3 Геологічна діяльність тимчасових руслових потоків

Виникнення тимчасових руслових потоків є закономірним наслідком процесів площинного безруслового стоку. Дрібні струминки, що вчиняють площинний змив, поступово зливаються у більші струмені, які спричиняють розвиток глибинної ерозії. Спочатку вони утворюють неглибокі борозни й вимоїні, які після кожної зливи і танення снігу розростаються і поступово перетворюються на яри.

Яри – це вузькі видовжені заглибини з крутими стінками, вироблені тимчасовими водними потоками.

Яри виникають у різних породах на схилах височин, берегах рік, озер і морів. Найбільш інтенсивно яри утворюються у місцевостях, не покритих рослинністю. Сприяють утворенню ярів пухкі гірські породи, що залягають безпосередньо на поверхні. В першу чергу, до таких порід відносяться родючий ґрунт, лес і різноманітні глини. Наприклад, у південних областях України розвинуті глибокі яри, довжина яких досягає декількох кілометрів. Сприяють цьому наявні тут шари лесоподібних утворень.

Поступово яр росте вверх по схилу височини, постійно занурюючись і розширюючись. Глибина ярів може досягати перших десятків метрів, ширина –перших сотень метрів і довжина - декількох кілометрів.

Із розростанням яру в довжину ерозійна сила стікаючої води знижується, дно яру розширюється і він поступово перетворюється в балку. Перехід яру в балку здійснюється не відразу по всій його довжині. Процес цей починається з нижньої частини яру і поширюється вверх. Балка – це фактично яр, у якому бокова ерозія припинилася, а донна ерозія майже не розвивається.

Винесений із ярів і балок уламковий матеріал, відкладається і накопичується в гирлах, утворюючи так звані конуси виносу. Цей уламковий матеріал називаються пролювієм (від латинського proluvium – змивання). Склад пролювію залежить від характеру порід, які складають схил, прорізаний яром або балкою, стадії розвитку яру та характеру стоку дощових і талих вод. В цілому, для нього характерна погана відсортованість матеріалу, слабка обкатаність уламків, зменшення розмірів частинок від вершини конуса виносу до його основи.

Одним із різновидів тимчасових руслових потоків є грязьові потоки або селі. Вони являють собою бурхливі потоки з води та уламків гірських порід, які раптово виникають під час злив в гірських областях та в результаті швидкого танення снігу в горах. Характеризуються надзвичайно великою руйнівною силою.

Утворенню селів сприяє накопичення великих мас продуктів вивітрювання порід або вулканічного попелу на схилах гір, слабо закріплених рослинністю. Під час сильних дощів, маси води, змішуються із пухким уламковим матеріалом (суглинки, глина, пісок, щебінь, галька, валуни) і перетворюються у грязе-кам’яну масу, спрямовану вниз у яри і долини річок. Відклади селевих потоків також відносяться до пролювію і характеризуються майже повною не відсортованістю уламкового матеріалу.

На території України селі бувають у Кримських горах та Карпатах.

4 Геологічна діяльність постійних руслових потоків – річок

4.1 Загальна характеристика річок

Ріка являє собою природний водний потік, що тече у виробленому ним руслі або річищі і живиться за рахунок стоку з площі свого водозбору. Місце, де ріка бере початок, називають її витоком, а місце де вона впадає в іншу річку, озеро, море або океан – гирлом річки.

Основними характеристиками ріки є її довжина, площа водозбору, ширина і глибина русла, нахил водної поверхні, швидкість течії, величина стоку. Сукупність головної ріки та її приток утворює річкову систему, а вся площа, яка постачає цю систему водою, є басейном ріки. Басейн однієї ріки відділяється від басейну іншої підвищеними ділянками суші, які називаються вододілами.

У процесі існування і розвитку річки, її русло постійно переміщується в межах певної території, яка називається річковою долиною. Річкові долини являють собою незамкнуті, лінійно витягнуті заглиблення, створені ерозійно-акумулятивною діяльністю рік. Річкова долина складається із русла річки, дна долини або заплави, річкових терас та корінних берегів. Існує декілька типів річкових долин, серед яких основними є: давні річкові долини, долини сучасного річкового стоку та сухі долини, які заповнюються потоками вод лише тимчасово.

У залежності від характеру рельєфу річки поділяються на рівнинні та гірські. Рівнинні ріки протікають по рівнинній місцевості у відносно неглибоких, добре розроблених, широких долинах із значними заплавами. Гірські ріки протікають у вузьких глибоких долинах з крутими схилами й кам’янистими руслами. Характеризуються великими нахилами дна і швидкістю течії, незначними глибинами і слабозвивистим річищем.

Незалежно від типу ріки в ній прийнято виділяти три частини: верхню течію або верхів’я, яке примикає до витоку, середню течію і нижню течію або низовину, яка закінчується гирлом.

У залежності від інтенсивності живлення змінюється кількість і рівень води в ріці. Стабільний високий рівень води в ріці в період повноводдя має назву - високий горизонт. Найменшій рівень води в річці - межень. Різке підняття рівня води у результаті інтенсивного танення снігу або сильних дощів - паводок або повінь.

Найбільш великими річками світу (за довжиною) є Ніл (з Кагерою) – 6671 км, Міссісіпі (з Міссурі) – 6420 км, Амазонка (з Мараньоном), - 6400 км, Об(з Іртишем) – 5410 км. Найбільша річка України – Дніпро має довжину 2201 км і є третьою за довжиною річкою Європи, після Волги і Дунаю.

Геологічна діяльність річок полягає у руйнуванні гірських порід, перенесенні (транспортуванні) продуктів руйнування і у накопиченні продуктів руйнування в певних місцях.

Характер та інтенсивність геологічної діяльності річок залежить від кліматичних умов, рельєфу місцевості і геологічної будови території.