Порядок закликання до спадкування.

ЦКУ передбачає черговість закликання до спадкування зазначених черг спадкоємців.

Коли є спадкоємці першої черги: діти, дружина батьки померлого, а також онуки та правнуки, право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб.

Спадкоємці другої черги до спадкування в цьому випадку не закликаються. Коли відсутні спадкоємці першої черги або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування. До спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги – брати сестри, дід та баба померлого (ст. 530 ЦКУ).

Особливий порядок закликання до спадкування встановлено щодо утриманців. Непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті, за наявність спадкоємців першої черги разом з ними закликаються до спадкування. При відсутності спадкоємців першої черги або в разі неприйняття ними спадщини, а також коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування зазначені непрацездатні особи закликаються до спадкування нарівні із спадкоємцями другої черги,

Встановлюючи таких порядок закликання до спадкування утриманців. Законодавець виключає можливість випадків. Коли стороння особа могла усунути від спадкування близьких родичів померлого – братів, сестер, діда та бабу.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, чи всі спадкоємці позбавлені спадщини за заповітом, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. (стаття 524 ЦКУ).

Спадкоємці першої черги. Решта майна (яка не належить до предметів звичайної домашньої обстановки і вжиту буде поділена в рівних частках між докою і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги закликаються до спадкування.

Норма ст. 533 ЦКУ спрямована на захист інтересів членів сім'ї, які проживали разом із спадкодавцем. Для визнання спадкоємця таки,що проживав спільно зі спадкодавцем, достатньо встановити факти їхнього сумісного проживання водній квартирі чи в одній кімнаті (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки і вжитку.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що призначені служити задоволенню звичайних, повсякденних потреб, тобто меблі. Посуд тощо.

До предметів домашньої обстановки і вжитку не нележать житлові будинки, дачі, автомашини. Човни, предметі що були необхідні спадкодавцеві для здійснення його професійної діяльності (напр. Інструменти), вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають художнє значення чи історичну цінність, валютні цінності, депозити (вклади) в банку, гроші, а також (??) одяг та взуття померлого.

При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує суд.

Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкоємцем. Все майно в тому числі і предмети домашньої обстановки і вжитку, діляться на рівні частки між усіма спадкоємцями закликаними до спадкування в порядку черговості.

Спадкування за заповітом також регулюється законом, але волевиявлення спадкодавця тут є визначальним чинником.

Вважається що спадкування за заповітом виникло раніше від спадкування за законом, воно має місце тоді. коли власник - спадкодавець – заповідач бажає сам висловити свою волю, кому і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Тому заповіт можна визначити як розпорядження власника своїм майном на випадок смерті.

Оскільки це розпорядження набуває чинності лише після смерті заповідача, то в разі сумнівів щодо волі заповідача уточнити його зміст вже не буде можливості. Тому закон встановлює ряд чітких вимог до форми і змісту заповіту.

Заповіт – це односторонній право чин, за яким права і обов’язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Тому до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого правочину. Якщо буде встановлено, що заповідач при складанні заповіту перебував в стані, коли він не усвідомлює значення своїх вчинків, заповіт може бути визнано недійсним.

Другою умовою дійсності заповіту є його форма.

Обов’язкова частка

Нотаріальні контори керуються такими нормами.

В статті 535 ЦКУ визначено. Що при визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку”.

Цю норму можна тлумачити так. Що у всіх випадках при визначенні розміру обов’язкової частки слід враховувати і вартість предметів домашньої обстановки і вжитку, що належали померлому.

Законодавством встановлені особливі правила щодо розпорядження вкладами в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам зробити розпорядження щодо вкладу.

Він може в заповіті зазначити тих осіб яким слід видати вклад в разі його (вкладника) смерті.

Відповідно до частини другої статті 534 ЦКУ заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Слід розрізняти пряме і побічне (опосередковане ?) позбавлення спадщини: правові наслідки в першому і другому випадках будуть неоднакові.

Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спадщини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про це не вказано прямо.

ДОДАТКИ

КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО

Глава 84 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ

Стаття 1216. Поняття спадкування

1. Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217. Види спадкування

1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1218. Склад спадщини

1. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1219. Права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини

1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.