Вимоги до атестації

Для успішного отримання атестації я пропоную Вам слідувати наступним вимогам до атестації:

1) ретельно вивчити розділи надані для самостійного опрацювання;

2) приймати участь в семінарських заняттях-тренінгах. За всі заняття Ви матиме змогу отримати максимально - 30 балів ( 5 балів за кожний виступ на групових консультаціях);

3) письмово виконувати всі завдання, щодо самостійного опрацювання, які будуть перевірені та оцінені максимально в 30 балів (5 балів за кожне виконане завдання);

4) успішно скласти модульні тести, за які Ви отримаєте максимальну кількість балів – 50 (25 за кожний модульний тест);

5) для одержання заліку необхідно набрати 110 -55 балів.

Відмітка про зарахування ставиться за глибокі знання з теоретичних питань курсу, системний підхід до їх висвітлення: окрім того, якщо у викладенні матеріалу є несуттєві прогалини й помилки, немає достатньої систематизації й послідовності, висновки доказові, але містять окремі неточності. Мінімально достатній рівень навчальних досягнень (якщо у викладанні матеріалу є суттєві прогалини, відсутня його систематизація, мають місце суттєві помилки, в тому числі у висновках, слабка аргументація) також може стати підставою для виставлення відмітки про зарахування.

Якщо студент виявив поверхові знання теоретичного матеріалу, у його викладі відзначається порушення послідовності, логіки та головний зміст матеріалу не розкритий, а також якщо студент не брав участь у семінарах-тренінгах, ставиться відмітка про незарахування.

Навчальні модулі дистанційного курсу

„Соціально-педагогічна робота з усвідомленого батьківства”

Модуль1. Тема: „Підготовка молоді до усвідомленого батьківства як основа вирішення демографічної проблеми.”

Розділ 1.1.

Тема: „Демографічні проблеми к. ХХ – поч. ХХІ століття в світі та в Україні”.

Зміст.

1. Проблеми депопуляції та перенаселення в світі.

2. Характеристика демографічної ситуації в Україні.

3. Основні напрямки Програми планування сім’ї.

Ключові слова:

„репродуктивні права”, „репродуктивне здоров’я”, „депопуляція та деградація в світі”, „перенаселення”, „низький рівень людино збереження”, „руйнування генофонду”, „відповідальна сексуальна поведінка”.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про проблеми депопуляції та перенаселення в світі, а також про особливості сучасної демографічної ситуації в Україні.

Знати ключові моменти та основні напрямки Національної програми планування сімї.

Володіти ключовими поняттями: „репродуктивні права”, „репродуктивне здоров’я”, „депопуляція та деградація в світі”, „перенаселення”, „низький рівень людинозбереження”, „руйнування генофонду”, „відповідальна сексуальна поведінка”.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.1.

При вивченні Розділу 1.1. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• вимоги демографічного відтворення суспільства;

• дві суперечливі тенденції: перенаселення і недостатній рівень населення;

• репродуктивні права

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• на сучасний рівень народжуваності в Україні,

• на руйнування генофонду та низький рівень людинозбереження;

• на репродуктивно поведінку населення в Україні.

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання: „Для чого створена Національна програма планування сім’ї?”, „Які вона має задачі?”, „Яким є найважливіше завдання служби планування сім’ї?”.

Для цього зверніться до наступної літератури:

2. Костів В.І. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні сучасного сім’янина: Книга для вчителя. - Івано-Франківськ, 1996. - 196 с.

3. Кравець В.П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства. - К.: Видавн. центр “Академія”, 2001. - 244 с.

4. Родинно-сімейна енциклопедія / Блаптіна В.М., Белкіна Н.І. та ін. - К.: Богдана, 1996

5. Тешенко В., Рудницький О., Хопра О., Стефановський А., Демографічні перспективи України до 2026 р. – К.. 1999.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Демографічне відтворення суспільства вимагає, по-перше, усвідомлення ним цієї проблеми, по-друге, - розробки стратегії виживання, і, по-третє, - реалізації цієї стратегії у формі конкретних заходів.

Протягом тисячоліть природне зростання чисельності людства обмежувалося лише смертністю, в тому числі дитячою. За оцінками фахівців, 1800 р. на Землі проживало близько мільярда людей, до 1925 р. це число подвоїлось. А потім успіхи медицини призвели до того, що вчені назвали «демографічним вибухом» - до різкого зростання населення Землі у другій половини ХХ ст.

Джим Перон у своїй книзі «Міф демографічного вибуху» виданий у США в 1995 році, писав, що «пік демографічного зростання, мабуть, прийшов на 1970 рік, коли загальне населення Землі зростало зі швидкістю 2,09%. До 1980 року ця цифра знизилася до 1, 73%, а до 1990 р. – до 1,7%. За останні п’ять років зниження приросту населення стало ще більш зростаючим. За даними Інституту демографічних досліджень (ІДД), темп приросту населення в даний час знизився до 1,5%».

Сьогодні у проблемі народонаселення можна спостерігати дві суперечливі тенденції: перенаселення (Африка, Азія) і недостатній рівень населення (Європа, Північна Америка). В Африці в середньому жінка за своє життя народжує 5,7 разів, у Секторі Газа – 8, 8 разів. В Італії та Іспанії жінки народжують в середньому лише 1,2 рази в житті, В Росії і Німеччині цей показник трохи вищий – 1,3. В результаті є небезпідставні думки, що європейці повільно вимирають. У 1995 році населення Європи становило 728 млн. осіб. За оцінками ООН, 2150 р. воно скоротиться до 595 млн. осіб. Разом з тим, деяким країнам у другій половині ХХ століття( наприклад Китаю, Індії) довелося боротися з перенаселенням істинно драконівськими заходами аж до добровільно-примусової стерилізації своїх громадян. Якщо ж оглянутися в історію цивілізації, то можна констатувати, що суспільство постійно побоювалось загрози перенаселення і практично не переймалось проблемами депопуляції.

У ХХ ст. пошук нових форм боротьби із можливим перенаселенням тривав. Ще у 1925 р. фонд Рокфеллера почав спонсорувати Американську Лігу контролю над народжуваністю. У 1934 р. відома американська феміністка Маргарет Зінгер опублікувала проект закону, спрямованого на «при зупинку перевиробництва дітей».

М. Загнер вважала, що шлюб має бути тимчасовою взаємною домовленістю до того часу, дока чоловік і жінка вважають один одного привабливими. Такий шлюб називається «кампаніатом» і діти в нього ніяк не вписувались. Виникає природна альтернатива материнству – безпечний секс з пропагандою абортів і контрацептивних засобів. З 1917 р. М. Зінгер видавала «Трактат з контролю народжуваності», який редагувала до 1938 р.

М. Зангер твердила: «Контроль народжуваності – це не більше, ніж прополювання людських бур’янів методом попередження народження дефективних людей чи тих, хто може стати дефективними». По суті вона офіційно задекларувала ідею євгенічної стерилізації. З огляду на те, що М. Зінгер під «дефективними» розуміла не лише розумово відсталих чи генетично приречених, але й небіле населення чи просто бідних, сприйняти її тезу нормальна людина не може. Але в попередженні народження неповноцінних дітей логіка є, лише методи тут мають бути з гуманізовані. І передовсім, на нашу думку, мова йде про усвідомлене батьківство, про демографічну та репродуктивну освіченість майбутніх батьків.

У 1994 р. у столиці Єгипту – Каїрі відбулась міжнародна конференція з народонаселення і розвитку. Каїрська конференція показала пріоритет прав людини у розв’язанні проблем народонаселення. Вона збагатила концепцію прав людини новим поняттям – поняттям репродуктивних прав. Право жінок на підтримання високого рівня здоров'я і на репродуктивну свободу, в тому числі свободу на регулювання народжуваності, є однією з фундаментальних умов досягнення істинно соціального рівноправ’я чоловіків і жінок.

В останні 20 років демографи значно просунулися в розумінні механізму впливу соціально-економічних умов на народжуваність та причин її зниження до надто низького рівня, як високий рівень безробіття в Азії та Африці (В’єтнам, Індонезія, Ангола, тощо) і досить низький – у високо розвинутих багатих країнах (Італія, Німеччина, Бельгія тощо). Важливим досягненням стало усвідомлення того, що соціально-економічні умови впливають на народжуваність не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, через зміну у структурі потреб, цінностей норм. І тоді як найважливіше методологічне завдання постала необхідність емпіричного дослідження репродуктивних установок.

Народжуваність у будь-якій країні значною мірою залежить від допуску жінок до освіти і тих можливостей, які їм надає цивілізація: ліберальне законодавство, контрацепція, репродуктивні технології, суспільна мораль, тобто можливість самореалізації. Жінка отримала можливість на вибір власної долі і право самій вирішувати , коли і від кого їй народжувати. Варто, разом з тим, відзначити, що, чим вищий рівень дотримання прав кожної конкретної людини, тим нижчий коефіцієнт народжуваності.

