1. Інформація про:

• здоров'я як цінність, ресурс успішності, сексуальність, статеве життя, репродуктивне здоров'я, сексуальне здоров'я, про відстрочку статевого дебюту, наслідки незахищеного сексу і способи захисту;

• про дружні для молоді клініки, відповідні заклади охорони здоров'я та послуги, які вони надають;

• про ресурси співтовариства для забезпечення засобами захисту.

Інформація повинна бути актуальна, відповідати нормам культури, чесна, точна, достовірна, збалансована.

2. Мотивація:

• причинна мотивація є довгостроковою (мотивація, викликана страхом або провиною, є короткостроковою);

• плани на майбутнє (закінчити школу, отримати роботу, створити сім'ю);

• використання засобів захисту за всіх обставин (подвійний захист);

• візит до поліклініки, щоб зробити тест ВІЛ або пройти лікування.

3. Уміння (навички)

• відстоювати особисті цінності;

• аналізувати ситуації, прогнозувати можливі наслідки;

• приймати рішення;

• не піддаватися тиску однолітків;

• ефективно спілкуватися;

• обговорювати умови безпечного сексу;

• пошуку інформації та служб надання допомоги в сфері репродуктивного та сексуального здоров'я;

• звертатися до відповідних служб.

4. Віра у можливість зміни переконання у тому, що:

• встановлення сексуальних стосунків між молодими людьми є нормальним явищем;

• варто утримуватися;

• секс повинен бути безпечним і заснованим на згоді сторін;

• лікування на ранній стадії буде ефективним;

• провайдери послуг будуть надавати допомогу, а не висловлювати судження.

5. Норми співтовариства

• прийняття сексуальності як нормального явища, як з боку молоді, так і з боку суспільства в цілому;

• програмні звернення формулюються с урахуванням особливостей цільової групи;

• укріплення програмних звернень відбувається завдяки консультантам, одноліткам, ЗМІ, громадським організаціям.

6. Інституційна підтримка: Стратегії, які мають відношення до:

• інтегрованої моделі здоров'я населення і популяризації здорового способу життя;

• профілактики - підвищення якості життя;

• всебічного статевого виховання в школі;

• забезпечення доступу підлітків до консультування у медичних службах.

Стратегії з питань охорони та збереження репродуктивного здоров'я підлітків „Вибір - ще не шанс":

1. Підлітки мають отримувати сексуальну освіту в школі і поза нею (вчителі, батьки, соціальні педагоги).

2. Підлітки мають право на отримання і перевірку інформації про сексуальність, контрацепцію і безпечний секс. Підліткам важливо розуміти: аборт - найвідповідальніший для здоров'я вибір.

3. Підлітки повинні бути захищені від ІПСШ і ВІЛ/СНІДу.

4. Підлітки повинні мати доступ до конфіденційного і доброзичливого обслуговування, консультацій з питань сексуального та репродуктивного здоров'я.

5. Підлітки повинні, у разі необхідності, мати можливість захисту адвокатом.

Зміна ризикованої поведінки:

Одне із завдань профілактики - переконувати молодь добровільно змінити свою поведінку, зробивши її більш безпечною. Як цього досягти?

Існує ряд психологічних закономірностей зміни поведінки. Добровільна відмова від стійких звичок, як правило, не відбувається відразу, а являє собою більш або менш тривалий процес, протягом якого людина проходить декілька етапів. На кожному з етапів людині, яка прагне змінити свою поведінку, потрібні відповідна інформація і підтримка.

1. етап. Навіть не замислюються про те, що звична поведінка може бути небезпечною. (Необхідно: привернути увагу, шокувати, привести до усвідомлення власного ризику).

2. етап. Починає замислюватися. (Необхідно: повідомити конкретну інформацію про ступінь ризику, допомогти проаналізувати "за" і "проти" зміни звичної поведінки).

3. етап. Готова діяти. (Необхідно: навчити новим навичкам і техніці самоконтролю, заохочувати успіхи, допомогти змінити звичну обстановку, уникати ризикованих ситуацій).

4 етап. Дія. (Необхідно: створити систему самопідтримки, взаємопідтримки, професійної підтримки).

5 етап. Стійкі результати. (Необхідно: виробити почуття гордості досягнутим, постійно відчувати підтримку близької людини).

Соціальна реклама, плакати, відеокліпи діють в основному на першому етапі, допомагаючи людині замислитися над проблемою. Потім для зміни поведінки необхідна більш конкретна інформація - просвітницькі тренінги, консультації фахівців, телефон довіри, друкарські матеріали. Для досягнення стабільних результатів слід використати групи підтримки, соціально-психологічні служби, цілеспрямована робота з оточенням, рідними і близькими.

Без урахування цих психологічних особливостей профілактична робота з населенням по зміні поведінки ризикує залишитися на рівні 1-го і 2-го етапів, коли частина людей навіть не замислюється про те, що піддає себе небезпеці, а інша частина, хоч і замислюється, не робить жодних кроків для зміни ситуації.

Р.S. Дану модель зміни поведінки розробили американські вчені Джеймс Прочаска і Карло Ді Кліменте, які вивчали накопичені психологією дані про відвикання від різних залежностей (тютюнопаління, алкоголь, переїдання та ін.) і виявили загальні закономірності, характерні для всіх випадків успішної зміни поведінки.

Основні завдання формування контрацептивної культури молоді:

• охорона репродуктивного здоров'я молоді, формування відповідальної сексуальної поведінки;

• профілактика абортивної практики як засіб охорони репродуктивного здоров’я; інформування про причини та наслідки абортів;

• ознайомлення з основними принципами та шляхами планування сімї, з основними методами контролю дітонародження;

• формування конструктивної репродуктивної мотивації;

• ознайомлення молоді з основними сучасними засобами сучасної контрацепції та принципами їх вибору і грамотного застосування;

• орієнтування молоді різної статі на спільну відповідальність чоловіка і жінки за попередження небажаної вагітності;

• інформування школярів про основні симптоми постабортного синдрому.

3. Прочитайте, виділіть основні завдання психолого-педагогічної підготовки майбутніх батьків до народження дитини, та запишіть ключові моменти.

У традиційній європейській науці вихідною точкою соціалізації прийнято вважати народження дитини. Однак сучасні науково-експериментальні дослідження ставлять під сумнів цей погляд, оскільки він не враховує форму психіки людини в ембріональному стані. Очевидно, неспроста в багатьох східних країнах народження людини відраховують не від появи на світ, а від дня зачаття. Така позиція певним чином підтверджується в роботах відомого дослідника психології С. Грофа, якому вдалося експериментальним шляхом відтворити складність багатого психічного життя у перинатальному (допологовому) періоді розвитку людини. Він доводить, що під час пологів людина втрачає у пам'яті зміст свого попереднього життя, яке транслюється на рівні несвідомості у вигляді своєрідних семантико-психологічних структур, що закладають основи ментальності людини, впливаючи на її свідомість і діяльність та формуючи ядро особистості.

На основі сучасних психолого-педагогічних тлумачень таких розумінь вироблено засади гармонійного розвитку плоду з урахуванням відповідних психологічних настанов і поведінки батьків та суб'єктивної активності дитини. Стосовно цього для молодих батьків у колективному збірнику науково-педагогічних матеріалів «Молодь і дозвілля» пропонується ціла низка порад, які супроводжуються відповідними коментарями та інформацією. «Першого місяця від зачаття — пише автор, — в дитини закладається потенцій та життєва енергія «Я», його дух, творчість, фізична природа, формування чоловічих початків (за східною термінологією «янь») свідомості (!) і вироблення свого ставлення до батька. У порадах батькам цього періоду на перше місце висувається турбота про своє фізичне і моральне здоров'я. Упродовж другого місяця відбувається формування Душі, підвалин сфери несвідомого та інших якостей, що виявляють жіночу природу «інь», емоції та інстинкти. На третьому місяці закладаються основи творчих задатків, сила волі й духу, прагнення до свободи. У цей період особливо чутливо у психіці дитини закарбовується ставлення матері до неї. Якщо, наприклад, матір переживає почуття невчасності, недоречності дитини, то в її серці будуть закладатися жорстокість і ненависть до оточення, душевний надлом і неповноцінність, скривдженість. Інтелектуальні здібності формуються, переважно, на четвертому місяці, а для батьків у цей час бажаним є щиросердне спілкування з оточенням і заняття інтелектуальною працею. П'ятий місяць визначає ставлення до суспільних питань і соціальних вартостей, батьки мали б особливо зосереджуватися на духовних інтересах. На шостому місяці формується почуття прекрасного, батькам варто уникати почуттів туги й самітності. На восьмому місяці й дев'ятому в дитини (плоду) формується космічна свідомість, висока любов до всього живого, почуття свободи й спорідненості зі всім світом».

На основі цього робиться висновок стосовно того, що використання сучасних методів дослідження у психіатрії та трансперсональній психології дозволяє розглядати перинатальний період у житті людини як повноцінний поруч з іншими періодами лостнатального життя, бо на клітинному рівні кожний індивід несе в собі самобутній досвід перебування у лоні матері, і цей період, на думку дослідника, є визначальним, порівняно з наступними.

Як вже згадувалося раніше, представники пренатальної педагогіки та психології стверджують, що виховання дитини починається з моменту прийняття майбутніми батьками рішення про її народження. На їхню думку, дотримування молодим подружжям певних найелементарніших правил сприятиме нормальному допологовому розвитку дитини. Ці правила необхідно знати й соціальному працівнику, щоб у випадку необхідності підказати їх молодому подружжю. Звичайно, йдеться не про заборону алкоголю, наркотичних речовин чи паління не лише в період вагітності, а й до неї. Це зрозуміло кожному й так. Йдеться про формування сугестивної установки в молодого подружжя на прискорення власної психологічної зрілості з метою забезпечення належної психологічної якості життя майбутньої дитини.

Майбутні батьки, бажаючи їй здоров'я і повноцінної життєрадісності, зобов'язані пройнятися розумінням таких основних положень:

1. Рішення про народження дитини як з боку матері, так і з боку батька повинно бути повним і остаточним, оскільки в протилежному випадку в підсвідомості ще ненародженого маляти відбиваються негативні настрої матері й виникає небезпека включення внутрішніх механізмів самознищення, які в майбутньому можуть спричинити хворобливість новонародженого, його емоційну неврівноваженість, ускладнення адаптації у соціальному довкіллі.

2. Готуватися до зачаття дитини необхідно не лише на психологічному, а й фізичному рівнях. Науково доведена важливість очищення організмів майбутніх батьків, збалансованість харчування не лише з метою нормального розвитку дитини, а й «замовлення» її статі (у медицині відомі спеціальні дієти, які з високою вірогідністю дозволяють «планувати» стать).

3. У період вагітності в організм матері повинна надходити достатня кількість необхідних у цей час вітамінів.

4. Вагітній необхідне оптимальне фізичне навантаження, упорядкованість статевих стосунків із чоловіком.

5. Важливе значення для ще ненародженої дитини мають хвилі почуттів любові та ніжності, які час від часу надходять від матері до дитини і на підсвідомому рівні сприймаються нею. Не завадить, коли ці почуття знаходитимуть свій вияв у словах матері, звернених до дитини.

6. З появою елементарних емоційних реакцій ще ненародженого маляти («дослідження» ним свого життєвого простору, плавних рухів під спокійну музику тощо) матері доцільно вступати з ним у своєрідний «діалог», розповідаючи про себе і прислухаючись до його рухових реакцій.

7. З часом до таких «діалогів» доцільно залучати й батька. Для цього потрібна атмосфера спокою, умиротворення, щирості, оптимізму. Бажаною буде тиха релаксуюча музика.

8. Молодому подружжю у період вагітності доцільно частіше спілкуватися з природою, мистецтвом, зі своїми ідеалами. Віруючим людям — із Богом. Корисним є заняття улюбленою справою.

9. Майбутнім батькам необхідно самодесуґестувати себе від негативних сугестивних комплексів із метою збереження душевного спокою і духовної чистоти.

10. Найважливіше ж у цей час — «гарна погода в домі» — любов і злагода у молодого подружжя.

Широко розкриваючи суть подібних положень, дослідниця проблем пренатальної педагогіки М. Машовець стверджує: «...Ми переконані: рішення дати життя людині має домінувати абсолютно над усіма життєвими справами, труднощами й проблемами. Це ще раз вказує на те, що попри всі новомодні тендерні тенденції дитина має народжуватися у повноцінній сім'ї, члени якої готові взяти на себе побутово-економічні турботи й забезпечити вагітній жінці комфортні умови, оточити її спокоєм, красою»

Отже виділимо основні завдання психолого-педагогічної підготовки майбутніх батьків:

• формування морально-психологічної готовності до виконання батьківських функцій;

• озброєння молоді знаннями про основні закономірності розвитку і виховання дітей;

• інформування про відмінності в материнському та батьківському впливі на формування особистості дитини;

• профілактика хибних установок щодо догляду за немовлям;

• опанування методики м’якої адаптації новонародженого до нових умов існування, орієнтація на грудне вигодовування, загартування дитини; коригування особливостей українського менталітету в ставленні до грудних дітей;

• практична підготовка до догляду за дитиною, опанування колискових пісень, казок, дитячих ігор, формування потреби в розумній психолого-педагогічній книзі;

• ознайомлення зі змістом та основними принципами виховання дітей в немовлятському віці.

Питання для самоконтролю

1. Як називають у демографії процеси відтворення потомства та відтворення населення? В чому полягає різниця між ними?

2. Які два основних підходи виділив соціолог і сексолог І. Кон, аналізуючи стимули народження і виховання дитини?

3. В чому полягає амбівалентність суспільства у ставленні до материнства?

4. Перелічіть основні завдання, які стають перед соціальним працівником при підготовці молоді до прокреативної діяльності.

5. На що повинен звернути увагу соціальний працівник при організації та проведенні статевого виховання підлітків та молоді?

6. Які знання повинен мати соціальний працівник для формування позитивних сексуальних установок і поведінки для дітей та підлітків?

7. Перелічіть фактори, які підтримують безпечну сексуальну поведінку та сприяють зміні ризикованої сексуальної поведінки.

8. Виділіть основні завдання формування контрацептивної культури молоді.

9. Які основні положення мають знати батьки для створення умов для повноцінного розвитку майбутньої дитини?

10. Перелічіть основні завдання соціально-педагогічної підготовки майбутніх батьків.

Висновки (стисле резюме)

Формування усвідомленого батьківства носить комплексний характер, включаючи такі основні напрямки: демографічне виховання, підготовку до прокреативної діяльності, статеве виховання, психолого-педагогічну підготовку майбутніх батьків та формування контрацептивної культури.

Розділ 1.4.

Тема: „Пренатальне виховання в діяльності соціального працівника”.

Зміст.

1. Підготовка майбутніх батьків до виконання своїх батьківських „обов’язків”.

2. Вагітність та її вплив на розвиток дитини.

3. Роль чоловіка в підготовці до народження дитини.

Ключові слова:

«Пренатальний період», «вагітність», «психосексуальний розвиток».

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про протікання та наслідки небажаної вагітності для майбутньої дитини; установки, які примушують матір сприймати вагітність як небажану подію.

Знати основні умови, які необхідно створити батькам для повноцінного розвитку дитини, та основні принципи позитивної поведінки чоловіка стосовно вагітної дружини.

Володіти знаннями про завдання генетика та геніколога при плануванні вагітності, а також про основні періоди розвитку плоду та їх характеристики.

Володіти ключовими поняттями: «Пренатальний період», «вагітність», «психосексуальний розвиток».

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.4.

При вивченні Розділу 1.4. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• установки, які примушують матір сприймати вагітність як небажану подію;

• агресивна поведінка по відношенню до майбутньої дитини;

• умови необхідні для народження дитини;

• кількість спадкових генетичних захворювань, та кількість їх виявлення на Україні;

• роль лікаря-гінеколога та генетика в плануванні вагітності;

• сприятливий час для зачаття.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• психотравмуючі ситуації, що впливають на долю дитини;

• коли починається людське життя?

• періоди розвитку плоду.

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання:

• Як впливають на розвиток плоду принципи позитивної поведінки батька по відношенню до своєї вагітної дружини?

• Мотивація народження дитини.

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Брусиловский А.И. Жизнь до рождения. - М.: Знание, 1991.

2. Грофф С. За пределами мозга. - М: Созвездие, 1992.

3. Гурьянова Л. Рождение в радости. - М, 1997.

4. Дик-Рид Г. Роды без страха. -С-П,1996.

5. Захаров А.И. Ребенок до рождения и психотерапия психических травм. - С-П Союз, 1998.

6. Кэрол Флейк Хобсон. Мир Входящему. - М., 1992.

7. Рената Равич Как родить здорового ребенка. - М., 1996.

8. Пэрну Л. Я жду ребенка . - М, 1992.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, проаналізуйте особливості підготовки майбутніх батьків до виконання своїх батьківських „обов’язків”, запишіть їх.

Молодь, яка готуються до браку, планує сім'ю повинна володіти певною інформацією про:

- правильне зачаття дитини;

- протікання вагітності, родів і післяродового періоду;

- труднощах кожного з цих етапів прокреативної діяльності людини.

Народна мудрість, а останніми роками і наука, свідчить, що, у подружжя, яке любить один одного, частіше народжуються здорові діти. З позиції фізіології це можна просто пояснити приблизно так: любов, позитивні емоції сприяють повноцінному розвитку майбутньої дитини. Бажані діти, як правило, красиві і талановиті, здоров'я міцніше. Вони оптимістично дивляться на життя, добре адаптивні, відчувають в собі упевненість, товариські і доброзичливі до людей, налаштовані на перемогу у всіх своїх починах, активніше ставлять перешкоду знегодам і хворобам.

Інакше сприймається новий стиль життя там, де дитина є несподіванкою. Найменше захворювання, необхідність відмовитися від яких-небудь улюблених страв - сприймається жінкою як трагедія, а неможливість проводити вільний час в галасливій компанії - як покарання. Несподівана вагітність - виникає питання залишати дитину чи ні, а це лякає плід. Американський психолог Станіслав Гроф стверджує, що життя людини багато в чому залежить від того, як протікав внутрішньоутробний розвиток, з яким настроєм і думками чекали його появи на світ, якими були перші хвилини перебування в цьому світі.

Агресивна поведінка батьків по відношенню до майбутньої дитини, неприйняття зачаття, трактування його як трагедії - свого роду стає проекцією майбутніх нещасть своєї майбутньої дитини, яка потім впродовж всієї свого життя, нестиме „важкий хрест”, закладеної в його генетичну пам'ять програми „небажаної дитини”.

Більшістю жінок вагітність розглядається як стихійне лихо чи ж, як несподіванка, і жінки не знають як поводитися в ситуації, що склалася. Дослідники називають таку репродуктивну поведінку ірраціональною (41% жінок, дані Т. Харькової), відсутність раціональних установок виявляється не тільки в тому, що жінки не приймають контрацепцію, а в тому, що вони народжують небажаних дітей або не народжують їх, коли б хотіли цього. За наявності незапланованої вагітності жінка зважує все „за” і „проти”, і робить свій вибір в ту, або іншу сторону.

