Психолого-педагогічні засоби активізації сприймання та засвоєння студентом матеріалу курсу

Активне навчання можливе при умові розуміння навчання як процесу особистісної взаємодії викладача та студентів з єдиною метою – форму-вання творчої особистості фахівця. При цьому акцент переноситься з навчальної діяльності викладача на пізнавальну діяльність студента.

Активізація навчання – це система дій викладача, що створює стимули, які спонукають студента активно включатися в роботу засвоєння навчального матеріалу.

Джерелом активності студента є – суперечність між пізнавальними та практичними завданнями, що висуваються в ході навчання та наявним рівнем знань, умінь та навичок студентів; їх розумовим розвитком. Важлива умова – відповідність цілей та засобів навчання можливостям студентів (їх розумовим силам). Визначення цієї відповідності – справа педагогічної майстерності викладача.

Прийоми активізації сприймання

1. Правильне визначення мети (цікаво, доступно, стимулююче).

2. Активізація позитивних мотивів навчання (щоб було бажання вчитися, щоб студент відчував потребу в знаннях та інтерес до них).

Мотиви активного сприймання:

• Мотиви безпосередньо спонукаючі (на основі мимовільної уваги і позитивних емоцій):

1. симпатія до викладача;

2. цікаве ведення заняття;

3. емоційний комфорт спілкування;

4. створення ситуацій успіху;

5. можливість самостійного пізнання;

6. нові наочні посібники;

7. технічні засоби навчання.

   • Мотиви перспективно спонукаючі (на основі цілеспрямованості студента; певного вольового зусилля):

1. зацікавлення предметом, корисним у майбутній професії;

2. зацікавлення діяльністю, до якої є схильність, здатність;

3. бажання заслужити схвалення одногрупників;

4. бажання виконати обіцянки, дані батькам, друзям, коханій людині;

5. бажання бути найкращим – як прояв самолюбства чи честолюбства;

6. страх перед вимогами викладача;

7. страх отримати “2” на іспиті.

Роль викладача полягає у тому, щоб:

1. вказати цікаву перспективу;

2. дати поштовх вольовому зусиллю студента;

3. викликати прагнення до мети;

4. вказати на значення матеріалу у повсякденному житті молодої людини.

• Мотиви інтелектуального спонукання (на основі зацікавлення самим процесом пізнання):

1. бажання самостійно знайти відповідь на питання;

2. відчуття задоволення від успішного рішення проблеми;

3. розуміння практичної ваги виконаної роботи;

4. задоволення від самого процесу розумової діяльності.

Для активізації вказаних мотивів викладач повинен дотримуватись певних принципів дидактики:

І. Принцип наочності, але:

а) частий показ тих самих посібників знижує концентрацію уваги студентів;

б) перевантаження цифрами, графіками, схемами ускладнює сприйняття матеріалу;

в) технічні затримки під час демонстрації переключають увагу студента, він відволікається;

г) надмірне використання наочності гальмує мислення, настає ефект “телевізійної деградації”.

ІІ. Принципи усвідомлення й активності – основа свідомого засвоєння навчання, розуміння предмету і усвідомлення. Для його реалізації необхідні:

а) постановка пізнавальних завдань для студентів;

б) створення проблемної ситуації;

в) часте використання запитань, навіть риторичних.

ІІІ. Принципи доступності та посильності.

Підбирати матеріал складний, але доступний, так, щоб він вимагав певних зусиль студента для засвоєння матеріалу.

ІV. Принцип систематичності та послідовності (розвиває системність мислення)

Прийоми реалізації цього принципу:

а) давати навантаження студентам невеликими дозами, систематично та регулярно;

б) на початку курсу повідомити його структуру, принципові положення та поняття;

в) навчити студентів застосовувати основні результати досліджень в окремих конкретних випадках;

г) встановлювати зв'язки між окремими темами, розділами, міждисцип-лінарні зв'язки.