2. Адміністративна відповідальність

Під адміністративною відповідальністю розуміють вид юридичної відповідальності громадян та службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення. Основним, але не єдиним, законодавчим актом, що встановлює адміністративну відповідальність є Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Згідно із Законом про корупцію, під адміністративною відповідальністю за вчинення корупційних діянь необхідно розуміти відповідальність чиновників за адміністративні корупційні правопорушення. Крім того, цим Законом виділена відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування у вигляді визнання незаконними їх рішень і недійсними вчинених правочинів.

Нагадаємо, що попередній Закон про боротьбу з корупцією року містив самостійні положення про відповідальність за корупційні порушення (тобто склади цих проступків містились у самому Законі.). Втім, 7 квітня 2011 року ухваленими антикорупційними законами КУАП доповнено окремим розділом - 13-А «Адміністративні корупційні правопорушення» (статті 172-2 – 172-9).

Головними новаціями у правовому регулюванні адміністративної відповідальності стало наступне:

- значно збільшено розміри штрафів;

- запроваджено новий вид стягнення – конфіскація неправомірної вигоди (стаття 172-2 КУАП), отриманого доходу (стаття 172-4 КУАП), дарунку (стаття 172-5 КУАП). Це стягнення застосовується автоматично з адміністративним штрафом;

- запроваджено нові склади діянь – «Пропозиція або надання неправомірної вигоди» (ст.172-3 КУАП), «Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунків» (ст.172-5 КУАП), «Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів» (стаття 172-7 КУАП) і «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень» (стаття 172-8 КУАП);

- розширено зміст правопорушень, які стосуються використання службового становища (стаття 172-2 КУАП) і фінансового контролю (стаття 172-6 КУАП).

Процедура притягнення до відповідальності за адміністративні корупційні правопорушення, хоча і врегульована вимогами КУАП, проте дещо відрізняється від правил загального провадження про іншим адміністративним проступкам, а саме:

1) адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом 3-ох місяців з дня виявлення, але не пізніше 1 року з дня його вчинення. Водночас інші адміністративні проступки, що підвідомчі суду, можуть переслідуватися протягом 3-ох місяців з дня їх вчинення, але не пізніше 3-ох місяців з дня його вчинення;

2) протоколи про вчинення корупційних правопорушень повинні надсилатися на розгляду суду протягом 3-ох днів. У провадженні щодо інших проступків не встановлюються жодні строки надіслання протоколів;

3) на місце роботи службовця, щодо якого складено протокол, повинно надсилатись повідомлення про факт складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено. Подібні вимоги щодо інших порушень існували в законі раніше, однак були скасовані у 2008 році.

4) під час розгляду справи про корупційне порушення у суді обов’язковою є участь прокурора. В інших справах про адміністративні проступки не передбачена участь будь-кого з представників «сторони обвинувачення».

Стаття 24 Закону про корупцію передбачає своєрідні заходи відповідальності органів державної влади, місцевого самоврядування: - скасування чи визнання незаконними нормативно-правових актів, рішень, ухвалених внаслідок вчинення корупційного правопорушення; - визнання недійсними правочинів, вчинених внаслідок корупційного правопорушення.

Положення закону розрізняють скасування акту чи рішення та визнання акту чи рішення незаконним.

Різниця у тому, що скасування акту/рішення повинно здійснюватись самим органом чи посадовою особою, що видав такий акт/рішення. Тоді як визнання рішення чи нормативного акту незаконним відноситься до повноважень адміністративних судів і проводиться відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Закон підтвердив можливість звертатися до суду з відповідними позовами про визнання незаконними актів або рішень широке коло заінтересованих суб’єктів: фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб, прокурора, орган державної влади, орган місцевого самоврядування.

Нікчемність правочину (дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків) означає його недійсність, якщо вона встановлена законом (стаття 215 Цивільного кодексу України). У цих випадках для визнання правочину недійсним прийняття судом відповідного рішення є не обов’язковим.

Нікчемний правочин, вчинений внаслідок корупційних діянь, є недійсним з моменту його вчинення. Він не створює жодних юридичних наслідків. Кожна сторона договору зобов’язується повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Серед корупційних адміністративних правопорушень, які можуть вчинятися посадовцям лісової галузі, необхідно виділити:

- порушення обмежень щодо використання службового становища (стаття 172-2 КУАП);

- порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) (стаття 172-5 КУАП);

- порушення вимог фінансового контролю (стаття 172-6 КУАП);

- порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів (стаття 172-7 КУАП);

- невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 172-9 КУАП);

Державні службовці, посадові інших державних органів, на яких покладені обов’язки в сфері державного управління лісовим сектором, крім вище перелічених проступків, можуть допускати:

- порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172-4 КУАП);

- незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень (стаття 172-8 КУАП).