Установки, які примушують майбутню матір сприймати вагітність як небажану подію:

1. Перш ніж завести дітей, необхідно твердо стояти на ногах, така установка може привести до постійного відчуття власної незрілості, критерій „твердо стояти на ногах” дуже розмитий. Крім того, дана установка має ще дивний сенс: з появою дітей кар'єра і професійне зростання - неможливі. Часто вагітність під час навчання у вузі і на початку професійної діяльності сприйматиметься майбутньою матір'ю як перешкода в житті.

2. Став матір'ю доведеться забути про свої бажання і розчинитися в житті дитини. Така установка призводить до того, що молода мати прагне придушити свої бажання (кар'єра, захоплення, дружба).

3. Народити дитину необхідно ради збереження сім'ї. „Я повинна народити дитину”, таким чином жінка покладає на себе підвищену відповідальність за якість сімейного життя, пов'язує її з народженням дитини. Частіша ця установка - для тих жінок, які бояться втратити чоловіка, і намагаються утримати його за допомогою дитини, але, як правило, це не приводить до позитивного результату.

4. Вагітність і роди небезпечні для здоровя. При таких суб'єктивних переживаннях можна виділити два крайні варіанти їх психологічного статусу:

- „Емоційна невиразність” - байдужість до свого стану, „забуває”, що вагітна. Відображається на дитині, що розвивається, - слабкість руху плоду.

- „Негативний, агресивний настрій” - страх, депресія, рухи плоду викликають негативні відчуття і переживання; відчуття крайньої гидливості і ненависті. Хворобливі фантазії, в яких вона б'є, і навіть вбиває свою майбутню дитину.

Всі ці стани призводять до того, що жінка не прагне зберегти дитину, уберегтися від шкідливих впливів, відсутнє радісне відчуття очікування дитини.

Небажані діти, на відміну від бажаних, з самого народження фізично слабкіше, з поганим апетитом, часто і тривало хворіють, у них вище ризик порушень поведінки, виникнення патологічних звичок і пристрастей, самогубств і смертності. Крім того, у небажаних дітей спостерігаються і соматичні розлади: часті респіраторні захворювання, бронхіти, пневмонія, енурез, виразка шлунку і т.д.

Ще одна негативна установка - дітей планувати не потрібно, їх посилає Бог, і не нам вирішувати „бути” або „не бути” дитині (але існують несприятливі періоди зачаття дитини, які шкодять здоров'ю як матері, так і майбутньої дитини).

Умови необхідні для народження дитини: дитина повинна бути бажаною, і народжувати потрібно від улюбленої людини.

Планування вагітності - ця турбота про майбутню матір і малюка, про те, що він одержить в спадок від батьків (генетична спадщина).

Починати планування вагітності необхідно з візиту до гінеколога і генетика. Генетик допоможе передбачити і уникнути важких спадкових захворювань і недоліків розвитку майбутньої дитини.

Майбутнім батькам бажано знати свій родовід, оскільки лікарям необхідно володіти інформацією про випадки важких захворювань, які передаються з покоління в покоління (спадкові хвороби); про випадки шлюбу між близькими родичами; безплідді у кого-небудь з членів сім'ї обох з подружжя; не виношування вагітності; алкогольної, наркотичної залежності; випадках радіаційного ураження і т.д.

На сьогодні ученими виявлено 5000 спадкових генетичних захворювань, в Європі і США існує методика виявлення на ранній стадії розвитку плоду тільки 300 зі всіх існуючих хвороб, в Україні - тільки 20 хвороб.

Сьогодні відома велика група захворювань, які передаються статевим шляхом, і які негативно впливають на вагітність і можуть привести до захворювання плоду (гонорея, сифіліс, хламідіоз, герпес і т.д.) Тільки завчасне обстеження допоможе виявити ці хвороби і вилікувати на ранніх стадіях розвитку.

Роль лікаря-гінеколога полягає в діагностиці резус-сумісності чоловіка і дружини („+” і „-.”). Якщо жінка має резус-фактор „-.”, а чоловік – „+”. або навпаки, виникає загроза невиношування вагітності, захворювання плоду і матері. Це призводить до того, що деякі подружні пари з конфліктом резусу відкладають народження дитини на невизначений термін і переривають небажані вагітності, що надалі, приводить до створення несприятливого середовища для зачаття майбутньої дитини, і, як результат, сім'я залишається бездітною.

Плануючи народження дитини жінка повинна підготувати себе, в першу чергу, фізично - привести в норму стан здоров'я, серйозніше стежити за своїм живленням. Провести повну вітамінізацію організму, припинити вживання алкоголю і нікотину, старатися уникати стресових ситуацій і депресій, рівномірно розподіляти фізичні навантаження, фізично гартувати організм, менше працювати за комп'ютером, організовувати активний відпочинок, але без зміни клімату, збільшити час перебування на свіжому повітрі, старатися захистити себе від інфекційних захворювань і .т.п.

Ті ж вимоги пред'являються і до чоловіка, як майбутньому батькові, дитини, що ще не народилася.

Народження дитини залежить від багатьох чинників, а також від випадку. Серед них: будова тіла, темперамент батьків, їх стан здоров'я, соціальне положення і спосіб життя, поведінка і особові нюанси, звички, місце мешкання, пора року і багато що інше.

Позитивним чинником виступає: змішання рас, націй, темпераментів, тілобудови і т.д.

Сприятливий час для зачаття - почало осінь або весною, в денний час (зараз доби в організмі матері кількість гормонів сну мінімально, а гормону зростання – максимальна кількість).

Небажане зачаття дитини:

- нервові розлади;

- негативні емоції;

- перевтома;

- фізичні і моральні зміни;

- наркотичне і алкогольне сп'яніння.

Таким чином, всі названі вимоги до планування вагітності, дозволяють вступати в світ здоровій, розумній і красивій дитині. І цією інформацією повинна володіти молодь, яка готується до вступу до браку і народження дитини.

2. Прочитайте, виділіть специфіку протікання вагітності та її вплив на розвиток дитини, законспектуйте основні положення.

На сьогоднішній час Україна переживає демографічну кризу, збільшення рівня народжуваності в країні є завданням першорядної ваги, без рішення якої народи України позбавлені майбутнього.

Забезпечення завтрашньої України здоровими поколіннями повноцінних дітей неможливе без конкретної індивідуальної роботи з кожною молодою сім'єю, з кожною жінкою, яка буде проводитися в рамках державної програми.

В світі зараз спостерігається зростання інтересу до психологічних аспектів вагітності, родів, материнства в цілому. Ряд наукових досліджень, проведених зарубіжними і вітчизняними дослідниками, підтверджують важливість перинатального, тобто внутрішньоутробного етапу в житті дитини, оскільки даний період є джерелом психічного і фізичного здоров'я дитини. І саме перинатальний період є сензитивним як для матері, так і для дитини, коли є можливість коректувати фізичне і психічне здоров'я відразу двох поколінь. Тому так необхідна робота з молодими парами, направлена на те, щоб допомогти їм в період особового розвитку активізувати в собі духовні, психологічні і фізичні ресурси. Така робота допоможе сформувати у батьків психологічну позицію, яка сприяє ухваленню ними дитини у всіх його проявах, точному розумінню потреб дитини і його індивідуальних особливостей, усвідомленню відповідальності за його життя і розвиток.

Найважливішими чинниками, що впливають на дитину, є впливи з боку матері. Які ж психотравмуючі ситуації впливають на долю дитини:

1. Для позитивного відношення до дитини і уваги до нього значущий позитивний образ чоловіка, оскільки під час вагітності відбувається ідентифікація дитини з чоловіком і перенесення відносин через чоловіка на дитину.

2. Уявлення про дитину залежить від того, наскільки бажана вагітність. Небажана вагітність - це в майбутньому емоційне відкидання дитини, що створює психіку дитині. Несподівана вагітність робить дітей, страждаючих неврозом страху, невпевненості в собі, Діти, народжені від забороненого аборту, мають порушення соціальної адаптації, у них часто спостерігається соціальна карликовість, а відчуття непотрібності змушує вибрати той тип поведінки, який допоможе їм вижити в цьому світі.

3. Якості матері, як суб'єкта догляду за дитиною, позитивно пов'язані з минулим досвідом жінки, її міжособовим відношенням в сім'ї батьків, з її позитивною оцінкою в сім'ї і тими відчуттями, які вона випробувана в сім'ї, з позитивним відношенням до неї батька.

4. Порушення взаємин між батьками під час вагітності впливає на трудність встановлення контактів з однолітками. Можуть спостерігатися агресивна поведінка, поведінкові розлади, мовні порушення, а також може бути причиною поганої навчання дитини в школі.

5. Недопустиме також очікування дитини певної статі. Невротизація такій дитині забезпечена, а надалі впливає на вибір статевої орієнтації дитини.

6. Не можна забувати на теперішній час таке явище як телегонія - передача інформації про попередніх статевих партнерів у жінок на клітинному рівні. Первинний при зачатті дух, образ, думка. Якщо жінка істинно любить людину, а у фізичній близькості з іншим, то народжує за образом і подобою улюбленого чоловіка.

7. Правильна поведінка під час родів і в перші години після народження дитини дуже відповідальні, оскільки явище імпритінга - відображення в свідомості всього, що відбувається в цей час з новонародженим, перетворюється на стійку поведінкову програму.

Вагітність - психофізіологічний процес викликаний заплідненням, що веде до змін в організмі і психіці жінки, направлений на розвиток і народження дитини. Етап особового психосексуального розвитку жінки.

Коли починається людське життя?

- з моменту народження?

- коли людина починає усвідомлено мислити?

- коли розвивається центральна нервова система?

Дослідження генетиками людського спадкового матеріалу, привело до висновку: людське життя починається з моменту запліднення.

Саме в цей час закладаються всі основи нової людини - особи, індивіда.

Запліднення - почало бурхливого розвитку. Мільйони кліток виникають в перші тижні життя і будують людський організм.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ПЛОДУ

На третій-четвертий день запліднення яйцеклітина просувається по фаллопієвій трубі в матку, де шар готовий до імплантації.

На 5-9 день запліднена яйцеклітина імплантується в підготовлений шар матки і починає одержувати живлення.

На 10-14 день ембріон заявляє про свою присутність через хімічні речовини і гормони, які запобігають менструальному циклу у матері.

До кінця 13-14 дня вагітності функціонує плацента і через плацентарний бар'єр в організм зародка поступає те, що приймає матір, у тому числі і ліки, алкоголь, нікотин. Плацента не є абсолютним захистом для плоду.

У 1-й місяць вагітності формується основа фізичного тіла дитини, йде активна закладка органів і всіх систем організму і їх активний розвиток, Формується серце, серцево-судинна система, свідомість і відношення до батька.

На 5-6 тижні формуються зачатки хребта і головного мозку. Починає битися серце.

На 6-7 тижні утворюються чотири здуття - це зачатки рук і ніг. Дуже швидко розвиваються кінцівки ембріона, вони подовжуються, намічаються розділення на відділи, з'являється утворення носа підборіддя, вух.

На 7-8 тижні є очі. Потім закриваються до кінця другого місяця. Розвиток йде зверху вниз, тому руки формуються раніше, ніж ноги. До кінця цього часу закладаються всі внутрішні органи. Починає здійснювати рухи тіла, поки що слабкі, щоб їх відчути.

На другому місяці відбувається формування емоційного тіла дитину, його емоційні реакції, відчуття, звички майбутньої людини. Цей час, коли батьки дізнаються про його існування і відбувається перший контакт дитини з навколишнім світом. Закладається система залоз: чоловічого або жіночого начала. Небажана стать може формувати статеву орієнтацію дитини надалі. Формується відношення до роду, матері. Схильність матері до сліз формує істеричний рефлекс у дитини. Краще в цей період усамітнюватися і мовчати про свій стан.

Третій місяць вагітності. Формується ментальне тіло дитини: його погляди на життя, уявлення про світ, соціальна і суспільна реалізація в майбутньому, і матір подарувати йому все багатство миру в думках. Плід бере активну участь в житті матері, він відчуває збудження, стрес або радість. Якщо мати лякається - в кров викидається адреналін, який викликає серцебиття у плоду, Стійкі душевні переживання, викликані сімейними проблемами, тривалими стресами на роботі, можуть стимулювати викидня. Кризовий місяць для дитини. Поява геніталій, Якщо батько є причиною стресів матері - формується негативне відношення до батька. У цей період формується голова. Ембріон отримує обличчя. Повік поки немає. Дуже розумний і опукле чоло, а в плоскому з ніздрями носі важко вгадати риси аристократичного носа з горбовиною або завзятого кирпоносого носика. Губи тільки вимальовувалися, а в глибині ясен крихітними зернятками прокльовувалися зачатки молочних зубів. Плід вільно плаває в навколоплідних водах.

У 9 тижнів уміє смоктати палець. Якщо доторкнутися до руки предметом, схопить його, якщо предмет колеться - швидко відсмикуватиме ручку. Шлунок виробляє травні соки, починають функціонувати нирки М'язова система взаємодіє з ЦНС.

10 тижнів - може косити очі, ковтати, морщити лобик.

У 11-12 тижнів - особа набуває контурів немовляти, може ковтати смоктати, плювати, будувати гримаси, потягуватися, розчепірювати пальчики рук і ніг, крутити головкою, Обертати пальцями стопи, відкривати і закривати рот. Спостерігається і сечовипускання. Руки можуть стискатися в кулачок.

Четвертий місяць вагітності.

На 13 тижні починає рости волосся на голові Розрізнимо стать дитини Потягується, як дорослі. Печінка стає з органу кровотворення в орган травної системи, а кровотворні функції бере на себе червоний кістковий мозок, він все більше набирає силу і в крові плоду є еритроцити, лімфоцити, моноцити. Можна визначити групу крові і резус-фактор. Вчаться працювати нирки, органи травного тракту, кишечник і жовчний міхур. У кишечнику перший вміст - меконій. Формується кора головного мозку. ЦНС все активніше управляє організмом. Йде формування інтелектуальних здібностей: спілкуватися, читати, співати пісеньки.

На 16 тижні мати може відчути ворушіння плоду.

П'ятий місяць. Вже непогано чує голос матері і батька, биття її серця, зовнішні шуми. На 18-32 тижні явно відчуває ворушіння дитини.

Не включається поки дихальна система, але легені поки і не потрібні, адже він дихає через плаценту. Тіло покривається волосками. Плід вчиться смоктати і ковтати. Формується духовність, відношення до суспільства.

Шостий місяць. Рухи дитини боязкі і некоординовані. Робить від 20-60 поштовхів. Виразно видно періоди сну і неспання. Активність зростає, перевертається, стрибає, стає на голову Формується відчуття і емоції, відношення до сімейного життя. Тому так потрібні ніжні відносини з чоловіком. Здатний відчувати, може радіти і засмучуватися. Всі ці емоції знаходять вираз через характер його рухів. Активність знижується, якщо мати хвора, Активізуються рухи, якщо щось йому не подобається. Корисно слухати тиху музику: Моцарта, Вівальді, Чайковського. У цей період добре формувати музичну обдарованість дитини.

Сьомий місяць. Якщо раніше функціонував згідно із законом: мати - плацента-плід, то зараз може вже залежати від матері і плаценти. Більшість гормонів виробляються в організмі самі. Велике значення має гормон зростання. Якщо небажана вагітність або стать дитини, формується соціальна карликовість. Формуються внутрішні духовні цінності Працездатність, витривалість. В цей період краще усамітнення, оскільки негативна поведінка матері може спровокувати передчасні роди. Недостатньо розвинені легені і якщо в сім'ї сварки, конфлікти, дитина може народитися, але тією атмосферою в сім'ї дихати не зможе: захворювання бронхів, легенів, аж до кашлюку. Може померти від легенів, що не розкрилися.

Восьмий місяць. Плід використовує чотири органи чуття: зір, слух, смак, дотик. Зір по волі розвивається, чим слух. Очі розплющені. Починає функціонувати вестибулярний апарат.

Дев'ятий місяць. Займає положення для народження. Крутиться навколо своєї осі. Активно смокче палець, тренуючись перед смоктанням материнських грудей. Тренує і дихальні рухи. Формується любов до всього живого.

Десятий місяць. Вага від 2,5 до 4 і вище за кг. Повністю пристосований для життя поза материнським організмом.

3. Прочитайте, виявіть роль чоловіка в підготовці до народження дитини, законспектуйте.

Протікання вагітності і успішність пологів залежить багато в чому від чоловіка. Можна виділити основні, принципи позитивної поведінки чоловіка:

• створення в будинку сприятливої, теплої, спокійної атмосфери, щоб дружина була впевнена в чоловікові, відчувала себе з ним "як за кам'яною стіною";

• оточити дружину увагою і турботою;

• бути тактовним і таким, що розуміє свою дружину, більш схильним до компромісів, здатних поспівчувати своїй дружині;

• щоденні піші прогулянки в красивих місцях;

• упевненість в тому, що роди пройдуть вдало, оскільки дана упевненість передається жінці і сприяє легким родам;

• відсутність "замовлення" на стать дитини; кожному чоловіку характерне бажання, щоб народився спадкоємець, продовжувач роду. Проте, якщо батько чекає хлопчика, цим він формує у свого сина неприязнь до протилежної статі, а у дівчаток неприйняття своєї статі, що створює проблеми надалі під час статевого дозрівання дитини і психосексуального розвитку;

• важлива також участь чоловіка у фізичній готовності до народження дитини. Мається на увазі сумісні вправи, сприяючі легким родам, освоєння масажу попереку і поведінки в передпологовій кімнаті;

• ретельно оберігати від образ в її адресу, скандалів, сварок, насильницького з'ясування відносин в її присутності;

• огорожа від важких робіт по будинку та на виробництві;

• краще, що може зробити батько для своїх дітей - любити матір!

Хлопчик наслідує поведінку батька в сім'ї або прагне бути іншим (дати своїй дитині те, що не отримав від свого батька).

Мета народження дитини - це розширення і зміцнення сім'ї, створення стійкої групової форми життя, а усвідомлене батьківство - прагнення до професіоналізму у вихованні малюка. Батьки несуть відповідальність за благополуччя дитини. Їх сьогоднішня некомпетентність пов'язана лише з відповідними культурними установками і фактичною відсутністю в країні інституту батьківства. I завдання соціальних працівників - допомогти молодій сім'ї у формуванні усвідомленого батьківства шляхом надання соціальної психолого-педагогічної підтримки.

Питання для самоконтролю:

1. Поясніть, як впливає на розвиток плоду «небажана», несподівана вагітність?

2. Які установки примушують матір сприймати вагітність як небажану подію?

3. Які умови потрібно створити батькам для народження повноцінної дитини?

4. В чому полягають завдання генетика та геніколога при плануванні вагітності молодого подружжя?

