МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ОБЛІКУ І АУДИТУ
Кафедра міжнародної економіки
КОМПЛЕКСНЕ ПРАКТИЧНЕ
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
З ДИСЦИПЛІНИ
«Міжнародна економіка»
на тему:
«Оцінка стану та перспектив розвитку торгових відносин України і Росії»
Виконала:
ст. гр. РК – 41
Ковальчук І. Ф.
Перевірив:
викладач Мартинюк В. О.
ТЕРНОПІЛЬ–2011
План
Вступ
Принципи формування зовнішньоторговельної політики.
Аналіз ключових проблем торговельно-економічного співробітництва між Україною та Росією.
Проблеми і перспективи розвитку торгових відносин України та Російської Федерації.
3.1 Основні негативні фактори, що впливають на стан співробітництва України з Російською Федерацією
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Україна вибудовує та розвиває дружні та взаємовигідні відносини з усіма державами. Однак відносини з Російською Федерацією посідають особливе місце серед зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави. Зусилля, що спрямовуються Україною на розвиток конструктивного і взаємовигідного співробітництва з північно-східним сусідом, ґрунтуються на розумінні простих і безперечних речей: наші країни пов’язані історією, близькістю культур, традицій, тісно переплетені між людськими контактами і, звичайно, взаємозалежними економічними зв’язками.
Ці беззаперечні та прописні істини, відомі навіть школяреві, і стали відправним пунктом для реалізації ідеї стратегічного партнерства між Україною та Росією. Поглиблене взаємовигідне і конструктивне співробітництво з Російською Федерацією якнайповніше відповідає національним інтересам нашої держави та враховує особливості сучасної ситуації в регіоні. Саме таке співробітництво за своїм змістом і значенням є однією з визначальних складових комплексного підходу в проведенні зовнішньополітичної діяльності України.
Раціоналізація торговельних відносин з Російською Федерацією – одне з пріоритетних завдань України, що передбачає, відновлення та розвиток торговельних зв’язків України з Росією. До того ж, вирішувати це завдання доводиться з урахуванням змін у глобальному економічному середовищі.
Обидві держави значною мірою взаємозалежні з ресурсної та технологічної точок зору, мають багатосторонні економічні зв’язки, з’єднані транспортними комунікаціями, прагнуть до інтеграції у світовий економічний простір. Особливості сучасного глобального і національного економічного розвитку вимагають від обох країн нових підходів до формування своїх відносин у стратегічній перспективі. Вони мають базуватися на взаємовигідному використанні економічних потенціалів, можливостей міжрегіонального співробітництва та взаємодії з міжнародними економічними організаціями.
Нагальні проблеми забезпечення структурної перебудови та усталеного зростання економіки для обох країн є схожими, але водночас мають певні відмінності, пов’язані з особливостями виробничих сил та механізмів ринкових перетворень. Зазначимо, що в окремих випадках українські і російські виробники перетворилися на конкурентів, а саме у тих сегментах ринку, які раніше поглинали усю їхню продукцію. За час існування незалежних держав України та Російської Федерації відбувалося формування сучасних відносин між ними. Нині можна казати про початок нового етапу, що характеризується активним пошуком взаємовигідних шляхів співробітництва, у тому числі в торгівлі.
Негативні тенденції у зовнішній торгівлі України (значне пасивне сальдо у торгівлі з Російською Федерацією, посилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю та імпортоємністю) свідчать про те, що умовою інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності стає, насамперед, ефективне використання вітчизняного експортного потенціалу.
Інший бік проблеми раціоналізації торговельних відносин з Росією стосується забезпечення безпеки України у зовнішньоторговельній сфері. Адже ця проблема має розглядатися в контексті загального впливу внутрішніх і зовнішніх чинників загрозливого характеру з урахуванням процесів реформування національної економіки, розвитку міждержавних відносин, тенденцій світового розвитку тощо.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування головних напрямів і організаційно-економічного механізму розвитку взаємовигідних торговельних відносин між Україною та Росією.
Для досягнення поставленої мети в роботі передбачені наступні завдання теоретичного, характеру:
обґрунтувати теоретичні аспекти формування зовнішньоторговельних відносин держави;
дати характеристику торговельних відносин між Україною та РФ на тлі загальної зовнішньоторговельної політики України;
визначити основні фактори впливу на торговельні взаємини України та Росії;
дослідити стан міжрегіонального співробітництва країн;
визначити чинники, що впливають на експортний потенціал, та запропонувати концептуальні підходи до формування експортного потенціалу України на російському векторі;
розробити пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму українсько-російських торговельних відносин на стратегічну перспективу;
дати оцінку перспектив торговельного співробітництва з Росією.
Об’єктом дослідження є торговельні відносини України та Російської Федерації на державному, регіональному і виробничому рівнях.
Предмет дослідження – теоретичні проблеми раціоналізації міждержавних торговельних відносин України та Росії.
Принципи формування зовнішньоторговельної політики
Формування зовнішньоторговельної політики держави загалом, а також двосторонніх торговельних зв’язків має базуватися, зокрема, на зазначених теоретичних підвалинах і враховувати історичні, економічні та політичні аспекти міжнародних відносин. У роботі доведена необхідність врахування взаємозв’язку ринків різних країн і впливу глобальних процесів при формуванні системи міжнародних торговельних відносин країни.
Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації – 26,2% від загального обсягу експорту, Туреччини – 5,8%, Італії – 4,7%, Білорусі – 3,6%, Польщі – 3,4%, Німеччини – 3% та Індії – 2,6%, рис. 2.4.
Рис. 2.4. Основні країни-партнери в експорті товарів, січень – жовтень 2009 р. відносно січень-жовтень 2010 р.
Переважаючий вплив ринкової економіки зумовив суттєві зміни в світовій економіці. Ці зміни набули найбільшого вираження в сфері міжнародного співробітництва. Бурхливий розвиток економіки змушує посилити міжнародні зв’язки, сприяючи поглибленню процесів взаємозалежності різних національних економік та активізували їх діяльність уже в складі світової кооперації.
Появу зовнішньої торгівлі слід розглядати крізь призму економічних та історичних детермінантів. Аналіз такого виду міжнародного співробітництва вимагає досконалого перегляду та вивчення таких двох факторів: економічні ресурси різного виду та наявність необхідних технологій. Властиву роль відіграють історичні чинників. Їх суть проявляється, в першу чергу, у створенні фінансових відносин, а разом з тим, і задоволення потреб, які держава не може представити через кліматичні, економічні чи інші чинники, а також розширенні економічного кругозору усіх прошарків населення, що стосується кооперації та взаємодії з іншими економічними системами.
Значення зовнішньої торгівлі очевидне, але важливість розробки правильної стратегії ведення зовнішньої торгівлі включає не лише її економічний аспект. Безумовно, він важливий, але потрібно враховувати й інший фактор – положення на світовому ринку, яке безпосереднім чином залежить від правильно орієнтованої зовнішньоторговельної політики. В основу цього поняття входить сукупність державних заходів, направлених на досягнення переваг на міжнародному ринку і в той же час дій, що забезпечують захист внутрішнього ринку від іноземних товарів. Тому зовнішньоторговельна політика повинна обов’язково включати постійний аналіз товарів іноземних конкурентів, виявлення недоліків існуючої зовнішньоторговельної політики, а також створення достатніх умов для успішного функціонуванні у сфері зовнішньої торгівлі, завданням яких стає формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, послуг, робочої сили з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної політики, які стосуються вирішення проблем товарообороту, підвищення та збереження високого рівня конкурентоздатності українських товарів, а отже і позитивного сальдо зовнішньої торгівлі.
Сутність іншого принципу полягає у підтримці та захисті національної економіки в цілому, а не лише її окремих товаровиробників, а також у стимулюванні закордонного інвестуванні, що в свою чергу викличе збільшення темпів економічного зростання. Тому варто зробити акцент на найбільш оптимальній моделі - політиці помірного протекціонізму, за якою країна бере рух у напрямі вільної торгівлі з використанням інструментів протекціонізму.
Розвиток зовнішньоторговельних операцій України є важливим елементом структурних зрушень в її економіці, оскільки має вплив на задоволення потреб суспільства та підвищення рівня валового внутрішнього продукту за умови правильного вибору політики зовнішньої торгівлі, яка комбінує в собі поєднання принципів вільної торгівлі і протекціонізму. Світовий досвід показує, що зовнішньоекономічний порядок, заснований на такому принципі, є найбільш ефективною формою організації і управління зовнішньоекономічними зв'язками у країнах з перехідною ринковою економікою. Стосовно основного завданням вдосконалення механізму політики зовнішньої торгівлі на сучасному етапі, то він заключається у створенні умов для розвитку експортно-орієнтованої структури національної економіки, що вимагає визнання і підтримання пріоритетних галузей народного господарства.
Зовнішньоторговельна політика України має будуватися на таких вироблених світовою практикою принципах:
• прозорість (збирання інформації й публікація необхідних показників):
• поєднання з заходами щодо макроекономічної стабілізації й регулювання обмінного курсу національної валюти;
• збалансування політики експорту та імпорту кінцевої продукції;
• проведення однакового курсу залежно від груп товарів: експортних, імпортозамінних, товарів, що не є об'єктами зовнішньоторговельної діяльності, товарів, що є об'єктами продажу і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках;
• установлення обґрунтованих співвідношень імпортних тарифів на сировину і продукцію переробки;
• установлення окремого режиму щодо імпорту ресурсів, експортованих вітчизняними виробниками.