Жувальні коефіцієнти зубів за н.І. Агаповим

	Зуби								Всього
	1	2	3	4	5	6	7	8
Жувальні коефіцієнти в %	2	1	3	4	4	6	5	-	25

В запропонованій І.М. Оксманом схемі обліку жувальної спроможності зубної системи покладений анатомо-фізіологічний принцип. Оцінка дається кожному зубу, включаючи і зуб мудрості. При цьому враховується площа жувальної або ріжучої поверхні, кількість горбів, коренів, особливості пародонта зуба та його розташування у зубній дузі.

Жувальні коефіцієнти за і.М. Оксманом

Зуби	1	2	3	4	5	6	7	8	Всього
Верхня щелепа	2	1	2	3	3	6	5	3	25 один.
Нижня щелепа	1	1	2	3	3	6	5	4	25 один.

Крім анатомо-топографічних особливостей кожного зуба І.М. Оксман рекомендує враховувати його функціональну цінність у зв’язку з ураженням пародонта. Тому при рухомості І ступеня зуби слід оцінювати як нормальні, а при рухомості ІІІ ступеня вважати їх відсутніми.

Статичні методи обчислення жувальної ефективності мають значення при виборі конструкції мостоподібного протеза, визначення кількості опорних зубів.

Для більш точного визначення функціонального стану зубощелепної системи застосовуються функціональні методи діагностики. До них відносяться жувальні проби, мастікаціографія, міографія, міотонометрія, електроміографія, міотонодинамометрія, електроміографія.

Жувальні проби. Методика проведення жувальних проб

Форми в 1901 р. зробив спробу визначення жувальної проби. Для цього він підрахував кількість жувальних рухів і кількість часточок жувальної проби. Проби просіювались через 4 сита з діаметром отворів 7 мм, 4 мм, 2 мм, 1 мм. Через складність проведення дослідження його пропозиція не знайшла застосування.

Христинсен у 1923 р. розробив методику вимірювання жувальної ефективності. За його методом 3 однакових циліндри з кокосового або лісового горіха дають пацієнту розжувати 50-ма жувальними рухами, після чого розжовану їжу промивають, висушують при температурі 100^о на протязі 1 години і просіюють через 3 сита. По кількості залишених на ситі часточок судять про ефективність жування. Ця методика була модифікована (Bolters, 1928; С.Е. Гельман, 1932 та ін.

За методикою функціональної проби С.Е. Гельмана обмежується не кількість жувальних рухів, а тривалість жування 5 ядер мигдалю (вагою 5 грамів). Кожна проба розжовується протягом 50 секунд. Отриману масу після промивання і висушування просіюють через сито з отворами у 2,4 мм.

Людина, як правило, під час їжі вживає тільки 1 ядро, а не 5 або 6 ядер одразу. Факти говорять про те, що існуючі методи обрахування жувальної ефективності не дають повної характеристики багатогранній функції жувального апарату.

І.С. Рубінов вважає, що розжовування 5 г ядер мигдалю ставить перед жувальним апаратом завдання, яке виходить за межі норми. Тому він пропонує хворому жувати одне ядро лісового горіха вагою 0,8 г до виникнення рефлексу ковтання, як тільки у досліджуваного з’явиться бажання проковтнути розжований горіх, йому пропонують виплювати вміст порожнини рота у лоток. Подальшу обробку проводять так, як при пробі Гельмана. У результаті функціональної проби отримують два показники: процент розжованої їжі (жувальна здатність) і час розжовування. Дослідження показали, що при ортогнатичному прикусі і інтактних зубних рядах ядро горіха повністю пережовується за 14 секунд. По мірі втрати зубів час жування подовжується, одночасно збільшується залишок на ситі.

При аналізі результату проби завжди слід ураховувати час жування (для визначення жувальної ефективності) і процент розжованої їжі (для визначення втрат жувальної ефективності.

Мастікаціографія. Фази жувального періоду. Їх характеристика.

Мастікаціографія – графічний метод реєстрації рефлекторних рухів нижньої щелепи. Для користування цим методом були сконструйовані апарати, які складаються з реєстраційних пристосувань, датчиків і записуючих частин. Запис проводиться на кімографі або на осцилографічних і тензометричних установках. найбільш простим і зручним апаратом є кімограф. Він складається з гумового балона, поміщеного у спеціальний пластмасовий футляр, котрий пов’язаний з градуйованою шкалою, яка показує ступінь притискування балона до підборіддя і укріплюється до підборідної ділянки нижньої щелепи. Балон за допомогою повітряного сполучення з’єднується з мареєвською капсулою, що дозволяє записувати на кімографі рухи нижньої щелепи.

Користування описаною методикою показало, що запис жувальних рухів нижньої щелепи являє собою ряд слідуючих один за одним хвилеподібних кривих. Весь комплекс рухів, пов’язаний з жуванням шматочка їжі, від початку введення його у рот до моменту ковтання, характеризується як жувальний період. У кожному жувальному періоді розрізняють 5 фаз. На кімографі кожна фаза має свій характерний запис.