5. Що є позитивними чинниками для повноцінного розвитку майбутньої дитини?

6. Скільки Вам відомо періодів розвитку плоду, дайте характеристику кожному з них.

7. Виявіть основні принципи позитивної поведінки чоловіка.

Висновки (стисле резюме)

Підготовка майбутніх батьків передбачає роботу за чотирма напрямками: освітнім, виховним, оздоровчим і практичним.

1. Освітній напрямок передбачає інформування майбутніх батьків про фізіологічний механізм дітонародження, режим харчування, гігієну під час вагітності, пологів і післяпологового періоду, догляд за дитиною, вигодування та виховання. Майбутні матері і батьки повинні мати знання про закономірності розвитку і виховання дітей, про роль у вихованні здорової дитини.

2. Виховний напрямок передбачає виховання почуття материнства та батьківства через формування духовного зв'язку між майбутніми батьками і ненародженою дитиною. З цією метою використовуються методика особистісного орієнтування: організуються концерти духовної, класичної музики, малювання, співи, ролеві ігри.

3. Оздоровчий напрямок передбачає оцінку стану здоров'я дівчини - майбутньої жінки і юнака - майбутнього чоловіка. З цією метою використовують комп'ютерну діагностику, заняття з оздоровчої гімнастики, аутогенне тренування (спеціальні дихальні і м'язово-релаксуючі вправи), режим харчування, загартування, знайомство з методами розслаблення і концентрації, роботу з больовими відчуттями тощо.

4. Практичний напрямок передбачає підготовку молоді до виходжування і виховання дитини (вміння одягнути, викупати, покласти спати, заколисати, заспокоїти).

5. Підготовка майбутніх матерів і батьків - це не тільки одержання фізіологічних, гігієнічних, педагогічних знань та практичних навичок відносно майбутньої дитини, а й морально-психологічна готовність до виконання батьківських обов'язків.

Умови успіху обов'язків:

• бути вимогливим до себе, постійно займатися самовихованням, тренувати волю, бути витриманим;

• знати інтереси своїх дітей, що їх турбує, що радує;

• співпереживати з дитиною все, що з нею відбувається;

• брати участь в усіх домашніх справах, залучати до них й дітей.

Модуль 2. Засади усвідомленого батьківства як умова повноцінного розвитку дитини.

Розділ 2.1.

Тема: „Особливості анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку дитини на різних вікових етапах”.

Зміст.

1. Особливості психофізіологічного розвитку дитини до 1 року життя.

2. Специфіка розвитку особистості на етапі раннього дитинства.

3. Психофізіологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку.

4. Психофізіологічні особливості підліткового віку.

5. Особливості розвитку юнацтва.

Ключові слова:

«психофізіологічний розвиток дитини», «віковий етап», „стадія немовляти”, «раннє дитинство», «дошкільний вік», «підлітковий вік», «юнацтво», „вікові кризи”.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про особливості психофізіологічного розвитку дитини на різних вікових етапах.

Знати ключові специфіки розвитку особистості на етапі раннього дитинства, психофізіологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку, психофізіологічні особливості підліткового віку та особливості розвитку юнацтва.

Володіти ключовими поняттями: «психофізіологічний розвиток дитини», «віковий етап», „стадія немовляти”, «раннє дитинство», «дошкільний вік», «підлітковий вік», «юнацтво», „вікові кризи”.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.1.

При вивченні Розділу 2.1. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• стадія немовляти;

• фази розвитку немовляти;

• особливості періоду від 2 місяців до 1 року;

• соціальна ситуація розвитку, його особливості;

• виникнення нового типу основної діяльності – безпосереднього емоційного спілкування;

• криза 1 року;

• основні новоутворення цього періоду.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• фізичний розвиток на етапі раннього дитинства;

• соціальна ситуація розвитку в цей період;

• розвиток психічних функцій, емоційний розвиток;

• криза трирічного віку.

Вивчаючи пункт 3, опрацюйте:

• фізичний розвиток дитини дошкільного віку;

• провідний вид діяльності дитини на цьому віковому етапі;

• навчальна діяльність;

• сенсорний та інтелектуальний розвиток;

• психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.

Вивчаючи пункт 4, визначте:

• найважливіший наслідок психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку;

• розумова готовність дитини до школи;

• загальна психологічна характеристика ситуації молодшого школяра;

• фізичний розвиток;

• криза семи років;

• соціальна ситуація розвитку;

• формування особистості дитини в молодшому шкільному віці;

• характерологічні особливості цього вікового етапу.

Вивчаючи пункт 5, зупиніться на основних моментах:

• фізичний розвиток підлітка;

• соціальна ситуація розвитку;

• криза 13 років;

• психологічні новоутворення;

• стосунки з однолітками та дорослими;

• формування особистості підлітка.

Вивчаючи пункт 6, спробуйте відповісти на питання:

• «Які особливості фізичного розвитку дитини протікають на етапі юнацтва?»

• «Яка складається ситуація соціального розвитку юнака?»

• «В чому полягає специфіка взаємостосунків з дорослими та однолітками? Виявіть відмінності.»

• «Що особливого в формуванні особистості в період ранньої юності?»

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Азаров Ю.П. Семейная педагогика. - М. - Политиздат, 1995.

2. Гридковець Л. Світ подружнього життя/ Навчально-практичний посібник. – К., 2004.

3. Заброцький М.М. Вікова психологія: Навч. посібник. - 2-ге вид., випр. і доповн. - К.: МАУП, 2002. - 104 с.

4. Кон И.С. Ребенок и общество. - М., 1988.

5. Сім’я і родинне виховання: Концепція / Постовий В., Щербань П., Алексєєнко Т., Докукіна А., Стрєльнікова Н. // Рід. шк. - № 11/12, 1996. - с. 15-21.

6. Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини: Методичні матеріали для тренера / Авт.-упор.: О.В. Безпалько, Т.Л. Лях, В.В. Молочний, Т.П. Цюман/ під заг. ред. Г.М. Лактіонової. - К.: Науковий світ, 2003. - 107 с.

7. Торре Ада Дела. Ошибки родителей. - М.: Прогресс, 1984.

8. Чепмен Г., Кэмпбелл Р. Пять путей к сердцу ребенка. - Спб: Христиан. об-во “Библия для всех”, 2000.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть особливості психофізіологічного розвитку дитини до 1 року життя та законспектуйте.

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. В ній вирізняють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично вже відокремившись від матері, дитина ще тільки має адаптуватися до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна й визначається двома факторами. З одного боку, дитина біологічно повністю безпорадна, без допомоги дорослого не може задовольнити жодної життєвої потреби. З огляду на це вона є максимально соціальною істотою. З іншого боку, за цілковитої залежності від дорослих дитина ще позбавлена основних засобів спілкування з ними у вигляді людської мови. У цій суперечності між максимальною соціальністю і мінімумом засобів спілкування закладена основа всього подальшого розвитку дитини в цьому віці.

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо-фізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, які проявляються в готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

На відміну від дитинчат тварин, у яких насамперед вдосконалюються рухи, для новонародженої людини характерний випереджувальний розвиток зору та слуху. Її психічна активність проявляється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Наголосимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є тренування органів чуттів (аналізаторів), забезпечення з їх допомогою отримання мозком різноманітних сигналів із зовнішнього світу. Джерелом, що дуже важливо, організатором таких вражень для новонародженого є саме дорослий. Поступово на його появу в дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція — "комплекс пожвавлення" (Н. Фігурін, М. Денисова), яку прийнято вважати початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу; у неї з'явилася вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Період від двох місяців до одного року. В цей період поведінка немовляти зумовлюється вже не органічними потребами, а передусім соціальною за своєю природою потребою в іншій людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру, здійснюючись під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

Соціальна ситуація розвитку. Специфічна реакція — поява у дитини посмішки, коли вона бачить обличчя матері, — є свідченням того, що соціальна ситуація її психічного розвитку вже сформувалася. Л. Виготський назвав таку ситуацію "МИ". Немовля нічого не може без дорослого, його життя і діяльність ніби вплетені у життя й діяльність того, хто доглядає його. Загалом це ситуація потреби у комфорті, І центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д. Ельконін, пустушка та колисання немовляти є своєрідними ерзацами, замінниками присутності дорослого, які мають говорити йому: "Усе спокійно!", "Усе гаразд!", "Я —тут".

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти і дорослого містить певні суперечності: дитина має максимальну потребу в дорослому і водночас не має специфічних засобів впливу на нього. Зняття зазначеної суперечності сприяє зникненню соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з мамою спричинює виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна і М. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Особливості розвитку. Упродовж першого року життя дитина поступово навчається тримати голівку, сідати, повзати, вставати й робити перші кроки. Уже на третьому-четвертому місяці вона демонструє хватальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предметів, узяти їх у руки. Спочатку ці дії недостатньо скоординовані, але з часом вони починають співвідноситись з розміщенням, розмірами й формою різних предметів.

Водночас із формуванням хватання у дитини розвивається спроможність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стукати тощо), що є основою для її ознайомлення з різноманітними властивостями речей і розвитку процесів сприймання.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати на його мовлення, розуміти слова.

Підвищується й ініціатива дитини у цьому спілкуванні. Гуління (мимовільна неусвідомлена гра звуками "а-а-а", "е-е-е" тощо) після шести-семи місяців змінюється на лепетання, тобто багаторазове повторення складів типу "ба-ба-ба", "ма-ма-ма", а після дев'ятого місяця дитина вже починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які чує від нього.

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення слів з певними об'єктами чи діями. Після шести місяців дитина починає вирізняти окремі слова як назви предметів і дій, реагуючи на них звичними діями. Насамперед це стосується слів, що означають дії, виконувані дитиною з дорослим ("дай ручки", "спатоньки", "відкрий ротика").

Засвоєння назв предметів потребує спеціального розглядання їх дорослим у разі емоційної зацікавленості дитини.

Наприкінці першого року життя слово дорослого починає виконувати функції регулювання поведінки дитини.

Криза одного року. Криза першого року пов'язана з освоєнням мовної дії. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювалася біологічною системою, детермінованою біоритмами, то поступово вона входить у суперечність з вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина опиняється взагалі без надійних орієнтирів у навколишньому світі.

Зазначена криза вважається гострою. Пом'якшити її можна шляхом встановлення нових стосунків із дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, завдяки терпінню й витримці дорослих.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку дитини є формування структури мовної дії (під кінець першого року дитина вимовляє перші слова) і предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу).

Поява й зникнення автономної мови свідчать відповідно про початок і закінчення кризи одного року.

2. Прочитайте, виділіть основні риси початкового розвитку особистості на етапі раннього дитинства, запишіть їх.

Фізичний розвиток. Інтенсивне фізичне зростання дитини на етапі раннього дитинства (від одного до трьох років) триває, хоч його темпи дещо сповільнюються. Поряд із загальним зростанням відбувається анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. Вже до двох років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються органи дихання та кровообігу тощо.

Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростають регулююча роль кори великих півкуль та контроль з її боку над підкорковими центрами.

Соціальна ситуація розвитку. Зазначена ситуація розвитку багато в чому аналогічна попередній. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти своїх життєвих потреб, а, отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життя. Однак спостерігаються й певні відмінності.

Специфічність соціальної ситуації розвитку визначається тим, що вона є спільною діяльністю з дорослим, спрямованою на засвоєння суспільно вироблених способів застосування предметів, що відкрилися дитині й стали її світом. Це ситуація типу "дитина — предмет — дорослий".

У цьому віці дитина цілковито захоплена предметом. Це виявляється, зокрема, у тому, як вона сідає на стілець чи возить за собою машинку (малюк увесь час дивиться на цей предмет). За предметами дитина ще не бачить дорослого, однак опанувати людські способи використання предметів без дорослого вона також не може. У цій ситуації дитина ніби говорить дорослому: "Ми злиті, я без тебе нічого не можу зробити і я прошу тебе: покажи, навчи!".

Розвиток психіки у даний період залежить від певних факторів. Істотну роль відіграє оволодіння дитиною ходінням випроставшись, що робить її спілкування з навколишнім світом самостійнішим, розширює коло речей, які стають об'єктами пізнання, розвиває спроможність орієнтуватись у просторі й маніпулювати з найрізноманітнішими предметами тощо.

Маніпулятивна діяльність поступово замінюється предметними діями, пов'язаними з оволодінням виробленими людьми способами користування предметами, їхні функціональні властивості (одні предмети, як, наприклад, пірамідки, коробочки, конструктори тощо, потребують твердо визначеного способу дій; для інших — їх можна назвати предметами-знаряддями (молоток, олівець, ложка та ін.) — спосіб використання жорстко фіксується їх соціальним призначенням) відкриваються дитині лише через навчаючий вплив дорослого.

Саме оволодіння предметною діяльністю найсуттєвіше впливає на психічний розвиток дитини в цьому віці.

На третьому році життя вже починають формуватися (своїх зрілих форм вони досягають за межами раннього дитинства і вже тоді визначають психічний розвиток) нові види діяльності: такі, як гра, малювання, конструювання, ліплення та Ін.

Розвиток психічних функцій. Досвід, нагромаджений у предметній діяльності, служить основою розвитку мовлення дитини. Саме цей період є сензитивним для розвитку мови, тобто її засвоєння в цей час відбувається найефективніше, а втрачені можливості пізніше вкрай важко надолужити.

У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв'язки між словами і реальністю, що стоїть за ними.

Бурхливо формується активна мова дитини. Збільшується словниковий запас (на кінець третього року життя дитина використовує до 1500 слів, тоді як роком раніше - лише до 300). Засвоюються граматична і синтаксична будова та звуковий лад рідної мови. Формування активної мови є джерелом усього психічного розвитку дитини.

На початку періоду раннього дитинства вона вже починає сприймати властивості предметів, що її оточують, вміє знаходити між ними найпростіші зв'язки та використовувати їх. Все це створює необхідні передумови для подальшого розумового розвитку, який тісно взаємопов'язаний з оволодінням дитиною предметною діяльністю, мовленням, елементарними формами гри, малювання тощо.

Основу розумового розвитку становить оволодіння дитиною новими видами дій сприймання та мислення.

Сприймання в цьому віці розвивається передусім за рахунок дій, що виробляються у предметній діяльності. Добираючи різноманітні предмети (за формою, кольором чи розмірами), дитина тим самим оволодіває зовнішніми орієнтувальними діями. Від порівняння властивостей предметів за допомогою таких дій вона поступово переходить до зорового порівняння, тобто у неї формується новий вид дій сприймання. Нарівні із зоровим у ранньому дитинстві формується і слухове сприймання. Сприймання предметів набуває більш цілісного характеру.

Розширюється коло об'єктів, що привертають увагу малюка. Починаючи з другого року, він активно придивляється, прислухається до них, розглядає їх. Найбільшу увагу привертають не самі об'єкти, а дії з ними.

Значні зрушення спостерігаються і в пам'яті дитини, яка фіксує набутий сенсорний, моторний і емоційний досвід, забезпечуючи тим самим цілісність психічного розвитку.

У поведінці дитини, в її діях з іграшками, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча їх вкрай важко відокремити від образів пам'яті. На третьому році життя дитини активізується репродуктивна уява, що проявляється, наприклад, у перенесенні вже відомих дій у нову ситуацію тощо.

Дитина вчиться мислити, вдаючись до практичного аналізу (розламує іграшки, щоб з'ясувати, що в них усередині), практичного синтезу (складає новий об'єкт із деталей конструктора), відкриваючи для себе нові властивості об'єктів у процесі практичного та мовного спілкування з дорослими, тощо.

Перші узагальнення в цьому віці робляться на основі окремих, найпомітніших, часто несуттєвих ознак.

Емоційний розвиток. Помітні зміни на другому - третьому році життя відбуваються і в емоційно-вольовій сфері дитини. Зумовлені вони передусім розширенням її спілкуванням з людьми, оволодінням мовними засобами і розвитком елементів самостійності.

Дитина емоційно реагує тільки на те, що безпосередньо сприймає. Вона гостро переживає неприємну процедуру в кабінеті лікаря, але вже через кілька хвилин потому - спокійна, жваво цікавиться новою обстановкою. Вона не здатна засмучуватися через те, що у майбутньому її очікують прикрощі, її неможливо порадувати тим, що станеться через кілька днів.

Бажання дитини ще нестійкі, вона не може сама їх контролювати і стримувати (обмежують бажання лише покарання й заохочення дорослих). Усі бажання мають однакову силу, ієрархія мотивів у ранньому дитинстві відсутня. У цьому легко переконатися у ситуації вибору. Якщо дворічну чи трирічну дитину попросити вибрати одну з кількох нових іграшок, вона довго розглядатиме й перебиратиме їх. Потім усе ж таки вибере одну, але після наступного прохання піти з іграшкою до іншої кімнати знову почне сумніватися. Поклавши іграшку на місце, дитина перебиратиме інші, поки її увагу не відволічуть від цих однаково захоплюючих речей. Вибрати, зупинитися на чомусь одному дитина ще не може.

Під впливом стосунків із близькими розвиваються соціальні емоції дитини, джерелом яких стають взаємини між членами родини, атмосфера сімейного життя тощо.

Важливу роль в емоційному розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих.

Помітних успіхів досягають переддошкільнята і у формуванні довільності своїх дій. Важливим для них є наслідування дій інших, повторення їх. Використання поряд з дією слова сприяє її узагальненню, оволодіння ж дитиною активним мовленням і самостійне визначення мети своєї дії робить цю мету усвідомленою.

Однак не слід переоцінювати здатність малюків контролювати власну поведінку, яка ще тільки-но формується і залежить від того, наскільки послідовно підкріплюються дорослими потрібні й гальмуються небажані форми їхньої поведінки.

Криза трирічного віку. Результатом інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому дитинстві є, зокрема, формування у дитини системи власного "Я" - центрального утворення, що виникає наприкінці цього етапу (Л. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитись до себе як до самостійного "Я", тобто в нього з'являються початкові форми самосвідомості.

Все це приводить до розвитку прагнення дитини, бодай у вузьких межах своїх можливостей, діяти самостійно, без допомоги дорослих ("Я сам"). Цей період прийнято вважати критичним (криза трьох років), оскільки дорослі зіштовхуються з труднощами у взаємовідносинах з дитиною, яка може стати вкрай впертою.

Описана криза є, зрозуміло, тимчасовою, але пов'язані з нею новоутворення (відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими тощо) - важливий етап у психічному розвитку дитини.

Прагнення дитини цього віку до самостійності може знайти найбільш продуктивне вирішення у формі гри, а тому "криза трьох років" розв'язується через перехід дитини до ігрової діяльності.

3. Прочитайте, виділіть психофізіологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку, законспектуйте їх.

Фізичний розвиток. Упродовж дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Соціальна ситуація розвитку. Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку дитини. У неї вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм, при яких спільні дії поступово заміщуються самостійним виконанням вказівок.

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає у певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім зрослим усвідомленням власного «Я» і своїх вчинків, а також величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємовідносин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються у характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.

