшов до лікаря і приказує: «Голівка болить,ліжку вдарив, граю­чись у м'ячик, трошечки накульгую».

Лексична стилістика. Синонімічні явища мови, особ­ливості добору слів для правильного висловлення думок є предметом лексичної стилістики, а стилістичне вико­ристання певних граматичних форм слова (роду, відмін­ку, числа, відміни, часу) вивчає морфологічна стилістика.

Вивчення стилістики завжди починається з опису лек­сичних можливостей мови, оскільки, як відомо, словнико­вий склад — це головне багатство mobjh^ Лексична стиліс­тика оцінює використання слова у різного роду ситуаціях, виявляє, наскільки виправданим є його вживання у кож­ному конкретному випадку, вчить бачити помилки у сло- возастосуванні та як їх виправляти.

Лексику мови поділяють на два основні класи: нейтраль­на та маркована. Нейтральна лексика може бути викорис­тана у будь-якому за стилем тексті й описує природні яви­ща, органи тіла тощо. Всі слова нейтральної лексики прямо- значні, тобто це слова первинної номінації (первинного на­зивання). Маркована лексика — це стилістично забарвлена лексика, до неї входять слова вторинної номінації. Порів­няйте, наприклад, слова «північний вітер» та «вітер надії». Проте цей поділ теоретично дуже умовний^

На практиці майже в кожного нейтрального слова є сти­лістичний відповідник. Це може бути синонім, синтаксична конструкція, фразеологічний зворот тощо|Наприклад, слово іти належить до нейтральної лексики, а його стилістичними відповідниками є слова иіествувати (піднесений стиль) та плентатися (занижена лексика).

Найчастіше зі стилістичною метою використовують різкого роду синоніми. Є синоніми абсолютні (наприклад, лінгвістика — мовознавство), є контекстні (їхній зміст зрозумілий з певного контексту) тощо. В історичних тек­стах часто використовуються застарілі слова (архаїзми), до яких у сучасній мові добирають відповідники. Слова- архаїзми надають тексту історичного колорит>\

Для стилістичної виразності також використовуються антоніми, пароніми, багатозначні (полісемічщ) слова, фра­зеологізми. За задумом автора, ці слова надають тексту пев­ної виразності, мові героїв або роздумам автора — відповід­ного емоційного забарвлення.

Художній текст насичений тропами, або образними за­собами стилістичної виразності. Tropos перекладається з грецької як спосіб, прийом. Виникнення цього терміна по­в'язано з ім'ям Аристотеля. Тропи — це слова, вжиті у не­прямому значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації внут­рішньої форми слова. Серед вже відомих вам тропів назвемо епітет (образне означення), образне порівняння, метафору (згорнуте образне порівняння), гіперболу (перебільшення), оречевлення, олюднення тощо. Наприклад, золоте серце, серце палке мов жар, закохане серце.

Творче завдання 16. Запишіть відповідь на запитання: як ви розумієте вираз «внутрішня форма слова»? Як, на вашу дум­ку, співвідносяться форма та значення слова? Проілюструйте це иа конкретних прикладах.

Завданні 17. Доберіть синоніми до слова дискусія.

1. Сварка, гризня, колотнеча, незгода, погроза.

2. Доповідь, виступ, зауваження, розповідь.

3. Спір, суперечка, сперечання, обговорення, словесний бій.

4. Балаканина, розмова, базікання, багатослів'я, балачка.

5. Заувага, закид, докір, дорікання, звинувачення.

Завдання 18. Прочитайте визначення слова «золото». Які лексичні значення має слово «золото» у реченні: Не золото, не долари й дукати, насущний хліб був завжди у ціні (Д. Луценко).

1. Людина, гідна поваги. 2. Розкіш. 3. Благородний метал жовтого кольору. 4. Ласкаве звертання до людини. 5. Золо­тисте забарвлення чого-небудь.

Завдання 19. Якими лексичними одиницями є виділені слова: козацький кіш — зібрати яблука в кіш.

1. Антоніми. 2. Синоніми. З^Пароніми. 4. Омоніми. 5. Фра­зеологізми.

Завдання 20. Прочитайте речення.^Знайдіть і підкресліть у них багатозначні слова. Яку вони відіграють стилістичну роль?

1. Мильні кульки завжди жаліються, що їх надувають. 2. Нулів, які знають своє місце, — лічені одиниці./З. Не розки­дайте слів: дотримуйтесь правил техніки безпеки. 4. Пера у письменника були, йому не вистачало лише крил. 5. Шкода, що близькі іноді бувають недалекими.

Завдання 21. Прочитайте поетичні рядки. Випишіть ху­дожні засоби, які характеризують багатство української мови.

ОЙ, ЯКА ЧУДОВА УКРАЇНСЬКА МОВА!

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс-лісок-лісочок,

пуща, гай, діброва,

бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія. Можна звідкіля і звідки, Можна і звідкіль, Є у ній хурделиця, віхола, завія, завірюха, хуртовина, хуга, заметіль... Та не втому справа, що така багата, помагало слово нам у боротьбі

кликало на битву проти супостата, То звучало сміхом на полях плаката... І за все це, мово, дякуєм тобі.

(О. Підсуха)

Завдання 22. Прочитайте і запишіть речення. Виправте в них стилістичні та граматичні помилки.

1. Черговеиька, мені довідочку завірте, будь-ласочка. 2. Про­шу вас, два квіточки на вечір. 3. Зважіе мені двоє шпикачичок.

Завдання 23. Спробуйте навести приклади стилістичного використання коротких форм прикметників, використавши слова: тепла — теплая, ясен — ясная.

Завдання 24. Прочитайте і спишіть речення. Знайдіть і під­кресліть у них фразеологізми.

1. Два брати_^кшш-на світі, був один із них працьовитий, другий ледачий дуже (АГСвашенко). 2. Нудьгу наче вітром здуло (А. Дімаров). Мелашка стояла біля печі ні жива ні мертва (/. Нечуй-Левицький). 4. Зими не було, й знову було мокро й осінньо (М. Хвильовий). 5. Другий робить усе тиш­ком-нишком, що й комар носа не підточить (Є. Гуцало)

*

Завдання 25. Прочитайте і запишіть словосполучення та спо­лучення слів. Знайдіть і підкресліть серед них фразеологізми. Чим фразеологізми відрізняються від звичайних словосполучень?

Читати повість, читати по очах, пекти раків, пекти картоп­лю, відчинені двері, відкрите серце, стримано засміятися, боби розводити, зорі знімати з неба, знімати яблука, наклеювати яр­лики, клеїти шпалери, виконати обіцяне, обіцяти золоті гори.

33

Звукова організація мови. Звуковий бік мови вивчає такий розділ стилістики, як фоніка. Фоніка — це наука про мистецтво звукової організації мови. Хороший письменник,

2 2-213

а тим більше поет, у своїй роботі над стилем намагається досягти відповідності звучання мови її емоційному забарв­ленню, образній системі твору.

Чим досконаліша звукова організація мовлення, тим природнішим та внутрішньо необхідним здається нам сло­весне висловлення думки. Найбільш загальна стилістична вимога, що висувається до фонетики мовлення, — вимога милозвучності.

Музикальність, краса звучання твору забезпечується пев­ним сполученням голосних, дзвінких приголосних, кількістю глухих приголосних тощо. Мова стає немилозвучною, коли поряд стоять однакові чи схожі склади. Проте це може бути навмисне використано автором для надання певного стиліс­тичного забарвлення тексту.

Те саме стає можливим, якщо автор використовує певну кількість однакових звуків. Сполучення приголосних надає тексту грубого звучання, може передавати негативне, зневаж­ливе ставлення автора до чогось. Те саме стосується й деяких літер, наприклад, щ, х, ч. Велика кількість глухих літер ство­рює у тексті ефект недовіри, очікування, дзвінки літери — урочистості, легкості, ясності, додають позитивних емоцій,

літера р надає висловлюванню різкості.

■

Завдання 26. Прочитайте і спишіть речення. Визначте, яку атмосферу створюють у реченнях звукові повтори.

1. Гармидер, галас, гам у гаї... (Т. Шевченко). 2. А сурми сумно плакали (Я. Тичина). 3. На річці скрегоче крига, сірий весняний присмерк ввесь у тривозі (М. Коцюбинський). 4. Вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник).

Завдання 27. Прочитайте і запишіть вірш. Підкресліть звуки, що повторюються. Що автор досягає, повторюючи майже в кожному слові звук ч?

Чубатий На тачці,

Качур По річці —

Кряче Тачка

Качці: На човні!

- Ти чудо _{(Г Бойко)}

Бачила

Чи ні?

До річки

Човен

Мчав

Вікторина з мови

1. Що таке мовознавчі (лінгвістичні) терміни?

2. Що означають терміни фонема, етимологія, семантика

3. Що ви знаєте про діяльність видатного українського мовознавця О. О. Потебні?

4. Наведіть приклади спорідненості лексики української російської та білоруської мов. Яка причина цієї спорідненості?

5. Які ви знаєте вірші українських поетів про мову?

Мовні загадки-жартн

1. Які алфавіти складаються з 6 літер?

2. У якому вигуку є 100 однакових звуків?

3. За який приголосний звук треба сховати інший приго­лосний, щоб вистрелили разом кілька гармат?

4. Від яких двох букв стає жарко, гаряче?

5. Який синонім прислівника тепер не змінює свого зна­чення, коли його прочитати справа наліво?

6. Який молочний продукт можна перетворити на злак, прочитавши його справа наліво?

7. Що знаходиться всередині школи?

8. Що стоїть між підлогою і стелею?

9. Чим закінчується і зима, і весна?

^ Запитання і завдання для повторення ^

1. Назвіть значущі частини слова.

2. Як утворюються слова в. українській мові?

3. Які ви знаєте основні норми української літературної вимови?

4. Пригадайте основні ?гравила переносу.

5. Назвіть стилістичні засоби фонетики. ..

в. Розкажіть про стилістичні засоби словотвору.

7. За допомогою яких значущих частин слова найчастіше надають словам стилістичної виразності?

8. Що таке фоніка?

9. Розкажіть про звукові повтори. Наведіть приклади.

10. Що таке лексична стилістика? А що таке морфологічна стилістика?

Тема З

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

Таблиця З

Правило

Приклад

Буква Е пишеться У префіксі пре- для передачі найви­щої міри ознаки У префіксі пере- У префіксі пред- (слова з таким префіксом переважно старослов'янсь­кого походження) У префіксі ие- Розглядаючи правопис інших префіксів, зауважимо У префіксі при-, який передає на­ближення, приєднашія, частковість чи результат дії, неповну дію, а також вказує на близькість до чого-небудь, пишемо и Префікс прі- (з колишнього про-) вживається тільки у трьох словах Префікс з- перед глухими к, п, т, ф, х на письмі передається буквою с; в інших випадках пишемо префікс з- Префікси без-, роз-, через-, від-, над-, між-, під-, перед- понад-, об-, що закінчуються на приголосний, кін­цевого приголосного не змінюють

прекрасний, преславний, предобрий перевірити, перегнати представник, пред'явити недоля, небезпека прибити, привабити, присісти, приміський прізвище, прізвисько, прірва створити, сказати, сформу­лювати, схопити, сповісти­ти. Але: зорати, зшити безпорадний, безболісний, обпиляти, передплата, розшити

Завдання 28. Прочитайте слова. Замість крапок поставте у них букви з або с.

Безпорадний, бе..болісний, бе..карний, безкультурний, ..крі­пити, ..бити, ..шкребти, ..хилити, ..орати, ..шити, розсаджувати, ..сохнути, ..фабрикувати, ..хвалити, безпосередній, ..форму­вати, ..казати, бе..силля, ..чинити, ро..клад, ..творити, безкош­товний, ...доров'я.

Завдання 29. Від поданих слів за допомогою префіксів э- чи його варіантів зі-, с- утворіть нові слова.

Жарити, жати, робити, сипати, рвати, сунути, їхати, гріти, ходити, орати, писати.

Завдання ЗО. Замість крапок вставте пропущені букви е, и чи і. Поясніть уживання префіксів. З виділеними словами скла­діть і запишіть речення.

д

Пр..берегти, пр..славний, пр..мудрий, пр..зводити, препа­рувати, пр..своїти, прибуток, пр..мовляги, пр..мат, пр..ва- рений, пр..зидент, пр..кращати, пр..бій, пр..давній, пр..чу- довий, прзЗлий, пр..морозити, пр..відкритий, пр..боркати, пр..добрий, пр..бережний, пр..в'язати, п..p..орати, пр..звисько, пр..рва, при..ятель.

Завдання 31. Прочитайте текст і запишіть. Підкресліть у словах префікси. Поясніть їх написання. Перекажіть зміст про­читаного. А яким ви бачите небо України?