І фаза – стан спокою, відповідає періоду часу до введення їжі у рот, коли нижня щелепа рухома, м’язи знаходяться у мінімальному тонусі і нижній зубний ряд відстоїть від верхнього на відстані від 2 до 8 мм. На кімографі ця фаза позначається у вигляді прямої лінії.

ІІ фаза – введення їжі у рот. Графічно їй відповідає перше вихідне коліно кривої, яке починається зразу від лінії спокою. Розмах цього коліна максимально виражений, а крутизна його вказує на швидкість введення їжі у рот.

ІІІ фаза – початкова фаза функції жування (адаптація). Починається з верхівки вихідного коліна і відповідає процесу пристосування до початку подрібнення шматка їжі. В залежності від фізико-механічних властивостей їжі проходять зміни у ритмі і об’ємі кривої цієї фази. При першому подрібненні цілого шматка одним рухом (прийомом) крива цієї фази має плоску верхівку (плато), що переходить у пологе низхідне коліно до рівня спокою. при початковому подрібненні і стискуванні окремого шматка їжі у декілька прийомів (рухів) шляхом підшукування кращого місця і положення для стискання і подрібнення проходять відповідні зміни у характері кривої. На фазі плоского плато (верхівки) в ряд коротких хвилеподібних підйомів, розміщених вище рівня лінії спокою.

Як тільки опір вдалось подолати, плато переходить у низхідне коліно. Фаза початкової жувальної функції в залежності від різних факторів може бути зображена графічно у вигляді однієї хвилі або являє собою складне поєднання хвиль, складається з декількох підйомів і спусків різної висоти.

ІV фаза – основна фаза функції жування – графічно характеризується правильним періодичним чергуванням жувальних хвиль. У жувальну хвилю включаються всі рухи, які пов’язані з одним опусканням і підйомом нижньої щелепи до змикання зубів.

Після закінчення основної фази жування починається п’ята фаза формування грудки їжі з наступним ковтанням її. Графічно ця фаза виглядає як хвилеподібна крива з деяким зменшенням висоти хвилі.

Акт формування грудки і підготовка його до ковтання залежить від властивостей їжі. При м’якій їжі формування грудки проходить в один прийом, при твердій розсипчастій їжі формування і ковтання грудки проходить у декілька прийомів. відповідно цим рухам і записуються криві на стрічці кімографа, що обертається.

Після ковтання грудки їжі знову встановлюється стан спокою жувального апарату. Графічно цей стан фізіологічного спокою являє собою горизонтальну лінію. Вона служить першою фазою наступного жувального періоду, що потребують його протезування.

Методика електроміографії, її можливості та значення

Для реєстрації біотоків жувальних м’язів використовують чотириканальний електроміограф фірми “Медікор“ “УНР), а також спеціальні нашкірні електроди діаметром 7 мм і постійною міжелектродною відстанню 15 мм.

Найчастіше для запису електроміограм використовують методику, запропоновану Георгієвим В.Ч. (1966). Запис електроміограми проводиться в такому режимі: калібровочний сигнал – спокій – довільне жування – ковтання. Як харчовий подразник застосовується житній хліб вчорашньої випічки об’ємом 1 см³ і вагою 1, 5 грама.

При аналізі електроміограми визначають такі показники: 1) тривалість фаз біоелектричної активності та спокою; 2) співвідношення між процесами збудження та гальмування (коефіцієнт “К”); 3) амплітуда коливань біопотенціалів жувальних м’язів (в мікровольтах); 4) кількість жувальних рухів.

Електроміографія дає можливість визначити та зареєструвати ті функціональні зміни в органах та системах, які клінічно ще не виявляються. Застосовується електроміографія для діагностики та контролю ортопедичного лікування захворювань скронево-нижньощелепного суглоба, частковій та повній втраті зубів, парафункціях жувальної системи.

Методика визначення тонусу м’язів і значення її в клініці

Функція жувальних м’язів змінюється не тільки під час різних переміщень нижньої щелепи, а й в зв’язку з патологічним станом жувального апарату: втратою зубів, захворюванням скронево-нижньощелепного суглоба, зміні висоти прикусу.

При ускладненому карієсі тонус власне жувальних м’язів у стані спокою збільшується – виникає defans м’яза, що може служити додатковим симптомом захворювання зубів. Прилад для вимірювання тонусу жувальних м’язів складається із щупа та вимірювальної шкали у грамах.

Про ступінь напруги (міцності) м’язів судять по показникам циферблату, які відображають зусилля, що затрачуються під час заглиблення щупа приладу на задану глибину.

Методом міотонометрії можна визначити показники тонусу жувальних м’язів у стані фізіологічного спокою і при стисненні зубних рядів. Взаємозв’язок між тонусом власне жувальних м’язів і силою стискання зубних рядів залежить від індивідуальних коливань і між ступенем підвищення тонусу власне жувальних м’язів і силою стискання зубних рядів немає прямої залежності.