Гра та її значення для психічного розвитку дошкільнят. Гра є соціальним за своїм походженням та змістом історичним утворенням, зумовленим розвитком суспільства, його культури. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та взаємовідносини (П. Блонський, Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Д. Ельконін).

Ще раз нагадаємо про розширення в дошкільному віці усвідомлюваного дітьми світу, посилення прагнення до самостійності та активної участі в житті дорослих, які вступають у суперечність з їхніми реальними (і суттєво обмеженими) можливостями. Ця суперечність знаходить своє розв'язання в діяльності, формою якої є гра.

Характеризуючи гру дошкільнят, зазначимо передусім її рольовий характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри було оволодіння предметами та способами дій з ними, то тепер на перший план виходить людина, її дії, стани та стосунки з іншими людьми.

Мотиви гри лежать у самому її змісті. Виконувані в ній дії самі по собі цікаві дитині, вони зумовлені її безпосередніми спонуканнями, потребами та інтересами. Дитину цікавить не так результат, як сам процес гри. Разом із тим у грі є активне прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими людьми тощо. Саме це й зумовлює її результативність, яка виражається передусім не в матеріальних продуктах, а в тих пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що формуються в дитини у процесі ігрової діяльності.

Гра дошкільнят є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоїти діяльність та взаємовідносини дорослих, по-іншому недоступні для дитини.

Гра сприяє розвитку в дитини довільної уваги та пам'яті. В умовах гри діти краще зосереджуються і більше запам'ятовують. Свідомі цілі (зосередити увагу, запам'ятати, відтворити) раніше і легше вирізняються дітьми саме в грі. Особливу спонукальну роль при цьому відіграє потреба в емоційному спілкуванні з однолітками: неспроможних запам'ятати правила гри чи бути уважними до вимог ігрової ситуації просто виганяють.

Рольова гра вимагає від кожної дитини певних комунікативних здібностей, впливаючи тим самим на розвиток мовлення. Вона також має позитивний вплив на розвиток інтелекту: в грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, використовувати узагальнені значення слів тощо.

Поряд із грою суттєву роль у психічному розвитку дошкільнят відіграють різні види продуктивної діяльності (малювання, аплікації, конструювання, ліплення).

Трудова діяльність. Дошкільнят вже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та праці - характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці.

Проте в останніх випадках інтерес до процесу діяльності вже поєднується з інтересом до її результатів і того значення, яке їхня праця має для інших. Діти можуть усвідомлювати обов'язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки внаслідок зацікавленості, а й через розуміння важливості для інших людей.

Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей визначається виключно тим, як вона організується та мотивується дорослими.

Особливості уміння. Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись з дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він повсякчас вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається опанування форм навчальної діяльності, спеціально спрямованої дорослими на засвоєння дітьми людського досвіду.

Навчальна діяльність дітей являє собою спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння і навички, вчаться необхідним для цього діям та операціям, оволодівають способами їх виконання.

Сенсорний розвиток. Вже в ранньому віці у дитини формується певне коло уявлень щодо тих чи інших властивостей предметів; і деякі з таких уявлень почи­нають виконувати роль зразків, з якими порівнюються властивості нових предметів у процесі їх сприймання. Водночас починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто до вироблених людством уявлень про основні різновиди кожного виду властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх положення в просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).

Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їхньою систематизацією - одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. В основі такого ознайомлення має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, Яка здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

Інтелектуальний розвиток. У тісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової форми мислення починає утворюватися наочно-образна форма.

Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо цей процес відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування з боку дорослих.

Розвиток мислення тісно пов'язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає їхній словниковий запас; обсяг його до семи років становить 3500-4000 слів. Окрім іменників та дієслів у ньому дедалі більше місця займають прикметники, займенники, числівники та службові слова; їх співвідношення відповідає мові, якою дитина оволодіває.

Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника. Уже в дошкільному віці починає реально формуватися особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, у свою чергу, детерміновано соціальним оточенням, насамперед типовими для даного етапу розвитку взаємовідносинами з дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому і своєю метою, і змістом, якого вона набуває для дитини, і самим процесом її виконання.

У зв'язку із задоволенням зростаючої потреби дошкільника в товаристві ровесників інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо).

Важливу роль у формуванні моральних почуттів відіграють дитячі уявлення щодо позитивних зразків поведінки. Вони дають дитині змогу передбачати емоційні наслідки своєї поведінки, заздалегідь переживати задоволення від схвалення її, тобто оцінювання як "хорошої", або ж невдоволення від оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення має вирішальне значення у формуванні в дошкільника моральної поведінки (О. Запорожець).

Дошкільник починає відокремлювати себе від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому його поведінка зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє та оцінка, яку значущі для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.

Орієнтованість поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно стикаються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") і діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). Виникає новий тип поведінки, який можна назвати особистісною.

У спільній грі, під час виконання різноманітних завдань діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, а й себе самих, свої можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних вчинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком об'єктивність дитячих самооцінок поглиблюється.

Характерною є схильність дитини до самоствердження спочатку в очах дорослих, потім однолітків, а тоді вже і у власних очах.

4. Прочитайте, запишіть основні особливості формування дитини в молодшому шкільному віці.

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування її психологічної готовності до шкільного навчання. По суті це становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагнуть стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (прагнення пізнавати те нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання та ін.).

Якщо ж така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов'язані зі сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов'язки учня.

Навчання у сучасній школі вимагає також розумової готовності дітей. Вони приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне - з розвинутими сприйманням і мисленням (вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дають змогу систематично спостерігати за предметами та явищами, виокремлювати в них істотні особливості, міркувати і робити висновки.

Навчання в школі має бути для учня джерелом позитивних емоцій, що допоможе йому знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у власних силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із самою навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.

Загальна психологічна характеристика ситуації розвитку молодшого школяра:

Поява в житті суспільства системи загальної обов'язкової середньої освіти зумовила виокремлення особливого періоду в розвитку дитини - молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або ж освіта яких завершилася на цій початковій ланці.

Фізичний розвиток. У цей період відбувається активне анатомо фізіологічне дозрівання організму. Так, до семи років завершується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі умови для здійснення довільної поведінки, планування І виконання певної програми дій.

Криза семи років. Криза семи років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Її також називають кризою саморегуляції; і вона нагадує кризу першого року.

Дитина ще не володіє своїми почуттями, не може їх стримувати і водночас не вміє керувати ними. Втративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні: дитина замикається у собі й часто стає некерованою.

Якщо криза трьох років була пов'язана з усвідомленням дитиною себе в ролі активного суб'єкта у світі предметів, то тепер вона усвідомлює своє місця у світі суспільних відносин, що докорінно змінює її самосвідомість. Як вважає Л. Божович, криза семи років - це період народження соціального "Я" дитини.

Криза семи років потребує переходу до нової соціальної ситуації, нового змісту відносин з оточенням. Дитина має вступити у стосунки із суспільством як із сукупністю людей, котрі здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну й корисну діяльність.

Соціальна ситуація розвитку. Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективів, де слід дотримуватися нових норм поведінки, вміти підпорядковувати свої бажання новому розпорядку тощо. Усе це сприймається дитиною як певний переломний момент у житті, який супроводжується ще й перебудовою системи взаємовідносин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.

Формування особистості дитини в молодшому шкільному віці.

Емоційно-вольова сфера. Діти цього віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають дедалі більш стриманими та врівноваженими.

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, сприймання телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-які приниження їхньої особистості й позитивне переживання визнання їх якостей.

Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі постає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості й недооцінювати їх у своїх однолітків. Проте з віком вони стають більш самокритичними.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших учнів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо. Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов'язків, розуміння необхідності їх виконання.

Воля в цьому віці характеризується нестійкістю в часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. У цей період в них формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Характерологічні особливості. У цьому віці формується характер. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Однак більшість молодших школярів - чуйні, допитливі й безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлень.

Самооцінка. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується насамперед унаслідок досягнутих успіхів і невдач у попередній діяльності. Коли в навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж успіхів і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію поширюватися й на інші види діяльності.

5. Прочитайте, виділіть основні риси психофізіологічного розвитку особистості в підлітковому віці, законспектуйте.

Фізичний розвиток. Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою всього організму дитини, зумовленою насамперед статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Прискорюється ріст організму, досягаючи для хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17 років. У дівчаток цей процес розпочинається і закінчується на два роки раніше. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи, що не дозволяє постачати потрібної кількості крові до різних ділянок тіла, зокрема до мозку.

Водночас підлітки підвищено збудливі; їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто нестримні, безконтрольні, неадекватні стимулам. Бурхливий ріст і перебудова організму у цьому віці спричинюють стрімке підвищення інтересу дитини до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають недоліки (справжні й вигадані) своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, яка втрачає дитячу ніжність, надмірна вага або худорлявість дратують, а нерідко спричинюють виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.

Тяжкі емоційні розлади, пов'язані з реакціями підлітків на свою зовнішність, пом'якшуються теплими, довірливими стосунками з близькими їм дорослими. Зрозуміло, що останні мають виявляти граничну тактовність і глибоке розуміння проблем, які хвилюють підлітка.

Соціальна ситуація розвитку. Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямах відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин із дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної навчальної діяльності.

Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, Інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес (зайнятість тільки навчанням за відсутністю інших серйозних обов'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих, та стосунків між ними.

Криза 13 років. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана "криза 13 років").

Виокремлюють такі виражені симптоми зазначеної кризи:

Зниження продуктивності навчальної діяльності (як і самої здатності до неї) навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання зберігається. Це зумовлено переходом від конкретного до логічного мислення.

Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, він схильний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності й самоізоляції.

Цікаво, що батьки і вчителі суб'єктивно пов'язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з до кризовим періодом, коли розпочинався і відбувався процес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим періодом (14-15 років) (С. Масгутова). Тобто для дорослих суб'єктивно найскладнішим є період творення, формування нових і прогресивних психологічних структур. Пов'язано це передусім з неефективністю в нових умовах старих виховних підходів і невмінням знаходити інші, які більше б відповідали саме цьому післякризовому періоду.

Психологічні новоутворення. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім почуттям дорослості.

Однак зводити останнє в основному до бажання наслідувати дорослих, хоч це й справді трапляється у поведінці підлітків, - означає обмежуватись лише зовнішньою стороною явища, не розкриваючи його психологічної сутності. Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього мужність, сміливість, одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Підліток вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча реальні фізичні, інтелектуальні й соціальні передумови для цього ще відсутні. Лише у спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємостосунки з дорослими (та й однолітками) відповідали б домаганням і потребам підлітків. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.

Стосунки з однолітками та дорослими.

В усіх роботах з проблем психології підліткового віку так чи інакше визнається роль, що її відіграють стосунки з однолітками та дорослими у формуванні соціальної ситуації розвитку підлітка.

Об'єктивної дорослості в підлітка ще немає. Суб'єктивно ж така дорослість виявляється:

В емансипації від батьків. Підлітки прагнуть суверенності, незалежності, поваги до своїх таємниць. Виокремлюються "сфери впливу" батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення додому, проведення вільного часу, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки щораз більше орієнтуються на однолітків, а не на батьків. Однак у ставленні до фундаментальних аспектів соціального життя основним усе ж таки залишається вплив батьків.

У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто не пов'язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Часом спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями й успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не так факт симпатії, як форма стосунків, скопійована у дорослих (побачення, розваги тощо).

У зовнішньому вигляді й манері вдягатися.

Підліток і однолітки. Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами. Якщо для молодших школярів основою для об'єднань найчастіше є спільна діяльність, то тепер навпаки: привабливість тих чи інших занять та інтереси визначаються передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л. Божович).

Слід мати на увазі й ту обставину, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками; вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням. Для одних - це бажання бути лідером, для інших - користуватись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга, й завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки в цьому віці.

Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, захоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя.

Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Так, серед причин зниження успішності й порушень поведінки, різних афективних переживань одне з головних місць займає невдоволення підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні ними самими.

Суттєво змінюються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені цим переживання впродовж підліткового віку. Якщо в IV класі домінує просте бажання бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то вже в V-VІ класах основним стає прагнення зайняти певний статус у колективі, а в VII-VIII класах йдеться про потребу підлітка в автономії в колективі однолітків та пошук визнання цінності власної особистості в їхніх очах.

З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого (успішність, поведінка, громадська активність тощо), то у підлітків на перший план виходять особистісні якості, найважливіша серед яких - товариськість, далі - сміливість, уміння керувати собою, знання (а не просто успішність) тощо.

У підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватись на вимоги товаришів, враховувати їх. Серед таких вимог особливе місце займає неодмінність додержуватися певного кодексу товариськості (як правило, до його норм відносять повагу гідності, рівність, чесність, допомогу товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекс товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь засуджується однолітками. Так звані "ізольовані" підлітки мають спільну характерну особливість. На думку однолітків, у них відсутні якості "хорошого товариша", що не може бути виправдано вже нічим іншим.

Важливу роль у розвитку особистості підлітка відіграють взаємини з товаришами та близьким другом. До дружніх стосунків ставляться особливі вимоги взаємної відвертості та розуміння, рівності, чуйності, здатності співпереживати, вміти зберігати таємниці тощо.

Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками - йде пошук друга. З кожним роком потреба у взаєминах з ним стає дедалі гострішою. Спілкування з близьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут (побудова стосунків з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання (вміння порівнювати, аналізувати і узагальнювати вчинки Друга і власні, бачити їх етичну сутність і оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінках інших та самооцінках тощо).

Підлітки дорожать дружбою, водночас будучи вкрай ревнивими, вимогливими та схильними до образ.

Істотно змінюються взаємини хлопчиків і дівчаток. Виникає взаємний інтерес, бажання сподобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності; й часто у зв'язку з цим присутнє почуття стурбованості.

Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З'являється і увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

Підліток і дорослі. Підлітковий вік - це період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки вже, яка правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, як такі, що не відповідають їхнім уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права доро­слого та розширюють свої власні.

Невиконання розпоряджень дорослого, різні форми протесту тощо - все це не що інше, як форма боротьби підлітка за зміну існуючого типу взаємостосунків. Нові форми взаємин поступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючи конфлікти, непорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.

Підліток претендує на нові права. Дорослість - це, передусім, самостійність; і підліток прагне самостійності у вирішенні найрізноманітніших проблем: коли, де, з ким йому гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити, тощо. Іноді це проявляється так гостро, ніби підліток взагалі не визнає авторитету дорослого і у принципі відмовився від слухняності у стосунках з ним.

Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджують необхідні корективи стосунків Із дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі з усіх сил чинять цьому опір.

Формування особистості підлітка.

Підлітковий період - це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, появи прагнення бути і вважатись дорослим, переорієнтації з цінностей, характерних для дітей, на цінності світу дорослих.

Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, пере­живання й афективні реакції.

Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості з боку оточуючих, ще не відчувають себе (І ще не є) дорослими повною мірою, по-справжньому. Однак саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься; і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світу дорослих. По суті, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші - дорослі, про вироблення особистісних утворень, які відіграють особливу І вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого (Д. Фельдштейн).

Посилюється прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом його психічного розвитку, набутим життєвим досвідом і змінами в організмі внаслідок дозрівання. Одночасно підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала здійснювати їхні прагнення до самостійності.

Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. Так, у поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішній бік життя дорослих, те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Проте самі вчинки часто бувають імпульсивними і безконтрольними.

Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм вкрай важко прилюдно визнати свою провину, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.

Ставлення старших підлітків до своїх вчинків набагато свідоміше. Вони вже схильні до самоаналізу, хоч ще не завжди здатні справитися з ним; їх вже цікавить не лише зовнішній бік життя дорослих, а й їхній внутрішній світ, духовні якості.

Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, які проявляються в у самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками.

Розмірковування підлітка про себе, про своє життя не є абстрактними, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, з іншими людьми, мають відношення до його стосунків з ними, життєвих планів тощо. Приблизно в 11-12-річному віці виникає інтерес до свого внутрішнього світу; у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до самоаналізу. Образи "Я", що їх створює у своїй свідомості підліток, відбивають усе багатство його життя. Уявлення про фізичне "Я", про свій розум, здібності в різних сферах, про силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент "Я-концепції" підлітка. З ним тісно пов'язані оцінювальний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, яким він є насправді, а й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості; їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що формується завдяки впливу сімї та однолітків.

Підліток оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити їх наслідки у майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, хоче знати власні вади, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими і однолітками, бути на висоті вимог як інших людей, так і власних.

Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію підлітка на позитивне в іншій людині (точніше на те, що він вважає за таке), готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість у формуванні особистості підлітка.

Так, привабливими в цьому віці можуть стати зовнішні ознаки дорослості, в яких передусім вбачаються характерні ознаки і переваги цього статусу (куріння, вживання алкоголю, наслідування дорослої моди в одязі, косметиці, формах відпочинку, флірті тощо). Для підлітків освоєння їх часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найлегшим шляхом - через наслідування.

Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, зростає самостійність їхніх суджень з цього приводу. Однак інших людей підлітки поки Що оцінюють повніше і правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, з ким у них склалися близькі стосунки.

Підлітки відкриті для спілкування як з однолітками, так і дорослими, їх замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги до себе.

У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від того, що про тебе говорять і як до тебе ставляться. Підлітки намагаються відкрити себе з кращого боку, заслужити схвальні відгуки від Інших, особливо тих, чия думка для них важлива. Страх показати своє незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості й невпевненості у собі, набути хворобливого характеру. Все це часто маскується напускною розв'язністю, бравадою і грубістю, аби приховати внутрішню невпевненість.

Цей вік характеризується емоційною нестабільністю й імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку роблять, а вже потім думають про зроблене, хоч і усвідомлюють при цьому, що слід було б вчинити навпаки.

Помітного розвитку набувають вольові якості - наполегливість, впертість у досягненні мети, вміння долати перешкоди і труднощі тощо.

Підлітки, на відміну від молодших школярів, спроможні не тільки на окремі вольові дії, а й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити перед собою мету та визначити шляхи її досягнення.

Бурхливо розвивається емоційна сфера. Раптово можуть змінюватись емоційні стани підлітка: з різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості.

Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженістю процесів збудження і гальмуванням, з явною перевагою перших. їхня підвищена збудливість пояснює схильність до афектів - різких виявів радості, гніву, невдоволення та ін.

Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці відбувається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими і стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на всі сторони життя підлітків.

Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть ставати ефективним поштовхом до дій.

У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуаційного переживання краси явищ, природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання,

Переживання підлітків, пов'язані із самореалізацією, з активної роботою щодо розвитку власної особистості, як правило, мають позитивний характер.

Нерідко вже можна спостерігати і визначення професійних намірів, яке супроводжується серйозними зусиллями щодо підготовки себе до омріяного майбутнього. Чим більш визначені та стійкіші професійні наміри підлітка, тим більш диференційоване його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розрізнюються як "потрібні" та "непотрібні").