До унікальних особливостей останніх десятиліть ХХ ст. відноситься те, що народження людини, зачаття, безплідність, материнство, батьківство стали не лише об’єктом експериментальних досліджень біології і медицини, але й метою технологічних виробництв і навіть предметом репродуктивного бізнесу. Внаслідок цього в суспільстві з'явились нові поняття і види практичної діяльності: терапія безпліддя, технологія зачаття, штучне запліднення, сурогатне материнство, анонімне донорство статевих клітин тощо.

З першого погляду донорство яйцеклітини і сперматозоїдів – справа потрібна. Проте комерціалізація донорства статевих клітин створює прецедент і для створення ринку донорських органів. А це вже не просто неетично, але й значною мірою аморально. Ось чому має бути створено серйозне правове забезпечення ЕКЗ. Якщо ці технології використовуються лише в умовах передачі спадкових захворювань у сім'ї (зокрема пов’язаних зі статтю), то серйозних сумнівів не виникає. Якщо подружжя за допомогою медицини хочуть народити на замовлення хлопчики чи дівчинку – це вже своєрідна «статева дискримінація» і близька до відомої євгенічної теорії.

Невипадково в одній зі статей Конвенції Ради Європи «Про права людини і біомедицину» (1997 р.) чітко зафіксовано: «заборонити створення ембріонів людини з дослідницькою метою».

2. Прочитайте та законспектуйте основні положення, складіть свою точку зору щодо процесу депопуляції в Україні.

У демографії є показник, що називається коефіцієнтом сумарної народжуваності. Це та кількість дітей, яку слід народити за своє життя пересічній жінці, якщо народжуваність у даній країні постійна. Давно підраховано: для простого відтворення вже існуючого населення будь-якої країни потрібно, щоб коефіцієнт цей складав принаймні 2,10 – на кожні 100 жительок має народжуватися 210 дітей. Якщо цей коефіцієнт нижчий від 2,10, корінне населення країни буде скорочуватися, тобто почне вимирати.

Якщо ж врахувати всіх безшлюбних і бездітних, то для того, щоб населення будь-якої країни не скорочувалось, у кожному фактичному репродуктивно спроможному шлюбі має народжуватися в середньому по 2,6 дитини. Це означає, що 60% таких сімей матиме по 3 дітей, а 40% - по 2.

У разі розширеного відтворення вищою є частка молодих людей, у разі звуженого – домінують люди старшого віку, але таке переважання настає не відразу після того, як критична точка вже пройдена. Демографія вчить, що критична точка між розширеним і звуженим відтворенням – це коли на кожну сім'ю припадає трохи більше двох дітей: тобі в наступному поколінні місце матері може зайняти одна дочка. Цю точку, як стверджують демографи, Україна давно пройшла. Але неминучий у таких обставинах спад населення почався пізніше. За даними перепису населення 1989 р., однодітні родини в Україні становили 52,1%, з 2-ма дітьми – 39,5%, а з 3-ма – 6,4%, з 4-ма – 1,3%, з 5-ма 0,7%. Згідно з даними центру досліджень дитинства Українського інституту соціальних досліджень, у 1998 році на кожну молоду подружню пару (до 30 років) припадало по 0,79 дитини.

Сьогодні в Україні набирають сили тенденції, що раніше мали місце лише у відносно нетривалі періоди суспільно-політичних катаклізмів, світових чи громадянських воєн: депопуляція і деградація якості населення. Рівень народжуваності в Україні найнижчий за весь післявоєнний період. Загальна чисельність народжених в Україні зменшилась з 691 тис. осіб у 1989 р. до 419 тис. осіб у 1998 р., а сумарний показник народжуваності (кількість дітей народжених жінкою протягом життя) – з 1,94 у 1989 р. до 1,25 дитини у 1997 р. Збереження цієї тенденції означає, що кожні 25-30 років населення України буде зменшуватися удвоє. У 1996 році смертність в Україні перевищила народжуваність на 300 тис. осіб. За 10 років незалежності населення України зменшилось з 52 млн. до 48,2 млн. осіб.

Сьогодні чисельність 17 річних громадян удвоє перевищує чисельність однорічних. Середній вік населення України дорівнює 37 рокам, що ставить її в ряд 15-ти найстаріших країн світу. Згідно даних 1993 року, 22,4% населення було молодшим 16 років, а 55,6% працездатного віку і 22% - пенсійного. Середня тривалість життя – 69 років. Україні посідає 26 місце з народжуваності серед промислово розвинених країн, але найнижче серед республік колишнього Радянського Союзу. Скорочення рівнів народжуваності відбулося практично в усіх вікових групах, на кожні 100 пологів у нас припадає 218 абортів.

Не додають оптимізму прогнози медиків і соціологів. Вони говорять про руйнування генофонду, можливо, незворотнє. До 2015 року частка здорових малюків серед новонароджених скоротиться до 20%. Сьогодні абсолютно здорових школярів лише15%, а дітей з функціональними відхиленнями – 67%. До 25% підлітків мають психологічні проблеми і психічні захворювання. За останні 10 років кількість суїцидів у дітей 15-17 років зросла на 36%. Погіршується якість «нащадків»: зростання кількості спадкових захворювань, несприятлива екологія і значне зростання стресових ситуацій призводять до суттєвого погіршення генофонду.

Загальновідомо, що здоров'я дітей залежить від здоров'я батьків, протікання та наслідків вагітності й пологів. У 48-60% жінок фертильного віку реєструються гінекологічні захворювання, перш за все через перенесені раніше аборти. Висока розповсюдженість гінекологічної патології у жінок, ускладнене протікання вагітності, пологів, післяродового періоду створюють замкнене коло захворювань: аборт – хворий плід – хвора дитина – хворий підліток – хворі батьки. За даними ембріології і фетології, здоров'я людини формується не з моменту народження, а протягом усього внутрішньоутробного життя з моменту зачаття. Саме тому внутрішньоутробна дитина має бути повноправним пацієнтом лікаря. І про це молодь, котра готується до вступу в шлюб, повинна знати.

Інша демографічна проблема України – низький рівень людино збереження. З другої половини 1960-х рр. має місце неухильне збільшення смертності і зниження тривалості життя. Загальний коефіцієнт смертності (кількість смертей на 1000 осіб населення) за роки незалежності зріс в Україні більш як на 2,8 ( 1990р. – 12,2; у 1999 р. – 15.). за показником середньої тривалості життя Україні перебуває сьогодні десь на 115 місці зі 198 країн. У 2026 р., на думку фахівців, середня тривалість життя буде становити 65-68 років – у чоловіків і 74-76,5 років – у жінок.

Суспільство, яке живе в режимі депопуляції, швидко старіє. Відповідно, швидко зростає економічне навантаження на молодих і працездатних, чия трудова ефективність і визначає в кінцевому рахунку рівень пенсійного забезпечення. Процес старіння нації викличе певні труднощі в питаннях фінансування системи охорони здоров'я – люди похилого віку частіше хворіють. Державний бюджет вже сьогодні не справляється з таким навантаженням навіть по мінімуму. Таким чином, зі старінням населення соціально-економічні проблеми будуть становитися все складнішими, що сприятиме де дальшому поглибленню демографічної кризи.

Аналізуючи ситуацію в галузі репродуктивного здоров'я і репродуктивних прав жінок в Україні, варто відзначити, що з року в рік скорочується кількість ліжок для вагітних жінок та породіль, зачиняються медичні установи, особливо у сільській місцевості. У ряді лікувальних установ медичні послуги – платні, а отже й недоступні для багатьох жінок. Зменшується кількість вагітних жінок. Більше, ніж утричі зросла кількість вагітних, які страждають на анемію. Більш як у 1,5 рази зросла кількість ускладнених пологів. Усе більше жінок мають лягати до гінекологічних клінік на збереження вагітності. Росте материнська і дитяча смертність.

Репродуктивна поведінка населення характеризується загалом стихійністю, відсутністю репродуктивної мотивації, усвідомленого контролю за народжуваністю і недопустимістю випадкової вагітності. За такої ситуації не дивно, що в Україні з 10 запліднень 8 трапляються випадково. Зауважимо, що половина дітей народжується через 5-6 місяців після реєстрації батьками шлюбу (до уваги бралися лише доношені діти), у кожної 10-ї жінки нова вагітність наставала до досягнення дитиною року життя, а планувалася лише кожна 15-та дитина. Основним засобом регуляції репродукції сім'ї залишається штучний аборт, медичні, моральні та соціальні наслідки якого добре відомі.

За кількістю абортів Україні входить до числа найвідсталіших країн Європи. Велика кількість абортів свідчить про відсутність ефективних служб планування сім'ї та відповідних засобів. Однак діюче законодавство і особливо деякі нормативні документи спрямовані на те, щоб знизити кількість абортів за рахунок обмеження прав жінок, суттєво ускладнюючи доступ жінок до безплатного аборту, не надаючи їй засобів для регулювання фертильності.