Небо моєї України... Воно синє, чисте, аж душа в радо­щах співає. Сонце, те невсипуще джерело всього живого, зігріває своїм блискучим промінням усю землю, наповнює радощами всіх — від людини до малюсінької комашки — усіх, хто живе на землі і живиться її материнськими соками. Під небом завис, мов цяточка, жайворонок і виспівує свою одноманітну, але таку гарну пісеньку. А ще вище орел круж­ляє, великими крилами зрідка змахує, мов човен по спокій­них хвилях моря пливе. Здалеку чути крукання журавлів. Попереду найсильніший могутніми крилами розтинає по­вітря. За ним летять двоє, а за кожним із них — два шнуроч­ки, мов ластів'ячий хвіст. (А. Чайківський)

Завдання(^2) Складіть і запишіть двадцять слів з префік­сами: пре-, при-, прі-, пере-, пред-, з-, без-, роз-, через-, перед-, між-, під-, об-, понад-.

Завдання Від поданих дієслів утворіть слова з різними префіксами.

Пекти, кинути, класти, йти, шкрябати, м'яти, бути, їха­ти, крутити, фотографувати, гнути, писати, ділити, шко­дувати, дякувати.

Завдання 34. Перекладіть текст з російської мови на україн­ську. Поясніть написання префіксів у обох мовах.

Говорят, что в человеке исконно добро и зло только на­носное начало, создано дурными учреждениями мира. Можно сказать и обратное: человек неумен, человек низок, человек в особенности слаб, и спасают нас от злодеев только вековые учреждения мира, как бы плохи они ни были. Вывод из обоих преувеличенных утверждений будет в сущности один и тот же. Люди, любующиеся глупостью и низостью людей, — ограниченные моральные самоубийцы.

Вы хотите улучшить мировой порядок? Я тоже разделяю ваше стремление, но переделывать мир наскоро у меня охоты нет: не люблю спешной работы. Сделаем порознь усилие для достижения этой великой цели. Но пока она не достигнута, благоразумно ли кричать на перекрестках улиц, что мировой порядок отвратителен. (По М. Алданову)

Словниковий диктант

Зробити, зшити, зсунути, зв'язати, сфотографувати, зці­лити, зорати, скинути, спитати, стерпіти, зітхнути, зосліпу зізнання, зогиилий, возвеличити, розстріляти, зустріч, зу­пинка, черезсідельник, презлий, премудрий, привідкритий, при­бережний, відступити, підпиляти, відзначити, обстеження, надсадний, пребілий, притихлий, предобрий, прибілений, при- добрити, приамурський, приміський, преспокійний, приго­ряти, причепити, превисоко, примовляти, прірва, прибігти, при­везений, прегіркий, прізвище, прізвисько, перевірити, представ­ник, недоля, небезпека, преславний.

Завдання 35. Прочитайте текст. Складіть план тексту, за яким підготуйте виступ на зборах.

Хто бував па Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і вес­ною... весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть, і усі соловейки защебечуть. Стільки соловейків тоді щебече — і злічити, здається, не можна. Одного разу, у дорозі, вилучи­лося мені заночувати на селі, у маленькій такій хатці у виш­невому садочку. Приїхали ми пізно ввечері і зараз спати по­лягали. На селі хутенько, як сонечко закотилось, помовкли голоси і рух усякий повмер.

Усе округи дуже тихо було: чутно тільки — шорошать листя під віконечком, та леління води річкової коло млина, та десь недалечко хтось потихесеньку дитину люляв — і очі стулялися. І вже почало снить і марить.., коли під віконеч­ком соловейко у вишнях свиснув, трохи оддалік другий, третій, і вже не знаю, скільки їх почало посвистувать, наче вони б перегукувались. Перегукувались, перегукувались та потім як усі разом укупі защебетали,— усе поглушили: ні шороху листя, ні леління води, ані колисання,— і весь сон одігнали, усю дрему й мару. Що зімкнеш очі, то щебетання, здається, голосніш розкочується...

Втома томить усе гірш, сон усе хилить міцніш, та ні втома том'яща, ані сон міцний не змогли сього щебетання. Лучче вже, думаю, устати та сісти посидіти коло віконечка. Узеньку уличку, як зараз, бачу поперед собою і біленькі хатки з тем­ними віконечками, через низькії ліси вишенник у білих сяю­чих квітах. Непевний світ місяця-молодика серпорогого, зорі меркаючі, і, як зараз, чую, як було свіжо, пахучо й тепло... А ще­бетання гриміло й розкочувалося до самого світу — все-таки і не дали соловейки спати до ранку божого. (Марко Вовчок)

Завдання 36. Прочитайте текст. Виділені слова поясніть. Складіть до тексту короткий план. Наїпшііть за цим текстом творчий переказ, у якому висловіть свою думку до написаного.

Яка хвилина!.. Уявіть собі, тітко, що наші батьки й брати пішли в похід. Але не за наказом царя й за царя, а за Ук­раїну, за її визволення. Борються, як боролися предки, перемагають. І отже, Бог дав, що остаточна перемога за нами. Уявіть собі, тітусю: ми перемогли, Україна вільна! І нема вже ні чужих регіментарів у нас, ні московських воєводів, ні цар нам не гіан, ні король, ні хан — гетьман заправляє нашою країною — наш, український гетьман! І ось він на сивому коні в'їжджає з поля боїв у золотоверхий Київ. Дзвони гра­ють, сурми трублять на валах тої твердині, що цар нашими руками будував, із гармат палять, народ хвилюється, як мо­ре. Всі очі радісно горять, груди воля розпирає: Осанна! Осанна! Дівчата квіти під ноги сиплють, малинові хоругви лопотять, як птахи, що крила широко розпустили, бо виле­тіли із кліток. Осанна! Осанна! Осанна!

Уже наших козаків не поженугь копати канали московські, вже на їх кістках не будуть класти нової столиці, вже наших дівчат ні в ясир не загорнуть, ні до панських, ні до воєводських спалень ночувати не силуватимуть — вони вільні!

І забувають матері й сестри про синів і братів, що у ви­звольній боротьбі свої голови поклали, й підносять малень­ких дітей на руках високо, понад голови юрби, і кажуть: «Дивіться, це той, що нам виборов волю! Це гетьман!..»Як я такої хвилини бажаю! Хай би я її бачила з вікна чернечої келії, хай би мене врадуваний натовп ногами своїми стратував, хай би мені серце з превеликої радості надвоє розірвалося, але знала б я, що була щаслива таким великим щастям, що більшого в житті і бути вже не може. (Б. Лепкий)

^J к ми говоримо J

У Заходи щодо поліпшення — заходи до поліпшення — заходи для поліпшення — заходи поліпшення.

Значення загального відношення при слові заходи пе­редають звичайно такі форми, як: щодо + родовий відмі­нок; до + родовий відмінок; по + місцевий відмінок; без­прийменниковий родовий відмінок та форма для + родо­вий відмінок іменників.

Форми з прийменниками щодо та до належать до най­уживаніших у сучасній українській літературній мові.

Прийменниково-відмінкова форма по + місцевий від­мінок сприймається як стилістична помилка.

г Згоджуватися, погоджуватися, приставати на пропозицію — підтримувати пропозицію.

Дієслова згоджуватися, погоджуватися, приставати, підтримувати об'єднує значення «визнавати щось правиль­ним, доречним». Синонімічність сприяла розвитку у словах згоджуватися, погоджуватися, приставати однакової син­таксичної сполучуваності, зокрема, вони керують знахідним відмінком іменників з прийменником на: «Я згодився на її пропозицію» (В. Шевчук)\ «Подруги пристали на ту про­позицію» (М Трублаїні).

Слово підтримувати поширене переважно в мові преси. Відрізняється від синонімічних дієслів синтаксичною спо­лучуваністю (керує безприйменниковим знахідним відмін­ком) і певною мірою лексичною. Наприклад: підтримувати революцію, ініціативу, ідею, починання.

^ Зняти з посади — усунути від роботи.

«Його звільнили від посади керуючого трестом». Чи пра­вильно це? Якщо слово звільняти (звільнити) вживається у значенні «позбавляти професійної діяльності», то доречним буде родовий відмінок з прийменником з: «Ви звільнені з по­сади інспектора» (О. Довженко).

Коли йдеться про якийсь рід занять взагалі, то вико­ристовується родовий відмінок іменника з прийменником від: «Другого ранку Зейнаб сказала, що її звільнено від будь-якої роботи» (3. Тулуб).

Синонімами слів звільняти (звільнити) у першому зна­ченні виступають слова знімати (зняти), яким також влас­тиве керування родового відмінка з прийменником з: «Його знімуть з цієї посади» (Григорій Тютюнник).

Для слів усувати (усунути), синонімічних до вищевка­заних дієслів, характерне керування родовим відмінком іменника робота з прийменником від: «їх дуже скоро за минулі гріхи усунули від роботи» (І. Вільде).