Самостійна діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою - оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.

Підлітковий вік - дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами є образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки.

6. Прочитайте, запишіть психофізіологічні особливості юності.

Особливості фізичного розвитку. Рання юність (від 14-15 до 18 років) - це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості.

Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов'язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками (відхилення в той чи Інший бік до 13 місяців), а юнаки - між 17 і 18 роками (відхилення-до 10 місяців).

У 15-18 років для більшості юнаків і дівчат завершується статеве дозрівання організму. У дівчат остаточно формуються вторинні статеві ознаки, а внутрішні статеві органи продовжують інтенсивно рости. Менструальний цикл у нормі набуває регулярного характеру. Завершується формування жіночого типу статури. У юнаків процес статевого розвитку мас більш виражений характер у зв'язку з тим, що розпочинається він пізніше (у середньому на 2 роки). Інтенсивно формуються вторинні статеві ознаки, чоловічий тип статури. У статевих залозах утворюються чоловічі статеві клітини, періодично відбуваються полюції.

Соціальна ситуація розвитку. Основне соціальне завдання на цьому етапі - вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. До моменту закінчення школи юнаки та дівчата мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дали змогу молодій людині повною мірою реалізувати себе у праці, в громадському житті, в майбутній сім'ї.

Зазначимо, що перехідний, маргінальний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості юнацтва. Ще актуальними залишаються успадковані від підліткового віку проблеми - захист свого права на автономію від старших, власне вікова специфіка та ін.

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 23-25 років, яку умовно називають "початком дорослості" (І. Кон). На цьому етапі людина вже є повністю дорослою як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона - передусім суб'єкт трудової діяльності (освіта, яка часто ще продовжується, на цьому етапі вже не загальна, а професійна; її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним становищем людини,

Взаємостосунки з дорослими та однолітками. Старшокласник і дорослі. Одна з центральних проблем підліткового віку перебудова взаємостосунків з дорослими та зміна значущих осіб - зберігає своє значення і в період ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опікування з боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. У цьому процесі прийнято розрізняти домагання автономії у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба і право на власні норми і цінності) (І. Кон).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, у певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домівкою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.

Емоційна автономія досягається з більшими труднощами, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий період породжує передусім проблеми, пов'язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками. Дня того, щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними в нову, складнішу систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама Батьки, як правило, хворобливо реагують на таке охолодження з боку дітей, скаржаться на їхню черствість й байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт з батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закривають для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Ревниво захищають юнаки і дівчата своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. З цією метою вони нерідко займають підкреслено максималістські позиції, висловлюють крайні погляди з того чи іншого питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити велику залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичні погляди, світогляд тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша справа, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

Товариство однолітків. У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб - у відокремленні та в належності до певної групи, входженні до неї. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга - у взаєминах з однолітками.

Відчуття самітності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об'єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро потрібні емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості тощо.

Характерним для таких компаній є дуже високий рівень конформізму. Захист своєї незалежності від старших у цьому віці поєднується з вкрай некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджують через однаковість (в рамках своєї групи), у спільному протистоянні комусь Іншому.

Надзвичайно серйозною є потреба не просто входити до групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність для групи, мати в ній певний авторитет. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації.

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентризм юнацького спілкування призводить до напруженості взаємин та невдоволення ними. Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі.

Помітно активізуються взаємини між юнаками та дівчатами: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається настійна потреба в коханні, з'являються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя.

Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному те­плі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не збігаються (особливо в юнаків) з чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням. Як зазначає І. Кон, юнак не любить жінку, до якої відчуває бажання, і не відчуває потягу до жінки, яку він кохає.

Закохуючись, юнаки досить влучно називають це почуття дружбою; і водночас відчувають сильний, позбавлений тонкого психологічного змісту еротизм як вираження біологічної сексуальної потреби. Вони часто перебільшують фізичні аспекти сексуальності, а дехто намагається відсторонитися від них. У таких випадках зазвичай психологічним захистом стає аскетизм або інтелектуалізм. Замість того, щоб навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, юнаки прагнуть цілком відмовитися від них: аскети - тому, що чуттєвість "брудна", а інтелектуали - тому, що вона "нецікава". Старшокласники, так само як і підлітки, іноді схильні наслідувати один одного та намагаються самоствердитися в очах однолітків за допомогою справжніх або уявних "перемог". Не лише у середніх, а й у старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, відразу закохується й решта. Причому багато хто захоплюється одночасно одними й тими самими найпопулярнішими у класі дівчиною або юнаком.

Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичної любові, що розвивається у цьому віці, відіб'ється і на майбутньому дорослому житті, визначаючи важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як любитиме доросла людина.

Формування особистості у період ранньої юності.

Емоційно-вольова сфера. Порівняно з підлітками зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому віці найбільше скаржаться на слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів і такі характерологічні риси, як капризність, ненадійність, схильність легко і безпричинно ображатися тощо.

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фізіологічних процесів певною мірою зберігається і в період ранньої юності, однак вона вже не визначає всіх особливостей емоційної сфери. Останні залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні відмінності часто суттєвіші за вікові.

Всі основні структури темпераменту і його залежності від властивостей нервової системи задаються ще у підлітковому віці. Рання юність відзначається посиленням інтегральних зв'язків між його елементами, внаслідок чого полегшується управління людиною власними реакціями (В. Мерлін). Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, стримані та врівноважені порівняно з підлітками (О. Кучменко).

У цілому ж можна сказати, що емоційні труднощі та негаразди не є типологічними для юнацького віку. Ймовірніше, що тут відбувається виявлення деякої загальної закономірності, а саме: підвищення рівня організації і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають і можливості психологічного захисту (І. Кон).

Загальне емоційне самопочуття стає рівнішим. Афективні вибухи, характерні для підлітків через їхню постійну збудженість, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом, йде диференціація, за відтінками почуттів. Інтенсивно розвиваються відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань , емоційна чутливість.

Розвиток самосвідомості. У період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для підліткового віку характерним є бурхливий розвиток самосвідомості, то тепер йдеться вже про формування нової якості особистості, усвідомлення себе як особистості неповторної, з власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами та оцінками.

Високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної особистості, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юності - відкриття для себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер - лише одна з можливостей суб'єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне "Я". Процес відкриття власного "Я" складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що "внутрішнє" "Я" не збігається із "зовнішньою" поведінкою, внаслідок чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість "Я" в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що, у свою чергу, породжує посилення потреби у спілкуванні та одночасне зростання його вибірковості, посилення потреби у відокремленні від інших.

Уявлення про себе співвідноситься передусім з певним груповим образом "Ми" (образ типового представника свого віку і статі), але ніколи з ним повністю не збігається. Образ власного "Я", як правило, більш диференційований і включає в себе інші нормативні якості порівняно з образом "Ми". Так, юнаки вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та життєрадісними, ніж однолітки, зате добрішими і з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість й вірність (І. Кон, В. Лосенков). Аналогічна тенденція виявлена, скажімо, і в молодих французів (Б. Заззо).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості - це формування особистісної ідентичності, почуття індивідуальної самототожності та цілісності.

Нерозв'язаність цих задач зумовлює формування у молодих людей неадекватної ідентичності. Розвиток останньої може йти за такими основними напрямами: відмова від психологічної Інтимності, уникнення тісних міжособових стосунків з іншими; розмивання почуття часу, неспроможність будувати життєві плани, страх ставати дорослим, страх змін; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; формування "негативної ідентичності", відмова від самовизначення і вибір негативних зразків для наслідування.

Істотні відмінності спостерігаються і в стилі спілкування та між особових стосунків. Психологічна інтимність, глибокі почуття та взаємність стосунків притаманні передусім стадіям "мораторію" та "зрілості", тоді як для етапів "невизначеності" та "передчасності" більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з "невизначеною" Ідентичністю виявлено найбільше ізольованих (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування почуття дорослості, причому не взага­лі, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої і, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки (І. Дубровіна). Самосвідомість та самооцінки юнаків і дівчат серйозно залежать від стереотипних уявлень про нормативні образи чоловіка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає самовизначення не лише особистісне, а й професійне. У 80-ті роки у виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на її престижність (соціальну значущість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для певного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов'язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях і силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, а відтак не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість - дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І. Кулагіна).

Загалом юність - це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного й професійного самовизначення.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику основним новоутворенням на стадії немовляти.

2. Які основні фази розвитку немовляти Ви знаєте?

3. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку кожного вікового етапу.

4. В чому особливість фізичного розвитку дитини на кожному віковому етапі?

5. В чому полягають психологічні особливості розвитку особистості дошкільника?

6. Скільки вікових криз Вам відомо? Назвіть їх.

7. Як проходить формування особистості дитини в молодшому шкільному віці?

8. В чому полягає специфіка взаємостосунків з дорослими та однолітками в період юнацтва?

Висновки (стисле резюме)

Формування усвідомленого батьківства, знань умінь та навичок з виховання та навчання дитини серед молоді, неможливе без володіння інформацією про особливості анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку дитини на різних вікових етапах. Маючи дану інформацію майбутні батьки матимуть змогу оминути багато «підводних каменів» на шляху формування повноцінної, всебічно розвинутої особистості. Тому соціальному працівнику, як спеціалісту, є дуже важливим при проведенні соціально-просвітницької роботи з усвідомленого батьківства передати майбутнім батькам знання з особливості розвитку дитини на різних вікових етапах.

Розділ 2.2.

Тема: „Типи та моделі сімейних стосунків та стилі, батьківської поведінки стосовно дітей та їх вплив на повноцінний розвиток дитини”.

Зміст.

1. Основні типи сімейних стосунків. Психоісторія сім’ї в Україні.

2. Типи сімейних стосунків. Тоталітарна та партнерська моделі сімї.

3. Стилі батьківської поведінки, різні класифікації.

Ключові слова:

«тоталітарна (авторитарна) сім'я», «партнерська (партнерська) сім'я», «батьківська поведінка», «асертивна поведінка».

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про два основні типі сім'ї, а також про головні моменти психоісторії сім'ї в Україні.

Знати характеристики тоталітарної та партнерської сімей, а також основних стилів батьківської поведінки та їх вплив на повноцінний розвиток дитини.

Володіти ключовими поняттями: «тоталітарна (авторитарна) сім'я», «партнерська (партнерська) сім'я», «батьківська поведінка», «асертивна поведінка».

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.2.

При вивченні Розділу 2.2. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• сімейні традиції на різних історичних етапах психоісторії України;

• психологічні наслідки післявоєнної тоталітарної сім'ї на чолі з жінкою;

• наслідки зростання хлопчиків та дівчат в тоталітарній матріархальній сім'ї.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• характеристики тоталітарної сім'ї;

• наслідки формування особистості в тоталітарній сім'ї;

• характеристики партнерської сім'ї.

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання: «Які основні стилі батьківської поведінки Вам відомі?», «Який вплив на розвиток дитини має той або інший стиль батьківської поведінки?», «Чи використовуються стилі батьківської поведінки в чистому вигляді?».

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Гридковець Л. Світ подружнього життя/ Навчально-практичний посібник. – К., 2004.

2. Кон И.С. Ребенок и общество. - М., 1988.

3. Корсак К. Людина нового століття та її виховання// Рідна школа. – 2003. - №2.

4. Костів В.І. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні сучасного сім’янина: Книга для вчителя. - Івано-Франківськ, 1996. - 196 с.

5. Кравець В.П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства. - К.: Видавн. центр “Академія”, 2001. - 244 с.

6. Кузьминський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка родинного виховання: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 324 с.

7. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики. – М.: Изд-во «Академический проэкт», 2001. – С. 134-148.

8. Овчарова Р.В. Психологическое сопровождение родительства. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – 319 с.

9. Родинна педагогіка: Навч.-метод. посібник /А.А. Марушкевич, В.Г. Постовой, Т.Ф. Алексєєнко та ін. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. - 216 с.

10. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К.: ІЗМН, 1997

11. Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини: Методичні матеріали для тренера / Авт.-упор.: О.В. Безпалько, Т.Л. Лях, В.В. Молочний, Т.П. Цюман/ під заг. ред. Г.М. Лактіонової. - К.: Науковий світ, 2003. - 107 с.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні типи сімейних стосунків. Законспектуйте основні моменти психоісторії сім’ї в Україні.

У наш час фахівці розрізняють два основних типи сім'ї: домінаторна (тоталітарна) сім'я та партнерська (демократична) сім'я.

Вважається, що суспільства, в яких домінують тоталітарні стосунки у сім'ї, легко можуть стати тоталітарними, а суспільства, в яких переважають партнерські сім'ї, мають більше шансів стати демократичними.

Аналізуючи історичну і етнографічну літературу з питань розвитку сімейних стосунків в Україні, розглядаючи сімейні традиції населення України, можна прийти до наступних висновків.

Сімейні традиції в українській сім'ї, по-перше, були досить демократичними, а по-друге, вони базувалися па правах і традиціях ставлення до власності. В українській сім'ї в ХVІІ-ХІХ століттях не тільки чоловіки, але й жінки мали деякі права на власність. Інакше кажучи, не було жорстко закріпленого права старшого сина, як в багатьох країнах Західної Європи. Особливо на лівобережній Україні і па Слобожанщині було прийнято рівномірно розподіляти батьківську власність між усіма членами сім'ї, включаючи дочок. Крім того, існував так званий договір на доглядання. В тому разі, коли такий договір заключався між батьками і дочкою, дочка успадковувала господарство. Проблема розподілу власності дуже тісно пов'язана з сімейними традиціями і розподілом ролей в сім'ї. В українській сім'ї, де завжди дуже популярною була легенда про матір-Берегиню, до матері ставилися з повагою і любов'ю. Жінка в українській сім'ї мала і деякі права у виборі чоловіка, могла дати «гарбуза», а інколи, навіть могла сама обрати собі нареченого.

Отже тоталітарні стосунки між членами родини не були домінуючими в український сім'ї, коли її розглядати у психоісторичному контексті. Пізніше, коли Україна стала частиною Російської імперії, коли в Україні було введене кріпацтво, а далі у складі Радянського Союзу, українська сім'я пережила всі метаморфози руйнування сім'ї у 20-х роках XX сторіччя та створення за часів Сталіна пуританської тоталітарної моделі сім'ї.

Можна стверджувати, що як раз сім'я опинилася в епіцентрі соціального експерименту у післяреволюційні роки.

Всі ці події відбиваються на житті кожного з нас, на тих психологічних моделях сімейної поведінки, що була і є притаманною нашим дідусям та бабусям, нашим татусям та матусям, а отже і нам самим як тим, хто несе цю соціальну естафету, хто виховує дітей саме зараз.

Отже, починаючи з 1917 року, в нашій країні був проведений своєрідний сімейний соціальний експеримент.

Більшовики виголосили, що сім'я є останньою фортецею буржуазії і тому буржуазні сімейні моделі повинні бути зруйнованими. О. Колонтай — головний «фахівець» з жіночих та сімейних проблем та інші більшовики-ідеологи у 20-х роках XX сторіччя виголосили платформу вільного кохання, незареєстрований шлюбу, суспільного виховання дітей.

Проте десь під кінець 30-х років виявилось, що суспільне виховання дітей не є ефективним. У тридцяті роки XX сторіччя владі у Радянському Союзі стало зрозумілим, що така модель відновлення народу, сімейних стосунків не є ефективною, не працює на цілі та цінності влади та суспільства.

Почалося формування нової моделі сімї, фактично, пуританської. Ця модель почала складатися під кінець 30-х років. Поряд з поверненням суспільства до сімейних цінностей розвивалася доктрина, характерна для тоталітарної держави – відлученням людства від сексу. Цю доктрину глибоко проаналізував відомий соціолог В. Райх. Фактично населення було відлучене від інформації про сексуальні стосунки, про протизаплідні засоби...

Ось з такою моделлю сім'ї радянські люди увійшли у часи Другої Світової Війни. В післявоєнний час більшість сімей опинилися у ситуації, коли під час війни було втрачено чоловіка та батька, практично все сімейно майно, а ті члени родини, які залишилися живими, були тяжко травмовані, часто фізично, а практично завжди психологічно. В цих умовах формувалася нова модель сім'ї. З одного боку, це була пост-травматична модель, яка відображала всі втрати, що понесла сім'я через війну. А з іншого боку, стосунки в цій сім'ї складалися як пуританські домінаторні. Жорсткі правила, система покарань, сімейні секрети, відсутність права на приватне життя і т.п. були характерними для багатьох сімей.

Суспільство, з свого боку, підтримувало цю модель сімейного життя - дуже мало інформації про секс, розподіл шкіл на жіночі і чоловічі, суворі правила суспільної поведінки, обов'язкова в очах громади реєстрація шлюбу, введення заборони на аборти... З одного боку, влада через заборону на аборти намагалася відновити населення, а з іншого — жінки, що мали так званих незаконно народжених дітей, опинилися незахищеними від пуританського осуду громади. Сталін, підтримуючи підвищення народжуваності дітей так, як він це розумів, увів для дітей, що народилися поза шлюбом, прочерк в свідоцтві про народження у графі «батько» — тим самим звільняючи батька від відповідальності за виховання цієї дитини.

В цих умовах і в цей післявоєнний час сформувався дуже своєрідний вигляд тоталітарної сім'ї, головою якої є жінка. Жінка виявилась відповідальною фактично за все. І за заробіток грошей, і за виконання домашньої роботи, і за виховання дітей, і за прийняття всіх рішень в сім'ї. І найболючіше це вдарило по хлопчиках. Вони виявилися заручниками жіночого виховання: і вдома, і в дитячому садочку, і в школі... Аналізуючи теорію відомого психолога А. Адлера з приводу того, що у хлопчика, якого виховує жінка, приймає за нього всі рішення, як наслідок розвивається особливий комплекс самоствердження, особливо у їх ставленні до жінок, що відбивається у часто насильницькому ставленні такого чоловіка до дружини, приходиш до думки - у хлопчиків в післявоєнний час теж формувалися певні поведінкові антижіночі моделі — як результат тоталітарного жіночого виховання хлопчиків.

Можна говорити про два важливих психологічних наслідки післявоєнної тоталітарної сім'ї на чолі з жінкою:

• моделі поведінки чоловіка у сім'ї та суспільстві. Моделі виховання хлопчиків, як наслідок функціонування сімейних моделей;

• моделі поведінки жінок у сім'ї та суспільстві. Моделі виховання дівчат, як наслідок функціонування сімейних моделей.

Виявляється, моделі соціальної поведінки передаються від генерації до генерації, насамперед, у сім'ї, де батьки відтворюють поведінку своїх батьків, а діти наслідують моделі поведінки батька та матері як нормативи своєї сімейної та соціальної поведінки.

Наслідки зростання у такій сім’ї хлопчиків.

Жінка, мати хлопчика в післявоєнній тоталітарній сім'ї контролювала все: яку сорочку і коли одягнути, яку професію обрати, з ким одружитися. У хлопчиків, що зростали в таких умовах, підсвідомо формувалося негативне ставлення до жінок взагалі. І ці негативні стереотипи часто були настільки стійкими, що потім проявлялися (і продовжують проявлятися у наш час) не тільки у власній сім'ї так вихованого хлопчика, а й в його соціальній поведінці. У сім'ї для такого чоловіка важливо зайняти позицію голови сім'ї, хоча б номінально. З іншого боку, виявляється, що в таких умовах розвивається так звана фемінізованість чоловіків, формується слабка сильна стать з усіма наслідками, що звідси витікають: нерицарське споживацьке ставлення до жінки (подруги, нареченої, дружини), майже повна атрофія батьківських почуттів.

Якщо пригадати моделі поведінки чоловіка XIX початку XX сторіччя, то ми зразу пригадуємо, що чоловік того часу — це фізично сильна людина, яка готова захистити, фізично слабку жінку, відкрити перед нею вхідні двері і пропустити її вперед, надати їй більш зручне місце тощо. І, нарешті, захистити її гідність, навіть на дуелі, ризикуючи своїм життям. Хлопчик, підліток виховувався таким чином, що він знав — запросив дівчину па побачення, ти за неї відповідаєш, повинен провести додому...

В другій половині 80-90-х років минулого сторіччя це лицарство хлопців було практично втрачено і нашій країні. Ми перейшли до якихось пародій на рівність статей. Жінкам «довірили» найтяжчу роботу, ні в якому разі не звільнивши її від всіх домашніх обов'язків. Чоловік же втратив своє лицарство в найширшому розумінні слова.

Чоловіки втратили не тільки це. Коли представниці жіночого руху, що в Україні зараз швидко розвивається, почали говорити про права жінок, про рівність між чоловіками і жінками, то дуже швидко стало зрозуміло, що і в чоловіків у нашій країні безліч проблем. З'явився тендерний підхід — розгляд соціальних, політичних, групових, індивідуальних проблем з урахуванням факторів відмінностей між жінками та чоловіками.

Наслідки зростання у тоталітарній сім’ї дівчат.

Дівчинка, по-перше, приймає поведінку своєї матері, як норму для себе, для життя своєї майбутньої родини. А це означає, що треба одержати освіту, хорошу професію, працювати. Відповідальність за свою сім'ю жінка теж покладала на себе — вона є відповідальною за здоров'я всіх членів родини, їх їжу, чистоту, освіту, організацію вільного часу, вибір професії... Список нескінченний. Ще жінка повинна не забувати про свою привабливість, одяг, бажаність для чоловіка. А от чого не могла побачити дівчинка і взяти для себе як приклад, так це просування матері по службі, карколомної кар'єри, особливо політичної. Дівчинки такої поведінки своїх матусь спостерігати практично не могли, в результаті ми і отримали те, від чого зараз страждає наше суспільство. У нас не просто дуже мало жінок — народних депутатів, майже немає жінок-лідерів, але, взагалі, вкрай мало жінок, які готові займатися політи­кою. Соціальна естафета, яку сучасні жінки одержали від своїх бабусь та матерів, не передбачає всебічного розвитку дівчинки у контексті розвитку стратегічного мислення, прийняття ризикованих рішень, пошуку нових творчих підходів, але передбачає повну відповідальність за сім'ю в цілому і за кожного її члена, зокрема, перевантаженість домашніми проблемами та справами, невміння розподілити обов'язки з чоловіком, домовитися з ним про важливі сімейні справи тощо.

Коли ми хочемо змінити наше сімейне життя на краще, перервати соціальну естафету тоталітарності у родинних стосунках, розвивати партнерство чоловіка та дружини, батьків та дітей, всіх генерацій сім'ї від самого молодшого до самого старшого, нам треба розібратися в тому, що є домінаторні тоталітарні стосунки у сім'ї і якими можуть бути партнерські стосунки.

Прочитайте, проаналізуйте типи сімейних стосунків. Законспектуйте особливості тоталітарної та партнерської моделі сім’ї.

Що ж таке тоталітарна, домінаторна сім'я? Що с найбільш характерним для стосунків між членами такої родини?

Беррі та Джєней Уайнхолд, експерти ООН з проблем сім'ї, визначили такі

Партнерська модель сім’ї

характеристики тоталітарної сім'ї:

• зловживання владою;

• відсутність рівних прав;

• конкурентні (змагальні) структури;

• суворі правила, що мають примусовий характер;

• твердо визначена роль членів сім'ї різної статі;

• відсутність розподілу обов'язків у житті сім'ї;

• відсутність спільних сімейних заходів;

• економічні «тягарі» не розподіляються між членами сім'ї;

• відсутність поваги до приватного життя;

• конфлікти вирішуються за принципом «один виграв — інший програв»;

• не всі беруть участь у прийнятті рішень;

• батьківські обов'язки не розподіляються;

• відсутність співчуття;

• дисципліна підтримується за допомогою сили та приниження;

• припущені помилки (помилкові дії) не визнаються;

• пробачення не просять;

• при виникненні проблем, як правило, звинувачуються інші;

• неприйняття «не своїх»фальшива лояльність (вірність) сім'ї;

• опір по відношенню до всіляких змін;

• відсутність сімейної єдності;

• почуття незахищеності від образливих та насильницьких дій;

• аналіз конфліктів, що виникають, ігнорується;

• майже повністю відсутні сміх і радість.

І діти у сім'ї не плануються і є небажаними.

Зрозуміло, у жодній сім'ї ми не знайдемо повного набору характеристик домінаторної сім'ї, як і ознак партнерської сім'ї, про які мова йтиме далі. Але є підстави думати, що у більшості країн світу більше вочевидь представлені ознаки домінаторної, ніж партнерської сім'ї. І саме тому так важливо, спробувати зрозуміти, що саме відображується у суспільстві від структури та звичаїв сім'ї, як можна через побудову демократичних стосунків у сім'ї рухатись до демократичних стосунків у суспільстві.

Багато фахівців вважають, що людина, котра знає структуру сім'ї, здатна маніпулювати будь-якою групою людей таким чином, як ними керували в їхніх сім'ях. Це можливо у тих випадках, коли люди виховувались у авто­ритарних, автократичних сім'ях, де від них вимагалося бути беззастережно слухняними, де заборонялося мати свої власні думки та почуття. їм завжди доводилось підкорятися чужій волі, чужим наказам, залежати від чиїхось оцінок та суджень, вислуховувати критику. Тут дитині не дозволено висловлювати своє незадоволення, не допускається незгода.

Дослідження особистості диктаторів XX сторіччя теж наводять на роздуми про те, що є прямий зв'язок між структурою їхньої сім'ї та рисами їхньої особистості, що в структурі сім'ї закладені принаймні деякі причини їхнього впливу на людей. Так Еліс Міллер у книзі «Для нашого власного блага: прихована жорстокість у вихованні дітей та коріння насильства» пише: «Сім'я Гітлера була точним прототипом тоталітарного режиму. Єдиним грубим абсолютним правителем був батько. З ним не можна було сперечатися. І діти, і жінка були повністю підкорені його волі. Вони повністю залежали від його волі, його настрою, його примх.

Цікаво, що до такої самої думки про сім'ю диктатора, правителя Іспанії Франко прийшов ІІоль Престон, який працював над його біографією. Він пише: «На мій погляд, пояснення особистості Франко, як і його психічних відхилень, треба шукати в його дитинстві. Все життя він нама­гався забути гіркоту нещасливого дитинства. Все своє життя він бажав бу­ти батьком всіх іспанців, авторитарним, але справедливим».

А у Сталіна батько був п'яницею, який жорстко бив дружину і свого сина.

Керолін Пейн у книзі «Неврози нації» ще у 1925 році писала про можливі наслідки для Німеччини тих обставин, що німецька сім'я за своєю природою є авторитарною. Вона вказувала, що саме у сім'ї, яка перебуває під владою тоталітарного правителя в особі батька, з її жорстоким контролем та безумовним підкоренням, відбувається гальмування розвитку демократії. Дитина повинна підкорятися дорослим у всьому. Дітям дозволяється говорити тільки тоді, коли до них звертаються. Треба, щоб дітей було видно, але не чутно.

Отже тоталітарна модель сім'ї є не тільки небезпечною для розвитку та життя окремої людини, але і для суспільства, людства. Зрозуміло, необхідно в житті сім'ї, в вихованні дітей, в керуванні країною переходити від патріархальної однобокої, тоталітарної, домінаторної системи до більш сучасної, в якій широко буде представлене партнерство між чоловіками та жінками.

До якої ж структури сім'ї треба прагнути?

Фахівці у такий спосіб характеризують партнерську сім'ю:

• кооперативна структура: рівні можливості, рівні права;

• відкритість у сімейних стосунках;

• відсутність секретів та таємниць;

• гнучкі правила розпорядку;

• гнучкі статеві стосунки у сім'ї;

• домашня робота та обов'язки у сім'ї розподіляються на засадах рівноправності;

• заплановані завчасно сімейні заходи;

• економічна відповідальність розподіляється;

• повага до приватного життя кожного члена сім'ї;

• конфлікти вирішуються за принципом: «і той, і інший виграли»;

• всі беруть участь у вирішенні принципових питань;

• батьківські зобов'язання розподіляються порівну;

• співчутливі стосунки;

• основою дисципліни с повага та довіра;

• зроблені помилки визнаються;

• вибачення, коли це потрібно, проситься;

• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, що виникають;

• відкрите ставлення до тих, хто тебе оточує;

• лояльність, що базується на довірі легке сприйняття змін;

• тісна сімейна згуртованість (єдність);

• члени сім'ї почувають себе у безпеці;

• почуття захищеності;

• конфлікти вирішуються;

• сім'я є джерелом радості;

І діти плануються і є бажаними.

Виникає питання: як рухатися до гармонії у сім'ї, а через гармонію у сім'ї до гармонії у суспільстві? Відповідь на це питання активно шукає у XX столітті багато фахівців у галузі філософії, психології, педагогіки. Організація Об'єднаних Націй, зокрема, Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ піклується про постійне ознайомлення різних верств населення нашої плане­ти з досягненнями в цій галузі, привертання уваги всіх людей — як па уря­довому рівні, так і просто громадян у всіх країнах, до того, що дуже багато людей у світі страждають у своїх сім'ях, що сімейні трагедії виростають у суспільні трагедії, що є багато сімей, де існує так зване домашнє насильство.

У перехідний час, який переживає Україна, дуже важливо скористатися можливістю дійти до кожної людини, допомогти їй зрозуміти свої власні, сімейні проблеми, допомогти їй зрозуміти, як можна стати щасливішою самій і зробити щасливішими своїх дітей.

3. Прочитайте, виділіть силі батьківської поведінки та її вплив на повноцінний розвиток дитини, законспектуйте основні положення.

Батьки часто використовують багато прийомів виховання, в залежності від ситуації, від самої дитини, від її поведінки в даний момент і від культурного середовища в якому вони виховувались самі.

Оптимально, якщо батьки обмежують автономію дитини і поступово прищеплюють їм певні життєві цінності і виробляють ''внутрішні гальма", намагаючись при цьому не підірвати дитячу допитливість, ініціативу і почуття впевненості в собі. Щоб оволодіти цим мистецтвом, батьки повинні збалансовувати ступінь контролю та душевної теплоти. Батьківський контроль має відношення до ступеня присутності у батьків заборонених тенденцій.

Батьки з вираженими батьківськими тенденціями обмежують право дитини щодо власних бажань, активно добиваються від дітей дотримання певних правил, слідкують, щоб вони водністю виконували свої обов'язки.

На противагу батькам, у яких виражені заборонені тенденції, батьки для яких заборонені тенденції не характерні, менше контролюють дітей, пред'являють менше вимог та менше обмежують їх поведінку.

Батьківська теплота вказує на те. в якій мірі батьки виявляють любов та схвалення. Душевна теплота батьків знаходить своє вираження в тому, як вони часто посміхаються своїм дітям, хвалять та підтримують їх, намагаються якомога менше критикувати своїх дітей та карати.

Жорсткі батьки навпаки, критикують, карають, часто відхиляють скарги дітей та їх прохання, рідко висловлюють свою любов та схвалення.

Батьківський контроль та теплота впливають в кінцевому рахунку на прояви агресії і асоціальної поведінки дитини, формування Я-концепції, інтерналізацію моральних цінностей і розвиток соціальних навичок.

Діане Бомрінд виділила 3 типи батьківського контролю, які лежать в основі стилів батьківської поведінки: авторитетний, авторитарний, ліберальний. Маккобі і Мартін виділили четвертий, індиферентний стиль батьківської поведінки.

Розглянемо їх детальніше:

Авторитетний - образ дій батьків, який відрізняється твердим контролем за дітьми і в той же час заохочують спілкування і обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлені для дитини.

Рівень контролю та теплоти: високий рівень контролю. Теплі стосунки

Визнають і заохочують автономію своїх дітей. Відкриті для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог в розумних межах; діти чудово адаптовані: впевнені в собі, у них розвинуті самоконтроль і соціальні навички, вони добре вчаться в школі і наділені високою самооцінкою

Авторитарний - образ дій батьків, який відрізняється підкоренням власної поведінки жорстким правилам і нав'язуванням цих правил своїм дітям, а також виключенням дітей із процесу прийняття рішень.

Рівень контролю та теплоти: Високий рівень контролю. Холодні стосунки.

Характеристика: Віддають накази і чекають, що вони будуть виконані один до одного. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їх обговорення; дозволяють дітям лише в незначній мірі бути незалежними від них; їх діти, як правило замкнуті, боязливі, дратівливі: дівчатка переважно залишаються пасивними і залежними протягом підліткового і юнацького віку; хлопчики можуть стати агресивними.

Ліберальний стиль - образ дій батьків, який відрізняється майже повною відсутністю контролю за дітьми при добрих, теплих стосунках з ними.

Рівень контролю та теплоти: Низький рівень контролю. Теплі стосунки.

Характеристика: Слабко чи зовсім не регламентується поведінка дітей; безумовна батьківська любов. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація домінуюче спрямована від дитини до батьків; дітям надана можливість необмеженої свободи при незначному керівництві батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень; діти схильні до непокори та агресивності, при сторонніх ведуть себе неадекватно і імпульсивно, невимогливі до себе; в окремих випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми.

Індиферентний - образ дій батьків, який характеризується відсутністю інтересу до виконання батьківських обов'язків.

Рівень контролю та теплоти: Низький рівень контролю. Холодні стосунки

Характеристика: Не встановлюють для дітей ніяких обмежень; байдужі до власних дітей

Закриті для спілкування; через власні проблемі не залишається часу для виховання дітей; якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю, дитина, дає волю своїм самим руйнівним імпульсам і схильна до делінквентної поведінки.

Орієнтований на провину (пасивно-агресивний) - Батьки, які застосовують такий стиль, намагаються примушувати робити своїх дітей те, що вони, батьки, хочуть, примушуючи їх почувати себе винними або почуватися незручно, якщо вони не послухаються своїх батьків. Вони досить часто виховують дітей, думаючи про те, а що скажуть люди, або порівнюють своїх дітей з іншими дітьми. Батьки, які обирають такий стиль, уміють примусити своїх дітей почувати, що вони обманюють надії своїх батьків чи підводять їх. Пасивно-агресивні батьки намагаються викривати вину дитини за допомогою таких слів: «Ти, дійсно, засмучуєш свою маму, якщо не робиш домашнє завдання» або «Твій дідусь буде дуже розчарований, якщо я йому скажу, який ти неслухняний хлопчик». Вони схильні грати на почуттях та емоціях своїх дітей з тим, щоб домогтися свого.

Дітям таких батьків важко обстоювати свої права через побоювання бути не схваленим або невіру в свої сили. Вони можуть уважати, що ніколи не стануть достатньо гарними, щоб отримати схвалення батьків. Як результат виховання, орієнтованого на провину, діти ростуть з острахом, зневірою у свої сили та почуттям недостатності/невідповідності вимогам.

Асертивний (толерантний). Асертивні батьки проводять тонку межу між правилами та обмеженнями, а також знають, як і коли піти на компроміс та домовитися. Вони володіють ефективними вміннями слухати дітей та дають їм зрозуміти, що їхні потреби є важливими для них. Асертивні батьки залишаються спокійними, ясно пояснюють, чого вони вимагають від дітей, та допомагають їм розвивати їхнє почуття справедливості.

Питання для самоконтролю:

1. Які основні два типи сім'ї Вам відомі?

2. Як історично змінювалися типи сім'ї на Україні, що впливало на ці зміни?

3. В чому полягає характеристика тоталітарної та партнерської сім'ї? В чому відмінність?

4. Скільки стилів батьківської поведінки Вам відомо?

5. Дайте характеристику стилям батьківської поведінки.

6. Чи використовуються стилі батьківської поведінки в чистому вигляді?

7. Який вплив має обраний стиль батьківської поведінки на повноцінний розвиток дитини?

Висновки (стисле резюме)

Кожна з моделей та типів сім'ї, кожний зі стилів батьківства обирається підходом, який батьки застосовують у процесі виховання дітей, їхніми переконаннями щодо батьківства, їхніми думками щодо методів навчання своїх дітей, установлення правил, а також визначення заходів у разі їхнього порушення. Всі батьки схильні застосовувати певні моделі поведінки, особливо коли намагаються примусити дітей робити те, чого хочуть батьки! Деякі з батьків обирають один стиль батьківства, якого здебільшого додержуються, а деякі різко змінюють стилі з одного на інший.

Розділ 2.3.

Тема: „Основи батьківської компетенції”.

Зміст.

1. Знання прав дитини як основа батьківської компетенції.

2. Основи ефективного спілкування з дитиною.

3. Сімейне виховання без конфліктів та покарань.

Ключові слова:

„конвенція”, „права дитини”, активне слухання”, „фактор”, „мотивація”.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про права дітей та батьків, основні права дітей, які зарегламентовані в Конвенції ООН, 4 мотиви по яких діти „погано” поводяться, найголовніший метод виховання за А.С. Макаренко.

Знати ключові моменти про безумовне прийняття дитини, як зберегти природну активність дитини, труднощі та конфліктні ситуації, які виникають в процесі взаємодії батьків та дітей, як їх уникнути.

Володіти ключовими поняттями: „конвенція”, „права дитини”, активне слухання”, „фактор”, „мотивація”.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.3.

При вивченні Розділу 2.3. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• права дітей, права батьків;

• права людини закінчуються там, де починаються права інших;

• розуміння дітьми своїх прав;

• права дитини в Конвенції ООН.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• безумовне прийняття дитини;

• зона найближчого розвитку дитини;

• як уберегти природну активність дитини;

• труднощі і конфлікти взаємодії, як їх уникнути;

• „активне слухання” дитини;

• автоматичні відповіді батьків.

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання:

• 4 мотиви, по яких діти „погано” поводяться;

• типи конфліктів підлітків;

• реакції дітей на конфліктній дії батьків;

• сприятливі умови для конструктивної поведінки батьків в конфліктній ситуації;

• метод позитивного підкріплення;

• найголовніший метод виховання за А.С. Макаренко.

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Логос, 2003. - 134 с.

2. Бондаровська В. та ін. Школа для батьків /В. Бондаровська, К. Бабенко, О. Возія нова та ін. – ТОВ „Батискаф”, ТОВ „Видавничий будинок „Аванпост – Прим” – К.: 2003. – 320 с.

3. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. – М., 2000. – С. 322 – 343.

4. Діти – батьки – сім'я: Випуск 2. – К.: Наук світ, 2004. – 78 с.

5. Костів В.І. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні сучасного сім’янина: Книга для вчителя. - Івано-Франківськ, 1996. - 196 с.

6. Основи батьківської компетентності: навч. посіб/Упор.: Т.Г. Веретено, І.Д. Звєрєва, Н.Ю. Шевченко; За за ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Наук світ, 2006. – 156 с.

7. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 560 с.

8. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования: Учебн. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / Е.И. Артамонова, Е.В. Екжанова, Е.В. Зырянова и др.; Под ред. Е.Г. Силяевой. - М.: Академия, 2002. - 192 с.

9. Сім’я і родинне виховання: Концепція / Постовий В., Щербань П., Алексєєнко Т., Докукіна А., Стрєльнікова Н. // Рід. шк. - № 11/12, 1996. - с. 15-21.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси прав дітей та законспектуйте

Згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН, визнання властивої людині гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства, с основою забезпечення свободи, справедливості та миру на землі. Побудова демократичного суспільства починається з сім'ї.

Як відмічається у підсумковому документі Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООІІ з питань дітей «Світ, придатний для житія дітей», травень 2002 року, — «Сім'я — де основна складова суспільства і як така повинна підтримуватися». Сім'я має право па всебічний захист і підтримку. Саме на сім'ї лежить головна відповідальність за захист, виховання та розвиток дітей. Всі інституції суспільства мають поважати права та благополуччя дітей і надавати відповідну допомогу батькам, сім'ям, законним опікунам та іншим людям, які взяли на себе турботу про дітей заради того, аби діти могли рости і розвиватися в безпечному та стабільному середовищі, атмосфері щастя, любові та розуміння, враховуючи те, що в різних культурних, соціальних та політичних системах існують різні форми сім'ї.

Сім'я — складна система взаємовідносин, кожний член в якій займає певно місце, виконує певні функції. Своєю діяльністю задовольняє свої потреби, потреби інших членів, підтримує взаємостосунки з ними. Саме з виконанням чи невиконанням своїх функцій пов'язано порушення чи реалізація прав кожного конкретного члена сім'ї, в тому числі і прав дитини.

Для сім'ї в цілому теж характерні певні функції, які вона виконує, успішне виконання яких забезпечує дотримання прав людини.

Оскільки сім'я об'єднує людей, то і функції сім'ї визначаються потребами її членів і пов'язані з їх задоволенням. Виконання сім'єю її функцій має значення не лише для членів сім'ї але і для суспільства в цілому.

Наприклад, виховна функція. З одного боку, це - забезпечення індивідуальних потреб в батьківстві та материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні і самореалізації в дітях, а з іншого боку, по відношенню до суспільства ця функція забезпечує соціалізацію дитини, готує її до життя в суспільстві.

Особливо яскраво виховна функція проявляється і потребує реалізації на етапі первинної сім'ї — з моменту народження першої дитини до віку статевої зрілості останньої (або єдиної) дитини.

Цей етап характеризується виробленням кожним із подружжя власної батьківської поведінки (батьківської ролі) і вивільненням від стереотипів виховання дітей в батьківській сім'ї кожного із подружжя. Важливе психологічне завдання на цьому етапі — первинна соціалізація дитини, її інтеграція в сім'ю.

Забезпечення духовного і фізичного розвитку дітей сприймається членами сім'ї як основне завдання. Це настільки важливо для сімей, що ряд психологів поділяє цей період ніби па підетапи: сім'я з дітьми першого року народження, сім'я дошкільняти, сім'я школяра, бо па кожному з цих підетапів від батьків вимагаються нові і нові якості.

Етап виховання підростаючих дітей має свої особливості і, безумовно, тут можна говорити про дітей до 3-х років, від 3-х до 6-ти, дітей молодшого шкільного віку, підлітків. Кожний вік має свої особливості, свої проблеми, які переживає як сама дитина, так і вся сім'я. Та гарантією успіху на шляху виховання дитини будь-якого віку; повага до дитини та її прав, вміння бачити в ній від самого народження особистість, право на своє бачення світу, право на свою думку. Сім'я, в якій панує любов і взаєморозуміння, допомагає в цьому як батькам, так і самій дитині, підтримуючи та допомагаючи їй у складних ситуаціях. Бити чи не бити дитину за непослух? Дозволяти чи забороняти? Чи примушувати? А як тоді із статтями Конвенції про права дитини, з правом на нежорстоке поводження, на любов близьких людей, на свою власну думку, на спілкування? У будь-якому випадку дитина має право на те, щоб її вислухали і зрозуміли, і ще вона покладається на вашу допомогу і підтримку — допомогу і підтримку найближчих людей - своєї сім'ї. Якщо ви пам'ятатимете про це, знайдуться відповіді на всі питання. Не можна скидати з терезів і питання про права батьків у цей час підростання дітей: голосна музика, запізнення, пізні гуляння, невиконання взятих на себе обов'язків по прибиранню квартири, по догляду за тваринами — при вирішенні цих проблем важливо пам'ятати і говорити з дітьми не лише про права дитини, але й про права батьків, дідусів, бабусь, інших дорослих, права братиків і сестричок — адже наші права закінчуються там, де починаються права інших. Лише так кожен з нас може реалізувати свої права і саме так хотілося б, щоб розуміли свої права наші діти.

2. Прочитайте, виділіть основи ефективного спілкування з дитиною, запишіть їх.

Безумовно приймати дитину - означає любити його не за те, що він красивий, розумний, здатний, відмінник, помічник і так далі, а просто так, просто за те, що він є.

Нерідко можна чути від батьків таке звернення до сина або дочки: „Якщо ти будеш хорошим хлопчиком (дівчинкою), то я тебе любитиму”. Або: „Не чекай від мене хорошого, поки ти не перестанеш... (лінуватися, битися, грубити), не почнеш... (добре вчитися, допомагати по будинку, слухатися)”.

У цих фразах дитину прямо повідомляють, що його приймають умовно, що його люблять (або любитимуть), „тільки якщо...”. Умовне, оцінне відношення до людини взагалі характерний для нашої культури. Таке відношення упроваджується і в свідомість дітей.

Причина широко існуючого оцінного відношення до дітей криється в твердій вірі, що нагороди і покарання - головні виховні засоби. Похвалиш дитину - і він зміцниться в добрі, покараєш - і зло відступить. Але біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає і таку закономірність: чим більше дитини лають, тим гірше він стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини - це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси.

Психологами доведено, що потреба в любові, в приналежності, тобто потрібності іншому, одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення - необхідна умова нормального розвитку дитини. Ця потреба задовольняється, коли ви повідомляєте дитину, що він вам доріг, потрібен, важливий, що він просто хороший. Такі повідомлення містяться в привітних поглядах, ласкавих дотиках, прямих словах: „Як добре, що ти у нас народився”, „Я рада тебе бачити”, „Ти мені подобаєшся”, „Я люблю, коли ти удома”, „Мені добре, коли ми разом..”.

Розглянемо причини заважають батькам безумовно приймати дитину і показувати йому це.

Іноді батьки про них не підозрюють, іноді їх усвідомлюють, але прагнуть заглушити свій внутрішній голос. Причин таких багато. Наприклад, дитина з'явилася на світ, так би мовити, незапланованим. Батьки його не чекали, хотіли пожити „собі на втіху”; ось і тепер він їм не дуже потрібен. Або вони мріяли про хлопчика, а народилася дівчинка. Часто трапляється, що дитина виявляється відповідає за порушені подружні відносини. Наприклад, він схожий на батька, з яким мати в розлученні, і деякі його жести або вирази обличчя викликають у неї глуху неприязнь.

Прихована причина може стояти і за посиленим „виховним” настроєм батька. Нею може бути, наприклад, прагнення компенсувати свої життєві невдачі, мрії, що не здійснилися, або бажання довести чоловіку і всім домашнім свою крайню необхідність, незамінність, „тяжкість тягаря”, який доводиться нести.

Іноді в таких випадках самі батьки потребують допомоги консультанта. Але перший крок можна і потрібно зробити самостійно: задуматися про можливу причину свого неприйняття дитини.

Чотири результати навчання:

Перший, найочевидніший - це знання, яке він одержить або уміння, яке він освоїть.

Другий результат менш очевидний: це тренування загальної здатності вчитися, тобто учити самого себе.

Третій результат - емоційний слід від заняття: задоволення або розчарування, упевненість або невпевненість в своїх силах.

Нарешті, четвертий результат - слід на ваших взаєминах з ним, якщо ви брали участь в заняттях. Тут підсумок також може бути або позитивним (залишилися задоволені один одним), або негативним (поповнилася скарбничка взаємної незадоволеності).

Запам'ятайте, батьків підстерігає небезпека орієнтуватися тільки на перший результат (вивчився? навчився?). У жодному випадку не забувайте про інших трьох. Вони набагато важливіші!

Отже, якщо ваша дитина будує з кубиків дивний „палац”, ліпить собачку, схожу на ящірку, пише корявим почерком або не дуже доладно розповідає про фільм, але при цьому захоплений або зосереджений - не критикуйте, не поправляйте його. А якщо ви ще і виявите щиру цікавість до його справи, то відчуєте, як посилиться взаємна пошана і ухвалення один одного, такі необхідні і вам, і йому.

Наше Правило 2 - не просто добра рада. Воно спирається на психологічний відкритий видатним психологом Льом Семеновичем Виготськім. Він дав йому назву „зона найближчого розвитку дитини”.

Відомо, що в кожному віці для кожної дитини існує обмежений круг справ, з якими він може справитися сам. За межами цього круга справи, доступні для нього тільки за участю дорослого чи ж недоступні взагалі.

Наприклад, дошкільник вже може сам застебнути ґудзики, вимити руки, прибирати іграшки, але він не може добре організувати свої справи протягом дня. От чому в сім'ї дошкільника так часто звучать батьківські слова „Пора”, „Тепер ми будемо”, „Спочатку поїмо, а потім...”.

Намалюємо просту схему: один круг усередині іншого. Маленький круг позначатиме всі справи, з якими дитина справляється сама, а зона між межами малого і великого круга - справи, які дитина робить тільки разом з дорослим. За межами більшого круга опиняться завдання, які зараз не під силу ні йому одному, ні разом із старшими.

Ось тепер можна пояснити, що відкрив Л.С. Виготській. Він показав, що у міру розвитку дитини круг справ, які він починає виконувати самостійно, збільшується за рахунок тих справ, які він раніше виконував разом з дорослим, а не тих, які лежать за межами наших кругів. Іншими словами, завтра дитина робитиме сама те, що сьогодні він робив з мамою, і саме завдяки тому, що це було „з мамою”. Зона справ разом - це золотий запас дитини, його потенціал на найближче майбутнє. От чому її назвали зоною найближчого розвитку. Уявимо собі, що у однієї дитини ця зона широка, тобто батьки з ним багато займаються, а у іншого вузька, оскільки батьки часто надають його самому собі. Перша дитина розвиватиметься швидше, відчувати себе впевненіше, успішніше, благополучніше.

Залишати „з педагогічних міркувань” дитину одну там, де їй важко - груба помилка. Це означає не враховувати основний психологічний закон розвитку!

Є вірніший спосіб, який відкрили батьки: читати разом з дитиною. У багатьох сім'ях читають вголос дошкільнику, ще не знайомому з буквами. Але деякі батьки продовжують це робити і потім, коли їх син або дочка вже ходять в школу. Як довго треба читати разом з дитиною, що вже навчилася складати букви в слова - однозначно відповісти не можна. Річ у тому, що швидкість автоматизації читання у всіх дітей різна (це пов'язано з індивідуальними особливостями їх головного мозку). Тому важливо у важкий період освоєння читання допомогти дитині захопитися змістом книги.

Правило 2 цілком.

Якщо дитині важко, і він готовий прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть йому. При цьому:

1. Візьміть, на себе, тільки те, що він, не може виконати сам, інше надайте робити йому самому.

2. У міру освоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх йому.

Якщо придивитися до будь-якої нової справи, яку діти освоюють з вашою допомогою, багато що виявиться схожим. Звичайно діти активні, і вони постійно прагнуть узяти на себе те, що робите ви.

Ми підійшли, мабуть, до найтоншого моменту: як уберегти природну активність дитини? Як не забити, не заглушити її?

Виявляється, батьків підстерігає тут подвійна небезпека.

Небезпека перша - дуже рано перекласти свою частину на дитину.

Друга небезпека - навпаки, дуже довга і наполеглива участь батьків, тобто постійне керівництво, в сумісній справі. І знову наш приклад добре допомагає побачити цю помилку.

Труднощі і конфлікти взаємодії, як їх уникати.

Виготській знайшов, що дитина легше і швидше вчиться організовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі йому допомогти деякими зовнішніми засобами. Ними можуть бути картинки для нагадування, список справ, записки, схеми або написані інструкції. Відмітьте, подібні засоби - це вже не слова дорослого, це їх заміна. Дитина може користуватися ними самостійно, і тоді він виявляється на півдорозі до того, щоб справитися із справою самому.

Розглянемо наступну дуже часту причину конфліктів при спробі співробітничати з дитиною. Буває, батько готовий учити або допомагати скільки завгодно і за тоном своїм стежить - не сердиться, не наказує, не критикує, а справа не йде. Таке трапляється з надмірно дбайливими батьками, які хочуть для своїх дітей більше, ніж самі діти. Стикаючись з небажанням дитини робити що-небудь покладене йому - вчитися, читати, допомагати по будинку, - деякі батьки встають на шлях „підкупу”. Вони погоджуються „платити” дитині (грошима, речами, задоволеннями), якщо він робитиме те, що від нього хочуть. Цей шлях дуже небезпечний, не говорячи вже про те, що мало ефективний. Звичайно справа кінчається тим, що претензії дитини ростуть - він починає вимагати все більше і вперед - а обіцяних змін в його поведінці не відбувається. Чому? Щоб зрозуміти причину, нам потрібно познайомитися з дуже тонким психологічним механізмом, який лише недавно став предметам спеціальних досліджень психологів.

Механізм, який тут, а також в багатьох подібних випадках (життєвих прикладах і наукових дослідженнях) наступний: людина успішно і захоплено займається тим, що він вибирає сам, по внутрішній спонуці. Якщо ж він знає, що одержить за це платню або винагороду, то його ентузіазм знижується, а вся діяльність міняє характер: тепер він зайнятий не „особистою творчістю”, а „зароблянням грошей”.

Як уникати ситуацій і конфліктів примушення? Перш за все, варто придивитися, чим найбільше захоплюється ваша дитина. Це може бути гра в ляльки, в машинки, спілкування з друзями, збирання моделей, гра у футбол, сучасна музика... Деякі з цих занять можуть здатися вам порожніми, навіть шкідливими. Проте пам'ятаєте: для нього вони важливі і цікаві, і до ним варто віднестися з повагою. Добре, якщо ваша дитина розповість вам, що саме в цих справах цікаво і важливо для нього, і ви зможете подивитися на них його очима, як би зсередини його життя, уникаючи рад і оцінок. Дуже добре, якщо ви зможете взяти участь в цих заняттях дитини, розділити з ним його захоплення. Діти в таких випадках дуже вдячні батькам. Буде і інший результат такої участі: на хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати йому те, що вважаєте корисним: і додаткові знання, і життєвий досвід, і свій погляд на речі, і навіть інтерес до читання, особливо якщо почати з книг або нотаток про предмет, що цікавить його.

Зверніть особливу увагу на наступне Правило... Поступово, але неухильно знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті ділячи вашу дитину і передавайте їх йому.

Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді він дорослішатиме і ставатиме „свідомим”.

Це правило говорить про те ж, що і відоме прислів'я „на помилках вчаться”. Їм доводиться набиратися мужності і свідомо давати дітям робити помилки, щоб вони навчилися бути самостійними.

Причини труднощів дитини часто заховані у сфері його відчуттів. Тоді практичними діями - показати, навчити, направити - йому не допоможеш. У яких випадках краще всього його послухати.

Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб „допомагаючого слухання”, інакше його називають „активним слуханням”. Що ж це означає - активно слухати дитини?

Активно слухати дитину - означає „повертати” йому в бесіді те, що він вам повідав, при цьому позначивши його відчуття.

Важливо звернути увагу на деякі важливі особливості і додаткові правила бесіди за способом активного слухання.

По-перше, якщо ви хочете послухати дитину, обов'язково оберніться до нього обличчям. Дуже важливо також, щоб його і ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, сядьте біля нього, візьміть його на руки або на коліна; можна злегка притягати дитину до себе, підійти або присунути свій стілець до нього ближче.

Уникайте спілкуватися з дитиною, знаходячись в іншій кімнаті, обернувшись лицем до плити або до раковини з посудом; дивлячись телевізор, читаючи газету; сидячи, відкинувшись на спинку крісла або лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до нього і ваша поза - перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові його слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре „читає” дитина будь-якого віку, навіть не віддаючи собі свідомого звіту в тому.

По-друге, якщо ви розмовляєте із засмученою або засмученою дитиною, не слід ставити йому питання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в ствердній формі.

Здавалося б, різниця між ствердною і питальна пропозиціями дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них дуже різна. Часто на питання: „Що трапилося?” засмучена дитина відповідає: „Нічого!”, а якщо ви скажете: „Щось трапилося...”, то дитині легше почати розповідати про того, що трапився.

По-третє, дуже важливо в бесіді „тримати паузу”. Після кожної вашої репліки краще всього помовчати. Пам'ятайте, що цей час належить дитині; не забивайте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поряд. Помовчати добре і після відповіді дитини - можливо, він щось додасть. Дізнатися про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по його зовнішньому вигляду. Якщо його очі дивляться не на вас, а убік, „всередину” або вдалину, то продовжуйте мовчати: у ньому відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.

По-четверте, у вашій відповіді також іноді корисно повторити, що, як ви зрозуміли, трапилося з дитиною, а потім позначити його відчуття.

Хочу знову відзначити, що бесіда за способом активного слухання дуже незвична для нашої культури, і нею оволодіти непросто. Проте цей спосіб швидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їх принаймні три. Вони також можуть служити ознаками того, що вам вдається правильно слухати дитини. Перерахуємо їх:

1. Зникає або принаймні сильно слабшає негативне переживання дитини. Тут позначається чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується удвічі.

2. Дитина, переконавшись, що дорослий готовий його слухати, починає розповідати про себе все більше: тема оповідання (скарги) міняється, розвивається.

Іноді в одній бесіді несподівано розмотується цілий клубок проблем і засмучень.

3. Дитина сама просувається в рішенні своєї проблеми.

Проте поступово батьки починають виявляти ще принаймні дві чудові зміни, більш загальні характери.

Батьки, які намагаються навчитися активному слуханню, скаржаться на великі труднощі: на думку приходять звичні відповіді, все, окрім необхідного.

Автоматичні відповіді батьків:

1. Накази, команди: „Зараз же перестань!”, „Прибери!”, „Винеси відро!”, „Швидко в ліжко!”...

У цих категоричних фразах дитина чує небажання батьків вникнути в його проблему, відчуває неповага до його самостійності.

Такі слова викликають відчуття безправ'я. У відповідь діти звичайно чинять опір, „бурчать”, ображаються, упираються.

2. Попередження, застереження, погрози: „Якщо ти не припиниш плакати, я піду”, „Дивися, як би не стало гірше”, „Ще раз це повториться, і я візьмуся за ремінь!”, „Не прийдеш вчасно, нарікай на себе”.

Погрози безглузді, якщо у дитини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють його в ще більшу безвихідь.

Погрози і попередження погані ще і тим, що при частому повторенні діти до ним звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидко проходять шлях від слабких покарань до сильніших, а деколи і жорстоким: малюка, що розкапризувався, „залишають” одного на вулиці, двері закривають на ключ, рука дорослого тягнеться до ременя...

3. Мораль, моралі, проповіді: „Ти зобов'язаний поводитися як годиться”, „Кожна людина повинна трудитися”, „Ти повинен поважати дорослих”.

Звичайно діти з таких фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не міняється від того, що вони чують це „сто перший раз”. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу, а найчастіше всі разом узяте.

Річ у тому, що моральні засади і етична поведінка виховуються в дітях не стільки словами, скільки атмосферою в будинку, через наслідування поведінці дорослих, перш за все батьків. Якщо в сім'ї всі трудяться, утримуються від грубих слів, не брешуть, ділять домашню роботу, - будьте упевнені, дитина знає, як треба себе правильно вести.

4. Поради, готові рішення: „А ти візьми і скажи...”, „Чом би тобі не спробувати?”, „Здається, потрібно піти і вибачитися”, „Я б на твоєму місці дав здачу!”.

Як правило, ми не скупилися на подібні ради. Більше того, вважаємо своїм боргом давати їх дітям. Часто приводимо в приклад себе: „Коли я був в твоєму віці...” Проте діти не схильні прислухатися до наших рад. А іноді вони відкрито повстають: „Ти так думаєш, а я по-іншому”, „Тобі легко говорити”, „Без тебе знаю!”. Що коштує за такими негативними реакціями дитину? Бажання бути самостійним ухвалювати рішення самому. Адже і нам, дорослим, не завжди приємні чужі ради. А діти набагато чутливіші за нас. Кожного разу, радячи що-небудь дитині, ми як би повідомляємо його, що він ще малий і недосвідчений, а ми розумніше за нього, наперед все знаємо. Така позиція батьків - позиція „зверху” - дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповісти більше про свою проблему.

5. Докази, логічні доводи, нотації, „лекції”: „Пора б знати, що перед їжею треба мити руки”, „Без кінця відволікаєшся, ось і робиш помилки”, „Скільки разів тобі говорила! Не послухалася - нарікай на себе”.

І тут діти відповідають: „Відстань”, „Скільки можна”, „Досить!”. В кращому разі вони перестають нас чути, виникає те, що психологи називають „смисловим бар'єром”, або „психологічною глухотою”.

6. Критика, догани, звинувачення: „На що це схоже!”, „Знову все зробила не так!”, „Все із-за тебе!”, „Дарма я на тебе понадіялася”, „Вічно ти!..”.

Ви, напевно, вже готові погодитися з тим, що ніякої виховної ролі такі фрази зіграти не можуть. Вони викликають у дітей або активний захист: у відповідь напад, заперечення, озлоблення; або смуток, пригніченість, розчарування в собі і в своїх відносинах з батьком. В цьому випадку у дитини формується низька самооцінка; він починає думати, що він і справді поганий, безвольний, безнадійний, що він невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Віра деяких батьків у виховне значення критики справді безмірна. Тільки цим можна пояснити, що іноді в сім'ях зауваження упереміж з командами стають головною формою спілкування з дитиною.

Давайте прослідкуємо, що може чути дитина протягом дня: „Вставай”, „Скільки можна валятися?”, „Подивися, як у тебе заправлена сорочка”, „Знову з вечора не зібрав портфель”, „Не ляскай дверима, малюк спить”, „Чому знову не вивів собаку (не погодував кішку)? Сам заводив, сам і стеж”, „Знову в кімнаті чортзна-що!”, „За уроки, звичайно, не сідав”, „Скільки разів говорила, щоб мив за собою посуд”.

Множте ці вислови на кількість днів, тижнів, років, протягом яких дитина все це чує. Вийде величезний багаж негативних вражень про себе, та ще одержаних від найближчих людей. Щоб якось зрівноважити цей вантаж, йому доводиться доводити собі і батькам, що він чогось коштує. Найперший і легкий спосіб (він, до речі, підказується батьківським стилем) - це піддати критиці вимоги самих батьків.

Що ж може врятувати положення, якщо ситуація в сім'ї склалася саме таким чином?

Перший і головний шлях: постарайтеся звертати увагу не тільки на негативні, але і на позитивні сторони поведінки вашої дитини. Не бійтеся, що слова схвалення в його адресу зіпсують його. Немає нічого згубнішого для ваших відносин, чим така думка. Спершу знайдіть протягом дня декілька позитивних приводів сказати дитині добрі слова.

7. Похвала. Після всього сказаного, напевно, несподівано і дивно прозвучить рекомендація не хвалити дитину. Щоб розібратися в суперечності, що здається, потрібно зрозуміти тонку, але важливу відмінність між похвалою і заохоченням, або похвалою і схваленням. У похвалі є завжди елемент оцінки: „Молодець, ну ти просто геній!”, „Ти у нас найкрасивіша (здатна, розумна)!”, „Ти такий хоробрий, тобі все дарма”.

Чим погана похвала-оцінка? По-перше, коли батько часто хвалить, дитина скоро починає розуміти: де похвала, там і догана. Хваливши в одних випадках, його засудять в інших.

По-друге, дитина може стати залежною від похвали: чекати, шукати її. („А чому ти мене сьогодні не похвалила?”) Нарешті, він може запідозрити, що ви нещирі, тобто хвалите його з якихось своїх міркувань.

8. Обзивання, висміювання: „Плакса-вакса”, „Не будь ганчіркою”, „Ну просто дубина!”, „Який же ти ледар!” Все це - кращий спосіб відштовхнути дитину і „допомогти” йому переконатися в собі. Як правило, в таких випадках діти ображаються і захищаються: „А сама яка?”, „Хай локшина”, „Ну і буду таким!”.

9. Припущення, інтерпретації: „Я знаю, це все через те, що ти...”, „Мабуть знову побився”, „Я все одно бачу, що ти мене одурюєш...” За цим може послідувати лише захисна реакція, бажання піти від контакту.

10. Випитування, розслідування: „Ні, ти все-таки скажи”, „Що ж все - таки трапилося? Я все одно дізнаюся”, „Чому ти знову одержав двійку?”, „Ну чому ти мовчиш?”.

Утриматися в розмові від розпитувань важко. І все-таки краще постаратися питальні пропозиції замінити на ствердні.

11. Співчуття на словах, домовленості, напучення. Звичайно, дитині потрібне співчуття. Проте є ризик, що слова „я тебе розумію”, „я тобі співчуваю” прозвучать дуже формально. Можливо, натомість просто помовчати, притиснувши його до себе. А у фразах типу: „Заспокойся”, „Не звертай уваги!”, „Перемелеться, мука буде” він може почути зневагу до його турбот, заперечення або зменшення його переживання.

12. Відбування жартами, відхід від розмови.

3. Прочитайте, виділіть основні риси сімейного виховання без конфліктів та покарань та законспектуйте

Сім'я - головне природне середовище для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Найважливішими особливостями життєдіяльності сім'ї виступають стійкі міжособистісні відносини, добре налагоджений побут, сприятлива етично-психологічна атмосфера. Тому найбільш актуальними для сучасних батьків є питання взаємодії з дітьми, вибір досить ефективних форм і методів сімейного виховання.

Конфлікти дітей і батьків, покарання по відношенню до дітей часто зустрічаються в багатьох сім'ях.

Дорослі, як правило, винуватцями конфліктних взаємин вважають дітей, оскільки глибоко переконані, що їх дії йдуть дитині на користь, що, якби він виконував їх вимоги, то не було б сварок, конфліктів, труднощів. Це дуже зручна, але в корені невірна позиція, оскільки сенсом дій дорослих стає досягнення слухняності, а не турбота про розвиток дитини як особи. Покарання свідчить не тільки про виховне безсилля батьків, але і їх неповазі до дитини, невірі в його прагнення стати краще. Покарання боляче ранить дитину, викликає в ньому відчуття образи, бажання помститися, принижує його гідність, пригнічує потребу в самовираженні, свободі волевиявлення.

Існує 4 мотиви, по яких діти «погано» поводяться: залучення уваги, вплив, помста і уникнення невдачі.

Залучення уваги - поведінка за типом «мені потрібна твоя особлива увага». Коли батьки як би не бачать дитину, не реагують на його присутність, він починає поводитися негативно: лише б звернули на нього увагу. На жаль, батьки найчастіше звертають увагу на погану, а не на хорошу поведінку дитини. І в мозку його формується умовний рефлекс: хочеш уваги - поводься погано.

2. Вплив - поведінка за типом «ти мені нічого не зробиш». У сучасному житті діти мало бачать приклади рівноправних, партнерських відносин. Існує мода на «сильну», агресивну особу. Відмітною ознакою мети «впливу» від мети «залучення уваги» є те, як поведеться дитина після того, як йому зробили зауваження. Якщо він припинить себе погано вести, то це означає, то він досяг своєї мети. Якщо його поведінка стало гірше, означає його мета - вплив.

3. Помста - поведінка, суть якої «шкодити у відповідь на образу». Через помсту дитина позбавляється від внутрішнього болю, який нанесли, можливо, самі батьки, не відмітивши цього, а, може, хтось інший. Відчувши свою нікчемність, страх, образу, маленька людина випробовує бажання зігнати це на кому-небудь.

4. Уникнення невдачі - поведінка, суть якої «не буду і намагатися - все одно не вийти». Така поведінка властива тихим, безініціативним дітям, які зайвий раз прагнуть підкреслити свої слабкості, переконати дорослих в своїй безпорадності, чекаючи у відповідь жалості і допомоги в елементарних речах.

Будувати відношення з дітьми з різними мотивами слідує по-різному. Нарочитої поведінки дитини, яка хоче привернути увагу, іноді корисно взагалі не помічати, щоб не закріплювати такий тип поведінки. Разом з тим потрібно приділяти більше уваги дитині, оскільки потреба бути відміченим батьками дуже важлива для нього. По відношенню до поведінки, в основі якої мотив «вплив», дорослий повинен продемонструвати свою тверду поведінку, позбавлену агресії, і тим самим переконати дитину в тому, що бути сильним - означає просто бути упевненим в собі. Якщо мотив поведінки - помста, не можна пред'являти дитині стрічні звинувачення, карати його. Потрібно знайти в собі сили зробити перший крок до примирення. Для дитини, що уникає невдачі, потрібна підтримка з метою розвитку умінь, навиків, позитивних зрушень в поведінці.

До підліткового віку дитина вбирає всі засади сім'ї. Батькам необхідно постійно проводити оцінку своїх вчинків, оскільки головним важелем батьківського виховання є їх авторитет. У молодшому і шкільному віці - авторитет любові, ласки; з дорослішанням - це авторитет пошани. Високі моральні якості, знання і розум, хоробрість і сила батьків - ось основа такого авторитету. Але авторитетом не можна пригнічувати дитину. Що виховує дію він надає лише за умови того, що взаємоповажає дітей і батьків.

Постійне спілкування з дитиною дає можливість батькам добре вивчити його. З підлітком складніше, оскільки батьківські уявлення не встигають за його бурхливим розвитком, і дорослі продовжують поводитися з ним, як з дитиною. Саме в цей період формуються подальші відносини батьків і дітей. Підліток вимагає до себе особливого підходу, добивається більшої самостійності, наполягає на тому, щоб зважали на його думку. Його самолюбність виявляється уразливою, якщо він не одержує в сім'ї належної пошани і уваги.

Саме в цьому віці, коли емоції, переважаючи над розумом, приводять підлітка до різного роду небажаним вчинкам, між ним і батьками виникають конфлікти.

Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт зверхпіклування (зайва опіка і надмірні очікування); конфлікт неповаги права на самостійність (тотальність вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення добиватися в конфлікті свого за всяку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

• реакція відмови (непокора вимогам батьків);

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних конфліктів з батьками, заховання інформації і дій).

Конструктивній поведінці батьків в конфліктних ситуаціях з дітьми може сприяти наступне:

• завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

• враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення; старатися зрозуміти вимоги дитини;

• суперечності сприймати як чинники нормального розвитку; проявляти постійність по відношенню до дитини;

• пам'ятати, що для змін потрібен час;

• схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки;

• спільно шукати виходи шляхом зміни в ситуації;

• пропонувати на вибір декілька варіантів;

• обмежено застосовувати покарання, дотримуючи при цьому їх справедливість і необхідність;

• роз'яснювати можливості негативних наслідків;

• розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

• використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

• дати дитині можливість відчути неминучість негативних наслідків його провини;

• більше давати дитині самостійності, не пригнічувати його ініціативу.

Правильно вибрані батьками приклади і методи виховання формують поведінку дитини. Серед безлічі методів і прийомів гуманної педагогіки слід виділити такі: метод позитивного підкріплення, використання природних наслідків, надання вибору, позитивний приклад, сумісне ухвалення правил.

Метод позитивного підкріплення пов'язаний з виробленням умовного рефлексу на яку-небудь дію, що веде до збільшення вірогідності повторного здійснення дії. Позитивне підкріплення - це реакція дорослої на позитивні дії дитини (слово, усмішка, похвала, схвалення, ласка).

Не ефективні дуже раннє або таке, що запізнилося підкріплення.

Підкріплюється тільки та поведінка, яка здійснюється зараз.

У використанні процесу формування поведінки існує декілька типових помилок.

Перша помилка полягає в тому, що батьки не закріплюють позитивну поведінку дітей просто тому, що не мають часу або бажання відмітити його.

Друга помилка полягає в тому, що, якщо батьки припускають сформувати поведінку дитини, то важливо не говорити про підкріплення, а здійснювати його. Розмови про те, що дитина одержить винагороду, якщо винесе сміття, наведе лад в своїй кімнаті, складе акуратно свої речі, не палитиме, можуть зруйнувати все. Кажучи дитині про це, батьки здійснюють підкуп або дають обіцянку. У такій ситуації підкріплення не відбувається. Щоб добитися результатів, треба здійснювати формування поведінки, а не говорити про нього.

Третя помилка - непослідовність в підкріпленнях. Не можна порушувати режим для дитини. Необхідно спокійно пояснити причини відмови і твердо відмовити.

Застосування прийому природних наслідків формує у дітей розуміння результатів своїх вчинків, відповідальність за ухвалення рішень, дисциплінованість.

Ще одним важливим прийомом «гуманістичної моделі» сімейного виховання є прийом надання вибору.

Цей прийом учить дитину самостійно справлятися з проблемами, формує відповідальність за пошук і ухвалення рішень, дає батькам можливість подолати звичне прагнення чинити тиск на дитину або використовувати заборону на його дії.

Діти є «дзеркальним» віддзеркаленням своїх батьків. Етичні якості людини, життєві установки, стиль поведінки - все це формується в сім'ї і часто відображає зовнішність його батьків. Тому позитивний приклад батьків є одним з основних методів виховання без покарання.

А.С. Макаренко був глибоко переконаний, що «батьківські вимоги до себе, батьківська пошана до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком - ось перший і найголовніший метод виховання».

У сім'ї, де батьки відносяться до дітей з любов'ю і пошаною, найчастіше практикується метод сумісного ухвалення правил, для якого характерний рівноправна участь всіх членів сім'ї в рішенні тієї або іншої проблеми, неухильне дотримання всіма вироблених правил.

Сучасні батьки повинні володіти найважливішою здібністю до рефлексії на індивідуальні і вікові особливості дитини, готовністю до свідомого пошуку найбільш ефективних методів і прийомів його індивідуального виховання, що дозволить їм успішно долати виникаючі суперечності, уникнути конфліктів, застосування покарання.

Питання для самоконтролю:

1. Який міжнародний документ регламентує права дитини?

2. Що включає в себе „зона найближчого розвитку”?

3. Як уникнути конфліктних ситуацій примушення?

4. Перелічіть труднощі та конфлікти взаємодії батьків та дітей при взаємодії, як їх уникнути?

5. Які Ви знаєте мотиви, що примушують дитину погано поводитися?

6. Які типи конфліктів підлітків Вам відомі?

7. Які реакції проявляють діти на конфліктні дії батьків?

8. Розкрийте сутність методу позитивного підкріплення в вихованні дітей.

Висновки (стисле резюме)

Батьківська компетентність – це вміле використання спеціальних знань та умінь, що базуються на бажанні та індивідуальному підході до особистості, яка розвивається, а також це сукупна здатність та готовність батьків до виховання дитини, що базується на знаннях та досвіді, надбаних у процесі навчально-пізнавальної та практичної діяльності батьків.

Існує три складові батьківської компетентності.

До когнітивної складової можна віднести знання з педагогіки, вікової психології, психології спілкування, знання про потреби та права дитини, про створення умов для гармонійного розвитку дитини та ін.

До емоційної складової можна віднести почуття любові. Яке є основою при взаємодії з дитиною, співпереживання, терпіння, почуття радості за досягнення, спонукою, міри та ін.

До поведінкової складової можна віднести уміння спостерігати, спілкуватися з дитиною на різних вікових етапах її розвитку, навчати навичкам самообслуговування, вміння призначати дитині наслідки її поведінки. Вміння приглядати за дитиною, вміння керувати своїми емоціями, вміння використовувати різні стилі виховання, вміння заохочувати дитину, вміння схвалювати поведінку дитини, вміння регулювати власні кордони, вміння казати „Ні”, вміння вирішувати конфліктні ситуації та приймати спільні рішення та ін.

Соціальний працівник, який формує усвідомлене батьківство у молоді повинен спрямувати свої зусилля на відпрацювання батьківських умінь, необхідною умовою успішного використання якого є почуття любові до дитини.