Уніфікація адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії

У 1802 р. російський уряд ліквідував Ма­лоросійську губернію і натомість створив Чернігівську та Полтавську. Новоросійську губернію було поділено на Катеринослав­ську, Таврійську і Миколаївську (з 1803 р. Херсонську). У 1828 р. вони, а також Бессарабія увійшли до складу Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства.

У боротьбі з польським визвольним рухом царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-гу­бернаторство у складі Київської, Волинської і Подільської губерній. Через три роки Слобідсько-Українську губернію було ре­формовано в Харківську. Отже, підросійська Україна була поділена на дев'ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку XX ст. Значна кількість українців компактно проживала поза межами цих губерній у сусідніх повітах Курської, Воронезької, Бєлгородської губерній та на Кубані.

Завдання і запитання

1. Охарактеризуйте діяльність гетьмана І.Мазепи.

2. Розкрийте причини шведсько-українського союзу 1708 р.

3. Які наслідки для України мав перехід І.Мазепи і частини козацтва на бік Карла XII?

4. Коли відбулася Полтавська битва?

а) 27 червня 1709 р.

б) 1 квітня 1708 р.

в) 22 жовтня 1709 р.

5. Назвіть заходи Катерини II по остаточній ліквідації автономного устрою України.

6. Коли і в результаті яких подій відбулося приєднання території Кримського ханства до Російської імперії?

7. Яке значення для України і Росії мало приєднання Криму?

8. Порівняйте становище Правобережної і Лівобережної України у XVIII ст.

9. В результаті яких подій сучасні українські землі опинилися на кін. XVIII ст. у складі двох імперій - Російської та Австрійської?

Література

5. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

6. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

7. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К.: 1994;

8. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997.

Тема 13 Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст.

Культура України другої пол. XVII -XVIII ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за свою незалежність і державність. Повалення польсько-шля­хетської влади, утворення козацької рес­публіки з демократичною формою правлін­ня, вільним населенням сприяло піднесен­ню національно-культурних процесів.

З іншого боку, наступ Росії та Польщі на українську автономію супроводжував­ся утисками української культури.

Розвиток освіти. Наука.

Центром культурно-освітнього життя Ук­раїни цього періоду була Києво-Могилянська академія. За часів І. Мазепи вона досягла най­більшого розквіту. На поч. XVIII ст. в ній на­вчалося дві тисячі студентів, у тому числі й з інших православних країн. В академії пра­цювали видатні вчені, митці Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Викладачі і студенти за­прошувалися в слов'янські країни, перш за все в Росію, де стали організаторами майже всіх духовних училищ. Вихованець академії Стефан Яворський відкрив у Москві Слов'яно-греко-латинську академію - перший вищий на­вчальний заклад у Росії. Розквіт Києво-Могилянської академії тривав до 60-х рр. XVIII ст., згодом в ній було запроваджено навчання ро­сійською мовою, а у 1798 р. - їй було надано статус духовного закладу.

На західноукраїнських землях вищим нав­чальним закладом став Львівський універси­тет, відкритий у 1661 р. Після загарбання Східної Галичини Австрією викладання в уні­верситеті велося німецькою мовою.

Середню освіту в Україні давали колегіу­ми, засновані у Чернігові, Ніжині, Переяславі, Харкові.

Ревізійні полкові книги показують, що в 1740-1748 рр. на території Гетьманщини було 866 шкіл, тобто на кожну тисячу душ населен­ня припадало по одній школі. З ліквідацією Гетьманщини кількість шкіл поступово змен­шилася. Засновані ж Катериною II так звані народні училища започаткували насадження чужих за духом навчальних закладів.

У Східній Галичині освіта зазнавала всіля­ких утисків з боку австрійського уряду. На­ціонально-культурний осередок Галичини - Успенське ставропігійське братство в 1788 р. було ліквідоване; тоді ж, у 80-х роках, припи­нила своє існування і братська школа.

У роз­витку початкового і середнього шкільництва певну роль відіграли реформи Йосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати школи німецького зразка скрізь, де було близько сотні дітей.

Відбуваються суттєві зрушення в розвитку історичних знань. У 1674 р. Лаврська друкарня видала приписуваний Інокентію Гізелю "Си­нопсис" - перший короткий нарис історії Ук­раїни від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. Набу­ває розквіту історико-мемуарна проза - ко­зацькі літописи. Так, цінним джерелом для до­слідження історії України є "Літопис Само­видця", автором якого вважають генерального підскарбія Р.Ракушку-Романовського (зображує події 1648-1702 рр), літописи Григорія Грабянки та Саміпла Величка, у яких головна увага приділяється історії козацтва, Б. Хмельниць­кому як полководцеві і державному діячеві. На­прикінці XVIII - на поч. XIX ст. з'явилася ано­німна "История Руссов или Малой России". На­писана з патріотичних позицій, ця праця спра­вила великий вплив на подальший розвиток української історичної науки.

Видатним явищем у роз­витку вітчизня­ної філософії стала творчість Григорія Сково­роди (1722-1794рр.). Після навчання у Київській ака­демії він шість років працював домашнім учи­телем у поміщи­ка на Переяслав­щині, в 1759-1768 рр. викладав поетику й ети­ку в Харківському колегіумі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, залишив педа­гогічну діяльність й останні 25 років вів манд­рівне життя. Найвидатнішими творами з філо­софської спадщини Г. Сковороди є "Началь­ная дверь ко христіанскому добронравию ", "Розговор, называемый алфавіт, или букварь мира" та інші. У своїх творах мисли­тель розкривав філософські, суспільно-пол­ітичні й етичні проблеми, центральне місце се­ред них належало питанню про щастя люди­ни. З літературних творів Г.Сковороди відомі збірка поезій "Сад божественних песней", збірка байок "Басни харковскія".