У країні не вистачає кваліфікованих фахівців, суттєво обізнаних у теорії і практиці сучасної безпечної для здоров'я контрацепції, які були б спроможні вести широку просвітницьку та консультативну роботу щодо індивідуального планування сім'ї з урахуванням медико-біологічних, психологічних, соціально-економічних, культурних і релігійних особливостей кожної подружньої пари.

3. Запишіть основні положення Національної програми планування сімї, складіть таблицю з основними напрямками Програми планування сім’ї.

Аналізуючи праці вітчизняних та російських соціологів, окремих демографів і особливо теологів, спрямовані проти діяльності служб планування сім'ї, можна побачити, як разом з водою з купелі «викидається» дитя, а саме — ідея планування сім'ї. При цьому в більшості публікацій відсутній серйозний аналіз та наукова аргументація таких заяв, домінують емоції, перекручення фактів і цифр, війна слів тощо. Без сумніву, можна засуджувати методи планування сім'ї, що пропагуються окремих документах МФПС, але ми ніколи не погодимося з тим, щоб відкинути поняття «планування сім'ї», опанувати яким, на нашу думку, людина повинна змалку. Ми твердо переконані, що діти мають бути бажаними (а отже — запланованими), а не випадковими.

Не сприймаємо ми й нападок на служби планування сім'ї з приводу пропаганди ними протизаплідних засобів, оскільки вважаємо, що контрацептивна культура молодої людини має стати невід'ємним атрибутом загальної культури. Не можна допустити зростання абортів. Противники планування сімї виходять з того, що основна сутність його — обмеження народжуваності. Але це далеко не так. Інакше не було б місця інституціям, що займаються цією проблемою в розвинутих європейських державах, яким, навпаки, треба збільшувати народжуваність. Противники планування сім'ї заявляють: «Вся друковано-пропагандистська кампанія асоціації планування сім'ї будується не па тезі «Аборт — є дітовбивство», а на лозинці «Контрацепція — альтернатива аборту», протиставляючи ці речі. На наш погляд, ці тези слід поєднати приблизно так: «Аборт дійсно є дітовбивство, його не варто допускати, з ним треба боротись і одним із засобів боротьби, альтернативою аборту є контрацепція». Це більш діалектичний, зважений підхід.

Опонентам програм планування сім'ї в Україні необхідно пам'ятати, що в демократичних країнах поважають і гарантують репродуктивні права населення. Громадяни мають право вирішувати питання про те, коли мати дітей, скільки і з яким інтервалом, а також мають право па доступ до інформації, освіти і засобів, які дають можливість реалізувати це право.

Метою програми, на нашу думку, має стати:

1. . охорона репродуктивного здоров'я населення, створення умов для народження бажаних і здорових дітей, зниження кількості абортів і материнської смертності від них;

2. . розвиток і зміцнення служби планування сім'ї;

3. . удосконалення інформаційної системи для населення з питань охорони репродуктивного здоров'я, сексуальної поведінки, використання сучасних засобів контрацепції;

4. . запровадження технологій безпечного аборту;

5. . забезпечення населення засобами контрацепції, вдосконалення медичних технологій планування сім'ї, лікування безпліддя;

6). запровадження сучасної системи підготовки дітей, підлітків і молоді до сімейного життя, сексуального виховання, консультування з питань профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом;

. формування сексуальної культури в суспільстві у єдиній системі санітарно-гігієнічного та психосексуального виховання населення;

. створення ефективної системи підготовки спеціалістів у галузі планування сім'ї;

. розробка методичних посібників і рекомендацій, апробація і запровадження сучасної системи статевої освіти і виховання школярів;

підготовка і проведення теле- і радіопрограм з проблем планування сім'ї, підготовка і розповсюдження відеофільмів, відеокліпів для різних груп населення, видання і розповсюдження поліграфічної продукції з планування сім'ї (буклети, брошури, плакати тощо);

проведення всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференцій з проблем планування сім'ї.

Серед державних заходів вирішення демографічних проблем в Україні необхідно відзначити:

. кардинальний перегляд нинішнього соціально-економічного курсу, в результаті якого мільйони людей опинились за межею бідності;

. скорочення до мінімуму кількості гуртожитків. Мільйони людей в гуртожитках — одна з причин наступної бездітності і малодітності сімей, пияцтва чоловіків, розлучень і багатьох інших негативних явищ;

. вирішення житлової проблеми, принаймні так, як вона сьогодні вирішується в Києві та Дніпропетровську, коли молодим надають кредити для будівництва житла;

. розробка економічно-правового механізму стабілізації життєвого рівня сім'ї в міру народження дітей — зокрема, надаванні сім'ям безпроцентних позик, що гасяться частково або повністю з народженням дітей;

. проведення політики обмеження урбанізації і розукрупнення мегаполісів, розробка і реалізація програми розвитку і підтримки малих міст;

. перегляд нинішнього сімейного законодавства;

1. . антиалкогольна пропаганда, бо ні здорової сім'ї, ні здорових дітей, ні здорової економіки за нинішнього рівня масового пияцтва у нас не буде. Треба провести ретельний аналіз попередніх спроб боротьби з пияцтвом;

2. . демографічний всеобуч населення;

3. . зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров'я, підтримання життєстійкості дітей і дорослих, підвищення тривалості життя населення;

10. . створення належної системи соціального захисту матері і дитини;

10. . поліпшення екологічної ситуації в Україні;

11. . декриміналізація суспільства;

12. . підвищення якості національного генофонду;

10. . розвиток законодавства, що гарантує реалізацію права жінки на репродуктивний вибір і охорону репродуктивного здоров'я;

11. . належне фінансування державної програми у галузі планування сім'ї і безпечного материнства.

Одним з важливих завдань служби планування сім'ї с охорона репродуктивного здоров'я підлітків і молоді. Суспільство повинно визвати наявність сексуальної активності підлітків і усвідомити, що потреби підлітків у сфері сексуального здоров'я специфічні. Пріоритетними напрямками сучасної стратегії повинні стати масова сексуальна просвіта, розробка програм, орієнтованих на реальні потреби молоді, з врахуванням соціальних, культурних і емоційних особливостей підлітків. Кінцевого метою таких програм має стати формування у молоді відповідальної сексуальної поведінки. У 1996 р. між Всесвітньою організацією охорони здоров'я та ЮНЕСКО була підписана декларація «Альянс для розвитку», метою котрої було запровадження в школи нової ініціативи — «репродуктивне здоров'я в освітній процес». Одним з нових підходів є міжпредметний принцип, тобто демографічне виховання, формування майбутнього сім'янина через усі освітні дисципліни: біологію та історію, валеологію та літературу тощо.

Кожна людина з дитинства повинна засвоїти правильну репродуктивну установку — необхідну умову існування її народу. Це вона має і розуміти, і відчувати на рівні несвідомого, точно так само, як ми і відчуваємо, і усвідомлюємо необхідність у їжі, світлі і теплі. Кожен українець повинен засвоїти, що репродуктивна поведінка і мотиви народження нової людини — не стільки біологічне, скільки соціальне явище.

Питання для самоконтролю

1. Чого вимагає демографічне відтворення суспільства в Україні?

2. Які суперечливі тенденції сьогодні можна спостерігати у проблемі народонаселення?

3. Які основні ідеї та положення викладала М. Зангер в своєму труді „Трактат з контролю народжуваності”? До якого року він редагувався?

4. У якому році відбулася Каїрська конференція? Які основні питання на ній розгляділися?

5. В чому полягає сутність розширеного та звуженого відтворення населення?

6. Розкрийте сутність проблеми депопуляції і деградації якості населення в Україні.

7. Дайте визначення поняттю – „низький рівень людинозбереження”.

8. Що є метою Національної програми планування сімї?

9. Перелічіть державні заходи вирішення демографічних проблем в Україні.

10. Що Вам відомо про одне з важливих завдань служби планування сімї – охорону репродуктивного здоровя підлітків та молоді?

Висновки (стисле резюме)

1. Демографія відтворення суспільства потребує:

• усвідомлення суспільством цієї проблеми;

• розробки стратегії виживання;

• реалізація цієї стратегії в формі комунікативних заходів.

2. Демографічна ситуація в Україні має критичний характер:

• набирає сили депопуляція та деградація якості населення;

• відбувається руйнація генофонду нації;

• спостерігається низький рівень людинозбереження;

• ріст старіння суспільства;

• репродуктивна поведінка населення характеризується в цілому стихійністю;

• спостерігаються серйозні відхилення в репродуктивному здоров’ї молоді;

• втрачені посилки для благополучної демографічної перспективи.

