2.3 Суд присяжних в Російській Імперії

Суди присяжних на українських землях під Росією були введені судовою реформою 1864. Вони були обов'язкові у важчих кримінальних злочинах, зокрема тих, за які загрожувала кара понад 10 років ув'язнення або кара смерті, та в політичних і релігійних злочинах[8,4]. На початку 20 ст. виникли сумніви щодо доцільності суду присяжних, з чого з'явилася тенденція обмежувати їхні компетенції. Зокрема були намагання вилучити з-під компетенції суду присяжних політичні злочини. Одним з найпалкіших оборонців інституції суду присяжних був український правник О. Кістяковський.

2.4 Суд присяжних в Австро-Угорщині

Під Австрією суди присяжних були введені у 1873 році. Вони розглядали справи злочинів і проступків політичних, вчинених друкованим словом, і підсудних, яким загрожувала кара смерті, довічне ув'язнення чи тюрма понад 10 pоків (винятково також справи підсудних, яким загрожувало позбавлення волі менше 10 pоків).

На українських землях під Польщею діяли спочатку суди присяжних, передбачені конституцією 1921 і австрійським карно-процесуальним правом, яке далі було чинне в Галичині. Польський карно-процесуальний кодекс 1928 також передбачав суд присяжних, але цю інституцію кілька років по тому було скасовано, а нова конституція її вже не передбачала[8,6]. На українських землях під Румунією, де спершу діяли суди присяжних ще з австрійських часів, їх скасовано 1936. Також у Чехословаччині суд присяжних втратив значення у 1930-х роках. Ця тенденція була наслідком теоретичних аргументів, що вирішення питання про вину підсудного присяжними суддями, які не ознайомлені з засадами права, не виправдалося на практиці. Різні держави почали схилятися до нової форми участи громадського чинника у карному процесі, лавників (засідателів), які беруть активну участь у розправі разом з професійними суддями.

5. Суд присяжних срср

Вважаючи суд присяжних «буржуазним судом», СРСР не включив їх у судову систему, обмеживши ганебну участь громадських кіл у судочинстві засідателями, які брали участь разом з професійними суддями в усіх судах, цивільних і кримінальних, першої інстанції, їх обирали на прилюдних зборах на 2,6 p. з-поміж громадян віком від 25 pоків. Вони виконували судові чинності не довше 2 тижнів на рік. Засідателів оголошували однією з форм безпосередньої участі трудящих у здійсненні соціального правосуддя. У дійсності вони, як професійні судді, були повністю залежні від пануючої влади і зобов'язані здійснювати політику партії.

Розділ 3 суд присяжних в україні

3.1 Суд присяжних в сучасному кримінальному процесі України

Європейські експерти запропонували для України впровадження такого інституту як суд присяжних, який, як вони вважають, буде ефективним як у ряді європейських країн.

Присяжні висуватимуться місцевими органами влади, після автоматизованого відбору відбиратимуться 7 кандидатур, потім, після процедури відводу визначатимуться 3 присяжних. Передбачається, що присяжні матимуть всі гарантії судді на весь період судового розгляду.

Таким чином, суд присяжних сприятиме реалізації багатьох положень Конституції України відносно судочинства.

Як воно буває, всі нововведення в Україні, що вимагають матеріального вливання деколи затягуються в своїй реалізації на довгий час. На сьогоднішній день, має місце дуже низьке матеріальне забезпечення діяльності судів України, починаючи від браку канцелярії до належного забезпечення судів приміщеннями для проведення судових слухань. Тому, перше з чим зіткнеться українська судова система, так це з проблемою своєчасної виплати винагороди, відшкодування транспортних і інших витрат присяжним пов’язаних з виконання обов’язків в суді та наявністю приміщень, що дозволяють проводити подібні слухання[17].

Не варто сподіватися на швидкий розгляд подібних справ. Із-за неповного складу колегії суду, справа відкладатиметься. Причини можуть бути різні: хтось захворів, хтось не зміг відлучитися з робочого місця, повістка, що не вчасно прийшла, і так далі.

Немало важливий і психологічний аспект. Мало хто погодиться і знаходитиме всілякі відмовки від участі в кримінальному процесі у зв’язку з боязню бути звільненим з місця роботи хоча при законній і обґрунтованій відсутності на робочому місці, тягарю відповідальності та можливого тиску зі сторони учасників процесу[17]. Книги по психології говорять про те, що суддя більше стурбований звільнити від кримінальної відповідальності злочинця, а присяжні засудити невинну людину. Також удар по об’єктивності судочинства можуть нанести різні обставини, такі як: участь в колегії осіб, що раніше постраждали від злочину, різні забобони і негативні стереотипи присяжних.

Для того, щоб інститут суду присяжних був ефективний необхідно законодавчо закріпити відбір присяжних, який би виключив наявності в колегії осіб схильних до обставин наведених вище та переглянути матеріальну складову судової системи України.

Правовий фундамент створення суду присяжних закладено у Конституції України, як в найвищому за юридичною силою і значенням нормативно-правовому акті. Так як норми Конституції підлягають подальшій конкретизації в національному законодавстві, то Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року, як спеціальний закон, що визначає порядок судочинства повинен був визначити порядок створення і розгляду справ судом присяжних. Проте, вказаний закон не містить конкретних положень щодо діяльності інституту присяжних, натомість детально регламентує діяльність народних засідателів, які залучаються до здійснення правосуддя. Цікавим є те, що народні засідателі мають ту саму правову природу і процесуальний характер як і присяжні, тому зовсім незрозуміло за яким критерієм законодавець розмежовує ці два інститути. Тому на сьогодні склалася така ситуація, що присяжні не можуть бути учасниками правосуддя, оскільки їх статус не визначено законом.

На сьогоднішній день в рамках реформування кримінальної юстиції, з’явився та набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, у якому передбачено участь присяжних у судовому розгляді справ. Однак, вони містять багато суперечливих положень, які не є обґрунтованими.

Оптимальною буде та модель, яка поєднає в собі світову практику діяльності суду присяжних, гармонізовану із національним законодавством. Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. Тобто, залучення суду присяжних до правосуддя є виключним правом підсудного і не надається іншим суб'єктам кримінального процесу. Не обґрунтованим з позиції законодавця є допуск присяжних лише до розгляду у тих справах, де обвинуваченому загрожує довічне ув'язнення.

Звичайно, не цілком доречним є залучення присяжних до всіх категорій кримінальних справ, тому можна дещо розширити випадки їх допуску, наприклад, до розгляду справ про тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Кількісний склад присяжних повинен складати трьох осіб, відповідно до частини третьої статті тридцять першої Кримінального процесуального кодексу України, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних.