58. Петиційне право, його реалізація в Україні

право петицій або право на звернення - це право громадян звертатися з вимогами, пропозиціями, скаргами, що адресовані до того державного органу чи посадової особи, до компетенції якої входить здійснення запропонованих у зверненні дій. Петиція (від лат. реtіtіо - позов, вимога) - це індивідуальне або колективне звернення (найчастіше в письмовому вигляді) до органів державної влади.

Сучасне розуміння права петицій полягає в тому, що звернення - це переважно не скарга, а можливість висловити своє ставлення до того чи іншого питання державного життя. Зміст петицій може спонукати державні органи до певних дій в інтересах заявників, а може бути і способом вираження політичних поглядів. У період між виборами державна влада повинна дуже уважно прислухатися до звернень громадян, які виступають своєрідним барометром політичної підтримки здійснюваного курсу. Від можливості швидко реагувати на потенційні проблеми і залежить політична довговічність правлячих сил.

Як правило, право петицій є правом громадян певної держави. Однак ст. 40 Конституції України визначає, що це право стосується не тільки громадян України. Таким правом наділяються як іноземці, так і особи без громадянства. До того ж, ця стаття не передбачає жодного обмеження встановленого права. Підняття цього права на рівень конституційного свідчить, що в Україні воно розглядається як дуже важливий інструмент функціонування суспільства. Шляхи здійснення прав громадян на звернення визначаються в Законі України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р. № 241/97, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» від 14 квітня 1997 р.

59. Спільність і відмінність основних форм народовладдя

Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування. Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту – Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України. Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції). Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії. Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами. Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема дорадчі опитування, народні обговорення тощо. Отже, характерними рисами безпосередньої демократії обов’язково мають виступати: - пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені; - прийняття рішення обов’язкового, імперативного характеру. Пряме народовладдя – це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України питань.