3. Демографічна політика в Україні повинна бути орієнтована на підтримку розширеного відтворення населення. Однією з найважливіших завдань служби планування сімї є охорона репродуктивного здоров'я підлітків та молоді. Приоритетним напрямком демографічної політики повинна стати розробка програм по формуванню у молоді відповідальної сексуальної поведінки та підготовки молоді до сімейного життя.

Розділ 1.2.

Тема: „Демографічне виховання молоді, збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я дітей та молоді”.

Зміст.

1. Завдання формування позитивного ставлення молоді до репродуктивного здоров'я.

2. Психолого-педагогічні умови і основні напрямки формування у молоді усвідомленого батьківства.

3. Формування репродуктивної установки.

Ключові слова:

„батьківство”, „усвідомлене батьківство”, „репродуктивна установка”, „репродуктивне здоров'я”,, „материнство”, „батьківство”, „амбівалентність”, „материнська сфера”.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про завдання соціальної роботи з формування вірного ставлення до репродуктивного здоров'я та психолого-педагогічні умови і основні напрямки формування у молоді усвідомленого батьківства.

Знати ключові моменти та основні напрямки формування репродуктивної установки.

Володіти ключовими поняттями: „батьківство”, „усвідомлене батьківство”, „репродуктивна установка”, „репродуктивне здоров'я”, „материнство”, „батьківство”, „амбівалентність”, „материнська сфера”.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.2.

При вивченні Розділу 1.2. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• завдання формування вірного ставлення молоді до репродуктивного здоров'я;

• причини змін у репродуктивному здорові юних жінок.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• структуру репродуктивної мотивації матерів;

• наявність материнського інстинкту, як необхідної умови догляду за дитиною;

• психологічні бар’єри під час засвоєння батьками своєї ролі;

• 4 етапи онтогенезу материнської сфери.

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання:

• Що означає репродуктивна установка?

• Якими є причини обмеження репродуктивної сфери сім'ї?

• Яка модель репродуктивної установки сформувалася в Україні в кінці ХХ ст.?

Для цього зверніться до наступної літератури:

59. Бадитер Э. Женская сущность. – М., 1995.

60. Бебель А. Женщина и социум. – М, 1957.

61. Кравець В.П. Соціальні служби для молоді та демографічне виховання. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. – 30я частина/За ред. А.Я. Ходорчук. – К., 2002.

62. Кудрявцева И., Марченко М. Последствия косметического голодания// Семейный доктор. – 2000. - №3.

63. Филиппова Г. Психология материнства и ранний онтогенез. – М., 1999.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Демографічне виховання має передбачати формування правильного ставлення молоді до материнства і батьківства. Підготовка батьків — головне завдання суспільства, якщо воно хоче, щоб його культура відтворювалась знову і знову. Батьками молодь стає саме у своїй сім'ї, інші суспільні інституції навряд чи зможуть вирішувати це завдання так як це є у сім'ї. Фундаментом істинного материнства чи батьківства є формування у дитини переконання про те, що вона в майбутньому не стільки лікар, вчитель, шофер чи ще хтось, скільки передовсім батько чи матір.

Але перш за все в молоді слід формувати формування правильного ставлення до свого репродуктивного здоров'я.

Найголовнішою проблемою в збереженні репродуктивного здоров'я молоді для України є стан здоров'я дівчат-підлітків – майже кожна восьма з них віком 15-17 років має хронічні захворювання статевої системи, розлади менструального циклу або залізодефіцитну анемію. Причому, на цьому фоні лише 1 з 10 хворих самостійно звертається до дитячого або підліткового геніколога.

Поширення андрологічних захворювань (хвороби чоловічих статевих органів) досягає, за різними даними, від 15 до 56%, а в 22% випадків потрібне оперативне лікування. Близько 60% захворювань в юнаків у віці 14-17 років можуть являють в майбутньому реальну загрозу безплідності.

Суттєвий вплив на стан репродуктивного здоров'я майбутньої жінки мають вагітність, аборти та їх наслідки у дівчат-підлітків.

Майже кожна третя дівчинка у віці 15-18 років, яка живе статевим життям, вагітніє.

Проблема ранньої вагітності зросла через зміну сексуальної та репродуктивної поведінки сучасних підлітків, поширення небезпечних форм сексуальної поведінки: зниження середнього віку першого статевого контакту, збільшення кількості статевих партнерів.

Починаючи з 1995 року, в Україні спостерігається швидкий зріст захворюваності ВІЛ/СНІДом. За 1995-1998 рр. кількість ВІЛ-інфінованих збільшилося майже в 17 раз.

Відсутність статевої культури серед більшості підлітків та молоді – ще один фактор, який призводить до високого рівня захворюваності репродуктивної системи.

Наведемо деякі причини змін у репродуктивному здоров'ї юних жінок:

Медичні:

• черепно - мозкові травми та інфекційні запалення мозкових оболонок (менінгіт);

• вірусні інфекції (грип, краснуха);

• стійкі порушення у ритмі менструацій, безпліддя;

• ожиріння;

• несвоєчасне спорожнення кишечнику (зміщення матки або її неправильний розвиток).

Соціально-педагогічні:

• ранній початок статевого життя;

• захворювання, що передаються статевим шляхом;

• хронічна інтоксикація організму дівчини (нікотинова, алкогольна, наркотична;

• прагнення схуднути.

Дівчину треба змалку готувати до усвідомленого материнства. Виховання потреби материнства повинно стати турботою про фізичний (особливо статевий) розвиток дочки.

Турботу про репродуктивне здоров'я треба починати з дитинства, а саме:

• постійний огляд дівчинки не тільки всіма лікарями, але і передусім дитячого гінеколога;

• оздоровлення (загартування, повноцінне харчування, оптимальні фізичні навантаження, правильний режим дня і своєчасні щеплення, гімнастика, повітряні, сонячні ванни тощо);

• загальна гігієна і гігієна зовнішніх статевих органів.

На сьогодні формування навичок збереження і зміцнення репродуктивного здоров'я підлітків є одним з приоритетних напрямків соціальної роботи, але вона поки що не дуже ефективна.

Більшість учнів загальноосвітньої школи, особливо старшокласників (від 80 до 97%), не мають достатніх знань з таких гострих проблем, як негативні наслідки недбалого ставлення до свого репродуктивного здоров'я, раннього початку статевого життя; запобігання небажаній вагітності; ВІЛ; СНІДу тощо. У зв’язку з відсутністю підготовлених кадрів (лише 12-15% вчителів у міській місцевості та 6-8% - у сільській) інформування молоді про шляхи збереження і зміцнення репродуктивного здоров'я в навчальних закладах України здійснюється здебільшого формально, епізодично, без урахування об’єктивних тенденцій у підлітковому середовищі (погіршення життєвих умов послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо).

На теперішній час в загальноосвітніх школах педагоги недостатньо володіють спеціальними методами роботи з формування знань, умінь та навичок збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я підлітків, мало використовують у цій роботі сучасні, інтерактивні підходи.

Такий стан у значній мірі утворився від того, що до недавнього часу формуванню репродуктивного здоров'я підлітків приділяли мало уваги. За цією загальною причиною криється не мало конкретних. Одна з них – непідготовленість молоді до збереження здоров'я репродуктивної системи, здорового зачаття, народження та виховання здорових дітей.

Наведені дані свідчать про зниження рівня репродуктивного здоров'я населення, насамперед дітей та молоді, і зумовлює не тільки зменшення репродуктивного потенціалу суспільства в найближчі роки, але і вірогідне зниження якості здоров'я майбутніх поколінь, якщо не підвищити ефективність профілактичної роботи.

Для цього перед соціальним працівником постають наступні завдання:

1. Ознайомлення підлітків та молоді з демографічною ситуацією у країні.

2. Формування у школярів всіх компонентів правильної репродуктивної установки – когнітивної, емоційної та мотиваційної.

3. Визначення місця дітей в структурі потреб особистості, сім'ї і формування прокреативної та репродуктивної потреби в дітях.

4. Формування правильного ставлення до репродуктивного здоров'я, усунення соціально-педагогічних причин змін у репродуктивному здоров’ї молоді (ранній початок статевого життя; захворювання, які передаються статевим шляхом; хронічна інтоксикація організму; бажання схуднути та ін).

5. Ознайомлення підлітків з феноменом материнства та батьківства, формування відповідного ставлення до майбутніх батьківських функцій, допомога в перетворенні інстинкту материнства (батьківства) в материнські (батьківські) почуття.

6. Інформування молоді про оптимальний вік народження дітей та інтервалами між пологами.

Отже, роблячи висновок, можна сказати, що сучасний стан репродуктивного здоров’я вимагає нових ефективних шляхів подолання проблем його збереження і поліпшення. Стратегія охорони репродуктивного здоров'я підлітків та молоді значною мірою залежить від формування пріоритету здоров'я, здорового способу життя, відповідального ставлення молоді до свого репродуктивного здоров'я як до однієї з головних складових здоров'я нації.

2. Прочитайте та законспектуйте основні положення, складіть свою точку зору щодо ефективності напрямків формування у молоді усвідомленого батьківства.

Материнство — складний феномен, що ґрунтується на фізіологічних механізмах, еволюційній історії, культурних та індивідуальних особливостях. У кожній культурі є інститут материнства, який включає в себе способи виховані жінки як матері. В суспільстві постійно відбуваються зміни моделі материнства, відповідні зміні в самих суспільних відносинах. Змінюється і ставлення жінки до своєї ролі матері.

Материнство - одна з соціальних жіночих ролей:

• потреба бути матір'ю закладена в жіночій природі (вроджений механізм);

• суспільні норми і цінності чинять визначальний вплив на прояв материнського ставлення.

У структурі репродуктивної мотивації майбутніх матерів психологічний мотив дітонародження визначається прагненням:

• отримати від дитини емоційне задоволення;

• глибше розуміти сенс життя;

• спрямувати розвиток нової людини.

З соціальних позиції бажання стати матір'ю визначається прагненням:

• продовжити рід;

• жити своєю сім'ю;

• підняти власний авторитет у суспільстві.

З економічних позицій бажання стати матір'ю визначається прагненням:

• зміцнити свій добробут;

• покращити житлові умови

• вирішити ряд життєвих обставин

У більшості жінок переважають альтруїстичні мотиви, спрямовані на створення оптимального соціального і психологічного середовища для догляду і виховання дитини. Наявність материнського інстинкту-необхідна умова догляду за дитиною.

Контраргументи існування материнського інстинкту:

• материнський терор;

• відмова жінок від народження дитини;

• всезростаюча кількість абортів.

У людини материнська поведінка формується під час тривалих повсякденних спостережень дівчинки за поведінкою старших жінок у сім'ї по відношенню до дитини.

Природний інстинкт бути матір'ю не матиме основи і не зможе трансформуватися у материнську поведінку, якщо у жінки не буде певного досвіду. Майбутню мати необхідно навчити догляду за дитиною. Це - ще одна умова формування усвідомленого батьківства.

Таким чином, материнська поведінка формується на базі інстинкту, під впливом тривалих спостережень, в результаті спеціального навчання.

Дослідники проблеми материнства Г.Філіпова, С. Грофа та інші виділили 4 етапи онтогенезу материнської сфери:

1. Етап взаємодії з власною матір'ю у ранньому онтогенезі (пренатальний період). Найважливішим є віковий період до 3-х років. Вирішальним для формування материнських почуттів є стосунки з власною матір'ю і сімейна модель материнства. Чим більш дитина отримає тепла від матері, тим якісніше прищеплюється у неї материнський інстинкт. У дівчинки, яка в дитинстві не отримала навичок поводження з дітьми, мала дефіцит материнської любові та ласки, спостерігається брак материнської поведінки.

2. Етап ігри і взаємодії з однолітками. Формування і розвиток компонентів материнської сфери під час сюжетно-рольової гри з мальками. Спочатку відбуваються сюжетно - відображувальні дії (годування ляльки, одягання, колисання, а пізніше - прийняття на себе ролі матері. В грі з лялькою дитина відображає ставлення дорослих до неї, реалізує своє бажання стати матір'ю, моделює в ігрових ситуаціях реальні події свого життя. На цьому етапі формується не тільки мотиваційні, а й операційні основи материнської сфери.

3. Етап няньчення (з 5-6 років до початку статевого дозрівання). На цьому етапі відбувається формування і розвиток значення дитини як об'єкта діяльності і потреби в її охороні та турботі про неї, закладається "потреба в материнстві", яка вимагає рефлексії своїх суб'єктивних станів. Етап включає досвід власної взаємодії з дітьми, спостереження за взаємодією дорослих і дітей, сприйняття і рефлексію, ставлення інших людей і суспільства загалом до дорослих, які виконують материнські функції. Тут відбувається процес формування всіх компонентів материнської сфери.

Повне або часткове випадання досвіду няньчення до статевого дозрівання призводить до виникнення страху перед малюками, або поведінка і вигляд малюка не викликають позитивних емоцій.

4. Етап теоретичного научення. Переважно шкільного. Значний потенціал у формуванні материнства мають шкільні предмети: українська та зарубіжна культура, біологія, валеологія, історія, правознавство, "Людина і суспільство". У виховній роботі школи набирає переважний напрямок по формуванню культу матері (вечори, батьківські збори, бесіди, шкільні свята Матері).

Батьківство - важлива подія в житті чоловіка, вона несе із собою кардинальні зміни в його житті. Традиційно батьківський внесок зводиться до акту запліднення і не передбачає щоденного догляду за дитиною. Сьогодні у суспільстві намітився поворот до "нового батьківства", усвідомлення чоловіком відповідальності за сім'ю і дітей, чоловіки почали робити те, що завжди робили жінки. Батько потрібен дитині також як і мати. Але сучасне українське законодавство про шлюб і сім'ю відчужує батька від сім'ї:

• система пільг у зв'язку з народженням дитини, доглядом за нею, і вихованням надаються матерям;

• у більшості випадків при розлученні дитина залишається з матір'ю, яка створює бар'єри на шляху спілкування батька і дитини.

Психологічні бар'єри під час засвоєння батьками своєї соціальної ролі:

• "наявність простої мети" ("Годую, одягаю, що ще треба");

• "наявність нормальності" ("У мене все як у людей");

• "наявність правоти сили"("Я батько, що хочу те й роблю", "Мені повинні підкорятися");

• "наявність віку дитини для початку її виховання "("Поки дитина мала, хай з нею займається мати", "Поки ще не мій час для виховання");

• "наявність споживацьких настроїв"("В сім'ї я маю право відпочити, розслабитись");

• "наявність переваги статі"( відмова від вирішення життєвих завдань);

• "наявність соціальної чинності статі"("Чоловік собі завжди проб'є дорогу", "Жінці головне-вдало вийти заміж");

• "наявність ревнощів до дітей"("Діти дружину люблять більш ніж мене, вона їм потрібна більш ніж я");

• "очікування обов'язкової любові"("Я батько, тому ти повинен мене любити і поважати").

Батьківство - одна із проблем сучасного українського суспільства. Традиційно роль батька пов'язана з інститутом успадкування. Соціальна роль батька важна тим, що на перший погляд видається очевидною. Суспільство чітко визначило ролі матері і батька, яку засвоїли індивіди. Зміна становлення жінки в суспільстві призвело до появи нової психології батьківства, до встановлення тісного контакту батька з дитиною: частіше брати малюка на руки; розмовляти з ним; брати на прогулянку; контролювати свої емоції.

Чоловіку важче стати батьком ніж жінці - матір'ю. Чим раніше батько залучається до догляду за дитиною, тим міцніше його батьківська любов. Тому необхідне особливе бажання стати справжнім батьком, наполегливість його цього досягти.

Дуже важливим є виховання в майбутнього батька турботи про молодших, про дівчаток, формування ніжності, заступництва, пошани, дбайливого ставлення до дітей та жінки. Важливу роль у формуванні батьківства відіграє приклад власного батька.

Говорячи про батьківство в його широкому значенні, мають на увазі сукупність біологічних, правових і виховних функцій, що виконуються чоловіком стосовно своїх дітей. Біологічне батьківство передбачає обов'язкову участь чоловіка у зачатті дитини. Окрім цього, широко розповсюджене поняття юридичного батьківства, де батьком дитини є чоловік, офіційно зареєстрований в якості батька в установленому порядку. Тут вступає в силу визначений перелік прав і обов'язків щодо дитини.

Однак навіть поверховий розгляд проблеми батьківства ставить чимало складних питань. Чи є батьківство біологічним, соціокультурним чи біосоціальним явищем і як взаємодіють один з одним його різнорівневі компоненти і детермінанти? В чому полягає і від чого залежить специфіка батьківських і материнських функцій? Яке місце батьківського впливу серед інших чинників соціалізації і як він змінюється залежно від соціальних умов, структури, стосунків тощо? Батьківство — це почуття, цінності, ролі, культурні символи чи стиль стосунків з дітьми?

3. Прочитайте, запишіть основні аспекти формування репродуктивної установки серед молоді України

Демографічне виховання молоді починається з формування у школярів правильної репродуктивної установки, яка є психічним регулятором поведінки, схильністю особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Репродуктивна установка означає готовність до певного. результату репродуктивної поведінки, прийнятність для особистості народження тієї чи іншої кількості дітей, у тому числі синів та дочок.

Репродуктивна установка складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляється у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між її народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи іншої кількості дітей. Поведінковий компонент характеризує інтенсивність спонук до народження, силу або слабкість репродуктивної установки.

Сьогодні народження дітей перестало бути фактором задоволення потреб сім'ї у робочій силі. Основними спонукальними мотивами стають моральні, насамперед задоволення потреб у виконанні батьківського обов'язку – продовження роду, або задоволення почуття материнства і батьківства. Діти — прекрасний вінець нормального шлюбу, радість і щастя подружжя, що важко чимось замінити. В будь-якому випадку бездітний шлюб не може гарантувати повного щастя, бо не виконується природо призначення людини. Л. Толстой у свій час писав: «Якби мені дали вибирати: населяти землю такими святими, яких я тільки можу уявити, але тільки, щоб не було дітей, чи такими людьми як тепер, але з постійним приростом дітей, я б вибрав останнє».

Формуючи відповідальне ставлення до репродуктивного здоров'я та формуючи навички усвідомленого батьківства, молодь доцільно ознайомити із думкою спеціалістів щодо наслідків зменшення народжуваності: економічних — прогресуюче зростання дефіциту трудових ресурсів; демографічних — скорочення відносної кількості жінок, здатних мати дітей, зростання диспропорції статей і старіння суспільства; моральних — розвиток егоїзму у дітей та юнацтва, падіння контактності, комунікабельності і соціальної відповідальності людей; етичних — формування споживацького ставлення до життя; соціально-гігієнічних — збільшення числа пізніх шлюбів і, відповідно, пізніх народжень; нарешті, генетичних наслідків збільшення осіб зі спадковими захворюваннями (за даними антропологів, найжиттєстійкішою є не перша, а друга і третя дитина).

Вони повинні знати причини обмеження репродуктивної функції сім'ї, серед яких передусім варто відзначити такі:

а) урбанізація суспільства. У міських жителів формуються нові потреби, розширюються уявлення про повий спосіб життя. Зростаючі матеріальні і культурні запити такої сім'ї вимагають для свого задоволення часу, енергії, коштів. Усе це спонукає обмежувати кількість дітей у сім'ї. Урбанізація призводить до подорожчання утримання дитини в умовах міста. В умовах урбанізованого способу життя діти ускладнюють оволодіння потенційними можливостями суспільства;

б) недостатні матеріально-побутові умови, які особливо погіршились в останні роки у зв'язку з переходом до ринкової економіки та економічними катаклізмами. Дітей народжувати і власне «виховувати» стало дорого, особливо для молодої сім'ї, основного постачальника нового покоління;

в) професійні інтереси жінки. Діти знижують можливості, удосконаленню майстерності тощо. Сьогодні сім'ї, де у жінки вищий рівень освіти, мають менше дітей. Август Бебель у книзі «Жінка і соціалізм» писав, що в інтелігентних і дуже енергійних жінок немає схильності проводити кращі роки життя в стані вагітності чи з дитиною на руках;

г) низький престиж батьківства. Громадська думка в нашому суспільстві якось так склалась, що наявність дітей не є суттєвою мірою цінностей. Швидше навпаки, якщо в сім'ї З—4 дітей, із співчуттям дивляться на їх батьків — бідолахи, життя не мають! Матерів багатодітних сімей вважають нещасними, їх не хочуть брати на роботу тощо. А звідси й позиція молодої жінки «не хочу, не буду»;

ґ) нестійкість сімейно-шлюбних стосунків. У подружжя, що живе разом менше 3-х років, репродуктивні установки співпадають набагато частіше, ніж у подружжя, що живе більш тривалий час. Це свідчить, що репродуктивні установки змінюються з часом під впливом тих життєвих умов і відносин між подружжям, які характерні для сучасної сім'ї: жінки хочуть мати менше дітей, ніж їх чоловіки. Багато жінок відмовляються від другої дитини через моральну нестійкість чоловіків, через нерівномірний розподіл домашніх обов'язків;

д) роздільне проживання молодої сім'ї і батьків. Сьогодні 45—50-річні бабусі, проживаючи окремо від молодої сім'ї, не спішать надавати допомогу у вихованні дітей, як цього хотілося б молодим батькам, хочуть використовувати свій вільний час у бажаному для себе напрямку.

Проводячи демографічне виховання молоді, соціально-просвітницьку діяльність зі збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я дітей та молоді, формуючи потребу в дітях, передовсім доцільно звернути увагу на ознайомлення з феноменом материнства і батьківства. Молодь, котра в майбутньому готується до шлюбу, повинна знати, насамперед, про роль дітей в подружньому житті, про те, що діти позитивно впливають на сім'ю, на родинне життя, урізноманітнюють і збагачують міжособистісні зв’язки у сімї; розширюють сферу її інтересів і потреб; дають батькам емоційне задоволення вже фактом своєї появи на світ, ще більше – своїми успіхами, неповторною діяльністю; дають батькам можливість ніби повертатися до своїх дитячих років, переживати знову пройдені етапи життя; задовольняють потребу материнства і батьківства; діють можливість жінкам і чоловікам відчувати насолоду від переживання цих високих почуттів; наповнюють життя батьків новим змістом; цементують єдність поколінь, дають впевненість, що на старість батьки не залишаться самотніми; підносять престиж сімї як мікро осередку суспільства.

Питання для самоконтролю

1. Які завдання постають перед соціальним працівником підчас формування правильного ставлення до свого репродуктивного здоровя?

2. Наведіть причини змін у репродуктивному здорові юних жінок.

3. Які 4 етапи онтогенезу материнської сфери виділяють дослідники Г. Філіпова та С. Грофа?

4. Дайте визначення поняттю „репродуктивна установка”.

5. З яких компонентів складається репродуктивна установка?

6. Які наслідки зменшення народжуваності виділяють спеціалісти?

7. Перелічіть причини обмеження репродуктивної функції сім’ї.

Висновки (стисле резюме)

Ми виділили два відносно незалежних, але послідовно взаємопов’язаних напрямки в реалізації демографічного виховання молоді. Перший – ознайомлення учнів з існуючою демографічною ситуацією та її чисельними наслідками. Другий – формування і піднесення емоційно-особистісної цінності дітей як фундаменту духовної близькості подружжя розвитку їх особистості.

Основні завдання демографічного виховання учнівської молоді:

• ознайомлення підлітків із демографічною ситуацією в Україні;

• формування у підлітків усіх компонентів правильної репродуктивної установки – когнітивного, емоційного, спонукального;

• з'ясування місця дітей у структурі потреб особистості, сімї та формування прокреативної і репродуктивної потреб у дітях;

• орієнтація молоді на усвідомлену багатодітність, демонстрація переваг виховання дітей у багатодітній сім’ї;

• формування правильного ставлення до репродуктивного здоров'я, усунення соціально-педагогічних причин змін у репродуктивному здоров’ї молоді ( ранній початок статевого життя; захворювання, що передаються статевим шляхом; хронічна інтоксикація організму; прагнення схуднути, тощо);

• ознайомлення підлітків з феноменом материнства і батьківства, формування відповідального ставлення до майбутніх батьківських функцій, допомога у переростанні інстинкту материнства у материнське почуття;

• інформування підлітків про оптимальний вік народження дітей та інтервали між пологами.

Мета державної демографічної політики має бути максимально відкритою і творчою: через розвиток української національної самосвідомості сформувати український демографічний імператив, орієнтований на усвідомлену реалізацію відповідальних прокреаційних намірів.

Розділ 1.3.

Тема: „Основні завдання підготовки молоді до усвідомленого батьківства”.

Зміст.

1. Підготовки молоді до прокреативної діяльності її основні завдання.

2. Статеве виховання та основні завдання формування контрацептивної культури молоді.

3. Основні завдання психолого-педагогічної підготовки майбутніх батьків до народження дитини.

Ключові слова:

„прокреативна діяльність”, „контрацептивна культура”, „перинатальна психологія”, „статеве виховання”, „сексуальна просвіта”, „контрацептивна культура”, „перинатальний період”.

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про суперечливі процеси в демографії та прокреативну діяльність, соціальну роботи спрямовану на молодь;

Знати ключові моменти та основні завдання прокреативної діяльності, завдання формування контрацептивної культури молоді; завдання соціально-педагогічної підготовки майбутніх батьків.

Володіти ключовими поняттями: „прокреативна діяльність”, „контрацептивна культура”, „перинатальна психологія”, „статеве виховання”, „сексуальна просвіта”, „контрацептивна культура”, „перинатальний період”.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.3.

При вивченні Розділу 1.3. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

• прокреативної діяльності спрямовано на молодь;

• стимули народження та виховання дітей за І.С. Коном;

• причини амбівалентного ставлення суспільства до материнства;

• завдання прокреативної діяльності в діяльності соціального працівника.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

• визначення поняття „статеве виховання”;

• ефективність статевого виховання молоді;

• фактори, що підтримують безпечну сексуальну поведінку та сприяють зміні ризикованої сексуальної поведінки;

• завдання формування контрацептивної культури молоді;

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання:

• Що повинні знати батьки для створення умов повноцінного розвитку майбутньої дитини?

• Які завдання вирішують соціальні працівники в роботі з підготовки майбутніх батьків?

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Безпалько О.В., Капська А.Й., Куєвда В.Т., Щербакова К.В. Молодь і дозвілля: теорія, методика і практика роботи з підлітками та молоддю за місцем проживання. — К., 1994. — С.9-10.

2. Машовець М. Про можливості пренатальної педагогіки//Дошкільне виховання. - 2003. -№ 4. - С. 20-21.

3. Овчарова Р.В. Психологическое сопровождение родительства. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – 319 с.

4. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 560 с.

5. Репродуктивне та статеве здоров'я підлітків в Україні (ситуативний аналіз). – К., 1999.

6. Тешенко В., Рудницький О., Хопра О., Стефановський А., Демографічні перспективи України до 2026 р. – К.. 1999.

7. Филиппова Г. Психология материнства и ранний онтогенез. – М., 1999.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, складіть план-конспект, виділіть основні завдання підготовки молоді до прокреативної діяльності.

Будь-яка поведінка людини, включаючи репродуктивну, пов'язана з її потребами й керована ними. Тому зрозуміти й пояснити поведінку — означає зрозуміти й пояснити систему потреб індивіда та зміни, які в ній відбуваються. У свою чергу, кожній потребі відповідає певна цінність або система цінностей, яка репрезентує значущі для людини предмети або явища. Зміни у структурі потреб зумовлені змінами у структурі цінностей і соціальних норм. Тому вивчення репродуктивної поведінки неминуче сполучене з дослідженням ціннісних орієнтацій, соціальних норм, установок і мотивів. Соціолого-демографічні дослідження репродуктивної поведінки в останнє десятиріччя спрямовані переважно на з'ясування місця дітей у структурі потреб особистості, шлюбної пари, сім'ї загалом.

У демографії розрізняють два демографічних процеси — прокреацію (відтворення потомства) і репродукцію (відтворення населення), що включає в себе і прокреацію і смертність. А звідси виділяють два види потреби в дітях — прокреативна, пов'язана з певною кількістю народжень, і репродуктивна, що орієнтована на відновлення поколінь. І перша з цих потреб ширше представлена на індивідуальному рівні, тоді як друга — на рівні суспільному. Отже, вихідним моментом формування у юнаків і дівчат орієнтації на усвідомлену багатодітність має виступати своєрідне узгодження прокреативної і репродуктивної потреб.

Потреба в дітях — найінерційніша частина репродуктивної поведінки. Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім'ї, являють собою принцип і взірці поведінки, пов'язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні норми мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причин їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини та умови життя, що викликали їх, вичерпають себе.

Відомий російський соціолог і сексолог І. С. Кон, аналізуючи в своїй праці «Етнографія батьківства» стимули народження і виховання дітей, виділив два основних підходи. З одного боку, підкреслюються раціонально-економічні міркування: діти були економічно вигідні, бо сини ставали робітниками; а дочки, окрім цього, приносили викуп (калим). Демограф П. Е. Дарський у статті «Детермінанти і фактори репродуктивної поведінки» зазначає: «Діти були помічниками у виробництві і годувальниками у старості, вірними соратниками у захисті і нападі, предметом гордості і елементом престижу. Їх шлюбні зв'язки створювали тверду опору у сусідській общині».

З другого боку, висуваються психологічні мотиви. Л.І.Антонов у монографії «Соціологія народжуваності» відмічає, що «потреба в дітях є соціально-психологічною властивістю соціалізованого індивіда, яка проявлялась в тому, що без наявності дітей і належної їх кількості індивід відчуває ускладнення як особистість». Діти потрібні для задоволення однієї, хоч і дуже важливої потреби — потреби мати об'єкт альтруїстичної турботи та опіки, потреби у відчутті власної необхідності і корисності для любові і турботи. Потреба в дітях належить найвищому рівню потреб особистості, куди входять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів — потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опіки; потребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами у сні, їжі, воді.

Емпіричні вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчать, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності; для потреби у 3—4 дітях — соціальні, а для потреби в 1—2 дітях — психологічні. Історичне зменшеним потреби в дітях виявляє себе при зміні генерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одного з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А. І. Антонова, головною причиною зниження потреби сім'ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі у системі «суспільство — сім'я — особистість».

Одним з найважливіших факторів неоднозначного ставлення до материнства з боку суспільства є величезна прірва між ідеальними і реальними уявленнями про нього. З одного боку, в Україні підтримується думка про те, що жінка-матір — це такий «собі ідеал жіночості, жертовності і самовідданості, тобто ідеал справжньої жінки, і заслуговує відповідної поваги.

3 іншого боку, сформувалась тенденція зневажливого, ставлення до вагітності і пологів як з боку чоловіків, так і (що дивно) з боку самих жінок. З одного боку, матір прославляється. Типовим у цьому плані є вислів американського психолога Г. С. Холла: «рука, що гойдає колиску, відповідає за більше, ніж рука президента». З другого боку, відсутнє відповідне суспільне визнання цієї важливої функції.

3 одного боку, на офіційному рівні ніхто не висловлює сумнівів у тому, що виховання дитини вимагає величезних, сил і енергії. З другого боку, праця матері не розглядається і як «справжня» робота. Іноді навіть самі матері переживають почуття, що вони цілий день «нічого» не робили. Це їх почуття знаходить підтвердження в тому, ідо їх висококваліфікована материнська праця, яка забирає від 70 до 180 годин на тиждень, не оплачується і не дає права на пенсію, а лише це у нашому суспільстві є справжньою винагородою за роботу.

З одного боку, наші діти вважаються «надією» на майбутнє, яка заслуговує особливого захисту. З другого боку, матері страждають від того, що у багатьох місцях (в ресторанах, театрах, при прийнятті на роботу) вони з їх маленькими дітьми — небажані персони.

Не випадково така амбівалентність суспільства у ставленні до материнства призвела до того, що є в Україні сьогодні. Дуже важко досягти збільшення народжуваності за рахунок тільки соціальних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку жінок-матерів. Сутність явища прихована, мабуть, у психологічних моментах, властивих сучасності.

Проблема полягає в тому, що поняття про материнство у жінки формується в процесі виховання як поняття про обов'язок, який вона повинна віддати суспільству, що виростило та виховало її. «Кредит», отриманий при народженні, жінка ніби повинна повернути з часом у вигляді нового члена суспільства. А якщо є можливість по-іншому «повернути кредит»? У наш час засобів для самореалізації у сучасної жінки, як зазначалось вище, значно більше, ніж раніше, а дитина — не єдиний спосіб показати суспільну значущість. І навіть більше того — соціальна значущість жінки всупереч усьому оцінюється за чоловічим критерієм: за кількістю наявних у неї матеріальних благ і за величиною горезвісного ІQ. І дійсно, важко буває змінити престижну роботу і престижний соціальний статус на «непрестижний» статус матері. Таким чином, народження потомства відходить на другий план. Суперечливе ставлення до матері і дитини в українському суспільстві формує у жінки невпевненість у собі, страх не стати хорошою матір'ю.

Говорячи про значення дітей для сім'ї, варто мати на увазі, що діти: а) роблять подружніх партнерів родичами; б) дають можливість батькам відкрито проявляти почуття любові та емоційного самовираження (рідного малюка можна погладити, поцілувати, обійняти, залучити до гри тощо); в) стимулюють батьків підвищувати свій культурно-освітній рівень (достатньо згадати вік «чомучок»); г) виступають до певної міри етичним регулятором; вони примушують дорослих стримувати свої негативні емоції, контролювати свою мову, стежити за манерами і поведінкою; ґ) в сім'ї забезпечують партнерство (в іграх, в серйозних справах, у веденні домашнього господарства тощо).

З народженням дитини подружжя набуває нового статусу. Жінка стає матір'ю, чоловік — батьком. Зміщується весь пласт сімейних стосунків. Батьки подружжя стають бабусями і дідусями, брати і сестри — дядьками, тітками. Новий статус, який отримують молоді батьки, — це не просто доповнення до тих звань, які були пріоритетні раніше. Головне — зуміти наповнити його повноцінним змістом, щоб чоловікові зуміти стати батьком, а жінці — матір'ю. Варто пам'ятати, що можна змінити свій соціальний стан, професію, посаду, але батьками стають на все життя. Це статус, від якого, без перебільшення, залежить майбутнє людства.

Стаючи батьками, не варто відриватися від своєї дитини, відгороджуватися від неї своїм батьківським званням, демонструвати свою батьківську владу над дітьми. Зуміти повернутись до дітей власним дитинством, зуміти поділити їх радощі і невдачі — в цьому більше материнського і батьківського, ніж у строгих викриках чи в занудному менторстві.

Виходячи з вищесказаного виділимо основні завдання, які стають перед соціальним працівником при роботі з підготовки молоді до прокреативної діяльності це:

• озброєння молоді інформацією про сутність прокреативної діяльності, про труднощі з кожного з її етапів;

• ознайомлення з психологічними та соматичними наслідками небажаної вагітності;

• опанування правилами планування майбутньої вагітності, грамотного зачаття;

• ознайомлення з основними способами діагностики вагітності;

• профілактика „вагітних байок”, психокорекційна робота з хибними установками щодо вагітності та пологів, інформування школярів з психічними та фізіологічними аспектами вагітності;

• вивчення основ перинатальної психології та педагогіки, особливостей психоемоційного світу малюка до народження, озброєння культурою тілесного спілкування матері з внутрішньоутробною дитиною, методи гаптономії;

• ознайомлення молоді з теорією перинатальних матриць, які є базовими для багатьох психічних і фізичних реакцій протягом усього життя людини;

• психопрофілактична та фізична підготовка молоді до пологів, до свідомої участі у всіх етапах пологової діяльності;

• ознайомлення з основними критеріями готовності жінки до пологів, опанування прийомами самодопомоги під час пологового процесу, формування глобального відчуття готовності до пологів та труднощів післяродового періоду.

Молодь, готуючись до шлюбу, плануючи сім'ю, повинна володіти певною інформацією про правильне зачаття дитини, протікання вагітності, пологи та післяпологовий період, труднощі кожного з цих етапів прокреативної діяльності людини.

2. Прочитайте, виділіть основні риси статевого виховання підлітків та основні завдання формування контрацептивної культури молоді, законспектуйте їх.

Статеве виховання — процес, спрямований на вироблення якостей, рис, властивостей, а також установок особистості, що визначають необхідні суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Таким чином, у сферу статевого виховання входять не лише такі специфічні стосунки між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: у суспільному житті, праці, відпочинку і т. п.

Статеве виховання - процес формування у людини здатності усвідомлювати особливості власного «Я» та інших людей, зумовлених приналежністю до певної статі.

Статеве виховання - система медико-психологічних, соціальних, педагогічних і просвітницьких заходів, спрямованих на виховання у дітей, підлітків і молоді правильного ставлення до питань статі.

У педагогічному розумінні статеве виховання - це довготривалий процес свідомого цілеспрямованого впливу на дитину (підлітка) з метою формування павичок статевої свідомості й статевої поведінки і засвоєння особистістю визначених стандартів, норм психосексуальної культури, що домінують у суспільстві на сучасному етапі його розвитку.

Важливим компонентом статевого виховання дітей є сексуальна (статева) просвіта.

При проведенні просвітницької роботи необхідно щоб основна увага приділялася таким питанням статевого виховання молоді, вирішення яких повинне:

- формувати відповідальне відношення до свого тіла, власного здоров'я, здорового способу життя;

• прищеплювати основні навички спілкування і взаєморозуміння, а також розвивати здібності, приймати усвідомлені рішення у міжстатевих відносинах;

• сформувати правильне сприйняття виявів людської сексуальності.

Сексуальність - природна, нормальна якість здорової людини, її сексуальні можливості не повинні реалізовуватися у відчужених, знеособлених формах, а статеве виховання має протистояти бездуховному сексу. Сексуальність складається з життєвих позицій, переконань, нашого розуміння цінності стосовно нас та наших взаємовідносин з іншими людьми; це є наше усвідомлення того, що ми є чоловік або жінка; це особливості нашої сексуальної поведінки, сексуальне здоров'я та розвиток; наша уява про себе і своє тіло, тобто самооцінка. Виходячи з цього, можна вважати, що головним наслідком навчальної програми зі статевої освіти буде те, що підлітки зможуть:

• отримати точну інформацію, яка надасть їм можливості повніше зрозуміти особливості свого організму, зробити виважені, поінформовані висновки щодо свого сексуального здоров'я;

• зрозуміти зв'язок сексуальності із загальним станом їх здоров'я;

• зрозуміти, що сексуальність є частиною нормального, здорового існування кожної людини протягом всього її життя;

• відокремлювати вигадане від існуючого в сфері сексуальності;

• зрозуміти, що сексуальність не є секс; секс не дорівнює коханню;

• сексуальні взаємовідносини повинні ґрунтуватися на взаємній, усвідомленій згоді партнерів;

• є багато форм сексуальних відносин і способів вираження інтимних почуттів та кохання;

• люди не повинні засуджувати чиюсь сексуальність, якщо вона нікому не зашкоджує);

- допомогти пристосуватися до наступаючої зрілості, психофізіологічних змін в організмі (менструації, полюції, статевий потяг, раптова зміна настроїв і т.п.);

• сприяти правильному осмисленню своїх репродуктивних функцій і обов'язків, тобто сформувати почуття відповідальності за себе, свого статевого партнера і майбутнє покоління;

• розповідати про наслідки ранніх статевих зв'язків, переконати в можливості і необхідності заміни сексу іншими видами діяльності (спорт, мистецтво, кар'єра тощо) до настання фізичної і психічної зрілості;

• навчити безпечній сексуальній поведінці в звичайних і екстремальних (насильство) життєвих ситуаціях, включаючи профілактику інфекцій, які передаються статевим шляхом, і небажаної вагітності;

• дати необхідні знання, які допоможуть уникнути багатьох конфліктів і ускладнень в майбутньому сімейному житті (основи планування сім'ї, народження здорового потомства);

• формувати прагнення мати міцну, дружну сім'ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька і матері в сім'ї, народження декількох дітей; свідомого і відповідального ставлення до їх виховання як до свого обов'язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;

• формувати здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої приналежності, виробляти поняття хорошого і поганого вчинку в сфері цих відносин; формувати адекватне розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, виявів і якостей.

У статевому розвитку підростаючого покоління є істотна суперечність, яка визначає складність статевого виховання. Це великий розрив у часі між статевим і соціальним дозріванням і ще більший - між статевою зрілістю і економічною самостійністю людини. Статева зрілість у дівчаток наступає в 14-15 років, у більшості хлопчиків - в 16-17 років. Однак статева зрілість в цьому віці знаходиться в дисгармонії з фізичним і психічним розвитком. Розрив цей становить п'ять і більше років, Одне із завдань статевого виховання - сформувати в юнаків і дівчат розуміння значення цієї дисгармонії, виховати волю, уміння керувати своїми почуттями.

Об'єктивна складність статевого виховання полягає у важко переборній суперечності між інтимно-особистим характером міжстатевих відносин і суспільним характером освіти.

Відповіді на одні питання з цієї сфери людина повинна отримати в школі, на інші - з бесід з батьками, на треті — віч-на-віч з хорошою книгою.

Істотну частину проблем зі сфери міжстатевих відносин доцільно вивчати або обговорювати не на групових заняттях, а індивідуально.

Діяльність школи у сфері статевого виховання повинна бути пов'язана з роботою спеціальних центрів з консультативної та соціальної допомоги підліткам. Підліткам необхідно знати про існування подібних центрів, характер їх роботи і, у разі необхідності, бути готовими скористатися їхньою допомогою.

Статеве виховання і статева просвіта засновані на інформації, яка отримується підлітками. Для того, щоб інформація мала виховне значення, вона повинна бути представлена в яскравій, образній, емоційній формі. Важливі також міра її новизни і вік, в якому вона отримана уперше. І, природно, така інформація повинна бути етично бездоганною, щоб виховання „підносило" особистість.

Такі почуття, як кохання, радість, гнів, страх, ненависть, довір'я, повага, сексуальні відчуття й сексуальні реакції важко описати словами. Але "статеве виховання" передбачає вивчення цих почуттів. Статеве виховання займається розвитком не лише когнітивної сфери, але і афективної сфери дитини. Статеве виховання повинно сприяти позитивному ставленню до інтимних відносин.

Статеве виховання можна також визначити як вироблення переконань, поглядів, властивостей характеру, звичок здорової сексуальної поведінки.

Для формування позитивних сексуальних установок і поведінки дітей та підлітків необхідно:

• поступово і поетапно вводити в проблему з урахуванням віково-статевих особливостей аудиторії;

• безперервно й систематично виховувати і навчати здоровій сексуальності;

• погоджено впливати педагогам, медичним працівникам, батькам на оточення підлітків;

• надавати найбільш повну, достовірну і адекватну інформацію по всіх аспектах проблеми.

Міжстатеві відносини тісно пов'язані з духовним і фізичним благополуччям людини, життєздатністю суспільства.

Статеве виховання повинно розглядатися у загальному плані гармонійного розвитку особистості, формувати основи відповідального ставлення до здоров'я, що включають:

• ставлення до здоров'я (репродуктивне здоров'я - складова частина здоров'я) як цінності;

• формування уявлення про себе як про здорову людину;

• переживання можливості втратити здоров'я;

• думка про це повинна породжувати тривогу;

• здатність використовувати у поведінці всю інформацію, яка слугує збереженню і зміцненню здоров'я, причому енергія побоювання повинна перетворюватись в енергію дії, конкретні навички здорового способу життя.

Фактори, які підтримують безпечну сексуальну поведінку та сприяють зміні ризикованої сексуальної поведінки: