Освіта. Наука

Освіта започатковується з часів князя Во­лодимира. Князь Ярослав Мудрий вводить обов'язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої діяльності. Ярос­лав Мудрий, Володимир Мономах, Ярослав Осьмомисл та інші славилися як "книжні мужі", знавці кількох мов. При Києво-Пе­черському монастирі існувала школа вищо­го типу, де поряд з богослов'ям вивчались філософія, риторика, граматика, для чого ви­користовувалися твори античних авторів, грецька природнича та географічна літера­тура. З цієї школи вийшли відомі діячі давньо­руської культури.

Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата. Літопис розповідає про школу, від­криту онукою Ярослава Мудрого Ганною Всеволодівною. Знала "книжне письмо" і сама писала книги княгиня Єфросинія Полоцька.

Самостійної науки в цей час ще не було. Наукові знання бралися з Візантії - перекла­далися грецькі та римські пам'ятки культури. Так, ("Шестиднев" Василія Великого, "Фізіолог" тощо.

Великого поширення набули медичні знан­ня, які поступово витискали знахарство та во­рожбитство.

Географічні знання в основному черпали­ся і підручника Козьми Індикоплова -александрійського купця, який у VI ст., відвідавши Африку та Аравію, відкинув теорію Птолемея і стверджував, що земля має чотири­кутну форму. З місцевих географічних творів найбільшу популярність мало "Ходіння Да­нила Мніха", праця чернігівця, котрий здійснив подорож до святої землі - Палестини - і опи­сав землі, що побачив.

Математичні знання зводилися до суто практичних - чотири дії, дроби, обчислення відсотка. Загалом, конкретні наукові знання не були в центрі уваги громадської свідомості. Суспільство значно прихильніше ставилося до загальнотеоретичних міркувань, які назива­лися філософією. Окремі уривки були перекла­дені з творів Платона, Арістотеля та праць церковного письменника і богослова Іоанна Дамаскіна. Уславився як філософ волинський князь Володимир Василькович. Вище за інші науки стояла історіографія у вигляді літописання.

Мистецтво

Мистецтво являло собою синтез художнь­ого досвіду слов'янських племен та вікових надбань Заходу і Сходу.

Кам'яне храмобудівництво на Русі прой­шло певні етапи у своєму розвитку. В ранній архітектурі, зразками якої є Десятинна церк­ва в Києві (X ст.) та Спасо-Преображенський собор у Чернігові (І031-1036 рр.), найбільше проявляються типові візантійські риси. Грецькі й руські майстри будували і Со­фійський собор, архітектура якого відзна­чається надзвичайною гармонійністю компо­зиції і неповторністю, своєрідністю будови, в якій вже проступають риси південно-руської архітек­тури. З XII ст. починається новий етап. Храми та світські кам'яні будівлі стають простіши­ми в оформленні, меншими за розмірами, наби­рають більшої довершеності і краси. Візантій­ський вплив поступово слабне, натомість про­являються риси західноєвропейського ро­манського стилю. Собори, зберігаючи спільність основних рис, набувають місцевих особливостей. Виділяються окремі школи: київ­ська, переяславська, галицька. Із пам'яток цьо­го періоду дійшли до нас у перебудованому вигляді церкви Богородиці Пирогощі(1132 р.), Кирилівська (1146 року) та Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Борисоглібський собор (бл. 1128 р.) у Чернігові, церква Пантелеймона (бл. 1200 р.) у Галичі.

У храмах розвивається іконопис, фреско­вий розпис та мозаїка. Шедеврами світового значення є мозаїки та фрески Софійського со­бору. Із руських іконописців відомі монахи Печерського монастиря, засновники київської художньої школи іконопису - Григорій та Алілій (друга пол. XI - поч. XII ст.). Переваж­ну більшість ікон часів Київської Русі втраче­но. Однією з найвидатиіших на Русі була ікона Вишгородської Богоматері, привезена на поч. XII ст. з Константинополя. У 1155 р. Андрій Боголюбський вивіз її до Володимира (зараз відома як ікона Володимирської Богоматері). До сьогодні збереглася ікона Волинської Бого­матері кін. ХШ-ХІV ст. з Покровської церкви Луцька. Поширення писемності та поява книг привели до виникнення на Русі ще одного виду живопису - книжкової мініатюри. Найдав­нішими з тих, що дійшли до нас, є мініатюри в "Остромировому євангелії" (1056-1057 рр.) та "Ізборнику" князя Святослава (1073 р.).

Важливими атрибутами життя русичів були музика, пісня і танець.

Завдання і запитання

1. На які періоди поділяється культурний розвиток східних слов’ян?;

2. Дайте окрему характеристику язичницькому і християнському етапам культури Київської Русі;

3. Оцінініть значення запровадження на Русі Християнства;

4. Охарактеризуйте розвиток культури після запровадження християнства.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994.