Сармати

У III ст. до н. є. в землі Північного Причорно­мор'я з поволзько-приуральських степів при­йшли сармати. Вже у II—І ст, до н.е. вони пов­ністю займали степи між Доном і Дніпром, а іноді їхні поселення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю. Назва "сармати" походить від іранського слова - "саоромант", що означає "оперезаний мечем". За легендою, записаною Геродотом, сармати походили від шлюбів скі­фів з амазонками - безстрашними жінками-воїнами. Сарматські жінки вміли їздити верхи, не гірше за чоловіків, володіли зброєю й разом з ними ходили в походи. У військовій справі сармати відрізнялися від скіфів ще більшою жорстокістю і непохитністю.

Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней. Окрім того, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, за­ймалися ремеслами.

Наприкінці І ст. н. є. утворився великий союз племен, очолюваний сарматським Племенем аланів. Кінець аланському пануванню в півден-ноукраїнських землях поклали в III ст. германські племена готів, а в другій половині IV ст. - гуни.

Готи.

У III ст. своє панування в Північному При­чорномор'ї встановили германські племена готів, створивши тут Готську державу - Гетику. Столицею держави готів було так зване "Дніпрове місто", яке знаходилося поблизу одного з порогів Дніпра (неподалік від нинішнього с. Башмачка Запорізької області). Закріпившись у Північному Причорномор'ї, готи почали здійснювати свою військову експансію на Балкани і Малу Азію. Найбільшої могутності й сили політичне об'єднання готів досягло всередині IV ст. н. є. за правління короля Германаріха (332-375 рр.). Під кінець правління Германаріха почалася невдала для готів війна з племенами антів. Після смерті готського короля воєнну супе­речку з антами продовжив його спадкоємець Вінітарій. Саме він у 375 р. підступно вбив антського князя Божа з синами та 70 ста­рійшинами. Але вже наступного року готи були розгромлені кочовими племенами гунів, які підтримали антів у їх боротьбі проти готської держави. Після цієї нищівної поразки Гетика як держава швидко занепала. Більша частина її населення перейшла в над­дунайські землі, менша - залишилася на тери­торії Кримського півострова.

Гуни.

Після перемоги над готами гуни невдовзі захопили величезні території від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії в Причорномор'ї, підкорили племена готів, аланів, слов'ян. За правління Аттіли (сер. V ст.) держава гунів контролювала величезні про­стори від Рейну до Волги. І тільки після поразки в Каталаунській битві (451 р.) гуни нарешті були зупинені. Каталаунська по­разка підірвала могутність гунської імперії. Після смерті у 453 р. царя Аттіли його держава розпалася, а гуни поступово роз­порошилися серед місцевих народів.

На зміну гунам прийшли нові хвилі тюрк­ських кочових племен, що, перетинаючи При­чорномор'я, рвалися за Дунай, до багатих європейських країн.

Авари та болгари.

У VI ст. у Північному Причорномор'ї з'я­вилися орди аварів. Вони напали на антів, спустошили їхні землі. Боротьба виявилася ду­же виснажливою, і антський племінний союз розпався (602 р.).

Ще одну загрозу для слов'ян у цей час становили напади булгар (болгар). Частина булгар осіла на Камі та Волзі, створивши тут державне утворення (Волзьку Болгарію), а інша, пройшовши через територію сучасної України, осіла у східній частині Балканського півострова, заснувавши міцну державу - Дунайську Болгарію. До її складу ввійшли землі південних слов'ян, культура яких пере­вищувала культуру переможців.